Гірка правда про «Шведську модель»

Чи є рішення Швеції відмовитись від жорсткого карантину дієвим способом побороти COVID-19 і одночасно зберегти відкрите суспільство? Цей неординарний підхід до коронавірусної кризи здобув підтримку жителів Швеції та похвали від деяких оглядачів в інших країнах. Але через нього показники смертності від COVID-19 в Швеції є одними з найвищих у світі, обганяючи навіть Сполучені Штати. 

Стокгольмські бари та ресторани були наповнені людьми, які насолоджувалися весняним сонцем після довгої темної зими. Школи та спортзали залишалися відкритими. Шведські чиновники озвучили деякі безпекові рекомендації, але майже не вводили обмежень. Офіційних рекомендацій носити маски також не було. 

На ранніх етапах пандемії уряд та більшість публічних осіб гордо вихваляли «шведську модель», підкреслюючи, що її основою є надзвичайно високий рівень довіри шведів до державних інституцій та співгромадян. Прем’єр-міністр Стефан Левен апелював до самодисципліни шведів, очікуючи, що вони і без наказів від влади діятимуть відповідально. 

За даними Огляду цінностей світу, шведи справді, як правило, демонструють унікальне поєднання довіри до державних установ та крайнього індивідуалізму. Як заявив соціолог Ларс Трюгорд, кожен швед сам собі поліцейський, а отже, може слідкувати і за собою, і за іншими. 

Але не будемо перевертати причинно-наслідковий зв’язок з ніг на голову. Уряд не розробляв свою модель протистояння пандемії, свідомо спираючись на довіру до вродженої громадянської відповідальності шведів. Швидше за все, шведську модель розробили бюрократи, а вже потім почали захищати її як підтвердження відповідального підходу громадян. 

На практиці ж керування боротьбою з епідемією лягло на плечі однієї людини: державного епідеміолога Андерса Тегнелла з Національного інституту громадського здоров’я. Тегнелл мав ряд твердих переконань щодо ситуації: спочатку він не вірив, що коронавірус вийде за межі Китаю, а пізніше вважав, що достатньо буде відстежити окремі випадки, «привезені» з-за кордону. Отже, тисячам шведських сімей, які в кінці лютого повернулися з катання на лижах в італійських Альпах, активно рекомендували повертатися на роботу і до школи, якщо вони не відчували симптомів хвороби — навіть якщо їхні рідні були хворі на COVID-19. Тегнелл стверджував, що в Швеції немає ознак передачі коронавірусу всередині громади, а отже, і необхідності в масштабних карантинних заходах. Незважаючи на досвід Італії, гірськолижні курорти Швеції залишилися відкритими для жителів Стокгольму, які їхали на відпочинок чи хотіли влаштовувати вечірки. 

Тегнелл натякав «між рядками», що відмова від карантину дозволить шведам поступово сформувати груповий імунітет до коронавірусу. Він підкреслив, що ця стратегія є більш ефективною для суспільства в довгостроковій перспективі. 

Отже, уряд Швеції обрав пасивну позицію, яка частково відбиває унікальну особливість політичної системи країни: чіткий поділ влади між урядом та незалежними відомствами. До того ж, прем’єрові Левену було на руку те, що у «куряві війни» вся відповідальність ляже саме на агенцію Тегнелла. Начебто впевнена позиція Національного інституту громадського здоров’я дозволила уряду зняти з себе відповідальність за перші тижні невизначеності. Крім того, Левен, ймовірно, хотів продемонструвати довіру до «науки та фактів», на відміну від президента США Дональда Трампа, який ставив під сумнів слова своїх експертів. 

Слід зауважити, що незалежні експерти розкритикували підхід головного епідеміолога Швеції. Близько 22 найвидатніших професорів з інфекційних хвороб та епідеміології в країні опублікували матеріал у Dagens Nyheter, у якому закликали Тегнелла подати у відставку, а уряд — змінити курс дій.

Ближче до середини березня активне розповсюдження коронавірусу у громаді змусило Левена до більш активних дій. Відтоді уряд намагається надолужити втрачений час. З 29 березня Швеція обмежила публічні зібрання до 50 людей замість 500, та ввела санкції за недотримання. З 1 квітня уряд заборонив відвідувати будинки літніх людей, коли стало зрозуміло, що вірус потрапив майже у половину стокгольмських закладів для людей похилого віку.

Є принаймні три причини того, чому підхід Швеції не спрацював. По-перше, якою б відповідальною не була нація, завжди знайдуться люди, які порушуватимуть обмеження, а коли мова йде про настільки заразну хворобу, для завдання серйозної шкоди таких людей треба зовсім небагато. По-друге, влада пізно зрозуміла, що коронавірус може передаватися безсимптомно, і що хворі коронавірусом є найбільш заразними якраз до появи симптомів. І, по-третє, склад населення Швеції змінився.

Роки надзвичайно високої імміграції з Африки та Близького Сходу призвели до того, що зараз 25% населення Швеції, 2,6 мільйона від 10,2-мільйонної країни, не шведського походження. В стокгольмському регіоні ця частка є ще вищою. Серед загиблих від COVID-19 відчутно більше іммігрантів з Сомалі, Іраку, Сирії та Афганістану. Частково це пояснюється відсутністю інформації про хворобу на мовах іммігрантів. Але більш важливим фактором, здається, є те, що у деяких передмістях, де багато мігрантів, люди живуть більш тісними громадами та мають більш близький фізичний зв’язок між різними поколіннями. 

Говорити про наслідки застосування «шведської моделі» ще зарано. Коефіцієнт смертності від COVID-19 у Швеції в дев’ять разів вищий, ніж у Фінляндії, майже в п’ять разів вищий, ніж у Норвегії, і більш ніж удвічі вищий, ніж у Данії. Певною мірою ці цифри можна пояснити тим, що у Швеції набагато більше іммігрантів, оскільки більшість з них є громадянами, однак розбіжності у показниках смертності з північноєвропейськими сусідами все ж вражають. Данія, Норвегія та Фінляндія оперативно запровадили жорсткий карантин, а їх уряди демонстрували жорстку та активну позицію. 

Тепер, коли COVID-19 охопив будинки для літніх людей та громади, уряду Швеції довелося дати задній хід. А інші суспільства, яким «шведська модель» здається спокусливою, мають зрозуміти, що її визначальною характеристикою є вища смертність.