«Головиха», «підстилка», «Цицькадзе» та інші прояви сексизму народних депутатів України

Cексизм є поширеним серед народних депутатів України. Прояви дискримінації за ознакою статі часто трапляються в їхніх публічних виступах. Це не лише сприяє створенню атмосфери приниження та ненависті у парламенті, а й впливає на загальну ефективність його роботи.

Під час оцінки проявів сексизму та дискримінації постають дві проблеми:

• нормативна невизначеність меж порушення народними депутатами України професійної етики;
• необхідність вдосконалення законодавчого та процедурного забезпечення дотримання встановлених правил поведінки.

Важливою складовою роботи народного депутата України є виконання ним представницької функції. Він представляє не тільки свою політичну силу та парламент, але й своїх виборців.

Сфера парламентської діяльності доволі  широка й охоплює участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, спілкування з представниками ЗМІ та виборцями. Тож дотримуватись високих моральних стандартів є не правом, а обов’язком народного депутата. Так, у Законі України «Про статус народного депутата України» (ст.8) зазначено, що «у своїй діяльності народний депутат України повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів України, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу».

18 жовтня 2018 року Марія Іонова зачитала звернення від Міжфракційного об’єднання «Рівні можливості» та закликала нардепів не допускати сексистських та дискримінаційних висловлювань на адресу колег-жінок та дотримуватися принципів недискримінації. Приводом для цього стали прояви сексизму з боку Олега Ляшка, Сергія Капліна, Олега Барни, Володимира Мисика.

*моніторинг був підготовлений автором для публікації цього матеріалу

Ефективність боротьби з сексизмом

Після деяких дискримінаційних висловів Володимира Мисика депутатка Вікторія Пташник надіслала звернення до Комітету з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України щодо розгляду Комітетом питання про дискримінаційні дії та висловлювання свого колеги. розгляд заяви депутатки Пташник мав відбутись ще в листопаді, але Комітет переніс розгляд питання на грудень 2018 року, а власне засідання відбулося лише 27 лютого 2019 року.

Це був лише третій випадок з 2014 року, коли Комітет розглядав скаргу щодо проявів сексизму парламентарями. Раніше Комітет розглянув скарги стосовно висловів Олега Барни на адресу своїх колег-депутаток у 2016 та Сергія Капліна щодо його слів про помічниць народних депутатів у 2018 році.   

За результатами засідання Комітет вирішив розглянуту інформацію взяти до відома та звернути увагу народного депутата Ю. Мисика на неприпустимість компрометуючих дій, заяв та вчинків, а також необхідності додержання присяги народного депутата України, загальновизнаних норм моралі. На жаль, ми можемо констатувати як відсутність дієвих інструментів накладення санкцій через прояви сексизму парламентарів, так і поодинокі випадки звернень самих депутатів до уповноваженого органу.

Комітет виніс аналогічне рішення щодо звернення народних депутаток України Войціцької В.М., Сотник О.С., Подоляк І.І. про позбавлення народного депутата України Барни О.С. права брати участь у п’яти пленарних засіданнях Верховної Ради України за «неодноразове порушення етичних норм та Регламенту Верховної Ради України».

Суть проблеми в тому, що в цих випадках Комітет з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України діяв виключно у визначений законом спосіб.

При розгляді звернення щодо поведінки депутата Барни Комітет наголошував, що Регламентом Верховної Ради України визначено врегулювання дотримання норм етичної поведінки на засіданнях парламенту, але Комітет не врегульовує поведінку народних депутатів України поза його межами. А отже, якщо порушення норм етики відбулося за стінами парламенту та не під час проведення пленарного засідання Верховної Ради України,  правових підстав для позбавлення народного депутата України Барни О.С. права брати участь у п’яти пленарних засіданнях Верховної Ради України у спосіб, передбачений статтею 51 Регламенту Верховної Ради України, немає.

У своєму рішенні Комітет також посилається на ряд нормативно-правових актів, серед яких Конституція України, Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Постанова Пленуму Верховного Суду України. Норми цих актів врегульовують поведінку фізичних осіб, право на захист гідності та честі, проблеми визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами.

При визначенні застосування санкцій за порушення етики потрібно звернути увагу не тільки на обмеження у вигляді сесійної зали, але й на визначення інших місць та обставин. Якщо ми погоджуємось, що наявні норми регламенту є недосконалими в частині накладання санкцій лише за неетичну поведінку під час пленарних засідань, то де саме має починатись та закінчуватись моніторинг висловлювань парламентарів?

Наприклад, чи мають депутати притягатися до відповідальності за висловлювання в соціальних мережах, чи це вже розцінюється як порушення свободи слова? Прикладом для цього може слугувати діалог в соціальних мережах депутата Антона Яценка та комунікаційниці Руху «Чесно» Юлії Решітько, під час якого депутат дозволив собі образливі висловлювання на адресу останньої. Своїм сексистським зверненням, що Юлія Решітько потрапила на роботу через ліжко, він намагався поставити під сумнів її професійні та особистісні якості.

Тобто, чи цей випадок має розглядати Комітет з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України, чи депутат має нести лише репутаційні ризики? Конституцією України та Законом України «Про статус народного депутата» передбачено, що у своїй діяльності народний депутат України повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі і поважати честь та гідність інших осіб загалом, а не тільки у межах сесійних засідань Верховної Ради України.

Незважаючи на те, що українське законодавство містить положення про протидію дискримінації за ознакою статі, маємо проблему щодо трактування даного явища саме як підстави для притягнення до відповідальності за порушення норм етики. Як нещодавно пояснювала Катерина Дронова, наше антидискримінаційне законодавство складне до застосування, тому наразі єдиним інструментом суспільства залишається громадський осуд.

Рекомендації

Одним із найбільш обговорюваних інструментів, який має забезпечити дотримання депутатами норм етики, є розробка та впровадження Кодексу депутатської етики, що передбачено 52 Рекомендацією Місії з оцінки потреб,  закріплених у Дорожній карті з внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України. До його напрацювання були долучені не лише народні депутати, але й представники громадянського суспільства. Але станом на січень 2019 Кодекс депутатської етики так і не був розроблений, а вся робота над ним обмежилась попередніми напрацюваннями та перемовинами з громадянським суспільством та донорами щодо необхідності його прийняття. І хоча проблема порушення депутатами норм етики залишається актуальною, наразі необхідність впровадження Кодексу не є поширеною темою для дискусій.  

Водночас Комітет з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України навіть за фактично відсутнього дієвого механізму притягнення депутатів до відповідальності, як орган, за яким закріплені питання дотримання норм етики, має займати активнішу позицію з питань, які стосуються порушення норм етики, наголошуючи, що така поведінка депутатів є неприпустимою та неналежною та псує образ представника парламенту в очах громадян. Така активна позиція має демонструвати, що Комітет розуміє наслідки неналежної поведінки своїх колег і відповідні ризики, які несе ця поведінка як у площині забезпечення належних умов праці, так і в репутаційній сфері. Адже парламентарі як публічні особи своєю поведінкою надають сигнали суспільству про те, що є прийнятним чи неприйнятним у певний момент часу.