Гумор – засіб у боротьбі за самозбереження чи прихована зброя кремлівської пропаганди?

Що таке «хахаганда» і як вона виникла?

«Хахаганда» — пропаганда крізь гумор. Метою системних глузувань із використанням образливих слів є підірвана довіра до когось або до чогось, наприклад, до конкретної людини, організації, або держави загалом. Термін «хахаганда» запропонувала латвійська вчена Солвіта Дениса-Лієпнієце ще у 2010 році.

Певним чином «хахагандою» можна назвати сатиру, тобто гостру критику з елементами гумору. Її здавна використовували як засіб політичної агітації. Наприклад, сатирою користувалися масові політичні рухи, які хотіли отримати або навпаки не втратити владу під час епох Реформації та Просвітництва у 16-18 століттях. 

Мала популярність сатира і в диктаторських режимах, як-от в нацистській Німеччині чи СРСР, де її класичним видом вважали карикатури. Наприклад, їх у щоденній німецькій газеті Der Angriff видавав Йозеф Геббельс, який пізніше став міністром пропаганди при нацистському уряді. На основі його малюнків навіть випустили три книжки, щоб висміяти і дискредитувати рух опору. Чи не основною мішенню такого «гумору» були євреї, яких зображали дуже низькими, із надмірною вагою, поганим запахом та великим носом. 

На одній з карикатур у 1934 році газета Die Brennessel намалювала дві сценки з євреями: зверху — як єврей-банкір захоплює ферму німців, знизу — як поліціянт б’є єврея по руці та змушує віддати чужі володіння. Під таким «гумором» насправді поширювали антисемітські настрої та наратив про буцімто жадібність євреїв. Ба більше, в цей період в Німеччині вже активно впроваджувалась расова політика, зокрема щодо заборони євреям обіймати певні посади. Подібні карикатури допомагали формувати суспільну думку. 

Як росія використовує «хахаганду» проти України?

Гумор у схожому стилі, тобто «хахаганду», активно застосовують росіяни для дискредитації України, біженців, міжнародних партнерів тощо. Вони створюють фейкові обкладинки, меми, мультфільми та навіть штучний інтелект. Нижче розглянемо основні засоби російської «хахаганди».

Обкладинки журналів

Звичайні текстові повідомлення не викликають настільки сильної довіри у людей, як це було раніше. Тож російські пропагандисти вигадують нові способи, як перемикнути увагу від вторгнення своєї армії на «негаразди» в Україні. Щоб посилити цей ефект, фейкомети використовують гумор та обкладинки світових медіа. Поширюють їх не лише в російських телеграм-каналах, а й в англомовному інфопросторі, аби у такий спосіб впливати на сприйняття України іноземцями. 

За основу переважно беруть справжній журнал, копіюють стилістику його випусків і змінюють титульну сторінку. Тільки на таких обкладинках не просто висміюють українців, а й просувають ті ж самі наративи, що лунають в етерах соловйова, скабєєвої та інших рупорів кремля. Адже основна тактика російської пропаганди — чим частіше повторюєш неправду, тим швидше у неї повірять. 

Один із таких наративів стосується начебто «знищення» військових ЗСУ вищим військово-політичним керівництвом України. До прикладу, у лютому 2024 року росіяни поширили обкладинку німецького журналу Titanic із фото екскомандувача ЗСУ Валерія Залужного, який «знущається» з українських військових. Вочевидь, це фейк. На оригінальному випуску цієї обкладинки зобразили німця в образі птаха. 

Не оминають росіяни і Володимира Зеленського. Наприклад, на одній з фейкових обкладинок німецького журналу Eulenspiegel зобразили його «маріонеткою» Заходу. 

На дискредитації держави росіяни не зупинилися та почали адаптовувати свої фейкові обкладинки під актуальні події. Так, після наступу Сил оборони на Курщину у серпні 2024 року фейкомети поширили обкладинку німецького журналу Handelsblatt про «великі втрати» ЗСУ в цьому регіоні. Але на оригінальній титульній сторінці немає нічого про події на Курщині. Такими фейками росіяни намагаються показати «велич» росії, яка буцімто відбила наступ ЗСУ на Курщині, а щоб викликати більшу довіру у пересічних росіян пропагандисти й використали світове медіа.

Обкладинки одних і тих самих світових медіа можуть набриднути читачам. Тож росіяни довго не думали та створили своє медіа — Rodib Reb. Насправді цього журналу не існує, але в російських телеграм-каналах регулярно можна побачити обкладинки, героями яких традиційно стають президент, українські військові та біженці.

Чому в усіх випадках фейкомети підроблюють іноземні видання, якщо росіянам постійно кажуть, який «поганий» Захід? Передусім щоб показати, що навіть «вороги» рф погоджуються із її риторикою, що посилює вплив на авдиторію. А також для того, аби створити видимість «надійних джерел», які надають більшої легітимності заявам пропагандистів. 

Мультфільми

Обкладинку людина побачила, посміялася і швидко забула. До того ж майже усі вони написані іноземною мовою, тож читач не завжди зрозуміє контекст і точно не поширить їх серед знайомих, які не знають, наприклад, англійської чи німецької. Інша справа — мультики. Навіть без знання мови за діями головних героїв можна зрозуміти, про що йдеться, особливо якщо у них когось висміюють та дискредитують. 

У 2022 році російські медіа активно поширювали мультик ізраїльського телеканалу INN. У ньому українці постають в образі нахабних поросят та «біженців-нацистів», які нібито псують будівлі країн ЄС та обкрадають їх. Через це Євросоюз викидає українців за двері. Але, як пишуть «класики» російської пропаганди, а точніше путін, на «порятунок бідних українців» звичайно приходить росія. 

Насправді ізраїльський телеканал INN не публікував такого відео. Щобільше, логотип INN, який використали у відео, належить не ізраїльському телеканалу, а є символом індійської мережі новин із такою ж назвою INN. Але і вони не створювали пропагандистський мультик про українців. 

Варто зазначити, що у таких мультфільмах не завжди висміюють українців, а й зображають їх агресорами та «окупантами», якими насправді є росіяни. Наприклад, «французька анімаційна студія» Barracudas створила мультфільм «Stop nazi games». В основі сюжету — Володимир Зеленський, який буцімто стає маріонеткою західних правителів та починає атаку на Донбас. Для наступу він використовує військових «Азову» та «Правого сектора».

Це також плід уяви кремлівських пропагандистів. У відкритих джерелах відсутня будь-яка інформація про так звану студію «Barracudas» окрім мультфільму про «нацистську Україну». У студії немає сайту та сторінок у соціальних мережах. 

Крім того, найімовірніше на створення цього відео росіян надихнула серія справжніх мультфільмів Kill Dim вірменського мультиплікатора Давида Саакянца. У серії мультиків він зобразив Азербайджан як маріонетку Туреччини та загрозу для безпеки Вірменії. В обох відео можна помітити схожу музику і мотиви, зокрема як в одному випадку Володимира Зеленського, а в іншому — президента Азербайджану Ільхама Алієва надягають як ляльку на руку.

У такий спосіб росіяни намагаються показати, що Україна — «нацистська» країна, яка розпочала вторгнення на Донбас у 2014 році. Хоча все було навпаки: саме росія незаконно перетнула український кордон та окупувала Крим, частину Донеччини та Луганщини у 2014 році.

Як і у випадку з обкладинками, росіяни намагаються робити мультики на актуальні теми в Україні. Так, у травні 2024 року вони поширювали мультфільм компанії Ukraine.Inc про «простроченого» Володимира Зеленського, натякаючи, що строк його президентства вийшов. А у липні в іншій серії цього ж мультика президента вже похоронили, він потрапив у пекло та побачив свої «гріхи», зокрема «вбивство цивільних та військових». В обидвох прикладах можна чітко простежити російські наративи про те, що Володимир Зеленський буцімто нелегітимний та ще й відповідальний за жертви серед цивільних і військових в Україні. 

Ukraine.Inc — проєкт, який створює короткі пропагандистські мультфільми із дискредитацією України. Його домен зареєстрований в США, а контент поширюють переважно іноземці. На них росіяни це і спрямовують, щоб вкотре підірвати довіру до України, а натомість відбілити воєнні злочини рф. 

Разом із цим деякі мультики вже ж потрапляють у російські телеграм-канали, аби відвернути увагу росіян від проблем всередині власної країни. Логіка впливу на них проста. Спершу фейкомети публікують текстові повідомлення про «неонацизм» українських військових (чутки або інсайдерську інформацію), а далі для закріплення «пройденого матеріалу» нашаровують «докази» — обкладинки, мультики, підроблені фото. Зрештою в голові росіянина утворюється «пазл» із теорії і «доказів» почутої інформації. На виході росія отримує людину зі зміненою думкою, яка готова поширювати цей наратив серед друзів або, що гірше — виносити це в цивілізований світ. 

Діпфейки

Діпфейки — окремий вид підроблених відео, що набув популярності з розвитком штучного інтелекту. За основу фейкомети беруть справжнє відео відомого діяча та за допомогою штучного інтелекту змінюють його зовнішність або слова. 

Наприклад, у січні 2024 року користувачі мережі опублікували запис, як Володимир Зеленський танцює східний танець під російську пісню. Насправді ж його обличчя змінили у відеоредакторі. Оригінальний танець під східну музику виконувала зовсім інша людина. 

Поширювалося це відео не лише в україномовному і російськомовному сегменті дописів, а й серед іноземних користувачів. Переважно на них ця дезінформація і спрямована, адже українці, найімовірніше, сприймуть відео за звичайний жарт, тоді як на міжнародній арені такі діпфейки можуть вплинути на сприйняття України, надання військової та гуманітарної допомоги. 

Сатиричні телеграм-канали

Якщо ви думали, що російські телеграм-канали — це лише військкори та «РИА Новости», то ні. Серед них є ще й сатиричні канали, які в описі чітко вказують, що публікують фейки і пародію на політичні події. Наприклад, у контексті України автори вигадують фейкові новини про події на Курщині, заяви політиків, командувача ЗСУ тощо. 

Усе б нічого, якби поміж таких жартів, які набирають десятки, а подекуди сотні тисяч переглядів, не просували кремлівські наративи. Наприклад, один із сатиричних телеграм-каналів визнає правильним рішення знести пам’ятник Пушкіну в Україні та додає, що «немає чого йому робити у свинарнику». У такому випадку Україну за «гумором» вкотре дискредитують. Інший сатиричний телеграм-канал публікує фото українського «перемога мобіля» в образі рожевої свині, натякаючи на абсурдність «плану перемоги» та дискредитуючи зусилля українців у боротьбі за це. 

Ці повідомлення можна сприймати за сатиру. Водночас «поміж крапель» вони все одно просувають ті ж самі наративи, що і скабєєва із соловйовим. Хоч автори й вказують в описі, що публікують фейки, але не всі користувачі його читають. Відповідно користувачі можуть поширювати це як реальну новину, що створює додаткову загрозу.

Чи існує «хахаганда» в самій росії?

Якщо коротко, то ні. Диктатори люблять сміятися з опонентів, але не терплять зворотного. На російському телебаченні справді можна побачити такі гумористичні шоу, як «КВК», Comedy club, «Уральські пельмені». Однак вони створюють переважно такі жарти, які відповідають «лінії партії», тобто не зачіпають путіна і його оточення. Росіяни самі зізнаються, що у медіа працюють «цензори», які контролюють, щоб жартів про керівництво рф не було.

У 2019 році депутат держдуми рф васілій власов назвав шоу Comedy Club і «Наша russia» огидними через жарти про депутатів, бо їх буцімто звинувачують у «всіх бідах рф». А російський публіцист алєксандр дугін взагалі сказав, що гумор походить від диявола. 

Забороняють в росії не лише жарти, які стосуються керівництва, а й ті, які «паплюжать» згадки про Радянський Союз. У 2017 році на екрани вийшов іноземний фільм «Смерть Сталіна», знятий за мотивами однойменного французького роману. У фільмі відобразили внутрішню політичну боротьбу за владу між членами Політбюро. Однак у росії його майже одразу зняли із прокату та заборонили через «несприятливе зображення» історичних діячів, зокрема георгія жукова. А також через «осквернення» у стрічці історичних символів СРСР — радянського гімну, орденів та медалей. 

У чому небезпека «хахаганди»?

Безперечно, будь-хто має право жартувати, як і обирати, про що та у якій формі. Гумор підіймає настрій, а влучний жарт здатен розрядити напружену ситуацію. Однак варто розрізняти, коли метою жарту є сміх, а коли — поширення наративу, в основі якого — брехня. 

Авдиторія російських «жартів» — різна і фейкомети спеціально адаптують їх під варіативні ринки. Іншомовні обкладинки та мультфільми хоч, на перший погляд, і розраховані саме на іноземну аудиторію, та чудово підіграють наративу про те, що Захід начебто втомився від України. Тому їх і транслюють як на українців, так і на росіян. Пропагандисти спекулюють на емоціях перших та підтримують ілюзію альтернативної реальності для других. 

Від «хахаганди» росіян важко захиститися, адже на будь-який аргумент проти співрозмовник скаже: «Ти не розумієш жартів? У тебе немає почуття гумору!». У цьому і полягає прихована небезпека «хахаганди». Розважальний контент швидко поширюють, адже гумористичні повідомлення легше сприймаються авдиторією. Росіяни розуміють це та за обгорткою сатири просувають вигідні їм наративи. Крім того, гумор апелює до емоцій людини та створює змінену реальність, де певні речі можуть додумувати або перебільшувати. Щоб не потрапити на хахаганду, варто читати новинні канали, які подають збалансовану і перевірену інформацію. А також взагалі не споживати російський контент, який може зашкодити та дезінформувати.