Хроніки зради: як народні депутати маніпулюють темою перемовин

На цьому тлі українські політики — незалежно від партійної приналежності — активно включилися в гру. Дехто транслює неперевірену інформацію, дехто вириває слова з контексту, а дехто сам «дописує» до офіційних заяв те, чого там немає. У хід йдуть коментарі про «таємні угоди», «торгівлю АЕС» і «продаж надр».

Ми проаналізували публічні коментарі нардепів із різних політичних сил і перевірили фактологічні заяви, які вдалося знайти за березень 2025 року. У фокусі — усе, що стосувалося перемовин: умов реальних, викривлених і перебільшених. І відділили факти від гучних формулювань, які часто працюють на політичну вигоду, а не на суспільну ясність.

Гарантії безпеки — одне з ключових питань для України у будь-яких перемовинах про завершення війни. Ідеться як про стратегічні цілі на кшталт вступу до НАТО, так і про двосторонні домовленості з партнерами. За останній місяць ця тема не раз ставала приводом для політичних маніпуляцій і спотворених трактувань.

Так депутат відреагував на слова міністра закордонних справ Андрія Сибіги про те, що курс в НАТО — це вибір українців, і він не знімається з порядку денного. 

Дійсно, 21 лютого 2019 року набули чинності зміни до Конституції, якими закріпили стратегічний курс України на набуття членства в ЄС та НАТО. Їх ініціював тодішній президент Петро Порошенко, і підтримали 334 народні депутати. 

Проведення референдуму в цьому випадку не передбачалося і не було потрібним. Конституція прямо визначає (ст. 156), що референдум обов’язковий лише для змін до її розділів I (Загальні засади), III (Вибори. Референдум) та XIII (Внесення змін до Конституції України). Курс на НАТО та ЄС до жодного з них не належить. Тому Верховна Рада мала всі законні підстави ухвалити ці зміни без референдуму.

Україна — парламентсько-президентська республіка, де громадяни обирають депутатів. Ті, своєю чергою, ухвалюють рішення від імені виборців, зокрема в питаннях зовнішньої політики. Саме так і сталося у 2019 році.

Але і з точки зору суспільної підтримки твердження Бужанського не витримує критики. За даними опитування соціологічної групи «Рейтинг» у січні 2019 року, 46% українців підтримували вступ до НАТО і 32% були проти. При цьому, із 2014 року ці показники залишались стабільними — підтримка членства в Альянсі трималася на рівні близько 40-45%. До того ж із початком повномасштабного вторгнення підтримка лише зросла. За даними того ж «Рейтингу», у лютому 2024 77% українців були «за» вступ до НАТО, лише 5% — «проти». Ця тенденція помітна й в інших дослідженнях — у вересні Центр Разумкова зафіксував ще вищу підтримку: серед тих, хто готовий взяти участь у референдумі, 86% підтримали вступ, 10% — виступили проти.

Тож твердження, що «український народ нічого не обирав» — не лише юридично некоректне, а й ігнорує реальні настрої суспільства. Курс на НАТО відповідає як законодавству, так і волі більшості громадян.

Цю тезу активно поширювали медіа, посилаючись на інтерв’ю генерального секретаря НАТО Марка Рютте для Bloomberg. Насправді про жодне «виключення України з процесу вступу» в розмові не йшлося.

Інтерв’ю відбулося 14 березня 2025 року. У контексті обговорення потенційного 30-денного припинення вогню між Україною та росією, ведуча запитала: «Він (Дональд Трамп) уже виключив вступ України до НАТО з обговорення, тож Україні залишається запитати: як ми можемо бути впевненими у своїй безпеці?» — після чого Рютте відповів коротким «угу». Це слово, однак, не було підтвердженням тез ведучої, а лише реакцією на саму побудову запитання.

У своїй повній відповіді Рютте взагалі не згадував вступ України до НАТО. Натомість він наголосив, що за словами Трампа, «мирна угода щодо України має бути довготривалою та надійною», і що «путін не повинен мати можливості повторити агресію».

Того ж дня віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції — міністерка юстиції Ольга Стефанішина підтвердила, що питання виключення України з майбутнього членства в НАТО не порушували під час офіційних контактів. 

Членство України в НАТО — тема складна і політично чутлива, особливо з огляду на позицію США. Але конкретно Рютте не заявляв, що вступ Україні взагалі зняли з порядку денного. 

Обидві заяви з’явилися на тлі резонансу навколо телефонної розмови між Зеленським і Трампом 19 березня 2025 року. Їй передував дзвінок Трампа до путіна, під час якого обговорювали можливе 30-денне припинення вогню.

Після дзвінка на сайті Білого дому опублікували заяву: «Він (Трамп — ред.) сказав, що Сполучені Штати могли б бути дуже корисними в управлінні цими станціями завдяки своєму досвіду в енергетиці та комунальному господарстві. Американська власність на ці станції була б найкращим захистом цієї інфраструктури та підтримкою української енергетичної системи». Цю заяву опублікував Білий дім — і вона стосувалась бачення ролі США, а не якихось пропозицій від України. В офіційному повідомленні Офісу Президента України таких формулювань не було.

Увечері того ж дня Зеленський провів онлайн-брифінг із журналістами, де заперечив інформацію про нібито передачу українських АЕС у власність США. За його словами, у розмові йшлося виключно про Запорізьку атомну електростанцію, яка перебуває під тимчасовою окупацією. А вже 20 березня, під час спільної пресконференції з прем’єр-міністром Норвегії Йонасом Гар Стере, Зеленський уточнив: «Якщо хочуть інвестувати, модернізувати — це інше питання. Воно відкрите, ми можемо про це говорити. Але питання власності ми точно не обговорювали з президентом Трампом».

23 березня у Саудівській Аравії відбувся новий раунд переговорів між українською та американською сторонами, під час якого обговорювали безпеку енергетичних обʼєктів та критичної інфраструктури. У жодному з надійних медіа, офіційних повідомлень, чи коментарів учасників не йшлося про те, що в Ер-Ріяді українські АЕС пообіцяли передати у власність США.

Отже, твердження, нібито Україна «віддає американцям атомні станції», є безпідставними й базуються на перебільшенні окремих формулюваньі.

Насправді склад переговорної групи у Саудівській Аравії оприлюднили ще до початку перемовин, 15 березня, у розпорядженні Володимира Зеленського. Туди увійшли:

• Андрій Єрмак, керівник Офісу Президента 
• Андрій Сибіга, міністр закордонних справ
• Рустем Умєров, міністр оборони 
• Павло Паліса, заступник керівника Офісу Президента

До того ж, як ми вже розбирали вище, передача українських АЕС у власність США — це лише чутки. І немає доказів того, що саме Україна ініціювала розмову про право власності на електростанції. 

Порошенко стверджує, що делегація не мала права обговорювати питання, які не стосуються безпосередньо миру. Але Стаття 106 Конституції надає президенту повноваження «представляти державу в міжнародних відносинах, здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, вести переговори та укладати міжнародні договори». Створення переговорної групи через президентські розпорядження є законною усталеною практикою — власне, за каденції Порошенка укази про формування делегацій так само підписувалися від імені президента. Верховна Рада може формувати парламентські делегації, але не для переговорів такого рівня і не про завершення війни.

Аби розібратися, чи коректно передали сенс чиєїсь тези, завжди варто заглянути у першоджерело. В інтервʼю очільник розвідки сказав:

«У росії є міркування щодо того, щоб перевірити, наскільки надійною є 5 стаття (договору НАТО про колективну оборону — ред.) […] Ми дуже сподіваємося, що не опинимося в становищі, у якому доведеться перевіряти, чи діє стаття, але ми повинні виходити з того, що росія хоче піддати випробуванню єдність Заходу».

На запитання інтервʼюерки, чи це може статися у 2029-2030 роках, Каль відповів:

«Цей часовий проміжок ґрунтується на дуже надійних даних, але, звісно, він також залежить від конкретного розвитку подій. Якщо війна в Україні затихне раніше, то усі ресурси росіян можуть створити загрозу для Європи набагато раніше, ніж ми розраховували. Я не хочу зараз називати жодних дат, але усе взаємоповʼязано. Швидше закінчення війни в Україні дозволить росіянам використати свою енергію там, де вони дійсно хочуть, а саме проти Європи».

Виходить, Каль лише констатував факт — чим раніше закінчиться війна в Україні, тим раніше росія зможе переключити свої сили на Європу. У його заяві немає нічого про те, що війна в Україні має тривати довше задля безпеки Європи, або що українців використовують як щит для виснаження росії. Але Тимошенко, як і, до речі, Олексій Гончаренко, перекрутили заяву розвідника, зробивши висновок, що війну треба негайно закінчувати. Хоча не зовсім зрозуміло, до кого вони звертаються, адже єдина причина, чому війна триває — це бажання росії її продовжувати. 

Цей кейс схожий на перекручування слів німецької розвідки від Юлії Тимошенко — Разумков підмінив поняття, у результаті процитувавши слова Зеленського в абсолютно іншому контексті. Найімовірніше, він посилається на допис Володимира Зеленського в соцмережі Х від 4 березня 2025 року, де той заявив, що Україна готова підписати угоду про мінерали «в будь-який час і в будь-якому зручному форматі». Інакше у відкритих джерелах немає жодних підтверджень того, що Зеленський дослівно говорив про готовність «підписати будь-що і будь-де», як стверджує Разумков.

Хоча фраза «в будь-який час і в будь-якому зручному форматі» може трактуватися по-різному, у цьому контексті вона радше зчитується як вияв готовності до переговорів та пошуку компромісу після суперечки Зеленського і Трампа в Овальному кабінеті, а не як безумовне прийняття будь-яких пропозицій. Цим Україна демонструє прагнення до розвитку діалогу, намагаючись показати світовій спільноті очевидне — що саме росія перешкоджає переговорному процесу і затягує час. Водночас офіційна позиція України щодо угоди залишається незмінною: переговори зі США тривають, остаточний варіант документа має враховувати інтереси обох сторін, і Зеленський не відмовляється від гарантій безпеки.

Щодо безпекових питань, президент нещодавно уточнив, що угода про корисні копалини не передбачає положень про вступ України до НАТО. Також наразі в ній немає пунктів про гарантії безпеки від США. Утім, на момент заяви Разумкова і після неї Україна продовжує наполягати на гарантіях безпеки — їхнє забезпечення лишається пріоритетом зовнішньої політики України.

Висновки

Переговорний процес триває, і найближчим часом зʼявлятимуться нові деталі, а з ними — свіжі коментарі політиків на цю тему. Деякі з них були і, скоріше за все, будуть відверто маніпулятивними або й зовсім брехливими — частина нардепів не гребують експлуатувати тему переговорів у власних інтересах. Хтось між рядками намагається дискредитувати політичних опонентів, хтось пробує педалювати тему проведення виборів, а хтось просто сіє зраду, ніби негативних настроїв у суспільстві й без того недостатньо. Критика влади і політичний діалог надзвичайно важливі, але потрібно відрізняти конструктив від спекуляцій. На що ми радимо звертати увагу в заявах політиків про переговори? 

• Маніпуляції фактами, перекручування та перебільшення, підміна понять
• Закиди в бік опонентів, які не витримують перевірки реальними даними 
• Спроби «посіяти зраду» та зіграти на емоціях задля донесення потрібних наративів
  

Тож поки Україна шукає компромісне рішення між реалізацією переговорних вимог і захистом національних інтересів, нам варто продовжувати підтримувати Сили оборони, стежити за розвитком перемовин і завжди ставити під сумнів публічні заяви, частина з яких радше не про суспільну користь, а про політичний інтерес.