Імбир вилікує та інші міфи про Covid-19, в які ми віримо

2020 рік ознаменувався глобальним поширенням не лише вірусу SARS-Cov-19, але й інформації про методи захисту від нього – часто неправдивої. З блискавичною швидкістю одні теорії змінювали інші, тоді як фактчекери та ЗМІ часто не встигали перевіряти їх на достовірність. Всесвітня Організація Охорони здоров’я навіть запровадила нове поняття – «інфодемія» – на позначення надшвидкого поширення одночасно правдивої та фейкової інформації в суспільстві. 

І якщо для перших місяців життя під час пандемії віра в неперевірену, а часто навіть згубну для здоров’я, інформацію є досить природною, міфи, в які ми продовжуємо вірити за рік після початку карантину, можуть загрожувати ефективному стримуванню вірусу в країні та світі. Це особливо актуально зважаючи на нещодавно розпочату програму вакцинації. 

Сьогодні опубліковані понад двісті тисяч наукових статей присвячених темі Covid-19, ВООЗ часто виступає з офіційними брифінгами, заяви досвідчених лікарів поширюють ЗМІ та соцмережі. Проте що змушує значну частину суспільства вперто вірити в чудодійну силу імбиру для боротьби з хворобою? Ці та інші питання ми спробували дослідити в контексті поведінкової економіки, щоб зрозуміти, як наші когнітивні упередження впливають на сприйняття превентивних заходів пов’язаних із хворобою. 

Відтак, ми провели онлайн-опитування через соцмережі  та перевірили знання респондентами фактів про пандемію та вакцинацію. Ми також попросили респондентів оцінити самостійно, наскільки вони вважають себе обізнаними та відповідальними у дотриманні карантинних норм. Аналогічні питання були поставлені про близьких, знайомих та решту населення країни.

На питання відповіли 184 особи, переважно із трьох регіонів країни – Львова, Києва та Одеси.  Вибірка на 70% складається з людей віком від 18 до 35 років (рис. 1); у ній 31% чоловіків, є працівники як приватного, так і державного сектору, а також студенти місцевих ЗВО. Попри те, що нашу вибірку не можна вважати репрезентативною, вона дає змогу оцінити важливі тенденції в ухваленні нами щоденних рішень про безпечну поведінку – рішень, які зрештою визначають нашу спроможність колективно протистояти пандемії. 

Наше дослідження показало, що 33% респондентів приймають вітаміни для боротьби з коронавірусом, 17% – вірять, що імбир, часник чи куркума можуть підвищити захист від хвороби, 14% вірять, що такий самий ефект має помірне вживання алкоголю, ще 11% приймають антивірусні препарати. Водночас більше половини опитаних не знають, що вакцинація ефективна проти різних штамів вірусу, тоді як 42% впевнені, що вакцина спершу «заражає» нас активним вірусом, а вже тоді дає можливість виробити антитіла. Незважаючи на те, що наші знання про превентивні заходи та вакцинацію важко назвати досконалими, більша частина респондентів визнає, що для них важливіше приймати рішення про методи особистого захисту ґрунтуючись на власних переконаннях, а не дотримуватися заходів, які впроваджує місцева чи центральна влада. Далі детальніше.

Перше спостереження стосується оцінки людьми власної обізнаності порівняно з рештою населення країни. Майже всі респонденти оцінюють власне знання фактів на порядок вище, ніж раціональність решти жителів країни (рис. 2). Тоді як середнє значення особистої обізнаності становить 4 за шкалою від 1 до 5, де 5 – це найбільший рівень обізнаності, відповідне середнє значення для решти суспільства трохи менше трьох. Поведінкова економіка пояснює це явище ефектом наївного реалізму чи ефектом «третьої особи». Відповідно до цих упереджень, людині властиво переоцінювати вплив, який інформаційні повідомлення мають на інших порівняно з нею. Простими словами, нам здається, що ми «найрозумніші в цій кімнаті». Люди впевнені, що бачать світ об’єктивно, тоді як інші, особливо ті, хто з ними не погоджується, є непоінформованими чи нераціональними. 

Схожий результат ми отримали для питання про дотримання карантинних норм. Респонденти в середньому оцінюють власну відповідальність у дотриманні карантинних заходів майже на чотири з половиною (за шкалою від 1 до 5), тоді як відповідна оцінка решти населення лише дещо більша двох (рис. 3).

На основі відповідей на 13 питань про популярні міфи пов’язані з превентивними заходами та вакцинацією (наприклад, про те, що вакцина спершу «заражає» нас вірусом, маски можуть викликати кисневу інтоксикацію, а для зараження потрібно щонайменше 10 хвилин близького контакту), ми створили індекс обізнаності респондента з фактами. Індекс може набувати значень від 1 до 5 та базується на кількості правильних відповідей на згадані 13 запитань. Порівнявши наш індекс обізнаності респондента з його самооцінкою знання фактів, можемо підтвердити ще одне упередження поведінкової економіки – ефект Даннінга-Крюгера. Це популярне когнітивне упередження полягає в тому, що люди, які гірше орієнтуються у фактах, дуже часто переоцінюють свої знання, тоді як більш поінформовані будуть радше себе недооцінювати. 

В межах нашої вибірки ті, хто вважає себе знавцем фактів про коронавірус, досить погано впоралися з оцінкою правдивості популярних міфів. Коефіцієнт кореляції між самооцінкою обізнаності та фактичною обізнаністю складає лише 0.24. Водночас ті, хто дав більшу кількість правильних відповідей, нижче оцінюють свою здатність покладатися на факти під час ухвалення рішень щодо пандемії. Відповідно, чим більше ми дійсно знаємо, тим більше розуміємо, що наші знання обмежені (рис. 4).

Цікаво, що навіть отримавши інформацію про нові знання у сфері превентивних заходів пов’язаних із пандемією, люди переважно залишаються вірними своїм попереднім, часто хибним, переконанням. 

Так, особи з більшим індексом обізнаності  в середньому визнають підвищення ефективності заходів лікування та запобігання хворобі сьогодні порівняно з минулим роком. Натомість респонденти з меншим значенням індексу обізнаності відповідно до нашої оцінки частіше схильні вірити в те, що влада та науковці приховують інформацію з метою наживи, а методи боротьби з хворобою не покращилися. Цей результат можна пояснити упередження консерватизму. Якщо особа на початку пандемії сформувала своє уявлення про певні засоби захисту, зважаючи на велику кількість різноманітної інформації їй важче сприйняти нові дані про це питання, а тим паче змінити свою думку. 

Ще один цікавий результат – це те, що особи, які краще оцінюють власне здоров’я, менш обізнані про “коронавірусні” факти (рис. 5).  Це можна пояснити тим, що люди, які ведуть здоровий спосіб життя, вважають, що легко перенесуть коронавірус, якщо захворіють на нього, й тому не надто дбають про те, щоб більше дізнатися про хворобу та відповідні заходи безпеки.

Важко сказати однозначно, що саме змушує нас вірити в ті чи інші міфи. Ми, наприклад, дослідили також вплив медіа на значення індексу обізнаності й виявили, що ті, хто використовують Інстаграм як одне із двох основних джерел отримання інформації, в середньому мають на 0.45 в.п. нижче значення індексу (рис. 6). 

Також, люди з найменшим знанням фактів та значною вірою в теорії змови переважно отримують інформацію з телепрограм, випадкових новин в браузері та маленьких каналів новин в соцмережах, які здебільшого носять ще й розважальний характер. Схожа ситуація з жителями малих містечок, для яких, в середньому, спостерігається менше значення індексу обізнаності. 

Наше опитування показало, що навіть найбільш впевнені у власній раціональності люди часто стають заручниками когнітивних упереджень. Першим кроком до їх подолання є усвідомлення того, що ми усі інколи помиляємось, а інші люди можуть знати більше, ніж ми. Простих рецептів проти вірусу немає: імбир не здатен врятувати нас від хвороби, а критичне мислення дуже навіть може. 

І хоча офіційна комунікація про заходи захисту від вірусу та вакцинацію дуже важлива, перш за все потрібно розуміти, що кожен із нас є окремою ланкою в поширенні «інфодемії». І якщо одна людина не поширить чутки в спільному чаті, інша перевірить інформацію з альтернативних джерел, а третя спитає, чим обґрунтоване те чи інше твердження, можливо, з часом наша колективна обізнаність виросте.