Італія має зробити більше для України

Італія має зробити більше для України

Photo: ua.depositphotos.com / AnnaNepaBO
7 Травня 2023
FacebookTwitterTelegram
889

За рік після російського вторгнення в західній громадській думці відчувається певна втома щодо допомоги Україні. За даними дослідницького центру Pew, частка американських виборців, які вважають, що їхня країна надає надто багато допомоги Україні, з початку війни виросла в чотири рази. Цю втому відчуває значна частина Республіканської партії. Стів Беннон спонукає публіку кричати: «Ви хочете померти за Україну?».

У Європі, хоч і ближче до фронту, ситуація не сильно відрізняється. Згідно з дослідженнями Project Europe Research Századvég, лише в дев’яти з 27 країн Європейського Союзу більшість громадян підтримують збройну боротьбу України. Італія є однією з найбільш розколотих країн із цього питання. Частково проблема полягає в тому, що досьогодні було багато дезінформації про фактичну вартість економічної та військової підтримки України. Згідно з повторюваними аргументами в загалом надійних газетах, Європа на цей момент витратила більше, ніж Сполучені Штати, а санкції проти Росії спричинили падіння ВВП ЄС на 2,5%. Це неправда.

Ukrainian Support Tracker Інституту Кіля збирає дані про допомогу 40 урядів та Європейського Союзу як інституції за видами: військова, гуманітарна та фінансова (пільгові кредити). За цими категоріями країни ЄС пообіцяли Україні (двосторонньо чи опосередковано через Європейський Союз та Європейський інвестиційний банк) 54 мільярди євро, з яких 35 мільярдів євро – це позики. Це набагато менше, ніж 73 мільярди євро, виділені Сполученими Штатами. Лише додавши 26 мільярдів євро витрат на біженців (за дуже грубими оцінками, які переважно покривають Німеччина та Польща), країни ЄС досягають рівня зобов’язань, взятих на себе Сполученими Штатами. Весь Європейський Союз виділив десяту частину суми, виплаченої Україні, на заходи підтримки родин та підприємств, які постраждали від високих цін на енергоносії.

І це лише обіцянки, реальні виплати – інша справа. Лише 15 мільярдів євро з 35 мільярдів євро кредитних зобов’язань (для гуманітарної та військової допомоги даних немає) наразі фактично надано країнами ЄС. Але на даний момент найгострішою проблемою для України є, мабуть, не фінансова допомога, а військова – «primum vivere».

Проблема в тому, що з моменту заснування Європейський Союз не може надавати кошти на закупівлю летальної зброї, це можуть робити лише окремі країни-члени. Однак нещодавно «міністру закордонних справ» ЄС вдалося переконати країни-члени використати 3,1 мільярда євро з 5,7 мільярда євро, виділених Європейському фонду миру (можливо, не зовсім правильна назва на даний момент) для фінансування закупівель летальної зброї для України. За ці кошти, наприклад, буде оплачено 327 танків. Отже, країни ЄС наразі виділили на військову допомогу 15 мільярдів євро. Тепер ми хочемо дозволити Європейському Союзу виділяти кошти безпосередньо на летальну зброю, без необхідності використовувати невеликий Європейський фонд миру (нагадаємо, що деякі члени ЄС, такі як Австрія, є нейтральними за конституцією). У будь-якому разі, велике питання полягає в тому, як конвертувати ці гроші в зброю та боєприпаси на місцях, враховуючи, що європейська (і навіть американська) військова промисловість не готові працювати в тому темпі, який вимагає війна, а запаси майже вичерпані.

Наразі допомога Україні обмежена також через попередні конфлікти. Наприклад, Німеччина (головний європейський донор) віддала Україні 30% від того, що вона витратила на війну в Перській затоці 1990-91 років, порівняно з 37% для Сполучених Штатів, які також були більш залучені до цієї війні.

Італія на передостанньому місці в Європейському Союзі за обсягом двосторонньої допомоги відносно ВВП, включно з витратами на біженців (0,10%, випереджаючи лише Ірландію, третину асигнувань Німеччини та одну двадцяту виплат Польщі). Загалом двосторонні зобов’язання Італії становлять близько 2 мільярдів євро, що менше 60-ої частини будівельних бонусів, половина з яких – витрати на біженців, а 660 мільйонів євро – на військову допомогу. Не дивно, що Зеленський мав приватну розмову з Шольцем, але не з Мелоні; з точки зору України, Італія не є значним джерелом допомоги (як і попередній уряд Італії).

Указ, прийнятий на початку березня італійським урядом, передбачає лише 300 євро на місяць для кожного дорослого біженця та 150 євро для кожного неповнолітнього, і це лише в перші три місяці після прибуття в Італію та для тих, хто не розміщений у центрах для біженців. Обов’язкові послуги, які надають родинам у цих центрах, не включають жодних заходів, спрямованих на сприяння залученню дітей до школи чи дорослих до ринку праці. На жаль, уряд Італії, на відміну від урядів інших країн ЄС, не надає даних про інтеграцію біженців до ринку праці. Історії біженців викликають тривогу: жінки, які збирають вишні за 6 євро на годину, розміщення в районах, віддалених від будь-якої роботи, закінчення терміну дії дозволів, що не дозволяє працювати чи орендувати житло на постійній основі. Тоді як необхідність залучення більшої кількості іммігрантів до Італії для задоволення потреб сімей і підприємств нарешті визнана, також важливо розуміти, що, приймаючи більше іммігрантів, потрібно організувати їхню інтеграцію. 

Італія має зробити більше для України. Це інвестиція в безпеку Європи та у відбудову України, оскільки біженці будуть природним зв’язком із країною свого походження у післявоєнний період.

#допомогаУкраїні_допомогасвіту

Ця публікація входить до збірки есе, створеної за ініціативи НБУ. У ній відомі економісти, політологи та історики – визнані світом експерти – на волонтерських засадах діляться своїми думками та аргументами про те, чому, допомагаючи Україні, ви допомагаєте всьому світу. Повну збірку есе можна прочитати за посиланням

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний