Проблеми інтеграції України в ЄС. Комунікація, що формує консенсус

Всі країни ЄС, окрім Угорщини, підтримують вступ України до Євросоюзу. Про це на зустрічі з журналістами 9 жовтня говорив президент Володимир Зеленський. Звучить доволі оптимістично, тим паче що неодноразово в офіційних заявах представників Євросоюзу звучали заяви про визнання європейської перспективи України. Проте, як видно з опитувань Євробарометра (рис. 1), підтримка України далеко не однорідна — від понад 80% громадян у північноєвропейських країнах до менш ніж третини у Чехії, Болгарії та Угорщині. В Німеччині голоси за і проти вступу України до ЄС розділились порівну: 47% / 47%. 

При цьому, в середньому підтримка вступу України падає. Так, якщо в 2022 році 66% громадян ЄС були за вступ України, коли вона буде готова, у 2023 підтримували її кандидатський статус 61%, а в 2024 році — 60%, то в 2025 р. лише 52% європейців підтримують вступ України до союзу.

Німеччина традиційно є одним із вагомих центрів впливу в ЄС як найбільша економіка і як держава-локомотив експорту. У Берліні формуються позиції з бюджету ЄС, енергетичної трансформації, оборонної співпраці. До того ж, Німеччина є найбільшим платником податків до бюджету ЄС. Тому те, як німецькі політики, медіа та електорат усвідомлюють перспективу України, значно впливатиме на європейський консенсус.

Крім того, Німеччина є найбільшим донором військової допомоги Україні в Європі. Це особливо важливо, оскільки суспільна, політична та військова підтримка України в Німеччині зростала дуже поступово, і тому може впасти знову. Так, 25 лютого 2022 року Німеччина надіслала Україні 5000 шоломів «безпекової допомоги».  Зброю на той момент федеральний уряд взагалі відмовлявся постачати. Згодом Німеччина почала надавати Україні пакети легкого озброєння, боєприпасів, гранат тощо. Лише 21 червня 2022 року (принаймні офіційно) до нас прибула перша партія важкого озброєння — самохідні гаубиці Panzerhaubitze 2000. З того моменту кількість німецької допомоги поступово зростала, і, за даними Кільського інституту світової економіки, станом на 30 червня 2025 року сягнула 21,29 млрд доларів. Таким чином Німеччина стала третьою за рівнем допомоги Україні після США (114,63 млрд. доларів), чия підтримка після приходу до влади Дональда Трампа значно скоротилась, та Євросоюзу загалом (63,13 млрд дол.). При цьому, оскільки Німеччина є найбільшим платником податків у ЄС, значна частина допомоги Євросоюзу профінансована за її кошт.

Саме тому нинішня політична динаміка в Німеччині викликає занепокоєння. Партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD), яка відкрито критикує підтримку України, постійно зміцнює свої позиції. Як повідомляє Bild, за останнім загальнонаціональним опитуванням AfD лідирує в рейтингу громадської думки з 26% голосів. Для порівняння, на попередніх федеральних виборах 2025 року AfD змогла отримати 20,8% голосів, посівши друге місце, а в 2021 – удвічі менше (10,4%).

AfD грає на страхах виборців перед економічним занепадом, «втягуванням» країни у війну та зростанням цін на енергоносії. При цьому не можна сказати, що тези AfD взагалі не мають під собою підґрунтя. Німецька економіка переживає складний період: мінімальне  зростання ВВП в 0,2%, інфляційний тиск, зростання енергетичних витрат і наслідки деіндустріалізації. Тому скепсис німців щодо подальшого розширення ЄС має раціональну основу, пов’язану не лише з Україною, але з імовірною потребою фінансово підтримувати нових членів. 

Так, за результатами вищезгаданого опитування Євробарометра, майже половина громадян Німеччини (47%) вважає, що розширення ЄС означатиме додатковий фінансовий тягар для платників податків. Інший блок побоювань — інституційний: стільки ж респондентів (47%) говорять про ризик ускладнення процесу ухвалення рішень у розширеному ЄС. Ще 45% турбує корупція та організована злочинність, а 43% — неконтрольована міграція. Ці аргументи активно використовують праві політичні сили, перетворюючи економічну тривогу на політичну зброю. Наразі цього ще недостатньо, аби партія AfD прийшла до влади. Однак, якщо тенденція до зростання її популярності триватиме, це цілком можливо. В результаті Україна не тільки втратить значну частину фінансової допомоги, але і вступ до ЄС стане для нас значно примарнішою перспективою.

Втім, суспільна думка Німеччини щодо розширення ЄС не є однозначно негативною. Більше половини опитаних (53%) бачать у розширенні ЄС потенціал для зміцнення економіки й конкуренції, 43% — можливість посилити вплив Євросоюзу на світовій арені, 36% — гарантію більшої безпеки, а 37% — шанс на створення нових робочих місць. Тобто питання розширення союзу для німців у першу чергу утилітарне. Саме тому Україні потрібно показати, що наше членство в ЄС відповідає німецьким інтересам, тобто зробити так, щоб німці й надалі хотіли нас підтримувати, у тому числі й на шляху до інтеграції.

Які наративи варто використовувати для цього?

Враховуючи те, що німецька дискусія про розширення ЄС віддає перевагу питанням економіки й конкуренції, посиленню впливу Євросоюзу у світі, створенню нових робочих місць, а також безпеці й обороні, комунікація України має позиціонувати нас як державу, що здатна підсилити ЄС саме в цих сферах. Такий підхід дозволяє не лише нейтралізувати популістські меседжі, а й створюватиме у німецької публіки відчуття спільності інтересів, без якого неможливо сформувати довгостроковий консенсус на користь українського членства. 

Оскільки AfD активно експлуатує ці теми, українська комунікація в Німеччині мала б «перехоплювати» їх, демонструючи, що розширення є не загрозою, а фактором стабільності, способом зміцнити економіку та безпеку як ЄС в цілому, так і Німеччини. Тобто варто не заперечувати тези AfD чи інших популістських партій, а перегравати їхні наративи, подаючи ті самі теми в позитивному ключі. Схожу логіку комунікації вже використовують українські офіційні спікери. Наприклад, посол України в Німеччині Олексій Макєєв у своїх коментарях наголошує, що українська інтеграція збільшить можливості для торгівлі електроенергією та енергоносіями в межах спільного ринку. Таким чином він повертає проблемну для Німеччини тему, яку піднімає АfD, на користь українських інтересів.

Проте, щоби ці наративи виходили за межі експертного кола, Україні варто активніше працювати з форматами, здатними охопити ширшу аудиторію. Невеликі бюджети можна компенсувати змістовними колабораціями — наприклад, через короткі документальні відео, публічні лекції або спільні подкасти з німецькими журналістами, експертами та блогерами, які вже мають довіру широкої аудиторії. Особливу увагу варто звернути на соцмережі. Так, за результатами опитування, проведеного Pew Research Center у 2022 році, люди в розвинених країнах загалом визнають соціальні мережі корисними для збільшення обізнаності громадськості та обраних посадовців у певних питаннях. У Німеччині цей показник сягав 70%. І хоча те ж опитування показує, що лише 50% німців вважають, що соцмережі прямо впливають на політичні рішення, це все ж чимало. Дослідження Євробарометра за 2023 рік показало, що в середньому 59% громадян ЄС користуються соцмережами. В Німеччині цей показник один із найнижчих у ЄС (49%), але все одно це майже половина її громадян. 

І, звісно, варто посилювати наратив безпеки й оборони. Україна в цьому контексті цілком може позиціонувати себе не як «проблему», а як ключовий елемент європейської безпеки. А значить, Європа зацікавлена у зміцненні цього елемента. Співпраця у сфері оборонних технологій, обмін досвідом у сфері БпЛА, підтримка спільних навчальних програм для військових — про все це потрібно говорити якомога більше. 

Україні критично важливо не просто транслювати меседжі про свою європейську перспективу, а робити це так, щоб вони створювали відчуття спільності інтересів з громадянами Німеччини та інших ключових країн. Це відчуття формуватиме зацікавленість, а зацікавленість поступово може перетворитися на реальну підтримку членства в ЄС.