Наукова співпраця Європи з росією: як Європа готується до можливої війни

Логічно припустити, що Європа не лише вже звично непокоїться з цього приводу, але і робить якісь конкретні кроки. Наприклад, зменшує взаємодію з росією в цілому і в науковій сфері зокрема.

Оскільки жодна сучасна військова технологія неможлива без науки, логічно було би припустити, що Європа зупинила всю наукову співпрацю з країною, яка, імовірно, нападе на неї у відносно близькому майбутньому. Чи це справді так? Давайте подивимось на дані, але перед тим нагадаємо офіційну позицію ЄС.

На макрорівні Європа — головний генератор санкційного тиску на росію. З 2022 року по теперішній час ЄС ухвалив 19 пакетів санкцій. Ці пакети не містять прямої заборони наукової співпраці, але в них є низка обмежень, наприклад, на постачання обладнання (в тому числі наукового), технологій, матеріалів та реагентів до росії. Крім того, численні обмеження на платежі та рух коштів ускладнюють, а інколи унеможливлюють наукову колаборацію. 

На мікрорівні більшість європейських дослідницьких установ припинили будь-яку інституційну співпрацю з російськими дослідницькими організаціями. Багато європейських університетів наклали ембарго на кооперацію з російськими університетами, а деякі навіть на співпрацю з російськими науковцями. Крім того значна кількість європейських учених з етичних чи репутаційних міркувань припинили співпрацю з росією та її вченими на індивідуальному рівні.

Очікуваними наслідками цього стало припинення співпраці з росією в проектах і грантах, призупинення або скорочення фінансування, обмеження академічної мобільності російських науковців, обмежений доступ до міжнародних баз даних, обмеження на можливість публікації результатів досліджень тощо.

Втім, формальна позиція Європи та окремих її інституцій не означає автоматичного консенсусу серед учених. Бо ж вони «поза політикою», бо «академічна свобода», бо «не можна перешкоджати вільному обігу ідей», бо «я все життя співпрацював з росіянами і буду співпрацювати» тощо. І це без урахування відвертих європейських «ватників», які щиро вважають, що «все не так однозначно» або що «Україна в усьому винна».

Наприклад, ось цитата «ватника» з Італії:

Або такий самий вчений з Фінляндії:

Ну і ось ще думка сербського «братушки»:

У таблиці нижче ми навели кілька більш адекватних думок, які дозволяють зрозуміти, звідки беруться десятки тисяч спільних публікацій європейських та російських науковців. Прізвища та афіляції авторів цих цитат ми наводити не будемо, але країни походження зазначимо. Цитати вибрані з сотень листів, які ми отримали у відповідь на електронні листи до іноземних учених щодо їхньої співпраці з росією (невдовзі ми опублікуємо детальне дослідження засноване на отриманих нами відповідях). Вони дають можливість зрозуміти реальну мотивацію європейських науковців з максимальною географічною диференціацією.

Як бачимо з більшості цитат, навіть будучи на боці України, визнаючи приступність агресії з боку росії, європейські вчені не бачать проблем у співпраці з російськими колегами. Переважно їхні аргументи зводяться до «наука поза політикою» та «у війні винен лише путін».

Втім, оскільки заяви не завжди відповідають фактичним діям, давайте подивимось на кількісні оцінки наукової колаборації Європи та росії. Для цього скористаємось наукометричною базою Скопус та її сервісом SciVal. 

Як свідчать дані (рис. 1), у 2024 році порівняно з 2021 роком (останній перед повномасштабним вторгненням) кількість спільних публікацій знизилась на 51%.

Падіння доволі значне, адже масштаби колаборації зменшились удвічі. В цьому контексті доволі показовою є географія топових співавторів з росіянами. Якщо за період 2021 році в топ-10 співавторів було 8 представників Європи та по одному з Південної Кореї та Китаю, то в 2024 році 10 із 10 були китайцями. Це чергове свідчення на користь так званого «розвороту росії на схід».

У 2024 році, за даними Скопус, було 9253 спільних європейсько-російських публікацій, що свідчить про те, що співпраця триває доволі активно. Щоб переконатися, що йдеться не суто про великі проєкти, де автори можуть не знати один одного, а про пряму і свідому колаборацію, ми оцінили публікації з точки зору кількості співавторів. Результати представлені на рис. 2. 

Як бачимо, 80% від загальної кількості — це статті, де колектив менше 10 співавторів. Себто співпрацю можна вважати свідомим вибором європейських науковців.

Подивимось на географічний розріз співпраці європейських учених із російськими та зміни, що відбулися після повномасштабного вторгнення (табл. 2). Найбільше наукових колаборантів було і залишається в Німеччині, Великобританії, Франції, Італії, Іспанії та Польщі. При цьому найбільші темпи падіння кількості спільних публікацій з російськими вченими продемонстрували Україна (-77%), Литва (-66%), Естонія (-65%) та Фінляндія (-64%).

Основними колаборантами на рівні країн були і залишаються Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Іспанія та Польща. При цьому всі проаналізовані країни істотно скоротили обсяги спільної публікаційної активності з російськими вченими. Найбільше це зробили Україна (-77%), Литва (-66%), Естонія (-65%) та Фінляндія (-64%). Важливий нюанс, про який варто згадати в цьому контексті щодо України: переважна більшість україно-російських публікацій насправді є російсько-російськими, бо в них беруть участь вчені з окупованих територій, які Скопус позначає як українські.

Топ-20 інституцій, тобто безпосередніх учасників колаборації в 2024 році, представлено в таблиці 3.

Помітно змінився розподіл спільних публікацій за типом (табл. 4). Суттєво скоротилася частка публікацій в матеріалах конференцій, що є прямим наслідком дієвості санкцій проти російської науки (російські вчені стали менше відвідувати міжнародні конференції). 

Якби європейські вчені не хотіли бачити свої імена поруч із російськими, можна було очікувати значного зростання кількості відкликаних публікацій у 2022 році. На жаль, кількість таких публікацій не те, що не збільшилась – вона зменшилася в рази (рис. 3).

У таблиці 5 показано, хто переважно надає платформу російським вченим для спільних публікацій.

Як бачимо, більшість – це представники країн Європи, а решта — США. Тобто країни, що формально протидіють росії, водночас надають її науці платформи для поширення й таким чином прямо сприяють її розвитку.

Щоб зрозуміти, в чому проблема, варто подивитись на топ-20 російських інституцій, з якими співпрацювали європейські вчені в 2024 році (таблиця 6).

Всі ці організації так чи інакше підтримують агресію проти України в різних формах і проявах, від прямої фінансової та матеріальної допомоги російській армії до допомоги в анексії українських територій та розповсюдженні пропаганди. 

Продемонструємо це на прикладі Московського державного університету ім. М.Ломоносова.

Кейс Московського державного університету Ломоносова (МДУ)

Почнемо з того, що цей університет підписав так званий «Лист ректорів» із підтримкою агресію проти України. Більш того, ректор МДУ Садовничий, який очолює російську раду ректорів, ініціював створення цього листа й організував процес його підписання ще кількома сотнями (!) російських вишів.

Це жодним чином не завадило міжнародному видавництву Springer продовжувати з ним активну співпрацю. Садовничий досі головний редактор Спрінгеровського журналу Differential Equations.

Сам університет активно сприяє анексії українських територій, про що Садовничий заявив на відкритті Першого форуму освітніх організацій росії й так званих Донецької та Луганської народних республік, що з 3 по 5 червня проходив у Ростові-на-Дону. Мета форуму – сприяння якнайшвидшій інтеграції вузів так званих ДНР та ЛНР до освітнього простору рф. Після того, як росія вкрала у України Донецький університет, ректор МДУ заявив, що без цього університету Донбас не матиме майбутнього, і потрібно зробити все, щоб інтегрувати його в російський освітній простір. Відповідно такою «інтеграцією» МДУ і займається.

 На початку серпня 2023 року представники історичного факультету МДУ відвідали вкрадені українські виші Донецький державний університет (ДонДУ), Мелітопольський державний університет та Азовський державний педагогічний університет. Під час візиту обговорювалися актуальні завдання інтеграції Запорізької області до російського соціокультурного простору й видання пропагандистської колективної монографії з історії формування історичного знання на Донбасі у 2014–2022 роках.

«Інтеграцію» анексованих українських територій у росію та підтримку війни проти України МДУ проводить і шляхом надання спеціальних квот на вступ «громадянам ДНР та ЛНР», а також дітям російських військовослужбовців, що загинули в Україні.

В рамках зусиль з підтримки агресії росії проти України на факультеті психології цього університету розробили програму підвищення кваліфікації психологів, які працюють з учасниками та ветеранами війни, а також із членами їхніх сімей. Зокрема надають підтримку солдатам, що повернулися з війни.

Працівники МДУ активно промивають мізки українським дітям, що опинились в окупації. В рамках реалізації освітньої програми «Університетська зміна – Юний Ломоносов» МДУ з 11 по 20 вересня прийняв 50 школярів та 5 вчителів із так званої Донецької Народної Республіки. Школярі зустрілися з ректором та відвідали військово-патріотичний парк культури та відпочинку збройних сил російської федерації «Патріот».

Проте, коли виходить чергова спільна стаття європейського вченого з представником МДУ, і академічний світ бачить щось на кшталт рис. 4, він отримує сигнал, що співпрацювати в 2025 році з активним прихильником війни проти України – це нормально.

Але це далеко не єдиний сигнал, який МДУ шле світові. Як активний прихильник анексії українських територій та пропагандист, МДУ через публікації намагається доносити до академічного всесвіту такі меседжи як «Крим – це росія», «Донецьк – це росія» тощо, а також, що крадені українські інституції – це власність росії. Вчені МДУ радо співпрацюють з краденими українськими науковими установами, зокрема Інститутом біології південних морів імені А.О. Ковалевського, який був вкрадений Російською академією наук у Української академії наук в 2014 році. Вчені МДУ (й не лише вони) пропагують ідею, що Севастополь – це російське місто. На жаль, до них у цьому долучаються колеги зі Швейцарії та Бельгії (рис. 5).

А словацький вчений у словацькому (!) журналі разом з «колегами» з МДУ наполягає, що науково-дослідний інститут України «Кримська астрофізична обсерваторія» належить Російській академії наук (рис. 7).

Все це сприяє просуванню російських пропагандистських наративів, наслідком чого є ті думки в академічному середовищі, які ми наводили в таблиці 1. Тож чи можна щось зробити з цим неподобством, і якщо так, то що саме? 

Пропозиції

Очевидно, що чинні заходи (обмеження співпраці з російським академічних середовищем, місцями пряма заборона на співпрацю з російськими інституціями, санкції проти російської економіки, які в тому числі впливають на можливості платежів, постачання товарів, зокрема реагентів та обладнання, візові обмеження тощо), незважаючи на свою дієвість (нагадуємо про падіння на понад 50% спільної публікаційної активності Європи з росією) явно недостатні, адже російські університети й наукові установи переважно уникнули санкцій. Санкції — це потужний інструмент, який створює легальне підґрунтя для припинення співпраці на інституціональному рівні, що потім ретранслюється в співпрацю на рівні індивідуальному. Тому перелік підсанкційних російських інституцій потрібно розширювати.

Зважаючи на дискусійність санкцій проти академічних установ (що можуть бути сприйняті як атака на академічну свободу та вільний обмін думками), пропонуємо перевести застосування санкцій у площину покарання за прямі дії, а не за факт приналежності до росії. 

Тобто якщо університет прямо і публічно підтримав агресію проти України (наприклад, підписав згаданий вище лист ректорів), то це цілком зрозуміла підстава для впровадження проти нього санкцій. Якщо наукова організація чи університет вкрадені в України, то це автоматично має означати потрапляння в санкційні списки. Якщо наукова установа залучена до військових розробок, вона має бути в санкційних списках. Якщо академічна інституція активно допомагає у військовій агресії проти України (наприклад, збирає гроші та цінності на фронт) або сприяє анексії українських територій або займається пропагандою війни проти України – все це підстави для потрапляння в санкційні списки.

Окремим аспектом вирішення проблеми є просвітницька діяльність – пояснювати, чому співпраця з ученими, що афілюють себе з російськими інституціями, сприяє розповсюдженню російської пропаганди та є репутаційно токсичною. В цьому контексті європейська влада могла б офіційно видати певні загальні рекомендації та застереження щодо співпраці з російськими вченими з поясненням підводних каменів такої співпраці, про які ми згадували в цій статті.

Європейські академічні організації мають приділяти більше уваги контролю за публікаційною активністю своїх працівників, оскільки це може кидати тінь на ці організації. Наприклад, умовами укладання/продовження контрактів могла би бути відсутність сумнівних публікацій, себто в співавторстві з російськими вченими.

Ці пропозиції, звісно не вирішать проблему повністю, але сприятимуть як зменшенню присутності росії в світовій науці, так і зниженню рівня її пропагандистської активності в академічному середовищі.