Майбутнє фінансового сектору України та ЄС: стратегічні дискусії на IX конференції НБУ

Представники Європейської комісії, центробанків європейських країн, українських державних установ та міжнародних організацій обговорили виклики, які знижують конкурентоспроможність ЄС і підвищують його вразливість. Як зауважила у своєму ключовому виступі на конференції Крістін Лагард, Україна може допомогти вирішити частину цих проблем.

Наслідки розширення ЄС для фінансового сектору: взаємне навчання заради кращого майбутнього

Учасники дискусії погодилися, що євроінтеграція — це «вулиця з двостороннім рухом». Україна має виконати своє «домашнє завдання», тобто привести законодавство у відповідність до acquis communautaire та ефективно комунікувати суть реформ громадянам. Водночас і Європейський Союз має змінитися у відповідь на нові виклики. Зокрема, необхідно посилити інтеграцію фінансових ринків ЄС, а також переглянути регуляції, які обмежують його конкурентоспроможність.

Андрій Пишний наголосив, що Україна докладає значних зусиль для інтеграції до ЄС і платить за це вельми високу ціну. Інтеграція України до Європейського Союзу буде взаємовигідною, оскільки може привнести нову енергію в ЄС та допомогти Союзу досягти його мети — стратегічної автономії. Як зазначено у звіті Маріо Драґі, для підвищення конкурентоспроможності Європейський Союз має переглянути чинне регулювання.

Вітас Васіляускас нагадав, що Литва використала процес вступу до ЄС для просування вкрай необхідних структурних реформ. Приєднання до Європейського Союзу стало найкращим рішенням для Литви з економічної, політичної, правової, бізнесової, етичної та корпоративної точок зору. Нині Литва переживає свій «другий Золотий вік» (перший був у XVI столітті): з 2004 по 2024 рік її ВВП на душу населення виріс більш ніж учетверо, а середня заробітна плата — майже в шість разів. У 2015 році Литва приєдналася до єврозони — після 13 років послідовних і наполегливих зусиль. За цей час рівень громадської підтримки запровадження євро зріс із 37% до 60%.

Однак, шлях до ЄС — це марафон, який не завершується навіть після вступу. Сьогодні в Європейському Союзі тривають дискусії про поглиблення інтеграції в багатьох сферах, зокрема у фінансовому секторі, а впровадження знаменитих чотирьох свобод ЄС (вільного руху товарів, послуг, людей і капіталу) все ще далеке від завершення.

Сергій Марченко поінформував учасників заходу, що уряд України має план фінансової інтеграції з Європейським Союзом. У межах реалізації цього плану Верховна Рада наразі розглядає законопроєкт про приєднання України до Єдиної зони платежів у євро (SEPA). Цей законопроєкт значно спростить розрахунки в євро: громадяни та бізнес зможуть здійснювати платежі з України до європейських країн без відкриття окремих рахунків; такі перекази триватимуть секунди замість днів, а розмір комісій знизиться майже до нуля. У сфері фінансового моніторингу закон передбачає створення реєстру кінцевих бенефіціарів. Наразі тривають дискусії щодо реєстрів рахунків та банківських комірок, однак Україні необхідно ухвалити цей закон для інтеграції до ЄС (подібні закони вже ухвалені в Молдові та Сербії).

Яцек Ястшембський нагадав, що під час його візиту до Києва в грудні 2024 року разом із колегами їх вразила стійкість українського народу (і це те, чому Україна може навчити Європейський Союз). Польська сторона віддана тісній співпраці з українськими колегами у питаннях операційної стійкості фінансового сектору та модернізації правової бази фінансового ринку відповідно до найкращих практик ЄС. Прикладом такої співпраці є проєкт твінінгу (twinning), який реалізують Польща, Іспанія і Литва у сфері нагляду за небанківськими фінансовими установами.

Як і Литва, сьогодні Польща переживає свій «Золотий вік» (декілька тижнів тому видання The Economist опублікувало статтю під назвою The Remarkable Rise of Poland — «Вражаючий злет Польщі»). І справді, ВВП Польщі на особу з урахуванням паритету купівельної спроможності виріс із 35% від рівня Франції у 1990 році до 80% сьогодні. Також суттєво зросла якість життя та його очікувана тривалість. Однією з причин цього є те, що Польща змогла потрапити до так званого «вузького коридору» і залишитися в ньому. «Вузький коридор» (за Acemoglu & Robinson) означає ситуацію, коли в країні водночас існує сильне громадянське суспільство, яке контролює державу, та сильна держава, яка забезпечує верховенство права й надання публічних послуг. Вступ до ЄС став важливим чинником, який допоміг Польщі залишитися в межах цього коридору.

Найважливіші уроки, які Україна може винести з польського досвіду, такі: (1) будувати сильну та ефективну державу; (2) сприяти розвитку громадянського суспільства; (3) інтегрувати економіку у глобальну, насамперед європейську; (4) не боятися ринкових реформ, але водночас (5) не копіювати механічно чужі рішення, а розробляти власні інноваційні підходи. Виконання acquis communautaire — складне завдання навіть для країн, які не перебувають у стані війни. Тому ключового значення набуває пріоритизація. Заради ефективної імплементації Україна може надавати перевагу не ідеальним, а «достатньо добрим» регулюванням.

Водночас країни-кандидати можуть привнести «ковток свіжого повітря» в обговорення необхідних змін до нормативно-правової бази ЄС. Із 2004 року вимоги acquis communautaire ставали дедалі суворішими, однак нині можливий і зворотний тренд.

Андрій Пишний зазначив, що синергія між українським урядом, суспільством та міжнародними партнерами є критично важливою для просування України на шляху до членства в ЄС. Саме така взаємодія здатна пришвидшити процес, адже Україна не має того часу, який мали інші країни-кандидати двадцять років тому. За його словами, Україна не може чекати десятиліттями на вступ до ЄС — ми повинні бути більш амбітними щодо графіка інтеграції.

Також важливо враховувати суспільне сприйняття реформ, адже саме люди є джерелом політичної волі, сили й запиту на зміни, і саме вони врешті-решт оцінюватимуть результати змін. Водночас критично важливо уникати популізму. Голова НБУ зазначив, що наразі Національний банк імплементував 75–77% регуляцій ЄС, а до 2027 року планує впровадити всі ключові положення. Вступ України до ЄС, за його словами, може стати поштовхом до давно назрілої дерегуляції та глибшої регіональної інтеграції в самому Європейському Союзі.

«Ми не просимо поступок, ми пропонуємо всебічне партнерство, — зазначив Андрій Пишний. — Ми не створюємо виклики, ми пропонуємо рішення».

Сергій Марченко погодився, що Україна має скористатися своїм історичним шансом і не може дозволити собі зволікання — необхідне законодавство слід ухвалити якнайшвидше.

Баланс між принципами єдиного ринку, промисловою політикою та системою економічної безпеки

Під час цієї панельної дискусії учасники обговорили, як має бути структурована промислова політика, щоб не підривати спільний ринок ЄС і підтримувати, а не придушувати, конкурентоспроможність європейських галузей. Вони висловили думку, що секторальна інтеграція України з ЄС буде взаємовигідною.

Єрун Клік висловив упевненість, що членство України зробить Європу сильнішою. Нині світова економіка переживає перехідний етап: фрагментація прискорюється, стратегічні сектори зазнають тиску, ланцюги постачання перебудовуються, а правила глобальної торгівлі переписуються. У цьому контексті єдиний ринок, побудований на масштабі, відкритості та довірі, залишається найбільшим активом Європи. Саме тому під час розробки промислової політики важливо враховувати її вплив на інші країни.

Промислова політика має свої переваги: вона може пришвидшити зелений перехід, забезпечити доступ до критично важливих ресурсів та зміцнити стратегічну автономію. Водночас, за відсутності чітких цілей та ефективного врядування, вона може спотворювати ринки й ланцюги постачання, призводити до неефективного розподілу ресурсів, підривати фіскальну дисципліну, створювати невизначеність і стримувати інвестиції.

Тому промислова політика має бути цілеспрямованою, прозорою та спиратися на сильні інституції. Підтримку потрібно спрямовувати туди, де вона створює довгострокову цінність (наприклад, у зелену інфраструктуру, передові інновації та технології, що забезпечують стратегічну автономію). Промислова політика має бути обмеженою в часі, орієнтованою на результати та відкритою для всіх компаній, а не лише для «національних чемпіонів». Вона також має бути фіскально збалансованою, прозорою та ефективно керованою, аби уникнути неефективності та викривлень ринку. Водночас промислова політика не є панацеєю від макроекономічних викликів, із якими стикається ЄС (як-от низьке зростання продуктивності, обмежена мобільність на ринку праці, незавершеність побудови єдиного ринку та недостатні інвестиції в інновації й інфраструктуру).

Сьогодні Європа потребує оборонної промислової стратегії, яка передбачає спільне планування, консолідований попит та довгострокові інвестиції — оборонне виробництво неможливо відновити за допомогою 27 неузгоджених національних стратегій. Європа має разом з Україною вибудувати власну оборонну промислову екосистему, яка посилить стратегічну автономію ЄС. 

Ольга Стефанішина зауважила, що хоча єдиний ринок ЄС передбачає відсутність бар’єрів усередині Союзу, він водночас створює чимало перешкод для зовнішніх гравців. Насправді ЄС має дуже обмежену кількість угод про вільну торгівлю: ПВЗВТ з Україною, зону вільної торгівлі з Канадою та угоду з Меркосур, яку підписали 28 червня після 25 років переговорів.

Україна запропонувала концепцію секторальної інтеграції, тобто приєднання окремих українських галузей до єдиного ринку, ще до повноправного вступу до ЄС. Наприклад, у 2022 році Україна приєдналася до європейської енергетичної системи; ЄС надав Україні «внутрішній» режим у сфері перевезень та доступу до ринку (останній нещодавно було переглянуто — ред.); Україна також долучається до зони європейського роумінгу. Оборонна сфера є ще одним напрямком, у якому Україна вже сьогодні може інтегруватися з ЄС. Запровадження Європейського зеленого курсу стане серйозним викликом, однак Україна налаштована повністю гармонізувати своє законодавство з нормами ЄС.

Пані Стефанішина відзначила, що Європейський Союз проявив значну гнучкість у підтримці України та адаптації до нової реальності. Катаріна Матернова погодилася з цим: «Я ніколи не думала, що займатимусь будівництвом укриттів у школах, підтримкою української оборонної промисловості чи закупівлею озброєння».

Вона підтримала точку зору пана Кліка про те, що промислова політика має бути прозорою, ефективною, добре керованою та фіскально збалансованою. Вона також підкреслила, що єдиний ринок справді є головним активом ЄС, однак чотири свободи досі не реалізовані в повному обсязі. Наприклад, перукар(ка) з Литви не може просто так відкрити власний бізнес у Франції. Такі бар’єри для входу знижують продуктивність, гнучкість ринку праці та ускладнюють залучення капіталу.

Пані Матернова висловила переконання, що Україна може допомогти ЄС у вирішенні трьох ключових викликів, визначених у звіті Маріо Драґі: відставання в інноваціях, конфлікту між декарбонізацією та конкурентоспроможністю, а також надмірної залежності від «безпекової парасольки» США. Водночас важливо, щоб Україна зберігала динаміку реформ, а ЄС, зі свого боку, — єдність у питанні майбутнього членства України.

Крістіна Мікулова детальніше зупинилася на перевагах України, які ефективна промислова політика дозволить реалізувати в повному обсязі. Перша — аграрне виробництво: Україні необхідно розвивати потужності з переробки сільськогосподарської продукції, аби піднятися вище в ланцюгу створення доданої вартості. Друга — промислове виробництво, яке має стати більш енергоефективним і технологічно розвиненим; у цьому напрямі Україну підтримує ЄІБ. Третя — видобуток і переробка критично важливої сировини, що мають здійснюватися з дотриманням екологічних стандартів. І нарешті, четверта — значний логістичний потенціал країни, який також потребує інвестицій.

Пані Мікулова наголосила на важливості цілісного підходу до відбудови, щоб інтереси українських регіонів, розташованих поблизу лінії фронту, та тих, що межують із ЄС, були узгодженими. Це вимагає формування довіри не лише між Україною та її міжнародними партнерами, але й усередині самої країни.

Вона поділилася низкою уроків з інтеграції країн Центральної та Східної Європи до ЄС, які можуть бути корисними для України. По-перше, промислова політика має сприяти модернізації технологій, що використовуються на вітчизняних підприємствах, і допомагати їм інтегруватися в ланцюги доданої вартості ЄС. По-друге, тісні зв’язки між науковим середовищем і промисловістю є необхідними для розвитку та впровадження технологій. І нарешті, державна допомога й субсидії мають бути прозорими, щоб зберігати довіру.

Спілкуючись з українським бізнесом, пані Мікулова дійшла висновку, що три основні проблеми, з якими він стикається, — це доступ до фінансування (нестача фінансових інструментів), дисбаланс на ринку праці та обмежений доступ до інфраструктури. Саме тому сьогодні 80% інвестицій ЄІБ спрямовується на інфраструктурні проєкти (порівняно з 65–70% до початку повномасштабного вторгнення), тоді як решта фінансування використовується для підтримки малого й середнього бізнесу.

Учасники панельної дискусії також обговорили санкції проти росії.

Наталія Шаповал зазначила, що санкції скоротили фіскальний простір росії, однак вона досі має значно більше ресурсів для ведення війни, ніж Україна: 40 мільярдів євро на рік, які Україна з великими труднощами намагається мобілізувати, — це дрібниця для росії. Водночас деякі спільні проєкти України та ЄС, зокрема у сфері виробництва озброєння, мають високий потенціал віддачі та стимулювання інновацій.

Єрун Клік погодився, що росія зрештою відчує ефект санкцій. Він наголосив, що нині Європа має правову основу для використання прибутків від заморожених російських активів на користь України, але визнав, що було помилкою прив’язати механізм замороження активів до режиму секторальних санкцій (унаслідок цього замороження доводиться продовжувати кожні шість місяців разом із секторальними санкціями).

Втім для використання самих заморожених активів потрібна широка коаліція — не лише країн G7, а й представників Глобального Півдня, а це потребує часу. Катаріна Матернова зауважила, що в 2024 році прибутки від заморожених російських активів уже використовувалися для підтримки України — зокрема, 1,4 мільярда євро було спрямовано на підтримку української оборонної промисловості за «данською моделлю». Вона також висловила впевненість, що ЄС зможе й надалі продовжувати санкції, адже наразі вже ухвалено 18 пакетів обмежувальних заходів.

Фінансові ринки як рушій розвитку, конкурентоспроможності та зростання Європи

Девід Вавра відкрив дискусію, наголосивши, що сьогодні фінансові ринки — це не лише про підтримку економічного зростання, а й про стратегічну стійкість. Безпека Європи залежить від її здатності фінансувати критичну інфраструктуру, зелений перехід, інновації, цифровізацію та оборону. Тому Європі необхідно переосмислити роль фінансових ринків і знайти спосіб відновити довіру до довгострокового сталого зростання, адже без такої довіри фінансові ринки втрачають сенс.

Щоб виконати свої зобов’язання в сфері оборони, зеленого переходу, цифровізації та інновацій, Європейський Союз щороку потребує додаткових інвестицій на суму близько 800 мільярдів євро — це приблизно 5% ВВП ЄС. До цього додається відбудова України, яка потребуватиме понад 500 мільярдів євро. Де знайти такі кошти? Проблема полягає не в нестачі грошей, адже домогосподарства ЄС щороку заощаджують 1,5 трильйона євро — значно більше, ніж у США. Однак, на відміну від американців, які мають доступ до ефективних фінансових ринків і можуть спрямовувати свої заощадження в інвестиції, європейцям складніше перетворити заощадження на довгострокові продуктивні вкладення. У результаті близько 300 мільярдів євро щороку залишають ЄС у пошуках вигідніших умов, здебільшого у США. Водночас малі та середні підприємства Європи — основні рушії економічного зростання, інновацій та зайнятості — дедалі більше відчувають брак доступного фінансування

Союз ринків капіталу — один із флагманських проєктів ЄС, започаткований десять років тому. Попри певний прогрес, Європейський Союз досі стикається з фрагментованим законодавством про неплатоспроможність, відмінностями у наглядових підходах, неінтегрованими пенсійними фондами та заплутаним оподаткуванням транскордонних інвестицій.

Аліна Слюсарчук підхопила цю думку, зауваживши, що після завершення війни Україна буде недокапіталізованою, а отже, прибутковість капіталу тут буде дуже високою. Водночас для залучення інвестицій необхідно забезпечити довіру та створити належне регуляторне середовище. Поглиблення фінансових ринків має супроводжуватися посиленням макропруденційної політики, адже інтеграція фінансових ринків, попри очевидні переваги (зростання заробітної плати, трансфер технологій), має і побічні ефекти: зростання дефіциту поточного рахунку, а також державного і приватного боргу.

Вона також зауважила, що в США роль фондового ринку є значно вищою, ніж у Європі: у Європі компанії здебільшого отримують фінансування через банки, тоді як у США — через фондовий ринок. У цьому аспекті Європі, можливо, варто наблизитися до американської моделі.

Ґедимінас Шимкус узагальнив думки пана Ваври та пані Слюсарчук, окресливши три парадокси європейської фінансової системи. Перший полягає в тому, що, хоча європейська економіка базується на банківському фінансуванні, доступ до кредитів стає дедалі більш обмеженим: у багатьох країнах ЄС частка корпоративного кредитування у ВВП або стагнує, або знижується. Особливо гостро цю проблему відчувають малі та інноваційні компанії.

Другий парадокс — попри наявність єдиного ринку, тарифи на послуги, зокрема фінансові, залишаються дуже високими. За оцінками МВФ, обмеження щодо надання фінансових послуг між країнами ЄС еквівалентні 100%-му миту. 

Третій парадокс — ЄС багатий на заощадження, але бідний на продуктивні інвестиції. Причини цього криються у відсутності загальноєвропейського безризикового активу, недостатній глибині ринків капіталу, відмінностей у наглядових і регуляторних підходах тощо.

Оскільки Європейському Союзу складно перетворювати капітал на продуктивні інвестиції, йому доводиться імпортувати передові технології у сфері безпеки та оборони, що за нинішніх геополітичних умов створює стратегічну вразливість. Європа має розблокувати інвестиції в галузі подвійного призначення та у сектори, орієнтовані на безпеку: це дозволить посилити її суверенітет. По-друге, необхідно оновити правила сталого фінансування, оскільки сьогодні геополітичні ризики є не менш важливими, ніж екологічні. По-третє, ЄС має здійснювати спільні запозичення для фінансування оборонного сектору. Водночас уряди країн ЄС повинні переглянути податкову політику, скасувати пільги й винятки, щоб розширити фіскальний простір і зміцнити довіру інвесторів до стійкості державних фінансів.

Отже, Європейський Союз має набагато серйозніше поставитися до фінансової інтеграції — наприклад, запровадити спільну систему страхування депозитів. Деяким країнам (включно з Україною як державою-кандидатом) доведеться реструктуризувати свої національні фінансові інституції та переосмислити усталені фінансові практики. Проте у підсумку глибша інтеграція означатиме більшу стійкість, добробут і спільне зростання.

Юрій Гелетій поділився українським досвідом, зазначивши, що завдяки гнучкому підходу до формування політики — зокрема, фіксації обмінного курсу в лютому 2022 року та переходу до режиму керованого плавання в жовтні 2023-го — НБУ виконує свій мандат із забезпечення цінової та фінансової стабільності задля зміцнення довіри. Пан Гелетій повідомив, що наразі НБУ фіналізує план дій із розвитку інфраструктури ринку капіталу в Україні. Йдеться про створення холдингової компанії, до складу якої увійдуть фондова біржа, розрахунковий центр та національний депозитарій. До участі в капіталі цієї структури планується залучити стратегічних інвесторів, зокрема ЄБРР. Ще одним кроком, який НБУ спільно з урядом здійснив для залучення капіталу, стало розширення співпраці з Clearstream: сьогодні вона охоплює не лише державні, а й муніципальні та корпоративні облігації українських емітентів. До моменту, коли інвестори будуть готові прийти в Україну, повноцінна інфраструктура фінансового ринку буде готова.

Владислав Рашкован погодився, що Україні необхідно впроваджувати реформи дуже швидко. Він також зауважив, що, хоча Україна намагається увійти до «вузького коридору», про який раніше згадував Яцек Ястшембський, сьогодні цей «коридор» перебуває під атакою як зі сходу, так і з заходу. Попри те, що Європа цього відкрито не визнає, росія веде війну проти неї вже понад десять років — атакуючи європейську економіку (згадаймо стрибок цін на енергоносії у 2021–2022 роках), інституції, демократію та суспільство (згадаймо зростання впливу ультраправих партій). Відповіддю на цю атаку мають стати глибша інтеграція та підвищення конкурентоспроможності, як зазначається у звіті Драґі. Крім того, Європі потрібна спільна система оборони, адже якщо завтра вона опиниться у стані гарячої війни з росією, як сьогодні Україна, питання інтеграції банківського сектору втратить будь-яку актуальність.

Ремілітаризація Європи потребує значних капіталовкладень, а отже, спільний ринок капіталу є нагальною потребою. Він також сприятиме розвитку європейських стартапів, які нині мають обмежений доступ до фінансування і, відповідно, не можуть конкурувати з китайськими чи американськими компаніями. Сьогодні Україна є своєрідною «системою протиповітряної оборони» для ЄС, тож Європа має підтримувати Україну. Можливими інструментами для цього є «данська модель» фінансування безпекових рішень за рахунок прибутків від заморожених російських активів, а також запровадження спеціальних податків або мит на російську нафту тощо.

Ґедимінас Шимкус підтримав спостереження Владислава Рашкована щодо стартапів: нині ЄС залучає лише близько 5% венчурного фінансування, тоді як США та Китай — понад 40%. Причини цього криються не лише у значно меншому європейському ринку капіталу, а й у наявності «інтеграційних розривів» на єдиному ринку. Для зростання компаніям потрібні як більший обсяг ринку, так і більш рівномірний регуляторний ландшафт.

Чи має Україна план мобілізації внутрішніх заощаджень у продуктивні інвестиції?

Юрій Гелетій зазначив, що банківська система України залишається стійкою: спостерігається стабільне зростання депозитів, відновлення кредитування та зниження частки проблемних кредитів (NPL). Це зумовлено як ринковими чинниками, так і дією державних програм, зокрема «5-7-9», роль якої поступово зменшується.

Минулого року Рада з фінансової стабільності схвалила нову стратегію розвитку кредитування. Вона передбачає перехід від короткострокової стабілізації до середньострокового відновлення кредитного ринку. Стратегія орієнтована на пільгове кредитування критично важливих секторів під час воєнного стану, а також на розвиток цифрової інфраструктури кредитування. Ми не можемо покладатися виключно на банки у фінансуванні післявоєнної відбудови. Банки потребують страхових механізмів (на початковому етапі — за підтримки держави та міжнародних організацій), а також державної програми гарантування, що працюватимуть до кінця війни. Довгострокові заощадження, зокрема пенсійні фонди, можуть стати джерелом фінансування інфраструктурних проєктів, житлового будівництва та зеленого переходу.

Окрім внутрішнього капіталу, Україна потребує міжнародної підтримки. Міжнародні партнери приносять не лише фінансування, а й стандарти, належне корпоративне управління тощо. Держава підтримуватиме цифрові платформи, що забезпечують доступ до фінансування, і загалом прагнутиме створити конкурентну, інклюзивну та орієнтовану на ринок фінансову систему.

Владислав Рашкован зазначив, що сума, необхідна Україні для відбудови, наближається до одного трильйона євро і продовжує зростати, тоді як сукупний обсяг кредитування в банківському секторі становить менше ніж 30 мільярдів євро. Отже, фінансування відбудови виключно з внутрішніх джерел є неможливим. Україні необхідне залучення зовнішніх інвесторів — передусім приватних. Водночас для забезпечення їхнього приходу потрібні відповідні рішення з боку урядів. Наприклад, наразі MIGA може гарантувати лише близько 200 мільйонів доларів за кредитами для українських установ — і цього, безумовно, недостатньо. Багатосторонню донорську платформу, яка наразі здебільшого виконує роль дискусійного майданчика, слід трансформувати в структуру, подібну до Адміністрації економічного співробітництва (ECA) часів плану Маршалла — тобто наділити її повноваженнями з надання фінансування та контролю за його використанням.

Як знайти оптимальний баланс між державним та приватним секторами? Наприклад, саме державні банки залишаються основними виконавцями програми «5-7-9».

Владислав Рашкован вважає, що, по-перше, державні банки слід приватизувати (існує висока ймовірність, що до цього процесу проявлять інтерес окремі європейські банки); по-друге, в Україні досі забагато банків — близько 60, при тому що 95% активів зосереджено у двадцяти найбільших. Завдяки приватизації та консолідації банківського сектору Україна зможе інтегруватися до європейського банківського ринку.

Ґедимінас Шимкус зауважив, що державні установи можуть відігравати певну роль у фінансовому секторі — наприклад, це може бути державний фонд, що управляє обов’язковими пенсійними заощадженнями, або державний банк розвитку. Водночас, якщо державні банки здатні на рівних конкурувати з приватними інституціями, це свідчить про наявність глибших проблем у системі. У добре врегульованій та ефективно керованій банківській системі державним банкам надзвичайно складно змагатися з приватними.

Юрій Гелетій погодився, що після завершення війни Україні необхідно буде зменшити частку держави в банківському секторі на основі нової стратегії, адже першу, розроблену ще у 2016 році, так і не було реалізовано. Водночас він наголосив, що в умовах війни державні банки відіграли важливу роль у фінансуванні бюджетного дефіциту: у 2023–2024 роках вони зробили вагомий внесок у розвиток внутрішнього боргового ринку.

Аліна Слюсарчук підсумувала, що Україна зробить Європейський Союз сильнішим, однак усі мають виконати свою частину роботи: і ЄС, і Україна повинні зменшити частку депозитів у структурі активів та збільшити частку акцій, щоб спростити доступ компаній до фінансування.