Маніфест Ненасильницьких Методів Оборони і Опору для України із Залученням Громадськості | VoxUkraine

Маніфест Ненасильницьких Методів Оборони і Опору для України із Залученням Громадськості

Photo: Жінка долає зруйнований міст в Донецьку. Фото: Вадим Гірда/AP
14 Березня 2015
FacebookTwitterTelegram
1939

15 квітня 2014 року влада України розпочала “антитерористичну операцію” (ATO) і віддала наказ своїм військам знову взяти під контроль Донбас. Майже після десяти місяців конфлікту результати були очевидні: посилена присутність російських військ і військової техніки на території Донбасу; більше 6000 загиблих, у тому числі 2000 українських військових (багато хто висловлює підозри, що ця цифра занижена); більше 1 мільйона внутрішньо переміщених осіб і біженців. Прийшов час зробити вибір на користь іншої стратегії на подальші 10 місяців. Ця стратегія передбачатиме залучення населення у різні компанії опору в різних місцях.

Небезпеки збройного конфлікту

Україна вже давала війні шанс. 15 квітня 2014 року вона розпочала “антитерористичну операцію” (ATO) і віддала наказ своїм військам знову взяти під контроль Донбас. Майже після десяти місяців конфлікту результати були очевидні: посилена присутність російських військ і військової техніки на території Донбасу; більше 6000 загиблих, у тому числі 2000 українських військових (багато хто висловлює підозри, що ця цифра занижена); більше 1 мільйона внутрішньо переміщених осіб і біженців; українські міста в інших регіонах навряд чи були більш безпечні для життя, як того очікували прихильники ATO. Терористичні акти стали численними, супроводжувались загрозами застосування вибухівки і реальними вибухами в Одесі, Херсоні, Харкові, Дніпропетровську та Києві.

Військові стратегії, які були націлені на повернення Донбасу і встановлення українського контролю над регіоном, закінчилися невдачею. Ці стратегії насамперед не варто було вважати реалістичними. Українською військовою кампанією керували революційна наївність та високий дух патріотизму замість раціонального, економічно вигідного розрахунку витрат на ведення звичайної війни проти ворога, якого підтримує сильний військовий супротивник. Українська еліта, яка ніколи не брала до уваги сценарії найгіршого розвитку подій, повинна визнати два основних факти. По-перше, жодна кількість і жодні види озброєння військової підтримки Заходу не зможуть зрівнятися з тим, що Росія вже розмістила і планує розмістити на Донбасі. По-друге, Україна бореться в цій війні самотужки.

Після того, як ці два факти будуть визнані, Україна повинна переглянути стратегію боротьби з проросійськими прихильниками в Україні та у сучасній Росії. Такі стратегії повинні базуватися на реалістичній оцінці витрат, ризиків і можливостей, які є результатами тривалої (щонайменше десятирічної) боротьби. Результатом такої оцінки, швидше за все, буде рішення повністю змінити парадигму ведення боротьби. Основною метою України має бути не повернення або навіть не встановлення контролю на території Донбасу, а зменшення кількості смертей серед мирних жителів та військових, зниження інтенсивності переміщення військових сил і зведення до мінімуму руйнування населених пунктів. Україна повинна залучити насильницького супротивника до іншої боротьби під керівництвом громадськості – за допомогою переважно невійськових методів – де українці триматимуть перевагу над своїм супротивником.

Обравши військові методи боротьби, Україна значно обмежила людські ресурси і мобілізаційні потужності цивільного населення, особливо в світлі недавніх повідомлень про збільшення кількості випадків ухилення від призову за мобілізацією. Приблизно 250 тисяч військовослужбовців Збройних сил України, кілька тисяч воєнізованих формувань і добровольчих батальйонів – в кращому випадку 300 000 чоловік – можливо безпосередньо чи опосередковано будуть залучені до збройного конфлікту. Така кількість – це навіть не 1% дорослого населення України (15 років і старше). Таким чином, в першу чергу Україна повинна розробити такий тип опору, який закликатиме і залучатиме всі 40 мільйонів населення країни до щоденної участі у боротьбі.

Україна вже давала своїм військовим і про-військовим силам 10 місяців, аби вони довели, що здатні перемогти супротивника. Їм не вдалося ні перемогти, ні зупинити ворожі наступи. Прийшов час зробити вибір на користь іншої стратегії на подальші 10 місяців. Ця стратегія передбачатиме залучення населення у різні компанії опору в різних місцях.

Ненасильницький метод оборони і опору із залученням громадськості

З історичної точки зору, саме ненасильницький метод громадянської оборони/опору були здатні перетворити всю спільноту на боєздатне суспільство мільйонів: беззбройна боротьба може зменшити витрати і ризики для цивільного населення, поширити громадські структури, солідарність та установи взаємодопомоги. У той же час, така тактика накладає більш істотне політичне, економічне і соціальне навантаження на сильнішого супротивника порівняно з військовим супротивом. Так як у випадку з рухом опору проти нацистської окупації в Данії та Норвегії, ненасильницької боротьби в Чехословаччині та Польщі проти Радянської влади та її керівництва на місцях, або опору Східного Тимору проти індонезійської агресії. Нещодавно опубліковане дослідження Ненасильницька громадянська оборона як метод протистояння російській гібридній війні пропонує більш детальний аналіз ненасильницьких методів та захисту від зовнішньої агресії.

Основна тактика беззбройної боротьби – це зміцнення громадянської структурної і соціальної солідарності в країні, яка зазнає нападу – Україна (внутрішня зона конфлікту) – одночасно руйнуючи внутрішню підтримку для політичних сил атакуючої сторони – Росії (зовнішня зона конфлікту).

Для такого розвитку подій необхідно прийняти до уваги декілька військових і невійськових заходів і практично одночасно реалізувати їх, включаючи заходи із наступного переліку.

Внутрішня зона конфлікту

  • Відкриття Рад громадянського опору і громадянської оборони по всій території України.

Ради громадянської оборони необхідно відкрити на території всіх українських адміністративно-територіальних одиниць, включаючи Донбас. До їх складу повинні входити державні чиновники, громадські організації та активісти, профспілки, представники профспілок з різних сфер: робітники, лікарі, медсестри, юристи, фермери, митці, представники ЗМІ, шановані місцеві діячі. Ці органи відповідатимуть за організацію та реалізацію акцій і кампаній із залученням населення, створення альтернативних засобів масової інформації та засобів зв’язку, забезпечуючи ефективний обмін перевіреної інформації серед місцевих жителів, які залучені до акцій непокори. Такі дії можуть включати в себе повну відмову від співпраці та страйки у разі окупації міських районів, а також саботаж щоденної роботи на окупованих територіях. Новоутворені Ради також повинні створити досвідчені, секретні або відкриті дисципліновані, натреновані угрупування добровольців. Такі угрупування повинні гідно виконувати поставлені перед ними громадські обов’язки, надавати соціальну, економічну та психологічну допомоги місцевому населенню. Коаліція патріотичних сил Донбасу, до якої входять 15 неурядових організацій з Донецької та Луганської областей, вже розпочала роботу над новими політичними стратегіями ведення іншого типу боротьби з російським режимом і його довіреними особами на Донбасі. Такі зусилля слід підтримувати та поширювати.

  • Український уряд міг би розробити і опублікувати посібник громадянського опору, який можна було розповсюдити в друкованих екземплярах та через Інтернет.

Цей посібник повинен описувати нові методи громадського, беззбройного опору, тактику і необхідність такої боротьби, а також приклади того, яким чином звичайні українці можуть зробити свій внесок і щоденно проводити ненасильницькі акції супротиву. Подібна практика вже була реалізована в січні 2015 року Міністерством оборони Литви: литовський варіант посібника описує, як слід діяти громадянам на випадок нападу агресора. Там прямо зазначено, що “громадяни можуть протистояти агресії проти своєї країни не тільки шляхом збройної [боротьби]. Оборона країни з допомогою угрупувань з цивільного населення або шляхом ненасильницького громадянського опору – це ще один спосіб опору громадян проти агресора. (…) Цей метод особливо важливий під час загрози гібридної війни. “Посібник – це повний перелік ненасильницьких дій та ініціатив, які можуть організувати громадяни, аби підірвати силу та потужність ворожих військ.

  • Українська влада повинна прийняти декларацію про одностороннє відведення всіх українських збройних сил з Донбасу на нові оборонні позиції за межі регіону і одностороннє припинення всіх військових дій

Звісно, це надзвичайно непросте політичне рішення, але вкрай необхідно покласти початок діям ненасильницького опору і обороні країни із залученням громадськості. Новий план дій необхідно довести до жителів Донбасу та Росії за допомогою численних відео та фото зображень і всіх доступних інформаційних каналів і соціальних мереж. За відсутності українських військ і добровольчих батальйонів, будь-яка перестрілка або обстріл без сумніву буде приписуватись повстанцям та російським військам. Громадяни Росії також отримають певну альтернативу їхній державній пропагандистській інформації – інформацію про ненасильницькі методи боротьби на Донбасі. На противагу минулим подіям у Криму, український уряд і громадянське суспільство повинні бути готові надавати рекомендації місцевому населенню, базуючись на кращих стратегіях ненасильницького опору і громадянської непокори новому керівництву на місцях.

  • Україні слід допомогти подолати серйозну кризу легітимності на окупованих територіях.

Виведення українських військ з Донбасу перекладе всю відповідальність та управління містами та селищами регіону на повстанців і російських військових. Усвідомлюючи, що безпека безперервних обстрілів вже в минулому, населення з часом оговтається і почне вимагати від повстанців та російських військових виконання їхніх обіцянок щодо довгоочікуваного миру та процвітання. Управління школами, лікарнями та громадськими службами – це не сильна сторона озброєних чоловіків. Цілком імовірно, по типу як це було після припинення вогню у вересні 2014 року, що місцеві жителі почнуть виходити на демонстрації і критикувати повстанців і їх неефективне управління.

  • Українці повинні організувати масштабну гуманітарну допомогу жителям Донбасу, одночасно, повідомляючи про свої зусилля в російськомовних соціальних медіа.

Завоювання справжньої симпатії і зміцнення солідарності людей через кордони стане основною метою таких кампаній. Як тільки акції солідарності ставатимуть більш успішним та ефективними, населення Донбасу більш охоче прийматиме участь у менш ризикованому ненасильницькому русі опору проти окупаційних сил (наприклад, відмова від співпраці з повстанцями, заснування альтернативних асоціацій взаємодопомоги на чолі з представниками громадськості, які не будуть незалежними від підконтрольних повстанцями формальних державних структур). Посилене медіа мовлення для надання інформації жителям Росії про нову атмосферу солідарності в регіоні і для заохочення росіян протистояти своїй власній корумпованій і безвідповідальній політичній еліті.

150123105726-08-ukraine-0123-super-11

Будинок у Ворошиловському районі Донецька, зруйнований українською артилерією.

Зовнішня зона конфлікту

  • Український уряд має прискорити роботу з побудовою «європейського валу» – потужно укріпленої, нової лінії демаркації на кордоні між Донбасом і суміжними областями України, а також на кордоні з Росією і Придністров’ям

Український уряд може звернутися до ЄС і США з проханням направити численні інженерні війська, профінансувати роботу будівельних компаній, а також забезпечити важку техніку та обладнання, щоб до літа 2015 року завершити роботу над валом. Таке прохання про допомогу допоможе об’єднати західних союзників України, думки яких розділилися по питанню постачання зброї.

  • Українська влада повинна посилити свою дипломатичну агітаційну компанію в ООН і на Заході з метою введення в країну миротворчого контингенту в кількості 20 000 військових.

Добре озброєні миротворчі сили варто розмістити по периметру 20-30 кілометрової буферної зони, що розділяє укріплений вал та іншу частину Донбасу. При необхідності Україна може попросити своїх західних союзників в ООН застосувати резолюцію «Єдність заради миру», аби анулювати вето Росії, так само як у випадку з введенням миротворчого контингенту в Корею та інші країни.

  • Україна буде прагнути об’єднати міжнародне співтовариство і західні країни заради підтримки руху ненасильницької оборони із залученням громадськості і досягнення глобального консенсусу.

Основний акцент має бути поставлений на те, що російські атаки спрямовані проти суспільства, яке залучене до ненасильницьких дій опору. Більш ймовірно, що саме така політика, а не збройна боротьба спричинить введення масових економічних та фінансових санкції проти Росії, які перевершать введені санкції під час війни в Ірані.

  • Новий ненасильницький рух опору повинен почати діяти в Криму.

Цей рух посприяє і допоможе людям брати участь у акціях громадської непокори, у відмові від співпраці і чітко спланованих заходах на півострові. Українцям варто організувати й очолити гуманітарні та інформаційні кампанії стосовно жителів Криму.

  • Україна повинна застосувати інформаційні та комунікаційні стратегії, аби спричинити заколот серед російських призовників та відмову російських військ дислокуватися на Донбасі.

Активно залучаючи російських активістів і батьків потенційних призовників Росії, українське громадянське суспільство може сприяти популяризації простих повідомлень: наприклад, “Якщо отримано наказ рухатися в напрямку міста Ростов-на-Дону або до інших міст поблизу українського кордону, попросіть ваше керівництво надати письмові розпорядження, які визначають місце дислокації і причини такого розміщення”, ” (відео-, аудіо-) записи, де ваше керівництво пояснює причини дислокації вашого підрозділу на Донбасі”,”оприлюднення наказів про дислокацію вашого підрозділу і причини такого розміщення, включаючи надсилання листів до Ради при Президентові з питань розвитку громадянського суспільства і прав людини в Російській Федерації, поширюючи інформацію у місцевих ЗМІ і в соціальних мережах”.

  • Не варто послаблювати міжнародну пропаганду щодо звільнення Надії Савченко

Надія Савченко, український пілот, була захоплена повстанцями та незаконно вивезена до Росії, є яскравим прикладом того, як слід боротися з режимом Путіна. Жодні військові дії української держави не поставили таку дилему перед Путіним: справа Надії згуртувала таку численну міжнародну та дипломатичну солідарність і активізувала як українців, так і росіян на підтримку стійкості та мужності цієї жінки та її тривалого голодування у в’язниці.

Ненасильницькі методи оборони та рух опору із залученням громадськості має великі шанси на мобілізацію мільйонів українців, чітко окреслюючи ціль та способи її досягнення, чого не міг забезпечити жодний збройний конфлікт. Беззбройна боротьба надасть унікальну можливість вивести російські війська із звичної для них «зони комфорту». Повне виведення українських військових сил з Донбасу може призвести до серйозних конфліктів серед повстанців і російських військових, якщо вони намагатимуться встановити свій контроль на всій території Донбасу. Їхній процес постачання і транспортування зброї, запасів стане більш вразливим для колективного саботажу – автомобільний або залізничний страйк – на хвилі про- українських симпатій. Окупація величезної території вимагає величезної фінансової підтримки. Така ситуація може спустошити фінансові запаси окупаційних сил навіть швидше, ніж ведення збройного конфлікту, особливо якщо перед прокремлівськими повстанцями постане питання відновлення та надання послуг, щоб завоювати авторитет та лояльність місцевих жителів. Тим часом припинення збройної боротьби сприятиме співробітництву між українськими та російськими активістами. Ця співпраця може, наприклад, перерости в організацію так званого «соляного походу» Ганді – маршу заради миру з Києва до Москви. Українці можуть закликати до таких дій, знявши тисячі заохочуючих відеороликів для російського суспільства – на кшталт відео, яке було знято київськими студентами місяці тому. Якщо ретельно спланувати і організувати українських і російських громадян, марш змусить Путіна стикнутися з дилемою: він не може заарештувати тисячі мирних демонстрантів, тримати їх у в’язницях, перетворюючи їх на тисячі «Надій Савченко» в той час як світ в унісон вимагатиме їхнього звільнення. Це лише один із сотні, якщо не тисячі ненасильницьких заходів, який могли б спланувати та реалізувати 40 мільйонів українців на початку нової ненасильницької боротьби.

Примітки

Професор Мацей Бартковський, експерт в галузі громадського опору і викладач стратегічного ненасильницького вирішення конфлікту у Школі мистецтв і наук Крігера, Університет Джона Гопкінса; автор книги «Відновлення ненасильницької історії. Громадянський опір у боротьбі за свободу» і автор дослідження «Ненасильницька громадянська оборона як метод протистояння російській гібридній війні», опублікованого за підтримки Університету Джона Гопкінса.

Автори
  • Мачей Бартовські, Ад'юнкт-професор Школи мистецтв і наук Кригера при Університеті Джонса Хопкінса