Менша частка важкої промисловості в Україні не допоможе знизити енергомісткість. Але ринкові ціни та краще врядування можуть
Beta

Менша частка важкої промисловості в Україні не допоможе знизити енергомісткість. Але ринкові ціни та краще врядування можуть

Photo: unsplash.com / Jason Blackeye
19 Січня 2022
FacebookTwitterTelegram
1560

Незважаючи на значний потенціал для підвищення енергоефективності, українська енергоємність відстає від європейських країн. Кількість спожитої енергії на одиницю виробленого продукту в нас удвічі перевищує середній показник у світі і вдесятеро – середній серед країн ОЕСР. Тоді як енергетичні реформи, ініційовані після Революції Гідності, ще далекі від завершення, країна продовжує пошуки оптимальної політики, яка б дала змогу досягнути рівня енергоефективності принаймні найближчих сусідів. Водночас ми все ще покладаємось на структурні зміни в економіці як спосіб зменшити енергоємність. У цій статті ми обгрунтовуємо, чому таке бачення хибне, і що натомість варто спрямувати зусилля на підвищення енергоефективності. 

З часу здобуття незалежності загальне виробництво та споживання електроенергії знизилися приблизно на 50%. За даними Держстату, енергоефективність (тобто споживання енергії на одиницю ВВП) з 2007 року знизилася на 36%.

Поширеною є думка, що зміни в споживанні енергії в Україні здебільшого пов’язані зі структурними змінами в економіці. Популярним прикладом є природне зменшення частки важкої промисловості у ВВП водночас із розвитком країни. Проте, хоча частка промисловості у ВВП (в т.ч. важкої, обробної промисловості та будівництва) дійсно суттєво зменшилася протягом перших років незалежності, за останнє десятиліття вона знизилася лише на 3 в.п. (Світовий банк 2019). Зростання інших галузей промисловості супроводжується збільшенням споживання енергії з традиційних джерел. Сьогодні промисловість все ще є найбільшим споживачем енергії в країні, на другому місці – домогосподарства (рис. 1).

Рисунок 1. Споживання енергії за секторами, %

Джерело: Держстат 

У своїй дослідницькій роботі ми розподіляємо зниження споживання енергії на структурні фактори та зміни в енергоефективності. Ми робимо це шляхом декомпозиції змін вартості енергії для основних секторів економіки на декілька компонентів: зміни споживання енергії, пов’язані зі зміною обсягу випуску в галузі; зміни, пов’язані зі зміною ціни, та зміни, пов’язані з енергоефективністю. 

Щоб краще зрозуміти цю концепцію, уявіть власника компанії, яка виробляє цемент, виробництво якого дуже енергомістке. Що зробить ця людина, якщо виросте ціна енергії та відповідно його виробничі витрати? У нього є три альтернативи. По-перше, можна знизити обсяги виробництва цементу, сподіваючися, що нижча пропозиція спричинить зростання цін, яке компенсує вищі витрати. По-друге, він може впровадити енергоощадну технологію, щоб знизити витрати на одиницю продукції. І, по-третє, він може закрити цементний завод та почати виробляти, наприклад, кахлі, що потребує менше енергії. Наше дослідження показує, що українські виробники переважно обирають другу альтернативу – тобто у відповідь на зростання ціни енергії вони підвищують енергоефективність виробництва радше ніж знижують обсяги виробництва чи переходять до інших галузей.

На макрорівні це означає, що зниження використання енергії на одиницю ВВП в Україні переважно спричинене зростанням енергоефективності, а не зміною структури економіки (тобто зниження частки промисловості та зростання частки послуг у доданій вартості).

Енергетична декомпозиція показує, що якби енергоефективність залишалася на рівні 1996 року (з такою самою зміною структури економіки), зараз енергомісткість була б на 25% вищою, ніж у 1996 році. Це означає, що для зменшення енергомісткості країни недостатньо зменшувати частку важкої промисловості у ВВП. Зниження енергомісткості переважно спричинене зростанням енергоефективності у промисловості та інших секторах. Інвестиції в енергоефективність дозволяють підприємствам споживати менше енергії на такий самий або вищий обсяг створеної доданої вартості. 

Рис. 2 ілюструє цей висновок для сектору будівництва. Він показує, що зниження витрат на енергію в цьому секторі на 45% за останні 20 років відбулося перш за все через зміну енергомісткості (споживання енергії на одиницю продукції), яка компенсувала зростання ціни. Така сама картина й для інших розглянутих нами секторів – видобувної галузі, торгівлі та послуг, сільського господарства й транспорту.

Рисунок 2. Декомпозиція витрат на енергію для будівництва

Source: author’s analysis based on the Ukrstat data

Загалом для промисловості витрати на енергію протягом 2000-2019 виросли на 8%. Зростання випуску привнесло 23% до зростання енергетичних витрат, зростання ціни енергії – 99%, тоді як краща енергоефективність знизила витрати на енергію на 114%.

Ми також розклали зміну витрат розглянутих галузей на зміну енергетичних та інших витрат. Ми бачимо, що зміна витрат на енергію була незначною порівняно зі зростанням решти витрат у кожному секторі (рис. 3). Вочевидь, це завдяки тому, що компанії реагували на зростання цін запровадженням енергоощадних заходів.

Рисунок 3. Декомпозиція зміни витрат для кількох галузей, 2000-2019 рр

Нарешті, ми оцінили головні фактори енергомісткості. Як і Чжан (2013) для східноєвропейських країн, ми показали, що зростання ціни енергії знижує енергомісткість через підвищення енергоефективності. Вищі ціни змушують виробників інвестувати у заходи збереження енергії. З цього випливає, що ринкове ціноутворення – це один із головних чинників нижчого споживання енергії. Інші чинники, які знижують використання енергії, – це зростання високотехнологічного експорту та кращі показники врядування. Обидва ці фактори ведуть до вищих інвестицій у сучасні виробничі технології, що знижує використання енергії на одиницю випуску. Індекс врядування враховує такі фактори як верховенство права, нижча корупція та якість регулювання.

Нам варто змінити підхід до енергетичної політики

Результати дають кілька важливих висновків для майбутнього планування енергетичної політики. По-перше, стратегія підвищення продуктивності енергетичного сектору має бути спрямована на підвищення енергоефективності, а не покладатися на структурні зміни в економіці. 

По-друге, ринкове ціноутворення для всіх учасників ринку, промислових та побутових, а також інвестиції в програми підвищення енергоефективності, мають бути пріоритетними при плануванні політики сектору.  Ці фактори виявилися найбільш значущими драйверами зниження енергомісткості. Продовження ринкових реформ в енергетиці значно вплине на здатність країни заощаджувати енергію щонайменше в наступне десятиліття.  

Зважаючи на важливість інституційних факторів в управлінні енергетичним попитом, для досягнення цілей будь-якої секторальної реформи, вона має супроводжуватися відповідними змінами в урядуванні. Вони включають серед іншого контроль корупції, якість регулювання та дотримання законів (наприклад, антимонопольного закону).

Наше дослідження показало, що таргетування ринкового ціноутворення та капітальних інвестицій разом з інституційними змінами – це найефективніше поєднання політик задля досягнення нижчої енергомісткості в Україні в майбутньому. 

Наше дослідження концентрувалося на невеликих змінах енергетичних цін та довгострокових змінах енергоефективності в економіці України протягом останніх 24 років. Теперішня ситуація зі значним зростанням ціни газу в Європі доволі незвична та може стати руйнівною. Вона поставила енергоінтенсивні галузі під загрозу зупинки виробництва. У відповідь на неї уряд схиляється до запровадження регулювання цін як рішення. Таке втручання до ринку довело свою неефективність та нетривкість. Для підтримки енергетичної трансформації у промисловості потрібна добре продумана стратегічна політика – наприклад, податкові кредити, співпраця з роздрібною торгівлею, таргетована підтримка. Водночас виробники мають розуміти, що будь-яка програма державної підтримки – це лише тимчасовий захід. Підприємства мають розглядати її як можливість пріоритизувати свої довгострокові політики з енергоефективності, якщо хочуть залишатися на ринку.

Цитовані джерела

Liu, F.L., and Ang, B.W. 2003. “Eight methods for decomposing aggregate energy intensity of industry”. Applied Energy 76: 15–23. 

Zhang, F. 2013. “The energy transition of the transition economies: an empirical analysis. The World Bank.

Oliver, Christian and Olearchuk, R. 2014. “Energy waste adds to Ukraine’s problems.” Financial Times

OECD. 2019. “Snapshot of Ukraine’s Energy Sector.” OECD

World Bank. 2019. “Industry (including construction), value added (% of GDP) – Ukraine.” 

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний

Що читати далі