На минулому тижні прем’єр-міністр Володимир Гройсман здивував усіх ініціативою з початку наступного року двократно підвищити мінімальну заробітну платню до 3200 грн. Дати однозначну оцінку цьому рішенню досить складно, в першу чергу через те, що мінімальна зарплата в Україні впливає на дуже багато показників і сфер економіки і без детальних розрахунків робити висновки безвідповідально. По-друге, відношення до мінімальної зарплатні у сучасних економістів дуже різне — від схвалення до гострої критики. VoxUkraine дослідив історію виникнення і розвитку інституту мінімальної заробітної плати в світі.
Не будеш утискати наймита, убогого й незаможного з братів своїх та з приходька свого, що в Краї твоїм у брамах твоїх.
Того ж дня даси йому заплату, і не зайде над нею незаплаченою сонце, бо вбогий він, і до неї лине душа його. І не буде він кликати на тебе до Господа, і не буде гріха на тобі.
(Старий Заповіт. Повторення Закону 24:14,15)
26 жовтня у медіа-просторі України вибухнула новина – Кабмін вирішив вдвічі підвищити мінімальну зарплату – з раніше планованих на початок 2017 року 1600 грн до 3200 грн на місяць. Попередньо, у проекті бюджету на 2017 планувалося набагато менше підвищення – з 1 січня – 1600 гривень, з 1 травня – 1684 гривні, з 1 грудня – 1762 гривні. Це при тому, що проект бюджету було подано до Верховної ради лише трішки більше місяця тому.
Перше питання, яке виникає – а чому вдвічі, а, наприклад, не на 15,2587%? Не схоже, що за такою кардинальною зміною стояли реальні детальні розрахунки, що мали б задати принаймні основні напрямки впливу таких змін. А напрямки досить різноспрямовані, бо зростання мінімальної оплати праці – це, наприклад, і зростання сукупного доходу домогосподарства, з якого обраховується субсидія (а значить зменшення субсидії), і збільшення виплат єдиного соціального внеску не лише найманими працівниками, а й самозайнятими, і навіть збільшення мінімальної вартості майна, що підлягає декларуванню.
Питання мінімальної зарплати не є суто українським, тому я вирішив зробити стислий огляд ситуації у світі та основних економічних теорій, що застосовуються.
Історія: від «чорної смерті» до Генрі Форда
Питання встановлення обмежень на розмір зарплат має довгу історію. Так, ще в середні віки у гільдіях було чітко прописано, хто, скільки і коли має отримувати за свою роботу. Проте у статутах гільдій зарегламентовано було майже усе – вони не є еквівалентом сучасних компаніям, бо, наприклад, забороняли інноваційні зміни, які б змінювали усталений порядок. Після епідемії чуми у чотирнадцятому столітті постало зворотне питання – спроба обмежити максимальні зарплати через дефіцит робочої сили, оскільки багатьох працівників забрала «чорна смерть». Водночас, поки світ лишався переважно аграрним, питання заплат торкалося незначної частки його мешканців.
Активно питання прожиткового мінімуму та мінімальних зарплат почали піднімати у дев’ятнадцятому сторіччі, зокрема у відповідь марксистській теорії. Марксисти вважали, що пролетарій буде отримувати лише таку зарплату, якої вистачить на його фізичне виживання – будь-яка вимога її збільшити призведе до того, що капіталіст звільнить його і найме іншого. Тому влада (яка належить панівному класу) має запроваджувати мінімальну зарплату, аби уникнути пролетарської революції. Іншими важливими аргументами були низькі, у порівнянні з чоловічими, зарплати жінок та неповнолітніх (часто 1/3-1/2 від зарплат чоловіків) – ці категорії були менш захищеними і уряд заміщав профспілки у вирішенні питання про оплату праці. Першою сучасною країною, що запровадила мінімальну зарплату на законодавчому рівні, була Нова Зеландія.
Не лише держава може займатись встановленням мінімальних зарплат. Добре відомо, що Генрі Форд у 1914 році на своїх заводах встановив зарплату 5 доларів (понад $100 на сьогодні) на день при тому, що середня зарплата у економіці США була на той момент нижчою і навіть у промисловому Детройті складала біля $2,34. Він аргументував своє рішення тим, що за «звичайної» зарплати працівники не “тримались” за робоче місце, тому плинність кадрів була шаленою. Так, у 1913 році оборот робітників на заводі Форда склав 370%! Більшість (біля 2/3) закінчувала працювати просто не з’являючись на робочому місці. Щоденно близько 10% працівників не виходило на роботу, що безумовно впливало на виробничий процес негативно. Адже що заміняли працівників люди без досвіду роботи.
Підвищення жодним чином не було спонтанним. Спочатку відбулося кількамісячне дослідження причин зниження ефективності. За його результатами було зроблено низку змін, зокрема збільшення зарплат на 15%. Лише через три місяці після запровадження цих змін і спостерігання за результатами було анонсовано запровадження «п’ятидоларового робочого дня», хоча насправді на нього могли розраховувати лише працівники, які пропрацювали без зауважень мінімум півроку з моменту анонсу. Були також інші обмеження.
Важливо розуміти, що завод Форда вирізнявся від інших компаній і його зарплатна політика дозволяла обирати найкращих працівників на ринку, що збільшувало ефективність роботи. Це не дуже відрізняється від сучасних робочих місць, які пропонує, наприклад, Google. Водночас, встановлена законом мінімальна зарплата впливає на весь ринок, бо жоден не може сплачувати менше – і тому у працівника немає стимулу змінювати якість своєї роботи.
Сьогодення мінімалки
Згідно з даними Вікіпедії, на сьогодні у світі 80% країн мають законодавчо закріплену мінімальну зарплату. Як не дивно, це не завжди найбідніші країни. Так, з 28 учасників ЄС мінімалки немає у шести країнах. Це Австрія, Данія, Італія, Кіпр, Фінляндія та Швеція. Також серед європейських держав вона відсутня у Ісландії, Норвегії і Швейцарії. Проте, це – не результат супротиву мінімальним зарплатам, а результат наявності альтернативи – передусім секторальних угод між працівниками і управлінцями. Наприклад, у Швейцарії є колективні трудові угоди, які забезпечують мінімальну компенсацію для некваліфікованих і кваліфікованих працівників. У 2014 році в країні відбувся референдум щодо встановлення погодинної мінімальної зарплати, проте це рішення було відхилене трьома чвертями тих, хто проголосував.
Через те, що в економіці частіше звертають увагу на середню, а не мінімальну зарплату, цікавим є відношення мінімальної зарплати до середньої та медіанної. Більш репрезентативним показником вважається медіанна зарплата – така, яку отримує працівник, що знаходиться у середині ряду зарплат. Наприклад, якщо у нас працює 5 осіб з зарплатами 1, 2, 3, 4 та 10, то середня зарплата становитиме 4, а медіанна – 3.
За даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР, англ. OECD), у 2015 році для медіани це співвідношення коливалось від 35,8% (США) до 85,9% (Колумбія). Для порівняння, на середину 2016 року в Україні це співвідношення становило біля 39% для медіанної та 30% для середньої зарплат. Тобто Україна мала одну з відносно найменших мінімальних зарплат.
Як можна бачити з рис. 1, у США була найнижча відносна мінімальна зарплата серед розвинених країн, які мають такий показник. Насправді, це – федеральна мінімальна зарплата, окремі штати мають власні закони, що встановлюють мінімальну зарплату вищою за загальнодержавну. Більш того, на рівні окремих міст, графств та шкільних округів можуть встановлюватись власні мінімуми. На сьогодні федеральна мінімальна зарплата – $7,25, найвища мінімалка у окрузі Колумбія – $11,50, у низки штатів заплановане поступове підвищення до $15, що має статись до 2021-2023 років.
Що каже теорія
Згідно з базовою теорію впливу мінімальної зарплати на зайнятість, цей вплив є негативним. Припустимо, що праця є таким самим товаром, як будь-який інший, і розглянемо модель часткової рівноваги (тобто лише на цьому ринку), а ринок є конкурентним (багато покупців та продавців). Крива попиту на працю є спадною – чим дорожча робота, тим менше бізнесів можуть її собі дозволити. Крива пропозиції праці – зростаюча: чим вища зарплата, тим більше людей хочуть працювати. Без обмежень на цьому ринку рівновагу досягнуто у точці, де зарплата дорівнює w0, а зайнята робоча сила – L0. Якщо мінімалка є нижчою за точку рівноваги – жодних змін рівноважної заробітної плати немає – w1. Якщо ж мінімальна зарплата є вищою за точку рівноваги – w2 то зайнятість скоротиться до L2.
Рис. 2. Базова модель впливу мінімальної заробітної плати на зайнятість
У «переносі» цієї теорії на практику є певні складнощі. Передусім, ми припускаємо, що жодних інших змін не відбувається і тому ми можемо однозначно пов’язати зміну зарплат і зайнятості. Насправді, на обидва показники може впливати безліч інших факторів – зміна зовнішнього попиту, технологічні зміни, зміна смаків, наявні альтернативні джерела доходів тощо.
Цікава практика
Чи є емпіричні свідчення на користь цієї теорії? Так. Наприклад, існує дослідження змін структури зайнятості на півдні США (депресивний регіон з низькими зарплатами) після запровадження федеральної мінімальної зарплати у 1938 році. Для більш чіткого спостереження використовували дані не в цілому по економіці регіону, а по двох видах економічної діяльності, де використовувалась низькооплачувана робоча сила – виробництво шкарпеток та базова деревообробка (тартаки, лісопилки). Згідно з результатами, запровадження мінімальної зарплати призвело до зменшення зайнятості у виробництві шкарпеток на півдні (на півночі – зростання), особливо у фірмах, що до цього платили зарплату нижчу за мінімальну. Також відбулася більш активна аніж до цього механізація виробництва (заміщення праці капіталом) та зріс імпорт аналогічної продукції. У деревообробці рівень зайнятості практично не змінився, що пов’язують зі зростанням попиту з боку воєнної промисловості у цей час. Водночас, виробництво на півночі, де і до введення мінімальної зарплати в галузі зарплати були вищі за мінімум, зросло значно більше, аніж на півдні, де 9/10 зарплат у галузі були нижче або дорівнювали мінімальній.
На основі цієї теорії створюються інші, шляхом додавання чи послаблення певних припущень. Наприклад, розглядають наявність альтернативної зайнятості, де немає законодавчих обмежень за розмір зарплати – неформальний сектор, самозайняті, ті, хто отримують «на чай» основну частку доходів тощо. У випадку зростання зарплат у захищеному секторі частина звільнених перейде на роботу у альтернативний сектор, знижуючи там рівень заплат для усіх, хто там працює. Тобто замість того, щоб підняти доходи всім працівникам із зарплатами нижче мінімальної, таке рішення допоможе одним і зашкодить іншим. Емпірично цю гіпотезу перевіряли у низці країн що розвиваються, які мають значно більший неформальний сектор, ніж розвинені країни. У той час, як деякі роботи знаходять такий ефект, інші дослідження показали результат зворотній теоретичному – зростання зарплат у неформальному секторі після запровадження мінімальних зарплат. Основним поясненням останнього служить «ефект маяка» (lighthouse effect), тобто коли відома мінімальна зарплата – вона є маяком для працівників щодо того, якої зарплати вимагати у неформальному секторі.
Інша пропонована зміна, яка набрала популярності з кінця ХХ століття (хоча базується на післявоєнних дослідженнях Stigler (1946) та Lester (1947)) – не розглядати ринок праці як досконалу конкуренцію. Зазвичай кількість працедавців є значно меншою за кількість працівників, яких вони наймають. Класичний приклад – мережі фаст-фудів та молодь, що виконує роботу, для якої навіть існує сленгова назва Mcjob (поєднання назви мережі McDonald та слова job – робота). Антипод досконалої конкуренції – чиста монополія, у випадку єдиного покупця – монопсонія. Технічні деталі можна знайти у статтях, зазначених вище, проте основна ідея – так само як монополія максимізує прибуток, продаючи меншу кількість товарів, аніж за конкуренції, проте за вищу ціну, так само монопсонія купує блага (у нашому випадку роботу) за ціну, нижчу аніж за умов конкуренції. У цьому випадку встановлення мінімального розміру оплати праці насправді збільшує зайнятість (на певному проміжку – надто висока мінімальна зарплата навіть за монопсонії скорочує зайнятість).
Ринків чистої монопсонії, де був би виключно один працедавець, на практиці майже немає. Але цей варіант моделі може бути більш коректним, ніж модель досконалої конкуренції, у випадку прямої або неявної змови працедавців, витратного пошуку роботи, проблем зі створенням нових робочих місць тощо.
Саме на цьому варіанті моделі базувалась спроба проштовхнути істотне підвищення мінімальної зарплати за президентства Барака Обами. У 2014 році понад 600 економістів, серед яких кілька нобелівських лауреатів, підписали листа на користь підвищення мінімальної зарплати у США до $10,1. Ось – коротке відео-інтерв’ю з Полом Кругманом з цього питання.
На відміну від пропонованого в Україні, це підвищення мало відбуватись поступово впродовж кількох років, а після досягнення цього рівня пропонувалось робити щорічну індексацію мінімальної зарплати на інфляцію. Проте у Палаті представників та Сенаті – республіканська більшість, а республіканська партія (1) традиційно виступає проти обмежень для бізнесу та (2) проти політики президента-демократа, котрий підтримував цю ідею. Тому федеральну мінімальну зарплату поки що не було змінено.
Ще одна критика базової моделі – те, що вона є «моделлю часткової рівноваги», тобто розглядає виключно один ринок без оцінок того, як зміни на цьому ринку вплинуть на решту економіки. Альтернативний підхід можна підсумувати фразою «Праця – це вам не яблука» – робота використовується в усіх сферах створення доданої вартості, тому рішення скільки і за яку зарплату працювати впливає на сукупний випуск товарів та послуг, на яку та сама зарплата і витрачається. Тому розглядати цей ринок можна лише на основі значно складніших моделей загальної рівноваги. Супротивники такою підходу вважають, що частка ринку праці, на яку має прямий ефект мінімальна зарплата, є надто малою для того, аби мати серйозний загальноекономічний ефект.
Неоднозначні висновки
Питання мінімальної зарплати не є новим. На сьогодні переважна більшість країн має закон про мінімальну зарплату або альтернативні методи її встановлення.
Відносна мінімальна зарплата (як частка середньої або медіанної зарплати) істотно різниться у різних країнах. В Україні у поточному році вона є однією з найнижчих у порівнянні з країнами ОЕСР.
Базова теорія передбачає зменшення зайнятості після запровадження мінімальної зарплати на рівні вищому за ринкову рівновагу. Проте, якщо змінити певні припущення, деякі моделі передбачають, що мінімальна зарплата не впливає на зайнятість або навіть збільшує її.
Емпіричні дослідження не дають однозначної відповіді на вплив мінімальної зарплати на зайнятість.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
