Між Рядків: Що Каже Аналіз Виступу Арсенія Яценюка про Його Плани | VoxUkraine

Між Рядків: Що Каже Аналіз Виступу Арсенія Яценюка про Його Плани

Photo: Хмара слів створена за допомогою аналізу тексту виступу Арсенія Яценюка
15 Лютого 2016
FacebookTwitterTelegram
5551

VoxUkraine проаналізував виступ прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка в парламенті за допомогою інструментів контент- і дискурс-аналізу та дійшов висновку, що лідер уряду почувається в прем’єрському кріслі як на війні, проте не готовий ні залишати свою посаду, ні брати на себе відповідальність за країну.

Перший тиждень лютого був багатим на політичні події. Поява списку майбутніх міністрів від БПП, скандал навколо відставки міністра економічного розвитку і торгівлі Айвараса Абромавичуса, відкликання заяв про відставку чотирьох членів уряду… На тлі цих новин ЗМІ залишили майже без уваги виступ прем’єр-міністра у Верховній Раді. Арсеній Яценюк залишається одним з ключових політиків, і його рішення мають значний вплив на те, з яким втратами Україна вийде з нинішньої політичної кризи. Що з цього приводу думає прем’єр, і чи готовий він передати справи та піти?

Контент- і дискурс-аналіз виступу Яценюка у Верховній Раді від 5 лютого (під час традиційної п’ятничної «Години запитань до уряду») дозволяє зробити кілька висновків. У сумі Яценюк говорив 26 хвилин, враховуючи відповіді на всі запитання, протягом яких він 36 разів вжив слово «уряд» і 18 разів – «боротьба» та спільнокореневі (наприклад, «боротися»). В одній тільки вступній промові на 4 хвилини він 26 разів використовував займенник «ми» – що цілком логічно в контексті його заяви про те, що Кабмін не має наміру розходитися і працює єдиною командою. Також прем’єр кілька разів використовував метафору війни, мабуть, намагаючись показати, як непросто йому працювати на своїй посаді. Крім того, Яценюк застосував кілька риторичних прийомів, з одного боку, звертаючи увагу слухачів на свої досягнення як прем’єра, а з другого – перекладаючи відповідальність за невдачі, наприклад, на парламент.

Вступне слово прем’єр-міністра

Формально Яценюкові не надали можливості виголосити вступну промову: засідання почалося з доповідей міністрів, потім слово передали депутатам. Однак перше ж питання, що прозвучало на адресу прем’єра (від Олексія Мушака, БПП), він використовував для того, щоб виголосити промову – за змістом доволі далеку від запитання (див. відео нижче і стенограму).

[iframe src=”http://data.voxukraine.org/posts/iframes/factcheck_1.html” width=”100%” height=”340″]

Звертаючись до парламенту, Яценюк рішуче продемонстрував, що Кабмін – це команда, і навів аргументи, чому ця команда має залишитися на своїх посадах. Для демонстрації Кабміну як єдиного цілого прем’єр за досить короткий час 26 разів використав займенник «ми», очевидно, маючи на увазі весь Кабінет міністрів. «Ми» звучало практично кожні 10 секунд. Від себе особисто Яценюк не сказав ні слова, ні разу не використавши слово «я», хоча запитання депутата було адресовано особисто йому. Важливо відзначити, що займенник «ми» – це не тільки про наявність союзників і команди. Воно також частково може знімати тягар відповідальності з прем’єр-міністра. Також Яценюк використовував такі звороти, як «завдяки нашій з вами спільній позиції», «зобов’язання, які ми взяли з вами», що знову-таки може звучати як розсіювання відповідальності.

Загалом виступ Яценюка був побудований на низхідній аргументації – тобто спочатку спікер навів найсильніші аргументи, зокрема емоційно. Наприклад,

якщо буде прийняте рішення про те, що ця команда повинна бути змінена, ми підемо всі разом. Але ми будемо боротися до останнього. До останнього!

Тут також використовується риторичний прийом емоційного протиставлення (Деркач, Жукова, Лаптєва, 2003). Перша фраза містить заяву про готовність піти, а в другій закладено намір утримати свої позиції. Це посилюється повтором, так званою військовою метафорою боротьби. Такий контраст сприяє привертанню уваги й посиленню емоційного впливу від обох заяв: перша репліка про відставку звучить формально, друга частина повідомлення набуває відтінку рішучості, геройства і трагізму.

Відповідаючи на запитання депутата Олексія Мушака (БПП) на тему підвищення України в рейтингу економічних свобод, Яценюк перераховує не свої плани і не плани Кабміну, а навпаки досягнення уряду за минулі два роки. При цьому кожне досягнення він починає словосполученням: «Ми будемо боротися за те…» і всього використовує це словосполучення 13 разів. Наприклад,

Ми будемо боротися за те, що за останніх два роки Україна не допустила дефолту і списала борги.

Таким емоційно навантаженим виступом (слово «боротися» передбачає стресові умови і ворога) Яценюк, імовірно, аргументує, чому його команда має залишитися. Мету повторень можна трактувати як спробу переконати, довести, повести за собою, посилити значення декларованої дії (Van Dijk, 2006). Метафору війни прем’єр знову підкріпив відповідним словосполученням «не хочете боротися – тікайте з поля бою». Метафора війни взагалі досить популярна в політичній риториці для демонстрації стресових умов та представлення спікера і тих, хто разом з ним на «полі бою», в мужнішому образі (Ritchie, 2006).

Три аргументи Яценюка на користь Кабміну стосуються загрози: мовляв, у разі відставки уряду країні загрожує 1) дефолт; 2) неконтрольована інфляція; 3) невиплата зарплат і пенсій. Тобто слова «ми останні 24 місяці платили заробітні плати і пенсії» інстинктивно викликають у слухача страх того, що без Яценюка він може втратити відповідні виплати.

Крім того, прем’єр скористався таким риторичним прийомом, як звернення до авторитетів (Tindale, 2004), згадавши про реформи,

які нами підписані з Міжнародним валютним фондом, із Світовим банком, всіма ключовими міжнародними фінансовими організаціями, які сьогодні кредитують українську економіку.

Тобто його роботу підтримують ключові західні партнери України, від яких залежить її доля.

Відповіді на запитання

Друге запитання поставив Мустафа Найєм (БПП). Воно стосувалося особисто Яценюка – якщо відбудеться переформатування уряду, то чи торкнуться зміни самого прем’єра? Також Найєм звинуватив Яценюка в несамостійності та бажанні будь-що залишитися в кріслі прем’єра.

[iframe src=”http://data.voxukraine.org/posts/iframes/factcheck_2.html” width=”100%” height=”340″]

У відповіді на це запитання прем’єр п’ять разів поспіль вжив «я»-повідомлення, лише раз згадавши про свою команду:

Це я прийняв рішення про зміну тарифів, я прийняв рішення про зміну соціальної політики і системи. Як політик в першу чергу. Разом з нашою командою. Я приймав всі непопулярні рішення, які ні один прем’єр протягом 20 років не брав на себе і не візьме – надто за рейтинг бояться.

Загалом відповідь на запитання Найєма наповнена конструкціями та лексичними маркерами, що сигналізують про намір прем’єра відповісти чітко і по суті: «вкотре хочу вам зазначити», «я відповідаю на кожне ваше запитання», «доповідаю». У тексті немає риторичних питань, які зазвичай використовуються для того, щоб уникнути відповіді або відповісти не по суті. Такі мовні засоби показують не тільки готовність відповісти на питання, а й можуть свідчити про тактику дискредитації (Van Dijk, 2006). Адресат (Мустафа Найєм) виставляється в світлі «нетямущого», «того, кому вкотре доводиться пояснювати очевидні речі».

Також Яценюк використовує тактику позитивної саморепрезентації (Van Dijk, 2006). Позитивні якості, які стосуються особисто того, хто говорить, і його прихильників, підсилюються за допомогою повтору ключових слів. Словосполучення «своя відповідальність» з інклюзивним займенником «ми» (тобто включаючи в контекст усіх присутніх – «ми всі разом») вживається 5 разів поспіль.

Незважаючи на те, що промовець усіляко намагається підкреслити, що виступає від свого імені й особисто відповідає за події, які зараз обговорюються, у тексті двічі використані прийоми, що дозволяють йому перекласти частину відповідальності на того, хто поставив запитання. Наприклад, «Рік тому цей парламент нас всіх призначив членами уряду» (звертаючись до Найєма, він ніби промовляє – ви теж несете відповідальність, хоча й не належите до уряду). У другому випадку він поділяє з парламентом причетність до питання компанії «Укрнафта» ( «Ви знаєте про те, що ми повернули спільно з вами контроль»).

У заключній частині виступу Яценюк замінює особовий займенник «я» назвою своєї посади. Політик говорить про себе в третій особі – «прем’єр-міністр». Це може означати, що він частково намагається зняти з себе відповідальність (я дію саме так, тому що займаю саме цю посаду), частково – дистанціювати себе від того, що відбувається: прем’єр-міністр – це хтось інший, не я. Тобто замість того, щоб сказати «Я буду працювати з Президентом… Я буду працювати з парламентом…», Яценюк каже «Прем’єр-міністр буде працювати з Президентом… Прем’єр-міністр буде працювати з парламентом», мабуть, маючи на увазі, що будь-хто на його місці поводитиметься аналогічно.

Яценюк уміє відбити негативні коментарі на свою адресу й відмінно володіє технікою нападу. Зокрема, свою відповідь на запитання позафракційного депутата Дмитра Добродомова про брак прогресу в боротьбі з корупцією та про низький рейтинг прем’єра Яценюк починає з прямого звинувачення – «я би порадив подивитися на рейтинги народних депутатів України, ми недалеко один від одного відійшли». Це відкритий, не завуальований прийом: промовець виражає своє звинувачення прямо й безпосередньо. Така відкритість дозволяє частково нівелювати претензії на свою адресу та змістити увагу слухача на помилки опонента.

[iframe src=”http://data.voxukraine.org/posts/iframes/factcheck_4.html” width=”100%” height=”340″]

Порівняно з попередніми двома відповідями, тут виступ Яценюка стає насиченіший метафорами, що робить його промову більш емоційно забарвленою з одного боку, але не такою чіткою та прямолінійною – з другого. Він висловлюється: «чи будемо бавитися у політику», «мільярди доларів, які викачувалися», «до грабежу мільярдів доларів», «сумнозвісних олігархів», «зачистити корумпованих чиновників». Усі ці образні вислови можуть бути спрямовані на дискредитацію збірного образу опонента.

Також прем’єр використовує так звану дихотомічну концепцію «свій – чужий», умовно розбивши учасників дискурсу на два табори. Промовець не просто перераховує всі свої досягнення, а й підкреслює, що вони були не під силу умовному опонентові, «попереднім прем’єрам». Цей ефект посилюється повтором конструкцій «Всі говорили…» на початку речення (конструкція використана 5 разів). Таким чином, він одночасно використовує дві стратегії – дискредитацію противника та позитивну саморепрезентацію, мовляв, інші не змогли – а ми змогли (Van Dijk, 2006).

Наступне звернення до Яценюка було дуже конкретним і на відміну від попередніх не містило обвинувачень (депутат від «Самопомочі» Віктор Кривенко коротко виклав ситуацію в космічній галузі та на заводі «Арсенал» і попросив прем’єра розібратися з цим).

[iframe src=”http://data.voxukraine.org/posts/iframes/factcheck_5.html” width=”100%” height=”340″]

Яценюк відповів коротко й доброзичливо – мовляв, надайте мені депутатський запит, розберуся. У заключній частині він закликав усіх до єдності, використавши концепти «будинок», «родина», «єдність» (Lakoff). Прем’єр позначив ці поняття за допомогою ємних, емоційно забарвлених слів, які пробуджують у свідомості слухача загальні, звичні образи. Процес пошуку правильних рішень у відносинах між парламентом і Кабміном в устах прем’єр-міністра виглядає як рішення проблем у сім’ї:

коли ми разом, коли ми сідаємо: спочатку посварились, потім помирились…

Далі зв’язок з образами «єдності» та «сім’ї» посилюється висловами: «взаємну повагу», «спільні цінності», «наша єдність». Певна інтимізація робочого процесу дозволяє закріпити в свідомості слухачів позитивний образ не тільки того, хто говорить, а й його взаємин з іншими людьми. До того ж така стратегія частково обеззброює опонента – адже напад на людину, яка щойно апелювала до сімейних цінностей, буде рівнозначна замаху на ці цінності, що може негативно позначитися на іміджі будь-якого політика.

У заключному слові (і відповіді відразу на кілька запитань депутатів) Яценюк знову використовує позитивну саморепрезентацію, вживаючи фрази «ми робимо все», «у нас одні з найкращих показників» (див. відео та стенограму).

[iframe src=”http://data.voxukraine.org/posts/iframes/factcheck_6.html” width=”100%” height=”340″]

Проте складніший механізм позитивної самопрезентації, який використовує прем’єр-міністр, – це визнання та озвучення власних провалів і помилок. На перший погляд, такий прийом може зашкодити іміджу політика. Однак узявши вербалізацію проблем на себе, політик:

  • пом’якшує, зменшує свою провину, розділивши або переклавши на когось відповідальність;
  • водночас створює образ людини, яка бере на себе вирішення складних проблем та не уникає відповідальності;
  • наголошує, що його обов’язки й завдання мають складний характер;
  • створює образ чесного та відвертого політика.

Ці цілі досягаються, зокрема, за допомогою запитальних речень із подальшою відповіддю. Така тактика створює ілюзію, що опоненти не можуть дати відповідь на запитання, тому промовець відповідає на них сам.

На створення образу чесного політика працюють такі фрази, як «ми вам це чесно кажемо», «ми це відверто визнаємо, де нам не вдалося побороти корупцію», «ми робимо помилки, ми їх робимо багато».

Крім того, були використані такі мовні засоби, які дозволяють уявити обговорювані проблеми як стихійні та неконтрольовані. Метафора «клімат» в описі ситуації з корупцією показує цю проблему таким чином, ніби впливати на неї дуже складно. Підкреслюється, що судова та правоохоронна системи перебувають «поза межами уряду». Є й пряме твердження того, що щось було не виконано: «Ми це не зробили у минулому році по незрозумілим причинам, ну, просто не змогли домовитися» – з поправкою на те, що причиною все ж була неможливість домовитися (без вказівки з ким). Це натякає на розподіл відповідальності.

Хоча на перший погляд Яценюк визнає помилки, цілком можливо, що відповідальність за невдачі він намагається перекласти на інших – за допомогою так званої тактики негативної репрезентації. Цьому служать такі мовні звороти: «і саме тому я тут прошу вашої так само підтримки», «якщо ми з вами приймемо закон», «і я знаю, ваша фракція виступає проти приватизації», «ми просимо вас проголосувати за закон», «дайте нам, будь ласка, цю можливість» тощо. Усі ці висловлювання не лише закликають опонентів до активної співпраці в майбутньому, а й створюють враження, ніби опоненти не співпрацювали в минулому, не допомагали, перешкоджали.

Тема конфлікту Абромавичуса з Президентом не розкрита

Всупереч очікуванням багатьох, що прем’єр-міністр висловиться на тему скандалу з Абромавичусом і Кононенком, Яценюк жодного разу не згадав прізвища Кононенка, а Абромавичуса згадав лише один раз, сказавши, що він припинить будь-які спроби тиску на міністра або незаконні дії проти нього. «Цей міністр під захистом моєї фракції і уряду».

Прізвище Кононенка прозвучало в Раді лише двічі – від Сергія Лещенка (фракція БПП) та Юрія Левченка (ВО «Свобода»). Лещенко також згадав Абромавичуса (висловивши йому підтримку), так само як і Віктора Галасюка з Радикальної партії (останній, навпаки, не погоджувався з політикою міністра економіки). Таким чином, засідання ВР у п’ятницю практично не мало стосунку до корупційного скандалу навколо відставки міністра економіки, а прем’єр, прийшовши в парламент, не мав на меті прояснити ситуацію з фактами тиску на члена уряду, а використовував свою промову переважно для того, щоб переконати парламент дати Кабміну спокій.

Список літератури

1. Lakoff G., Moral Politics: How Liberals and Conservatives Think, Second Edition.
2. Ritchie L., 2006, “Context and Connection in Metaphor” Palgrave Macmillan.
3. Tindale C.W., 2004, Rhetorical Argumentation: Principles of Theory and Practice, SAGE Publications.
4. Van Dijk T.A., 2006, Discourse and Manipulation, SAGE Publications Vol 17(2): 359–383.
5. Деркач А., Жукова В., Лаптева Л., 2003, «Политическая психология», Учебное пособие для вузов. Глава 6. «Политические коммуникации и их психологическое обеспечение».

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний