Політики без ідеології

8 липня на своєму YouTube-каналі нардеп та лідер партії «За життя» Вадим Рабінович, на той момент потенційний кандидат у президенти України, заявив, що націоналізація необхідна для благополуччя суспільства. Однак трохи більше ніж за два тижні під час презентації програми своєї партії він же стверджував, що потрібно будувати відкриту економіку, зовсім не прив'язану до держави.

Публічно говорити суперечливі речі — це не особлива риса лише Рабіновича. Це системна проблема, яка стосується багатьох українських політиків і партій. У них немає ідеології або їхня ідеологія дуже умовна і розмита, що неодноразово відзначалося дослідниками. Українські партії віддають перевагу прагматичному підходу: вони приймають тактичні рішення про те, яку позицію і з ким обстоювати в кожній конкретній ситуації. Змінюється ситуація — змінюються позиція і партнери.

Чому ідеологія важлива? Ідеологія — це і позиція, і сигнал одночасно. Займати позицію означає мати стійке бачення щодо вирішення важливих проблем в економіці та державному управлінні. Коли позиція відома і чітко окреслена, усі учасники політичного процесу розуміють, чого очікувати один від одного і за яким сценарієм піде розвиток країни в разі перемоги тієї чи іншої політсили. Виборці усвідомлюють, що голосування за лівих політиків з високою ймовірністю призведе до збільшення податків і соціальних виплат. А перемога лібертаріанців, навпаки, до зменшення податків на бізнес. Ідеологія відповідає на безліч запитань: чи будуть дозволені продаж зброї і аборти, якою мірою держава може впливати на використання мови в медіа, хто має визначати назви вулиць, якою буде пенсійна політика тощо.

Добре, коли політики артикулюють свою ідеологію: таким чином вони посилають сигнал виборцям і іншим політичним гравцям — окреслюють, що вони будуть робити, якщо прийдуть до влади, і дають зрозуміти, з яких питань з ними можна співпрацювати, а з яких — ні. Така ситуація вигідна громадянам, вони можуть співвідносити свої ідеологічні позиції з ідеологією кандидатів і голосувати за близькі їм ідеї, а не персоналії. До того ж виборці можуть карати політиків, чиї інструменти (які безпосередньо випливають з ідеології) не спрацьовують: не голосувати за них наступного разу.

Це не означає, що ідеології непорушні. Політики й виборці перебувають у постійному діалозі. Порівняльний аналіз 15 розвинених демократій з 1960 по 2005 рік показав, що політичні партії з часом змінюють свою риторику. Партії роблять це, щоб відповідати викликам часу: будь-яка ідея розвивається, суспільство еволюціонує, а політики хочуть ефективно боротися за виборців.

У чому в такому разі українська проблема? У західних демократіях ідеологічні рамки зберігаються. Відхилення від «генеральної лінії» тимчасові або дуже поступові і зазвичай перебувають у досить чітких рамках. Українські ж політики не просто іноді виходять за рамки своєї ідеології, вони з самого початку не озброюються жодною ідеологією взагалі. Тому вони часто пропонують набір ідей-гасел-обіцянок, які суперечать одні одним.

Як зрозуміти ідеологію кандидата?

Незважаючи на те що вітчизняні топ-політики пропонують набір важкосумісних заяв і не артикулюють свою ідеологію, ми можемо зробити останнє за них. Як? Проаналізуємо, що говорив політик протягом тривалого часу. Навіщо? Ми вважаємо, це допоможе як українському виборцю, так і самим політикам.

Середньостатистичний виборець не стежить за риторикою кандидатів системно. Меседжі потрапляють до нього уривчасто з новин, ток-шоу, білбордів, листівок, контекстної реклами тощо. Важливо, що політики можуть пропонувати різні ідеї різним аудиторіям. Тому кінцевий «споживач» — виборець — не чує всіх публічних заяв кандидатів і не може скласти цілісну картину про риторику кандидата. Ми спробуємо. Для цього ми зібрали і проаналізували всі «ідеологічні» заяви політиків за перші сім місяців 2018-го. Результат показує тренд — до якої ідеології є ближчою риторика того чи іншого політика і як розташовані кандидати один відносно одного. Виборець зможе оцінити, наскільки його ідеологічні позиції співставні з тим, що пропонують кандидати.

Аналіз може бути корисний і політикам. Наскільки їхня риторика відрізняється від риторики конкурентів, в якому світі вони постають перед електоратом? А якщо політики вважають, що в них є ідеологічна позиція, то наше дослідження дає їм гарний інструмент — порівняти, що вони думають про себе, з тим, що вони говорять і який це має вигляд.

Як ми збирали дані і аналізували їх?

Ми почали наше дослідження влітку 2018 року. До фінальної вибірки увійшли сім потенційних кандидатів у президенти, за яких на початок літа були готові проголосувати понад 3% виборців (серед тих, хто визначився). Вадим Рабінович, який недавно зняв власну кандидатуру, на той момент потрапив у нашу вибірку. Ми залишили його в аналізі для демонстрації того, з якою риторикою зустрічається український виборець протягом усієї кампанії.

Ми проаналізували всі висловлювання цих політиків на партійних і їхніх особистих сайтах, а також меседжі з останніх семи великих інтерв'ю. За період із січня по серпень ми знайшли і розглянули 4226 висловлювань. У результаті ми отримали стартові ідеологічні позиції кандидатів: коли атмосфера передвиборних перегонів уже оформилася, але активна кампанія ще не почалася. (Ми плануємо зібрати нові дані і порівняти, чи змінилися позиції кандидатів у ході кампанії.)

Щоб визначити, до якої ідеології схиляється риторика кандидатів, ми використовували методологію проекту Manifesto.

Як ми рахували: методологія проекту Manifesto

Визначити ідеологічну позицію непросто. Найбільш масштабно це робить популярний серед політологів міжнародний проект Manifesto. Його методологія оцінює політичну риторику. База даних цього проекту включає партійні програми більше 1000 партій з понад 50 країн із 1945 року по теперішній час.

Згідно з методологією Manifesto, кожну політичну заяву можна закодувати і віднести до певної категорії. На основі аналізу цих категорій і вибудовується ідеологічна позиція. Ми використовували такі категорії: «Ліва економічна політика», «Права економічна політика», «Політика невтручання держави в суспільне життя» і «Авторитарна політика».

Нижче декілька прикладів «ідеологічних» висловлювань політиків

Це лише випадкові цитати з нашої бази даних. Для того щоб розташувати кандидатів на ідеологічному просторі і порівняти їх один з одним, треба проаналізувати всі висловлювання. Загалом ми знайшли у семи досліджуваних політиків 4226 цитат, які класифікували відповідно до методології Manifesto.

У результаті їх аналізу кожен кандидат отримав своє місце в просторі ідеологій, яке часто називають політичним компасом. У цьому просторі є дві осі. Перша, горизонтальна вісь — економічна політика, сюди лягли висловлювання кандидатів щодо ролі держави в економіці.

Друга, вертикальна вісь — взаємини держави і громадянина, сюди потрапили висловлювання кандидатів у дусі невтручання держави або, навпаки, її участі в житті людей (авторитарність). Детальніше про політкомпас можна прочитати тут, а пройти тест, який допоможе визначити вашу ідеологію, — тут.

Методологія розрахунку

Фінальна точка на осі економічних ідеологій розраховується за формулою:

де r — кількість унікальних тверджень у дусі правої політики, l — кількість унікальних тверджень у дусі лівої політики. Така ж сама формула застосовувалася до іншої осі. Ось приклад з риторикою Президента Петра Порошенка.

Зверніть увагу, що для фінального підрахунку використовуються тільки унікальні висловлювання. Якщо вся база складалася із 4226 висловлювань, які ми класифікували, то для побудови компаса було використано 925 унікальних (що не повторюються) висловлювань.

Результати. Де опинились українські політики на політичному компасі

Петро Порошенко

Чинний президент України створює образ захисника нації і професіонала в багатьох сферах. Порошенко фокусує свою риторику на питаннях «Армії, Мови і Віри» (про що, завдяки засиллю рекламних білбордів, знає кожен, хто був в Україні останнім часом). Найчастіше в його виступах зустрічаються висловлювання на теми: реорганізація і посилення армії; створення національної ідентичності, особливо в питаннях мови і віри; розвиток сприятливого інвестиційного клімату; підтримка приватизації; децентралізація; позначення Росії як країни-агресора.

На відміну від інших кандидатів, Порошенко рідко говорить про підвищення заробітних плат і пенсій і уникає висловлювань про медичну реформу, зниження або підвищення цін на комунальні послуги. Можливо, це обумовлено феноменом, який у політичних науках называють «підзвітність уряду»: партії і політики при владі більш обережні у своїх висловлюваннях, оскільки побоюються, що електорат і політичні конкуренти отримають додатковий маневр для критики влади. Крім цього, Порошенко часто артикулює свою прихильність ідеям ринкової економіки. Завдяки переліченому вище в економічній площині Порошенко найправіший і проринковий кандидат.

Риторика Порошенка більш авторитарна, ніж у більшості кандидатів. Багато в чому це пояснюється тим, що він позиціонує себе як сильний і войовничий політик, який захищає країну і націю від російської агресії. До того ж у президента статус верховного головнокомандувача.

Анатолій Гриценко

Гриценко — єдиний кандидат, який прямо каже, що є прихильником авторитарного стилю управління. При цьому він один з найбільш правих кандидатів, якщо мова йде про економічну політику. Це дозволило Гриценку опинитися в правій верхній частині соціал-демократичного спектра.

Кандидат часто говорить про боротьбу з корупцією, олігархією і рівні правила гри. Він обіцяє боротися з монополіями і завищеними цінами і закликає до зниження податкового навантаження на бізнес. Багато уваги Гриценко приділяє правам і свободам громадян, у тому числі й захисту прав власності. Він підтримує децентралізацію і зняття мораторію на продаж землі, роблячи уточнення, що на все свій час.

У багатьох виступах Гриценко повторює, що треба «знищити олігархат як клас». Він також прихильник зміни системи держуправління так, щоб прибрати перманентний конфлікт між президентом і прем'єр-міністром.

Андрій Садовий

Результат оцінки риторики Андрія Садового — майже класична соціал-демократія. Але таке місце йому забезпечив мікс висловлювань. У риториці Садового можна простежити боротьбу традиційних і ліберальних ідей.

Садовий прихильник традиційних моральних і християнських цінностей, він виступає за верховенство права і соціальну підтримку незахищених верств населення. Садовий за нову ринкову економіку, але з елементами держпідтримки вітчизняних виробників.

Мер Львова — прихильник децентралізації, хоча в деяких своїх висловлюваннях на цю тему він не зовсім послідовний:

Вадим Рабінович

Вадим Рабінович часто пропонує кроки, які передбачають пріоритет інтересів держави над особистими. Він виступає за активне втручання в економічну політику і суспільні сфери життя.

Економічна риторика Вадима Рабіновича перегукується з тим, що говорить Тимошенко. Він також часто висловлюється про підвищення зростання заробітної плати, пенсійних виплат, контроль за комунальними послугами, про необхідність націоналізації як протидії розкраданню національної економіки. Риторика лідера партії «За життя» виглядає консервативною і традиційною.

Політик явно намагається сформувати імідж господарника, готового вирішувати проблеми людей, задіяних в реальній економіці (промисловості).

Рабінович готовий відходити від букви закону, якщо бачить у цьому користь для держави. Наприклад, він обіцяє, що після приходу до влади покарає всіх корумпованих чиновників, просто конфіскувавши їхнє майно.

Юлія Тимошенко

Тимошенко багато уваги приділяє питанням поліпшення матеріального становища українців: пенсійному та медичному забезпеченню, зниженню цін і безробіття, створенню умов для розвитку малого й середнього бізнесу, релігійної та культурної ідентичності і встановлення миру. У своїй риториці вона особливо наголошує на необхідності підтримки фермерства, мораторію на продаж землі і оперує поняттям «національні інтереси». Така риторика забезпечила їй місце в лівій частині соціал-демократичного квадрата.

Тимошенко намагається поєднати образ професіонала, який сипле цифрами й рецептами вирішення економічних проблем, і людини з народу, вона постійно апелює до життєвих проблем пересічних громадян, демонструє турботу про інтереси аграріїв та представників інших трудових професій. Тимошенко рідко говорить про вирішення проблем авторитарними методами, в її висловлюваннях багато згадок про референдум, свободу слова, важливість прав людини тощо, що і дозволило їй (її риториці) посісти досить помірковану позицію на шкалі «авторитаризм-лібертаріанство».

Юрій Бойко

Місце Бойка на політичному компасі багато в чому визначено його опозиційним становищем та інформаційною стратегією — критикувати все, що робить влада. Тому багато в чому Бойко виглядає як борець проти тоталітарної держави, який обстоює права і свободи громадян, при цьому виступає за вирішення більшості економічних проблем за допомогою і за рахунок держави.

Підвищення зарплат і пенсій, регулювання комунальних тарифів, відновлення й підтримка реального сектора економіки — часті теми у виступах Бойка. Це не заважає йому виступати за лібералізацію податкової та кредитної політики. У соціальній площині Бойко захищає право на свободу слова і права національних меншин. Бойко часто фокусується на проблемах шахтарів і тимчасово переміщених осіб.

Як уже було сказано, Бойко принципово опонує владі:

Після проведення медичної реформи політик і його фракція сказали, що подадуть звернення до Конституційного Суду щодо скасування «медичної псевдореформи».

При цьому побудова тоталітарної держави межує в риториці Бойка зі звинуваченнями у слабкості:

Така комбінація турботи про рівень життя населення і жорсткої опозиції до того, що нинішня влада обмежує свободи людей (на думку Бойка), забезпечила йому позицію серед лівих політиків, які виступають проти сильної і жорсткої держави.

Олег Ляшко

Лідер Радикальної партії виправдав її назву, його риторика виявилася найрадикальнішою, найавторитарнішою і найбільш економічно лівою. Ляшко вважає, що держава повинна здійснювати авторитарне регулювання і активно брати участь в економічному та суспільному житті, жорстко караючи правопорушників.

У висловлюваннях Ляшка можна часто зустріти меседжі про поліпшення матеріального становища українців, необхідність підтримки українського виробника за допомогою протекціоністських методів, державний контроль цін і якості, відродження сільського господарства за рахунок держави, про домінантність української культури і нації, а також обіцянки навести лад і встановити жорсткий правопорядок у країні.

Особливість Ляшка в тому, що він не уникає висловлювань, які відверто нехтують верховенством права та дотриманням прав людини:

Пропозиції щодо відродження сільського господарства завжди йдуть за рахунок державної підтримки:

Крім того, Ляшко часто висловлюється про націю і її важливість. Він підкреслює культурну значущість і пріоритетність української нації.

Резюме

Аналіз риторики основних кандидатів у президенти (на серпень 2018-го) показав, що практично всі політики опинилися в одному квадраті ідеологічного компаса — соціал-демократичному. Це поєднання лівої економічної політики і значної ролі держави в житті громадян. Риторика Ляшка і Рабіновича найбільш авторитарна. Коли ми говоримо «авторитарний», ми не маємо на увазі прагнення створити авторитарний режим або диктатуру. Вони або пропонують ідею «міцної руки», або готові пожертвувати правами людини заради блага держави. Порошенко і Гриценко на словах теж прихильники сильного лідерства і могутньої держави, але їхня позиція на компасі більш помірна. Ляшко заслужив свою «авторитарність» радикальними висловлюваннями в дусі, що порушників правопорядку треба розстрілювати.

Своєю чергою Бойко та Садовий виявилися найменш «авторитарними». З різних причин. Бойко як представник опозиції критикує жорсткі (на його думку) дії влади, тому він звучить як політик, який обстоює громадянські свободи. Садовий багато говорить про децентралізацію і розширення прав і повноважень міст і громад.

На економічній осі найбільш лівими політиками виявилися Ляшко, Тимошенко і Рабінович. У них багато схожих ідей, які вони активно просувають: щедра соцдопомога, активне регулювання ринків і цін, протекціонізм, продовження земельного мораторію тощо.

Анатолій Гриценко та Петро Порошенко представляють умовний правий табір соціал-демократів. В їхніх висловлюваннях багато сильної держави, яка багато що вирішує за людей, але при цьому вони прихильники ринкової економіки. Важливо усвідомлювати, що їхнє розташування на компасі забезпечило не тільки те, чого вони торкалися, але й те, чого вони уникали. Порошенко і Гриценко рідше за інших кандидатів говорять про соціальну підтримку населення, а частіше — про розвиток економіки і відносини між бізнесом і політикою, тому вони виявилися правіше на економічній осі.

Бонус. Наскільки ідеологія риторики політиків близька до ідеології виборців

Чесна відповідь — ми не знаємо. У нас немає можливості протестувати 35 млн українських виборців або провести репрезентативне соцопитування. Але дещо про ідеологію активної частини населення ми знаємо. У 2015 році VoxUkraine адаптував і запустив тест «політичний компас», його пройшли понад 40 000 чоловік (близько 18 000 верифікованих). Ми розуміємо, що читачі VoxUkraine і Facebook-користувачі (тест поширювався в соціальних мережах) — це не репрезентативна вибірка, і не претендуємо на узагальнення.

Але розподіл майже 18 000 результатів тесту виглядає наступним чином.

Як бачимо, тільки 15% респондентів потрапляють в ідеологічний квадрат, в якому розташувалися наші політики. Абсолютна більшість українців, які пройшли тест, дотримують значно більш ліберальних цінностей.

Ще один «експеримент» нам вдалося провести восени 2018 року. На щорічний форум фонду Pact з'їжджається майже 1000 громадських активістів, молодих політиків, журналістів з усієї України. Ми запропонували їм пройти тест, що визначає близькість до певної політичної ідеології. Результат такої вибірки з переважно молодих активістів є ще більш показовим.

Наголошуємо, що отримані дані репрезентують вузький прошарок суспільства. Також не можна беззастережно порівнювати розташування політиків на політичному компасі, визначене проектом Manifesto, і результати пройденого тесту.

Але отримана розбіжність між ідеологією топ-політиків і цінностями молоді є настільки значною, що можна припустити: в Україні існує суттєва проблема з політичною репрезентативністю. Простіше кажучи, претенденти на владу не представляють інтересів молоді і тієї частини суспільства, яка підтримує ліберальні цінності й праву економічну політику.