Між наміром і результатом: як в Україні реформують державу під час війни

У конференції взяли участь: 

• Руслан Приходько — заступник міністра у справах ветеранів України 
• Наталія Гусак — голова Національної служби здоров’я України
• Катерина Черногоренко — заступниця міністра оборони з питань цифровізації
• Олександра Азархіна — заступниця міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України у 2022-2024 роках, співзасновниця аналітичного центру «We Build Ukraine» 

Спікери ділилися досвідом впровадження реформ, які на папері виглядали простими, але на практиці виявилися набагато складнішими. У центрі уваги були теми відповідальності, управлінської спроможності, цифрових рішень і нової ролі громадян у процесі змін.

Ветеранська політика: від пільг до лідерства в громадах

Руслан Приходько наголосив, що Україна — одна з небагатьох країн, яка формує ветеранську політику в умовах активних бойових дій. Держава намагається відійти від радянської моделі соціального захисту — стандартного набору пільг на кшталт безкоштовного проїзду, позачергового обслуговування, грошової допомоги — до сучасної політики розвитку та інтеграції ветеранів. Найважливіше — врахувати, що буде з людиною після завершення служби, як вона адаптується і реалізує себе.

«Сьогодні понад 2 мільйони людей мають статус учасника бойових дій або пов’язаний статус, а разом із родинами — це мільйони громадян. Ветеранська політика — це політика майбутнього», — зазначив Приходько. За його словами, йдеться про створення умов для лідерства ветеранів у громадах, їхнього ментального й фізичного відновлення та перетворення у рушіїв змін. Але це вимагає не лише нових інституцій, а й зміни патерналістичних очікувань частини суспільства, що держава має забезпечити всі потреби громадян. Реформа передбачає, що держава натомість створює інструменти, якими кожен може скористатися самостійно, «примноживши можливості від залежності до спроможності». 

Важливо також уникати дублювання функцій між центром і регіонами. Приходько зауважив, що місцева влада часто створює програми, аналогічні до тих, що вже є у МОЗ чи Мінветеранів. Результат — неефективне витрачання коштів і водночас безліч прогалин і незакритих потреб. Сьогодні ветеранську політику намагаються «сплести» в єдину систему — з KPI, регіональними структурами, цифровими сервісами на кшталт ветеранської «Дії».

Охорона здоров’я: не створювати ілюзій

Наталія Гусак говорила про труднощі реформи в медичній сфері. ,За час її впровадження медична система пережила два глобальні виклики: пандемію COVID-19 і повномасштабне вторгнення. В обох випадках реформу не згорнули, а навпаки — продовжили впроваджувати заплановані зміни.

За словами Гусак, найбільші труднощі виникають не лише через технічну складність змін, а й через напругу в суспільстві. Люди виснажені й не завжди довіряють державі, особливо у таких чутливих темах, як охорона здоровʼя. Тому варто уникати створення завищених очікувань, які можуть лише посилити розчарування. «Головне — не те, чи очікування і реальність тотожні. Тут важливий сам процес», — зауважила вона.

Пані Наталія наголосила, що цифрові рішення на кшталт електронного кабінету пацієнта вимагають років підготовки, а також підкреслила роль довіри в реалізації змін.  Залучення людей, які розуміють сенс реформи й не підігрівають очікування розповідями, що все буде легко й одразу, є визначальним на всіх етапах. Вона також зазначила, що медична реформа має тривати через впровадження ефективних механізмів контролю, таких як верифікація даних і моніторинг витрат, щоб кошти реально доходили до пацієнта у вигляді якісної безоплатної послуги.

Євроінтеграція — третій масштабний виклик, який стоїть перед системою охорони здоров’я. І попри труднощі, Україна вже рухається в бік європейської моделі з людиноцентричним підходом і цифровими інструментами.

Цифрова держава: швидкість як стратегія

Заступниця міністра оборони з питань цифрового розвитку Катерина Черногоренко підкреслила, що цифровізація — це не просто впровадження нових сервісів, а зміна власне логіки державного управління. Йдеться про перехід до культури, в якій у центрі — не система, а людина, яка з нею взаємодіє. У випадку Міноборони це військовослужбовці. 

Саме таку логіку втілюють сервіси «Резерв+» та «Армія+», які докорінно змінили спосіб комунікації між військовослужбовцями та Міноборони. Пріоритет віддають зручності не для інституції, а для людини. Наприклад, раніше для подання рапорту на переведення чи повернення до служби військовому доводилося проходити кілька рівнів погодження, зазвичай очно, з ризиком затримок і втрати документів. Тепер же він може ініціювати процес самостійно: запит подається онлайн, одразу фіксується в системі й надходить до відповідального підрозділу. Рішення ухвалюють впродовж 24 годин. В електронній системі рапорт має цифровий слід, і це зобов’язує відповідальних діяти. 

Інший приклад — новий підхід до відстрочок. Раніше рішення ухвалювали вручну, й вони залежали від конкретного чиновника, їх могли затягувати або ухвалювати упереджено. Тепер система автоматично перевіряє дані в державних реєстрах, зокрема, про догляд за людьми з інвалідністю, кількість дітей або роботу в критично важливій галузі. Рішення ухвалюється без людського втручання на основі чітких критеріїв, що мінімізує ризики зловживань.

Катерина Черногоренко навела й інші приклади того, як цифрові інструменти змінюють логіку функціонування держави. Це, наприклад, «Рапорт на переміщення» для військових. Раніше переведення між підрозділами було майже неможливим, що призводило до демотивації та небойових втрат. Команда МО запустила цифрову процедуру, яка вже дала змогу перевести понад 30 тисяч військових. А через цифровий рапорт на повернення із СЗЧ уже повернулись дві тисячі бійців.

Пані Катерина зазначає, що всі рішення мають цифровий слід, їх можна оскаржити та відслідкувати, і це формує нову культуру — сервісну, прозору і незалежну від людського фактору.

Реформи і довга воля: як не втратити ціль з поля зору

Наступним фокусом дискусії була сталість реформ і важливість команд, які здатні втілювати зміни в довгостроковій перспективі. Олександра Азархіна наголосила: одна з найбільших помилок реформаторів — планувати зміни, не маючи людей, які зможуть їх продовжити. 

«Успіх Мінцифри частково пояснюється тим, що там одні й ті самі заступники працюють по 5 років», — навела вона приклад. Азархіна також підкреслила, що сталість не дорівнює незмінності. Сталість — це про інституції. Адже реформи не можуть залежати лише від одного лідера, вони мають бути вписані в процеси і мати чітке продовження навіть після кадрових змін.

Успішний приклад — це проєкт «DREAM», що стосується прозорої відбудови. Він  живе й після зміни політичної команди. Цьому сприяла і чітка законодавча база, і вимоги міжнародних партнерів — так звані conditionalities, які не дають можливості відійти від зобов’язань.

До цієї частини дискусії долучилась Наталія Гусак. Вона акцентувала увагу на важливості балансу між короткотерміновими результатами та довгостроковим стратегічним баченням. За її словами, швидкі результати необхідні, аби зберігати довіру суспільства до процесу змін, особливо в кризові періоди. Водночас реформи не можуть зводитись лише до швидких успіхів: без стратегії та прогнозування такі досягнення залишаються ізольованими і не формують стійкої системи.

«Реформа має відбуватися постійно. Вона не зупиняється, ми не можемо підбивати підсумки — що вдалося, що не вдалося. Якщо вона триває, значить, ми рухаємося в правильному напрямку», — наголосила Гусак. Попри різні галузі спеціалізації, потягом панелі всі учасники зійшлися на кількох ключових тезах: реформи неможливі без довіри, спадковості рішень і чіткого фокусу на користувачеві — громадянинові, військовому, пацієнтові. Успіх змін визначається не лише якістю стратегій, а й здатністю продовжувати втілювати задумане попри війну, опір і втому.