Накласти лапу на критично важливі ресурси Африки: прямі іноземні інвестиції Китаю та росії

Накласти лапу на критично важливі ресурси Африки: прямі іноземні інвестиції Китаю та росії

Photo: ua.depositphotos.com / ajn
4 Грудня 2023
FacebookTwitterTelegram
1044

Країни мають безліч інструментів для поширення своєї влади по всьому світу – від культури та їжі, освітнього та наукового обміну, до кредитів та прямих іноземних інвестицій (ПІІ). У диктатурах на кшталт росії чи Китаю такі ініціативи рідко є приватними – найчастіше це скоординована політика, яка реалізується з довгостроковою метою отримати контроль над критично важливими ресурсами або створити важелі впливу на інші країни. Один із яскравих прикладів – це використання росією енергоносіїв та продовольства як зброї. Ситуація може бути менш очевидною в інших секторах. Тож у цій статті ми розглядаємо китайські та російські ПІІ до Африки та стратегічні цілі цих інвестицій. 

Стрибок азійських тигрів до Африки?

Є два способи дивитися на ПІІ: з точки зору інвестора та з точки зору отримувача інвестицій. З точки зору інвестора частка китайських і російських ПІІ, які спрямовувалися в Африку, була відносно невеликою (рис. 1).

У 2003-2021 роках Китай інвестував у країни Африки майже 51 мільярд доларів, а росія – 1,7 мільярда доларів. Це лише 1,6% загального обсягу ПІІ Китаю в 2021 році (зниження з максимуму в 4,2% у 2008 році) і менше 0,5% загального обсягу ПІІ росії в будь-який рік. Однак ці відносно недорогі інвестиції мають непропорційно великий політичний вплив.

Рисунок 1. Потік ПІІ з росії та Китаю

Потоки, млрд доларів США

Сумарні обсяги, млрд доларів США

Джерела даних: UNCTAD, China Africa Research Initiative, Центробанк росії, власні розрахунки. Примітка: загальний обсяг ПІІ показано на лівій шкалі, ПІІ в Африку – на правій.

З перспективи отримувача інвестицій (тобто окремих африканських країн) Китай є непропорційно значним джерелом ПІІ (рис. 2). У таких країнах, як Еритрея, Кенія, Замбія чи Зімбабве на Китай припадає близько 20% загального обсягу ПІІ. 

Рисунок 2. Частка Китаю в загальному обсязі ПІІ до країн, 2021 р., %

Джерела даних: UNCTAD, China Africa Research Initiative

Південна Африка та Демократична Республіка Конго є основними отримувачами прямих іноземних інвестицій Китаю (відповідно 12% та 10% від загального обсягу китайських ПІІ в країни Африки) завдяки їхнім величезним запасам цінних корисних копалин, як-от літій та уран. Ці ресурси мають вирішальне значення для енергетичного переходу та технологічного розвитку. Посилення домінування Китаю над цими ресурсами здатне змінити глобальну енергетичну динаміку та зміцнити його переговорні позиції у світі. 

Стратегія Китаю демонструє прагнення стати головним елементом економічної структури Африки. Як показано на рисунку 3, Китай переважно інвестує у будівництво та видобувну промисловість і меншою мірою - в обробну промисловість та інші сектори.

Рисунок 3. Обсяг китайських ПІІ за секторами, млрд дол.

Джерело даних: China Africa Research Initiative

Значні інвестиції в гірничодобувну промисловість можуть свідчити про те, що Китай зосереджується на отриманні доступу до критичної сировини - включно з такими стратегічними ресурсами, як літій та уран. Наполегливе інвестування в ці галузі вказує на стратегічне прагнення Китаю отримувати вигоду від багатої ресурсної бази Африки та, можливо, у довгостроковій перспективі забезпечити ланцюжки постачання для власної промисловості. 

Китайські інвестиції в літій - ключовий компонент для сектору зеленої енергетики - є особливо агресивними: китайські гірничодобувні компанії та виробники акумуляторів за останні два роки інвестували 4,5 мільярда доларів у літієві шахти та очолюють багато африканських літієвих проєктів у таких країнах, як Намібія, Зімбабве, та Малі. Китай прямує до того, щоб до 2025 року отримати левову частку світових потужностей з видобутку літію й потенційно контролювати третину його видобутку. Такий контроль над літієм у поєднанні зі значною часткою виробництва кобальту (China Moly, Zijin Mining та інші китайські компанії контролюють близько 30% виробництва міді та 50% виробництва кобальту в Африці) ставить Китай у стратегічно виграшну позицію з можливістю впливати на глобальні ланцюжки постачання. Попри те, що контроль Китаю над видобутком африканських корисних копалин загалом становить менш ніж 7% від загальної вартості видобутку в Африці, його вплив у цих стратегічних секторах є особливо сильним. 

Потенційні загрози контролю Китаю за видобутком літію, міді та кобальту багатовимірні. Економічне домінування Китаю в цих галузях може призвести до ситуації залежності, коли африканські країни втрачають важелі впливу в переговорах про справедливі умови, як це видно на прикладі спроб Демократичної Республіки Конго переглянути домовленості з Пекіном щодо розбудови інфраструктури в обмін на корисні копалини. З політичного погляду збільшення залежності від китайських інвестицій може призвести до сценарію, за якого інтереси Китаю суттєво впливатимуть на управління та формування політики в цих африканських країнах. Ба більше, стандарти охорони довкілля та безпеки на видобувних підприємствах, які належать китайцям, часто відсуваються на другий план. Відсутність суворих правил та нагляду може призвести до погіршення стану довкілля та поганих умов праці, що піднімає етичні питання та викликає стурбованість щодо сталого розвитку​​. 

У міру того як Китай посилює контроль над видобутком та переробкою найкритичніших корисних копалин, все голосніше лунають заклики до диверсифікації ланцюгів постачання. Міжнародна спільнота, особливо країни Заходу, прагне сформувати критично важливий ланцюжок постачання корисних копалин вільний від китайського впливу. Однак стартова перевага Китаю в розбудові інфраструктури та фінансуванні діяльності в Африці становить серйозну проблему​​. 

Підхід росії

Російські ПІІ в Африці є стратегічно вибірковими та відносно невеликими за обсягом, проте значущими з погляду геополітичного впливу. Основними напрямками ПІІ (принаймні судячи з обмежених даних, що їх публікує російський центробанк) є Конго, Зімбабве та Ангола (див. рисунок 4). Російсько-африканський саміт 2023 року підкреслив прагнення Москви розширити свою економічну присутність, орієнтуючись на такі сектори, як сільське господарство, гірничодобувна промисловість та енергетика з метою подвоїти показники торгівлі до 2030 року. Однак фактичні ПІІ з росії залишаються меншими за 1% від загального обсягу ПІІ в Африці. 

Російська держава та її підприємства, як-от «Росатом» в енергетичному секторі та «Русал» у гірничодобувній галузі, беруть участь у проєктах, які, хоча і не є масштабними за обсягом інвестицій, мають значну політичну та стратегічну вагу. Ці проєкти нерідко стосуються критично важливих ресурсів, як-от уран, який є ключовим для ядерної енергетики і потенційно може дозволити росії отримати значний контроль над цими ресурсами. Наприклад, «Росатом» активно збільшує свої запаси урану, у тому числі через придбання проєкту в Танзанії за 1,15 мільярда доларів. Російський контроль над ураном стосується не лише самої сировини, а й усього ядерного паливного циклу. Незважаючи на те, що росія є відносно невеликим виробником “сирого” урану, їй належить значна частка світової інфраструктури переробки та збагачення урану - близько 40% та 46%, відповідно. Ці можливості є критично важливими, оскільки перероблюють “сирий” уран у паливо для ядерних реакторів. Крім того, росія домінує в експорті атомних електростанцій. Вона  ініціювала будівництво 19 ядерних реакторів між 2012 і 2021 роками, причому 15 із них за кордоном - набагато більше за будь-яку іншу країну за той самий період. Російський контроль над технологіями ядерних реакторів (наприклад, ВВЕР, коли єдиним авторизованим постачальником необхідного палива для цих реакторів є російська компанія) створює залежність для країн, які використовують цю технологію. Така залежність може поширитися на африканські країни, якщо вони вирішать використовувати російські ядерні технології, та матиме ширші наслідки, якщо росія контролюватиме значні ресурси урану на континенті. 

Росія також є головним постачальником зброї до Африки, контролюючи половину ринку. Домінування в оборонному секторі разом із залученням асиметричних інструментів на кшталт приватних військових компаній зміцнює її вплив на всьому континенті. 

Хоча економічна присутність росії в Африці не настільки широка, як китайська, її роль у постачанні стратегічних товарів та військової техніки до африканських країн - це багатогранний виклик. Якби росія отримала контроль над критично важливими ресурсами на кшталт літію чи урану, вона могла би створювати залежності, впливати на ринкові ціни та зрештою використати ці залежності для політичного впливу - те, що ми вже бачили в інших регіонах. Потенційні ризики такої діяльності величезні. Контроль над критично важливими ресурсами з боку іноземної держави (особливо агресивної держави типу росії чи Китаю) не лише впливає на суверенітет африканських країн, а й створює стратегічний виклик глобального масштабу, оскільки ці ресурси критично важливі для “зеленого” енергетичного переходу та технологічного розвитку в усьому світі. 

Висновок

Шахівниця африканських ресурсів є динамічною, а кожен крок росії та Китаю потенційно може змінити баланс світових сил. Результат цієї геополітичної гри відчуватиметься за межами африканського континенту, окреслюючи контури міжнародних відносин на довгі роки. Дії росії та Китаю в Африці вимагають нашої уваги та стратегічної відповіді, яка підтримає сталий і справедливий розвиток. 

Рисунок 4. Розподіл ПІІ росії та Китаю за країнами Африки, %, 2021 р.

Джерела даних: UNCTAD, China Africa Research Initiative, ЦБ росії, власні розрахунки. Примітка: цифри показують частки ПІІ за кожною країною. Наприклад, 42,6% російських і 2,2% китайських ППІ були спрямовані до Республіки Конго.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний