Наскільки великою має бути відповідь на економічну кризу?

Наприклад, уряд США схвалив фіскальний стимул у розмірі 1 трильйона доларів (близько 4,5% ВВП), а Федеральна резервна система оголосила, що готова надати сотні мільярдів ліквідності. Натомість український уряд ухвалив скромний пакет підтримки*, і навіть ведуться дискусії про збалансування бюджету (правильно поводиться Нацбанк, який використовує резерви, щоб угамувати значний попит на валюту, та постійно доносить до суспільства інформацію про те, що депозити в безпеці та доларів вистачить для всіх). Різниця в обсягах відповідей величезна. Тому виникає питання – яка відповідь є правильною? Чи потрібна нам швидка, супер-агресивна відповідь на кризу? Чи потрібна покрокова реакція?

Розробники політик, які впоралися з Великою рецесією та фінансовою кризою в США та інших країнах, мають чіткий меседж: лише агресивна відповідь може мінімізувати збитки. Якщо коротко, філософія відповіді – відповісти на кризу якнайраніше силою, що переважає. Наприклад, Тім Гейтнер (президент Федерального резервного банку Нью-Йорка та пізніше Міністр фінансів США) звернувся до доктрини Пауелла: якщо нація входить у війну, усі ресурси та інструменти мають бути використані для досягнення значної переваги над ворогом у військовій силі, щоб мінімізувати втрати та завершити конфлікт швидко змусивши слабшу сторону капітулювати. Натомість, «обмежена» війна переходить у «В’єтнам», «Афганістан» та подібні безкінечні м’ясорубки. Іншими словами, щоб пройти крізь кризу з мінімальними втратами, потрібно створити відповідь такої сили, щоб убити паніку в зародку. 

Генрі Полсон (міністр фінансів США у 2006-2009) представив величезну Програму допомоги з проблемними активами (Troubled Asset Relief Program, TARP) на 800 мільярдів доларів Конгресу у схожій манері: «Якщо у вашій кишені револьвер, можливо, вам знадобиться його витягти. Якщо у вас кулемет, і люди знають, що він у вас є, вам, можливо, не доведеться ним скористатися». 

У відповідь на кризу євро Маріо Драгі (тодішній голов ЄЦБ) сказав, що Європейський центральний банк зробить усе, що потрібно, для порятунку євро, і цього буде досить. Історія учить нас, що ці політики спрацювали. У США не трапилося ще однієї Великої депресії. Євро пережила екзистенційну кризу. Чому це спрацювало? Чому важливо пропонувати велику відповідь?

Хоча важко думати про паніку як про щось раціональне, у неї є певна логіка. Я намагаюся забрати свій депозит із банку (втекти з банку) оскільки думаю, що в банку може бути недостатньо грошей для усіх вкладників. І «втеча» може справді спричинити банкрутство банку (й таким чином підтвердити панічні очікування), якщо хвиля закриття депозитів більша, ніж є готівки у банку. Я намагаюся перевести свої заощадження у долари США (втеча з валюти) тому що думаю, що у центробанку можуть закінчитися долари. Знов-таки, якщо дуже багато людей захочуть перевести свої заощадження в долари, їх справді може не вистачити. 

На жаль, зараз ми спостерігаємо багато таких прикладів, включно із «запасанням» туалетного паперу, масок, гречки тощо. Що спільного у цих прикладів? По-перше, я роблю щось потенційно руйнівне для всіх нас як суспільства, тому що вірю, що всі це роблять. Це психологічний феномен, проте також і розрахунок – ці дії є найкращою реакцією на поведінку інших людей. Для мене є сенс добігти першим (щоб забрати депозит, купити долари, запастися туалетним папером), раніше, ніж це зроблять інші. По-друге, ми всі віримо в те, що є дефіцит чогось (готівки, доларів, масок, туалетного паперу тощо). Зауважте, що не має бути фактичного дефіциту. Достатньо того, що ми віримо, що є дефіцит.

Щоб переломити цю логіку, потрібно надіслати переконливий сигнал із двох частин. По-перше, що є достатньо готівки, доларів, масок, туалетного паперу тощо. Це розбиває віру в дефіцит чогось. По-друге, що люди, які не беруть участі у паніці, нічого не втратять. В результаті ніхто не має думати про те, що роблять інші, й таким чином можна розбити порочне коло самовідтворювальної паніки. 

Є багато прикладів успішних політик, які вгамували паніку. Гарантування депозитів ефективне для зупинки банківської паніки – навіщо мені панікувати, якщо я гарантовано отримаю свої гроші (і тому мені не потрібно думати про те, що роблять інші люди) і я знаю, що за цим стоїть уряд (тобто грошей достатньо для всіх)? Аналогічно, кредитор останньої надії (зазвичай це центральні банки) може ефективно зупинити фінансову паніку: я не буду сумніватися у кредитоспроможності партнерів, якщо знаю, що вони можуть отримати позику від кредитора останньої надії та виконати свої зобов’язання переді мною. 

З такими політиками усі переконані, що вони в безпеці, й таким чином немає приводів для паніки. Потенційна ціна надання гарантій усім велика, проте це не означає, що потрібно буде сплачувати повну ціну. Якщо ви робите великий крок («маєте кулемет»), фактичні витрати можуть бути невеликими, оскільки у людей не буде приводів для паніки. Тому лише деякі люди зрештою скористаються гарантіями.

Тепер розглянемо політику, яка каже що лише деякі вкладники отримають назад свої гроші, лише деякі люди зможуть купити долари, лише деякі люди отримають захисні маски тощо. Це призведе до зворотних результатів. Чому? Бо це розпалить паніку, оскільки влада підсилить віру в те, що дефіцит є: лише деякі люди отримають товар, який сприймається як дефіцитний.

Який тут урок для України? Якщо ми не хочемо впасти в повільну агонію (включно з обмеженнями на рух капіталу, зняття готівки, дефіциту товарів першої необхідності та навіть заворушеннями), відповідь держави на кризу має бути великою та переконливою. А саме, уряд має бути готовим до великого бюджетного дефіциту, щоб підтримати економіку. Також уряд має запевнити, що в усіх будуть засоби купити їжу та ліки, що всі зможуть отримати медичну допомогу тощо. 

Потрібні обіцянки адекватної підтримки людей та компаній, які постраждали через кризу. Національний банк має бути готовим витрачати резерви, щоб припинити «втечу з гривні» та забезпечити банки достатньої ліквідністю, щоб задовольнити попит на готівку. Як можна зробити ці обіцянки вартими довіри? Зрозуміло, що Україні потрібна підтримка МВФ та інших кредиторів, щоб переконати всіх, що уряд має більш ніж достатньо ресурсів для всіх. Лише дуже значна політична відповідь може зупинити паніку!