Наукове мишебратство: ілюзія чи прикра реальність?

Станом на середину 2025 року важко уявити собі співпрацю українців із росіянами в будь-якій сфері. І справа тут не лише в цілком реальній можливості отримати строк за державну зраду, але і в суто етичних міркуваннях: після всього того зла, що росія принесла в Україну, співпраця з росіянами суперечить будь-яким моральним принципам.

А на випадок гнучких принципів влада України ухвалила низку нормативних документів про неприпустимість співпраці вчених України з представниками країни-агресора, зокрема:

• Закон «Про припинення дії Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво» (19.06.22);
• Постанова Президії Національної академії наук України від 24.01.2024 № 22 «Про неприпустимість участі у підготовці видавничої діяльності із ученими, афілійованими з установами Російської Федерації та Республіки Білорусь»;
• Лист Міністерства освіти і науки України «Про необхідність припинення будь-яких форм наукової (науково-технічної) співпраці з рф та рб» №1/2017-24 від 06 лютого 2024 року; 
• Розпорядження Президії НАН України «Про припинення співпраці з ученими Російської Федерації у видавничій сфері» №145 від 07.03.2022;
• Постанова Кабінету Міністрів України «Про денонсацію Угод в галузі освіти і науки з Російською Федерацією» №355 від 24 березня 2022 року.

Ці документи не передбачають санкцій за співпрацю з російськими вченими, проте створюють правову основу для припинення такої співпраці та юридичне підґрунтя для можливих дисциплінарних заходів всередині університетів та наукових установ.

Тож логічно припустити, що після 2022 року в науковому полі Україна з росією не співпрацюють. Втім, факти спростовують це на перший погляд логічне припущення. Станом на середину 2025 року в редакційних радах російських журналів значилось біля 90 українських учених, а кількість спільних публікацій (тобто таких, де в переліку авторів є одночасно українці та росіяни) з початку повномасштабного вторгнення перевищила 1800 (за даними бази Скопус станом на 14.08.2025). 

Ці приголомшуючі дані – це ілюзія чи прикра реальність? Спробуємо розібратись.

На основі даних бази Скопус за допомогою вбудованого аналітичного інструментарію Scival можна побачити, що кількість спільних публікацій після 2022 року значно знизилася (рис. 1).

Спробуємо оцінити масштаби спільної публікаційної активності після початку повномасштабного вторгнення. Сумарна кількість публікацій з початку 2022 року по 14.08.2025 роки становила 1806, що співставно з кількістю спільних публікацій в 2020 році (тоді було проіндексовано 1513 публікацій). Себто за 3,5 роки спільних публікацій було приблизно стільки ж, скільки за один рік до вторгнення. 

В цілому тенденція більш ніж очевидна: радикальне падіння рівня спільної наукової активності: у 2022 році кількість таких публікацій впала на 38% відносно 2021 року, в 2023 році – на 49% відносно 2022 року, а в 2024 році – на 28% відносно 2023 року. Тобто в 2024 році було майже на 80% менше спільних публікацій, ніж у 2020 році.

Після початку повномасштабного вторгнення розподіл спільних публікацій за галузями значно змінився (рис. 2). Фізика й астрономія залишлися на першому місці, але їхня частка впала з 46% до 32%. На друге місце з четвертого вийшла медицина (її частка виросла з 11% до 21%), інженерія з часткою біля 15% залишилася на 3 місці, а матеріалознавство перемістилося з 2 на 6 місце, і його частка впала майже вдвічі до 10%.

Перелік найактивніших організацій в контексті спільних україно-російських публікацій наведено в Таблиці 1.

№	Назва інституції	Країна	Кількість публікацій
1	Російська академія наук  Russian Academy of Sciences	росія	886
2	Національна академія наук України  National Academy of Sciences of Ukraine	Україна	432
3	Національний центр наукових досліджень  CNRS	Франція	314
4	Московський держуніверситет ім. Ломоносова  Lomonosov Moscow State University	росія	281
5	Університет Парі-Секле  Université Paris-Saclay	Франція	233
6	Національний інститут ядерної фізики  National Institute for Nuclear Physics	Італія	217
7	Дослідницький інститут ім. Курчатова  Russian Research Centre Kurchatov Institute	росія	213
8	Університет Парі Сіте  Université Paris Cité	Франція	206
9	Об’єднаний інститут ядерних досліджень Joint Institute for Nuclear Research	росія	203
10	Імператорський коледж, Лондон Imperial College London	Великобританія	200
11	Міністерство енергетики США  United States Department of Energy	США	199
…	…		…
…	Федеральний кримський університет ім. Вернадського V.I. Vernadsky Crimean Federal University	Україна	85

Як бачимо, беззаперечними лідерами з обох сторін є національні академії наук. Без занурення в деталі і фактаж це викликає питання до Національної академії наук України та її керівництва щодо їхньої діяльності/бездіяльності в цьому контексті. Проте 85 спільних публікацій під афіліацією Кримського федерального університету (який в Скопусі позначений як український) може свідчити, що частина україно-російських публікацій насправді є російсько-російськими, просто під прапором України. 

Крім того, зазвичай минає більше року перш ніж наукові статті, подані до певного видання, публікуються. Нарешті, публікації можуть виходити в рамках великих міжнародних проектів, де співпрацюють десятки або й сотні вчених, і в рамках таких проектів українці й росіяни можуть не спілкуватися безпосередньо.

Далі перевіримо декілька гіпотез:

• Наукове співробітництво між Україною та росією є результатом участі в спільних міжнародних проєктах, себто прямої співпраці немає;
• Наукове співробітництво між Україною та росією є результатом лагів у публікаційному процесі, й станом на зараз фактичної співпраці немає;
• Публікація росіян з росіянами з окупованих територій України під прикриттям українських крадених інституцій база Скопус може вважати колаборацією між українськими та російськими вченими. 

Почнемо з першої гіпотези. В 2024 році в базі Скопус було 323 спільні публікації українців із російськими вченими. Із них у 122 статтях авторський колектив складався з 20 і більше вчених. Врахувавши цей фактор, можна відкинути звинувачення в науковому колабораціонізмі відносно доброї третини україно-російських публікацій, бо вони такими за великим рахунком не є. По суті це лише демонстрація того, що великі міжнародні проєкти досі співпрацюють із росіянами. Таблиця 2 показує, що в середньому третина публікацій зроблені в складі великих міжнародних наукових колективів.

	2022-2025		2024		2025
	к-сть	%	к-сть	%	к-сть	%
Разом	1803	100%	323	100%	162	100%
Від 20 і більше співавторів	635	35%	122	38%	59	36%

Втім, 1000+ спільних публікації за період 2022-2025 років усе ж залишаються. Тому переходимо до гіпотези про те, що частина україно-російських публікацій насправді є російсько-російськими, просто російські вчені, використовуючи крадені українські інституції на окупованих територіях, мімікрують під українців. Дотримуючись міжнародного законодавства (зокрема, ISO 3166), база Скопус позначає такі інституції як українські. Наприклад, публікації з Кримського федерального університету Скопус вважає українськими, але фактичном це публікації російських учених (або українців, що зрадили свою країну).

Оскільки автоматизованого варіанту обробки бази даних немає, ми вручну перевірили дані за 2024 та 2025 роки як найбільш релевантні відносно поточного моменту. Додатковим аргументом на користь вибору такого періоду аналізу став той факт, що лаги в публікаційному процесі можуть становити від року і більше. Себто публікації 2022 і навіть 2023 років – це часто-густо дослідження 2021 року чи навіть раніше. Оскільки, такий аргумент важко застосувати для статей 2024-2025 року, дані за ці періоди ми перевірили вручну. Результати представлені на рис. 3.

Як бачимо, у публікаціях із кількістю авторів до 10 ключовим фактором появи спільних україно-російських публікацій насправді є не факт колаборації, а саме використання росіянами крадених українських інституцій та територій для мімікрії під українських вчених. У 80%-90% випадків у 2025 році, якщо авторів у статті було менше 7, це насправді були російсько-російські статті. Таким чином гіпотезу про ілюзорність колаборації частково підтверджено.

Цікаво, що відсоток псевдоукраїнців різко падає, коли кількість співавторів більше 10. Себто до великих міжнародних наукових проєктів представників окупованих територій та крадених українських інституцій залучають нечасто. Натомість українці там реально присутні поряд із росіянами (хоча й не обов’язково співпрацюють безпосередньо).

Отже, якщо прибрати з масиву спільних публікацій ті, що належать великим авторським колективам, а також ті, автори яких є російськими вченими, що афілійовані з українськими окупованими територіями та краденими українськими організаціями, залишиться 70 із 323 публікацій за 2024 рік та 22 зі 162, що вийшли за 7 місяців 2025 року.

Таким чином, із формальних майже 500 спільних публікацій за 2024-2025 роки по факту маємо менше 100, тобто п’яту частину від того, що декларується як українсько-російська наукова співпраця. Відповідно понад 80% того, що Скопус вважає україно-російськими публікаціями, по суті такими не є. Але все одно виходить, що в 2024-2025 роках було 92 публікації, для яких українські вчені зробили свідомий вибір працювати разом із представниками країни-агресора.

Ми дослідили ці публікації детально: разом із МОН написали запит до працедавців учених, які були співавторами росіян із проханням пояснити таку співпрацю. Дедлайн відповіді з поясненням був 28 серпня 2025 року, відповідно на момент написання матеріалу (15 вересня 2025 року) можна вважати, що відсутність відповіді – це ігнорування листа МОН.

Ми отримали 69 офіційних листів-відповідей, тобто ¾ від усіх виявлених реальних спільних публікацій. Відсоток достатньо високий, щоб висновки на основі такої вибірки екстраполювати на ситуацію в цілому.

Перелік установ, що з проігнорували лист від МОН, наведено в Таблиці Д1 в додатку. Отримані листи-відповіді дозволили зробити низку цікавих висновків щодо природи спільних публікацій, реакції роботодавців на виявлені факти, а також механізмів розв’язання проблеми. 

Почнемо з певних застережень та нюансів виникнення спільних публікацій, які вдалося визначити в процесі вивчення відповідей організацій на запити МОН. 

Подвійні афіляції

Умовно пом’якшуючим фактором є той факт, що деякі російські співавтори мають подвійну афіляцію. Себто по факту вони вже не працюють у росії, а є представниками інших країн, проте з якихось причин все ще вказують росію як свою другу афіляції (або наукометрична база «по старій пам’яті» додає неактивну афіляцію).

Неправильні афіляції

Іноземні співавтори помилково отримали афіляцію росії, що не відповідає фактичному стану речей.

Фальсифіковані українські афіляції

Доволі розповсюдженим кейсом є використання українських афіляцій ученими, до яких вони не мають стосунку. Себто вони не працюють в установі, яку вказують як афіляцію.

Публікаційні лаги

Ми вже зауважували, що для наукових публікацій характерний лаг, тобто проміжок часу між процесом дослідження та публікацією його результатів. Цей лаг може вимірюватись роками, тому для формування розсилки МОН використовувались статті 2024-2025 років публікації. Втім, із відповідей на листи МОН зрозуміло, що навіть статті 2024 року виходу могли бути надіслані до видавництва в 2021 році чи раніше.

Наприклад, стаття на рис. 4 була надіслана в жовтні 2021 року, а опублікована в січні 2024 року (після 2022 року автор припинив співпрацю з російськими вченими).

Втім, така аргументація наявності спільних праць не завжди витримує перевірку фактами. Наприклад, стаття на рис. 5 нижче була подана 2024 року. 

У метаданих статті вказано, що дата першої подачі статті – 10 лютого 2024 року, тобто через майже два роки після початку повномасштабного вторгнення. Трактувати це можна тільки в один спосіб – свідома співпраця з представниками країни-агресора. І це системна активність, оскільки спільних із російськими авторами статей було п’ять лише в 2024 році. 

Керівництво працедавця українського вченого (Одеської державної академії будівництва та архітектури) заявило, що наукові дослідження її учених здійснюються виключно у співпраці з українськими вченими. Проте афіляція співавторів Дмитра Лещенка цілком очевидна (див. статті за березень 2024, червень 2024, лютий 2024, лютий 2024-2, січень 2024), і це російські установи. Так, Сергій Єршков працює в Російському економічному університеті ім. Плеханова (Москва). Євгеній Просвіряков – в Уральському федеральному університеті РАН (Єкатеринбург), а Наталія Бурмашева – в Інституті інженерних наук Уральського відділення РАН (Єкатеринбург). 

На жаль, це не поодинокий випадок. Зі статтею з рис. 6. В листі-відповіді на запит МОН зазначено: стаття була написана і здана до друку до початку повномасштабної війни. Проте насправді її подали до друку 22 лютого 2024 (!) року.

Тобто працедавець автора, Інститут археології Національної академії наук, задовольнився поясненням автора, що статтю подали до журналу до 2022 року, й не став перевіряти факти. Цей перелік можна було би продовжити, але принципово нової інформації ми не отримаємо.

Індивідуальна позиція окремих науковців

Із відповідей на лист МОН очевидний іще один аспект спільних публікацій, який потрібно враховувати перш ніж робити ті чи інші висновки. Наприклад, один із українських учених щодо спільної публікації з російським колегою зазначив таке:

• мій співавтор ХХХ, будучи громадянином рф, двічі підписував звернення проти агресії рф на користь України (тобто людина не тільки підтримала Україну, але при цьому і ризикувала);
• він є (за фактом народження і паспортом) «громадянином країни», але в жодному разі не «представником країни», його позиція прямо протилежна російській державі (див. п. 1 вище);
• у статті опубліковані результати спільного дослідження, розпочатого ще до війни;
• моя діяльність з ХХХ – це цілком індивідуальна співпраця між двома людьми, тут немає жодної взаємодії з державою-агресором.

Вчені в окупації

Ще одним специфічним кейсом став випадок потрапляння вченого в окупацію. Судячи з подальших дій (публікація в співавторстві з росіянами, звільнення з української установи) український вчений перейшов на бік окупанта і обрав шлях зрадника і колаборанта.

Неузгоджені дії відповідальних авторів

Як правило, для подачі статті в колективі авторів обирається так званий відповідальний автор (corresponding author), який і надсилає статтю для публікації. Як засвідчив проведений аналіз, іноді відповідальний автор при подачі матеріалів може робити несанкціоновані зміни, наприклад в афіляції авторів. Таким чином у переліку авторів з’являється вчений з афіляцією країни-агресора, хоча свідомої співпраці не було.

Фальсифіковані співавторства

Ми ідентифікували кілька випадків, коли вчені не брали участь у написанні публікації взагалі та без їхнього відома були включені до складу авторського колективу. Наприклад, в одному з випадків через спільний проєкт співавтори з рф отримали доступ до результатів наукових розробок українського вченого. Після припинення спілкування і всіх контактів цього вченого з представниками рф, останні продовжили використовувати результати спільних досліджень в подальших публікаціях, включаючи в список авторів і українського вченого для уникнення звинувачень у плагіаті та дотримання академічної доброчесності.

Міжнародні проєкти

Хоча ми в своєму дослідженні намагались максимально знизити вплив цього фактору, обмеживши кількість співавторів до 10 осіб, але деякі респонденти зазначили, що участь у публікації стала результатом міжнародних досліджень, відповідно склад публікації визначали організатори дослідження.

Таке пояснення, на нашу думку, цілком валідне для випадків, коли співавторів десятки й сотні, але коли це «кулуарний» колектив (до 10 співавторів), то це більше схоже на спробу уникнути відповідальності за власні дії. 

Наприклад, у двох статтях (грудень 2023 та січень 2024) по 9 співавторів, включно з українським ученим. В листі-поясненні Дніпровський державний медичний університет заявив, що співавторами були сотні вчених із десятків країн, звідки взялися російські науковці серед співавторів, невідомо, оскільки це було рішення організаторів досліджень, і жодний український вчений за це відповідальності не несе. Отже, на думку ректорки Дніпровського державного медичного університету, академіка НАМН України Тетяни Перцевої, науковці Дніпровського державного медичного університету не співпрацюють з представниками країни агресора, хоча рис. 7 доводить зворотнє.

Бути в складі авторського колективу – це свідоме рішення кожного автора і його особиста відповідальність (завжди можна не дати згоду на присутність свого прізвища в переліку авторів або надіслати запит на виключення автора до журналу). Дуже прикро, що пані Тетяна Перцева не бачить проблеми в тому, що українські вчені публікуються разом із російськими в 2024 році, тобто після двох років повномасштабного вторгнення. Цей факт підтверджує доцільність проведеного дослідження.

Специфічні обставини

Одна зі спільних статей (з метрології) була опублікована «за результатами міжнародних звірень національних еталонів». Подібні публікації розміщуються автоматично. Усі спільні роботи, як і контакти, в рамках цього проєкту фактично завершилися ще в 2019 році. 

Реакція роботодавців

Втім, систему характеризують не тільки і не стільки помилки, скільки реакція на них. Найбільш типові реакції – це винесення догани чи попередження працівникові. Але були й доволі радикальні кроки, як і відсутність будь-яких кроків. Розглянемо найбільш типові реакції.

Догана/попередження

Працівник установи, що опублікував статтю спільно з представниками країни-агресора, як правило, отримує офіційне попередження чи догану як покарання за таку колаборацію.

Звільнення/Розірвання контрактів

Один з університетів повністю розірвав трудові відносини з доктором наук, професором.

Непродовження контрактів

Два університети не продовжили контракт із працівником. Один із них, базуючись на цьому прецеденті, змінив свою політику: запровадив пряму заборону укладати контракти з науково-педагогічними й педагогічними працівниками, що мали спільну наукову діяльність із представниками країни-агресора.

Пониження в посаді та ліквідація підрозділів

Одна з наукових установ ліквідувала цілу лабораторію, якою завідував учений, що публікувався разом з представниками країни-агресора. Співробітники, що публікувалися з російськими вченими, були переведені в технологічний відділ. 

Посилення внутрішнього контролю

Керівників наукових підрозділів зобов’язали жорсткіше контролювати формування авторських колективів, куди входять іноземні вчені, перед поданням публікацій. 

Інформування іноземних партнерів

Однією з форм реакції установ стало повідомлення іноземних партнерів про неможливість участі українських вчених в авторських колективах разом із представниками рф.

Дивні реакції

З однієї з відповідей на запити МОН стало зрозуміло, що якщо ваш чоловік росіянин і працює на Російську академію наук (Караченцев Ігор Дмитрович, що афілійований зі Спеціальною астрофізичною обсерваторією, науково-дослідний інститут Російської академії наук), то співпрацювати з росією можна. При цьому можна працювати в структурі Національної академії наук України (Головна астрономічна обсерваторія НАНУ), а сама структура вважає, що п’ять (1, 2, 3, 4, 5) спільних публікацій з росіянами в 2024-2025 роках у одного працівника – це не привід для доган чи звільнень: відповідному працівнику зробили зауваження та рекомендували (!) тимчасово (!!!) припинити спільні публікації. А ще ці статті обіцяли не включати до річного звіту установи. З таким підходом зрозуміло, звідки беруться сотні спільних публікацій українців з представниками країни-агресора. 

Відсутні реакції

Найбільш типовим паттерном реакції на запити МОН є відсутність реальних дій. Себто жодних доган, понижень в посадах, звільнень, непродовжених контрактів тощо. Як правило, відповідь містить набір загальних фраз про неприпустимість співпраці, про дотримання норм, про важливість контролю, але фактично установа уникає покарань, займаючи бік працівника і задовольняючись його поясненнями навіть якщо вони не відповідають фактам.

Втім, реакції установ чи їхня відсутність, як правило, не допомагають вирішити проблему – факт наявності спільної публікації і сигнал світу на користь наративу про те, що українці з росіянами – братські народи й чудово комунікують один з одним. Нижче наводимо перелік найбільш часто вживаних практик з вирішення проблеми.

Практики вирішення проблеми

Ретракція публікації або автора

Класична і найбільш ефективна практика для вирішення такого роду проблем — ретракція (вилучення) публікації. Низка вчених, до яких ми звернулися, надіслали листи до редакцій журналів / видавництв щодо ретракції публікації. Альтернативним варіантом є прохання викреслити ім’я вченого зі списку авторів публікації.

Листи-запити до видавництв щодо змін в афіляції

Візьмемо, наприклад, статтю, в якій присутні вчені з російською афіляцією (рис. 8А, 8Б). На перший погляд, це класична спільна публікація українців і представників країни-агресора. Проте фактично відповідальний автор (іноземець) вніс неправильні відомості про афіляції, про що не повідомив українських співавторів. Після звернення українських учених відповідальний автор написав до видавництва з проханням виправити наявні помилки та змінити афіляції деяких авторів. Видавництво вирішило це питання позитивно: росіяни зникли, натомість з’явились «незалежні дослідники» (як «нейтральні спортсмени»).

В інших випадках у співавторів була подвійна афіляція, одна з яких була російською (ця застаріла інформація була підтягнута системою автоматично). У відповідь на лист-звернення з проханням прибрати російську афіляцію видавництва її прибирали.

Листи-запити до наукометричних баз

Українського вченого без його відома включили до складу авторів разом із росіянами. Він написав звернення до бази Scopus із проханням видалити публікацію з його профілю. Аналогічні підходи зустрічались і в інших відповідях на запити МОН. Втім, це проблему не вирішує, оскільки стаття все одно залишається в базі, як і всі автори з їхніми афіляціями.

Розділ Acknowledgements

Окремо варто відзначити випадки наявності представників країни-агресора в авторському колективі за умови відсутності співпраці з ними (як правило, в рамках міжнародних проєктів). Йдеться про зазначення в розділі «Acknowledgements» того, що український вчений не мав жодної комунікації та спільної роботи з російськими вченими в процесі підготовки публікації та проведення дослідження. Наприклад: «…declares that he had discussions exclusively with the corresponding authors»

Таким чином, проблема спільних публікацій українців та росіян справді існує, хоча її реальні масштаби на порядок менше, ніж можна подумати на основі даних Scopus. Ця проблема при її формальній бінарності (публікація або є або її немає) має цілий набір специфічних нюансів, які треба обов’язково дослідити перш ніж нагороджувати того чи іншого вченого ярликом наукового колаборанта.

Вирішення цієї проблеми комплексне і включає як індивідуальні дії та особисту відповідальність українських учених, так і організацій, які вони представляють. Найбільш ефективним шляхом вирішення проблеми є ретракція статті або українського автора з її колективу.

Втім, спільні публікації – це лише один із аспектів наукового мишебратства. Іншим, не менш важливим, його проявом є наявність українських учених в складі редакційних рад російських журналів.

Редакційні ради

Редакційна рада – це серце і обличчя журналу, вона забезпечує йому науковому легітимність та репутацію. Тож її склад украй важливий, і це перше, на що дивляться потенційні автори. 

Ми дослідили склад редакційних рад близько 800 російських журналів (ті, що індексуються базою Скопус, себто хоч якось присутні в міжнародному науковому просторі). Результати дослідження в цілому виявились невтішними: більше 90 вчених, в афіляції яких вказана Україна, станом на липень 2025 року значились активними членами редакційних рад російських журналів.

Навіть з урахуванням того факту, що росія продовжує політику «мертвих душ»: 8 українців (або 9% від загальної кількості), що значаться членами редакційних рад російських журналів, померли (деякі ще в 2016 році), а також факту наявності певної кількості державних зрадників (4 колаборанти або 4% від загальної кількості, наприклад, Ватутін Микола Тихонович та Варюхін Віктор Миколайович працюють на окупантів у Донецьку, а Довгаль Ігор Васильович обслуговує окупантів у Криму), все одно залишається біля 80 вчених.

Базуючись на дослідженні редакційних рад російських журналів, можемо припустити, що близько 70% членів цих редакційних рад насправді ними не є, себто дані сфальсифіковані повністю або частково.

Щоб перевірити цю гіпотезу, ми разом із МОН надіслали лист-запит до роботодавців українських учених, що зазначені в складі редакційних рад російських журналів. На 79 надісланих листів ми отримали 52 відповіді (65%). Перелік установ, які проігнорували запит МОН щодо участі їхніх працівників у редакційних радах російських журналів, наведено в таблиці Д1 в додатку.

Лише в одному випадку з 52 вчений підтвердив, що дійсно був членом редакційної ради російського журналу (пояснивши це тим, що журнал по факту вже не російський: головний редактор виїхала з росії та перебуває в Бельгії, а журнал планує повністю офіційно змінити російську юрисдикцію на казахську). Решта ж (окрім кількох ухильних відповідей) прямо зазначили, що не виконують жодних обов’язків члена редакційної ради або взагалі не мають уявлення, що вони включені до складу редакційної ради журналу. 

У 35 випадках із 52 відповідь містила пряму інформацію про фальсифікацію членства українського вченого в редакційній раді, при цьому жодна з відповідей не містила відомостей, що бодай один український вчений виконував обов’язки члена редакційної ради з 2022 року.

По суті йдеться про пряму і свідому фальсифікацію редакційних рад з боку журналів країни-агресора. При цьому частина вчених надсилала листи до редакційних рад журналів про виключення ще до листа МОН. Типова реакція російських журналів – ігнорування запитів.

Типовий варіант вирішення проблеми присутності українського вченого в складі редакційної ради російського журналу – написання листа-звернення до редакції журналу з боку українського вченого з вимогою виключити його з переліку членів редакційної ради. Крім цього, можна написати видавцеві журналу.

Можливі шляхи вирішення проблеми наукового мишебратства

Отже, на основі «сирих» даних бази Скопус можна сформувати радикально хибне уявлення про рівень колаборації між українськими та російськими вченими (адже Скопус індексує статті вчених з окупованих територій та крадених українських інституцій, видаючи таким чином росіян за українців). 

По-друге, досі є значна кількість міжнародних наукових проєктів, у яких одночасно беруть участь українські та російські вчені, і в результаті яких з’являються спільні публікації, що знов-таки створює ілюзію колаборації між українськими та російськими вченими. Проблемою є участь українських учених в редакційних радах російських журналів (як правило, фейкова). Проте справжньою проблемою є свідомий вибір українських учених публікуватися разом із російськими. 

Спробуємо визначити можливі шляхи вирішення цих проблем.

Проблема мімікрії

Почнемо з основного джерела ілюзії співпраці: мімікрії російських вчених під українських шляхом використання окупованих територій та крадених українських академічних інституцій.

З одного боку, Скопус робить правильно, коли позначає окуповані території як українські, а крадені організації як українські. Це відповідає міжнародному законодавству, а саме стандарту ISO 3166. Але за цим має бути другий крок: якщо українці не писали тієї чи іншої статті, то її не має бути в базі Скопус. Тобто стаття, написана росіянами в окупованому Криму чи Донецьку під маркою краденого українського університету чи наукової інституції, не має індексуватись під українською афіляцією в принципі, бо ніякої української афіляції в неї немає. 

Для вирішення цієї проблеми ми пропонуємо додати до правил Скопус правило про те, що база не індексує публікації з окупованих територій, з крадених українських організацій та з крадених українських журналів, якщо на те немає прямої згоди України.

Першим кроком має стати видалення з бази Скопус усіх крадених українських організацій та крадених українських журналів (за підтримки МОН). Наступним кроком має бути або ретракція з бази вже проіндексованих статей або переведення афіляцій російських авторів та авторів з окупованих інституцій у статус нейтральних, себто без зазначення країни та інституції. Це унеможливить використання імені України проти неї.

Проблема подвійної афіляції

Автори з України мають бути більш уважними та принциповими щодо афіляцій співавторів. Якщо російський в минулому вчений, який зараз працює десь у Великобританії чи США, вказує другою афіляцією росію, то вчені з України мають ставити умовою своєї участі в складі авторського колективу вилучення другої (російської) афіляції.

Великі міжнародні проєкти

Ми пропонуємо шлях ЦЕРНу або аналогію з великим спортом: немає російських учених чи російських спортсменів, є нейтральні особи без прапору і афіліації. Таким чином безпосередньо вчений не зазнає авторських утисків і дискримінацій, але росія як країна-агресор і нецивілізована країна вилучається з контексту наукового цивілізованого світу. 

Робота над помилками

Необхідно провести «роботу над помилками»: українські вчені, що були помічені в тій чи іншій формі наукової колаборації з росією, та їхні роботодавці, мають визнати наявність проблеми та усунути її.

Ретракція статей/авторів

У разі спільних публікацій ідеться в першу чергу про механізм ретракції: як максимум статті в цілому (включно зі статтями, написаними до 2022 року), як мінімум видалення прізвища українського вченого з переліку співавторів.

Пояснимо на конкретному прикладі. Стаття Teslyk et al. (2022) містить відомості, що автори Olena Teslyk (Теслик Олена Миколаївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка) та Lidiia Zadorozhna (Задорожна Лідія Володимирівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка) попросили видалити їхні імена зі списку авторів цієї публікації. Сьогодні їх у переліку авторів цієї статті немає. Ми не знаємо причин такого рішення, але один зі співавторів статті — Evgeny Zabrodin з афіліацією Skobeltsyn Institute of Nuclear Physics, Moscow State University.

Доволі показовим є той факт, що Maksym Teslyk з афіляцією (Faculty of Physics, Taras Shevchenko National University of Kyiv) вирішив залишитись у переліку авторів поруч із Evgeny Zabrodin. Максим Вікторович Теслик сьогодні працює на кафедрі прикладної фізики та вищої математики Київського національного університету технологій та дизайну. 

Заради справедливості відзначимо, що в статті, що була отримана журналом для розгляду до публікації в серпні 2023 року, поруч із Evgeny Zabrodin з афіліацією Skobeltsyn Institute of Nuclear Physics, Moscow State University, перебуває не тільки Maksym Teslyk (Максим Вікторович Теслик, кафедра прикладної фізики та вищої математики Київського національного університету технологій та дизайну), але і Olena Teslyk (Теслик Олена Миколаївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Вихід зі складу редакційних рад

Якщо український вчений вважає, що його включення до складу редакційної ради російського журналу не відповідає дійсності, він/вона може звернутись до журналу з вимогою виключити його зі складу редакційної ради і, звісно, проконтролювати цей процес: тобто періодично перевіряти, чи його ім’я прибрали з переліку членів ради. Крім цього, можна повідомити про свою позицію інших членів ради та видавця.

Моніторинг, комплаєнс та роль МОН

Важливим елементом будь-якої системної активності є контроль. Відповідно МОН, як орган, що в Україні відповідає за науку, має здійснювати періодичний моніторинг російсько-української наукової колаборації та вживати відповідних заходів, від листів-запитів для роз’яснення конкретного випадку до санкцій (наприклад, звільнення, догани, пониження в посаді та ін.) проти наукових колаборантів. 

Висновки

Отже, проблема наукового мишебратства (співпраці між українськими та російськими вченими) існує навіть після 3,5 років повномасштабної війни. І хоча переважно вона є ілюзією, проте стороння особа без занурення в деталі й нюанси бачить тисячі спільних україно-російських статей, десятки українських вчених (серед яких академіки, доктори наук, керівники наукових інституцій, тощо), які є членами редакційних рад російських журналів. Це ллє воду на млин російської пропаганди про «братські народи», що ускладнює процес застосування нових санкцій проти країни-агресора та значно послаблює позицію України в її вимогах щодо припинення співпраці з росією з боку міжнародного, в тому числі наукового, середовища.

Ми показали, що формальний обсяг україно-російського наукового співробітництва насправді набагато менший, ніж здається на перший погляд, оскільки значну його частину генерують російські вчені, що мімікрують під українських, використовуючи для цього окуповані українські території та крадені українські інституції. Крім того російські журнали відверто фальсифікують склади редакційних рад, часто нелегально вказуючи там прізвища українських учених. Окремим аспектом є великі міжнародні проєкти, де беруть участь десятки і сотні вчених, серед яких можуть одночасно опинитись українці з росіянами, що, втім, не означає їхньої прямої співпраці. В цьому випадку питання виникають радше до організаторів таких проєктів, що досі співпрацюють із росіянами.

Одним із прямих результатів даного дослідження є зниження співпраці українців із росіянами у відповідь на листи МОН: десятки українських учених звернулись до російських журналів із вимогою виключити їх зі складу редакційних рад журналів; низка спільних публікацій були відкликані або була розпочата процедура їх вилучення; в низці випадків були змінені афіляції вчених, і, як наслідок, «спільні російсько-українські» публікації зникли. Деякі вчені отримали покарання за спільну активність із росіянами, що є сигналом усьому науковому середовищу України про неприпустимість співпраці з представниками країни-агресора. Все разом це дає підстави сподіватися, що надалі випадків наукової співпраці буде ще менше.

Оскільки проблема має комплексний характер і присутня на різних рівнях наукової колаборації, до її рішення мають бути залучені всі, починаючи від українських учених та влади до міжнародних наукометричних баз і багатонаціональних наукових проєктів. Але кінцева мета має бути одна – прибрати ілюзію співпраці там, де вона є, і припинити співпрацю там, де вона реально присутня.

Додаток

Перелік установ, які проігнорували запит МОН щодо спільних публікацій їх працівників з російськими вченими	Перелік установ, які проігнорували запит МОН щодо участі їх працівників в редакційних радах російськими журналів
Одеський державний екологічний університет	Одеський національний медичний університет, Одеса
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України	Український інститут досліджень політики щодо громадського здоров’я (УІДПГЗ)
Дніпропетровська медична академія	Дніпропетровська медична академія
Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут«	Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров’я України
Одеський національний політехнічний університет	Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова
Інститут отоларингології імені професора О.С. Коломійченка НАМН України	Запорізький державний медико-фармацевтичний університет
Інститут геологічних наук Національної академії наук України	Український державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничої геології, геомеханіки та маркшейдерської справи
Інститут теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України	Інститут механіки ім. С.П. Тимошенка НАН України
Астрономічна обсерваторія Одеського національного університету	Київський медичний університет
Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова	Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського
Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України	«Український науково-дослідний інститут медицини транспорту» МОЗ України
Харківський фізико-технічний інститут	Харківський національний університет радіоелектроніки
Київський національний університет технологій та дизайну	Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»
Музей книги і друкарства України	Міжрегіональна академія управління персоналом
	Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича
	Інститут зоології ім. І.І.Шмальгаузена НАН України
	Дніпровський металургійний інститут Українського державного університету науки і технологій
	Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України
	Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна
	Інститут фізико-органічної хімії і вуглехімії ім. Л.М.Литвиненка НАН УКРАЇНИ