Не тільки житло і робота. Як ідентичність і туга за домом впливають на бажання українських біженців повернутися додому

Крім того, у Польщі проживало багато українців ще до лютого 2022 року. Це були переважно трудові мігранти, їхня кількість оцінюється в 1,35 млн. Дехто з них повернувся після російського нападу, хтось залишився жити у Польщі, хоча планував повернутися. Якщо людина виїхала на територію України після 24 лютого 2022 і знову в’їхала у Польщу, то вона мала право отримати той самий статус, що й біженці, – ідентифікаційний документ PESEL зі статусом UKR, який є підтвердженням надання тимчасового захисту. Тому провести чіткий поділ між біженцями та довоєнними мігрантами складно. У цьому дослідженні ми спираємося на відповіді респондентів і вважаємо біженцями всіх, хто відповів, що приїхав у Польщу після 24 лютого 2022, а мігрантами – тих, хто вказав, що приїхав раніше. 

Метою дослідження є зрозуміти, які фактори впливають на бажання українців повернутися додому. Особливу увагу ми приділили «нематеріальним» факторам, таким як почуття, національна ідентичність та гордість за свою країну.

Скільки українців планують повернутися додому?

Щоб зрозуміти плани українців на повернення, ми поставили їм п’ять запитань, які стосувалися намірів повернутися в різний час або залишитися жити у Польщі. Питання були сформульовані таким чином: 

«Наскільки ви згодні з твердженням: 

• Я планую повернутися в Україну якнайшвидше
• Я планую повернутися в Україну в недалекому майбутньому
• Можливо, я повернуся в Україну одного дня
• Я би хотіла/хотів проводити деякий час в Україні (наприклад, на свята, відпустку), поки живу у Польщі
• Я планую залишитись проживати у Польщі»

Відповіді на усі шість запитань респонденти давали за 7-бальною школою, де 1 – зовсім не згодні, 7 – повністю згодні. Для респондентів варіанти відповіді виглядали як показано на Рисунку 1. 

Приблизно половина біженців та третина мігрантів демонструють чіткі наміри повернутися в Україну: 51% біженців погоджуються (відповіді 4-7) з твердженням про повернення якнайшвидше і 53% про повернення у недалекому майбутньому. Серед мігрантів таких 33% і 39% відповідно (Рисунки 2а та 2б). Про намір повернутися «одного дня» кажуть 64% біженців та 55% мігрантів. Респондентів, які відповідають негативно на запитання про повернення одного дня, ми схильні розглядати як таких, що скоріш за все, взагалі не хочуть повертатися. Серед біженців таких 22%, серед мігрантів – 32%. 

Від 12% до 23% обирають варіант «важко відповісти» на запитання про повернення. Це категорія, яка ще чітко не сформувала свої плани і на яку можуть вплинути інтервенції українського уряду із заохочення повернення. 

Демографічні фактори і повернення

В першу чергу ми перевірили, які соціально-демографічні фактори важливі для ухвалення рішення про повернення. За результатами оцінки (див. Таблицю 1А в додатку), на бажання біженців та мігрантів повернутися в Україну впливають: 

• Час переїзду до Польщі: біженці більше схильні повертатися, ніж мігранти;
• Вік: у категорії 50+ сильно зростає бажання повернутися;
• Діти: Наявність дітей шкільного віку негативно корелює з намірами повернутися;
• Мова спілкування: респонденти, у яких основна мова спілкування російська або польська, менш схильні повертатися;
• Фінансовий статус: чим він вищий, тим нижчі наміри повернутися.

Статистично незначущі фактори: стать, сімейний стан, наявність в Україні батьків, дітей або чоловіка/дружини, регіон проживання до виїзду (лише для Києва є слабкий негативний зв’язок). 

Цікаво, що соціально-демографічні фактори пояснюють досить значну частину варіації у бажанні повернутися якнайшвидше і в недалекому майбутньому (14-15%). Водночас ці фактори майже не пояснюють варіацію у питанні «повернутися одного дня» (R2 для цієї регресії 0,026). Ми це інтерпретуємо так, що для респондентів твердження «Можливо, я повернуся в Україну одного дня» дуже нечітке, і вони відповідають на нього досить випадково, на відміну від твердження про повернення якнайшвидше, щодо якого вони мають більш чітко сформовану думку. 

Почуття та бажання повернутися

Дані попередніх досліджень свідчать, що серед причин повернення з міграції, в тому числі вимушеної, є не лише демографічні та фінансово-економічні, а й «нематеріальні», такі як почуття, емоції та відчуття національної ідентичності. 

Ми запитали у респондентів, як часто вони відчувають тугу за домом; самотність; надію на краще майбутнє; невизначеність; страх перед майбутнім; провину за те, що поїхали за кордон; вдячність місцевому населенню приймаючої країни; вороже ставлення з боку тих, хто живе в Україні. Для кожного почуття респонденти мали обрати один з варіантів відповіді: ніколи (1), рідко (2), іноді (3), часто (4), завжди (5). Цікаво, що попри різний час та мотивацію приїзду до Польщі, почуття біженців та мігрантів дуже схожі. Найчастіше вони відчувають тугу за домом, надію на краще майбутнє та вдячність місцевому населенню приймаючої країни (Рисунок 3).

Почуття мають суттєвий вплив на мотивацію повернутися додому (Рисунок 4). Якщо додати їх до демографічних факторів, бачимо суттєве зростання пояснювального впливу як для змінної повернення якнайшвидше (R2 зростає з 0,16 до 0,34), так я для змінної повернення одного дня (R2 зростає з 0,026 до 0,08). Найбільший ефект має туга за домом, вона суттєво збільшує бажання повернутися в Україну. Крім того, статистично значущим фактором є відчуття провини за те, що поїхали за кордон. Він, як і туга за домом, позитивно корелює з бажанням повернутися. Водночас вдячність місцевому населенню приймаючої країни та відчуття ворожого ставлення з боку тих, хто живе в Україні, негативно впливають на наміри повернутися (рис. 4 й Таблиця 2А у Додатку).

Національна ідентичність, гордість та повернення

Крім емоційних факторів, інші «нематеріальні» чинники, які можуть впливати на наміри біженців та мігрантів повернутися додому, можуть бути відчуття національної ідентичності та гордості за свою країну. Щоб їх виміряти, ми скористалися опитувальником International Social Survey Program – міжнародного дослідження на різноманітні суспільні теми, яке проводиться з 1984 року у багатьох країнах світу. Ми поставили респондентам нашого опитування запитання з блоку про національну ідентичність 2013 року. Питання про ідентичність ми розділили на дві змінні: «набута» ідентичність (характеристики, які респондент може свідомо змінювати протягом життя) та «успадкована» ідентичність (характеристики, на які, зазвичай, складно вплинути) (Таблиця 1). За кожну відповідь «дуже важливо» або «доволі важливо» респондент отримував один бал, тобто показник «набутої» та «успадкованої» ідентичності може набувати значення від 0 до 4.

Для вимірювання гордості за Україну ми використали питання з того самого опитувальника (Таблиця 2). Залежно від кількості запитань, на які респондент відповідав «дуже пишаюся» або «дещо пишаюся», він отримував бал від 0 до 10 як показник гордості за свою країну. 

Як бачимо з Рисунка 5 (і таблиці 3А у додатку), обидва типи ідентичності та гордість мають статистично значущий вплив на бажання повернутися. 

При врахуванні факторів ідентичності та гордості пояснювальна сила регресії (скоригований R2) зростає з 0,16 до 0,25 для змінної повернення якнайшвидше і з 0,026 до 0,042 для змінної повернення одного дня. Отже, формулювання «Можливо, я повернуся в Україну одного дня» залишається дуже невизначеним для респондентів, і навіть сукупність соціально-демографічних, культурних та емоційних факторів пояснюють дуже мало у відповідях на нього.

Отже, на наміри українців у Польщі повернутися додому впливають соціально-демографічні, емоційні та культурні фактори. Серед перших статистично значущий ефект мають вік 50+, наявність дітей шкільного віку, високий дохід, російська або польська мова спілкування. Крім того, біженці демонструють сильніше бажання повернутися, ніж довоєнні мігранти. 

Серед «нематеріальних» чинників значущими є туга за домом та почуття провини за те, що поїхали за кордон (підвищує бажання повернутися), а також вдячність населенню Польщі та відчуття ворожого ставлення зі сторони тих, хто живе в Україні (знижує бажання повернутися). Крім того, національна ідентичність та гордість за свою країну позитивно корелюють із бажанням повернутися додому. 

Додаток