Що сучасна економіка каже про причини відставання деяких країн? Проект Core Economy – навчальна платформа відкритого доступу, що позиціонується як довгоочікуване оновлення економічної освіти. Ми публікуємо переклад одного з розділів Core, який підсумовує сучасні економічні знання і відповідає на питання, чому деяким країнам вдалося побудувати динамічні ринкові економіки і привести свої країни до процвітання, в той час, як інші затрималися на цьому шляху. А також розповідає про зв’язок економіки з політикою, роль держави в економіці і причини різноманітності сучасних капіталістичних економік.
Не кожній капіталістичній країні вдалося досягти таких економічних успіхів, як Велика Британія, пізніше Японія та інші країни, що їх наздоганяли. Графік 1.11 показує, як змінювалися доходи деяких країн протягом ХХ століття. Наприклад, у Африці, успіх Ботсвани у досягненні стійкого зростання різко контрастує з провалом Нігерії. Обидві країни багаті на природні ресурси (діаманти у Ботсвані, нафта у Нігерії), але різниця у якості інституцій – рівень корупції і неефективного використання державних коштів – може пояснити таку різницю траєкторій.
Зірка зростання на графіку 1.11 – Південна Корея. У 1950 році її ВВП на душу населення був такий, як у Нігерії. До 2013 року Південна Корея у десять разів багатша від Нігерії.
Південнокорейське зростання виникло за інституцій і політики, що дуже відрізнялися від тих, що існували у Британії під час промислової революції ХVIII-XIX ст. Основна відмінність в тому, що уряд Південної Кореї (разом з групою великих корпорацій) відігравали вирішальну роль у визначенні траєкторії розвитку, підтримуючи окремі галузі, активно просуваючи фірми на іноземні ринки, інтенсивно фінансуючи освіту працівників.
Вирішальну роль уряду Південної Кореї в економічному підйомі почали описувати терміном «держава розвитку» (developmental state). Зараз цей термін застосовують до будь-якої держави, що відіграє значну роль у економіці країни. Японія і Китай – інші приклади developmental state. [1]
Рисунок 1.11. Різниця у показниках ВВП на душу населення у країнах, в яких капіталістична революція відбулася пізніше (1928-2015).
Ютта Болт та Ян Луйтен ван Занден. 2013. «Оновлена версія Проекту Меддісона, перерахунок показників економічного зростання до 1820 року». Робочий документ WD-4 Проекту Меддісона (січень).
На графіку 1.11. ми також бачимо, що у 1928, коли Радянський Союз представив свій п’ятирічний план економічного розвитку, його подушовий ВВП становив одну десяту від аргентинського, був близьким до бразильського і значно перевищував Південнокорейський. Центральне планування Радянського Союзу забезпечило стійке, хоча помірне зростання на наступні 50 років. Зростання радянського подушового ВВП перевищувало бразильське і навіть на мить досягло рівня аргентинського перед крахом комуністичного режиму у 1990-х роках.
Деякі дослідники ставлять під сумнів достовірність подібних історичних оцінок ВВП за межами Європи, оскільки структура економіки цих країн дуже відрізнялася.
Контраст між Західною і Східною Німеччиною доводить, що однією з причин відмови від планової економіки в якості економічної системи була її неспроможність в кінці ХХ століття покращити життя громадян до рівня ряду капіталістичних країн. Втім, деякі різновиди капіталізму, що змінили планову економіку колишніх країн СРСР, також не показали вражаючих результатів. Про це також свідчить значне падіння ВВП на душу населення серед пострадянських країн після 1990 року.
Втім, деякі різновиди капіталізму, що змінили планову економіку колишніх країн СРСР, також не показали вражаючих результатів. Про це також свідчить значне падіння ВВП на душу населення серед пострадянських країн після 1990 року.
Коли капіталізм працює?
Відставання деяких країн на Графіку 1.11 показує, що лише наявності капіталістичних інституцій недостатньо для створення ефективної економіки — економіки, що забезпечує стійке зростання рівня життя. Для динамічного розвитку капіталістичної системи потрібне дотримання двох груп умов. Перша група — економічні умови; друга — політичні, пов’язані з державою та тим, як вона функціонує.
Економічні умови
Якщо капіталізм не працює, причини можуть бути наступними: [2] [3]:
- Приватна власність не захищена. Проблеми з верховенством права і забезпеченням виконання контрактів. Поширена експропріація власності злочинними елементами чи посадовими особами.
- Ринки не конкурентні. Такі ринки не створюють стимули – «батоги і пряники», які роблять капіталістичну економіку ефективною.
- Фірмами володіють і керують люди, що користуються своїми зв’язками з посадовцями чи привілейованим становищем у суспільстві. Вони ставали власниками чи керівниками не через свою здатність створювати якісні товари і послуги за конкурентними цінами. Наявність перших двох причин з високою ймовірністю призводить до появи третьої.
Провали трьох основних інституцій капіталістичної системи (приватної власності, ринків, фірм) означають, що індивіди і групи можуть отримати більше вигоди, витрачаючи час і ресурси на лобіювання, незаконну діяльність чи інші способи перерозподілити доходи на свою користь. В цих умовах вони отримають менше вигоди від створення нової економічної вартості [4].
Капіталізм – перша економічна система в історії людства, де приналежність до еліт залежить здебільшого від економічної ефективності. Якщо ви власник бізнесу, що зазнає невдачі, ви покидаєте «клуб». Ніхто вас з нього не виганяє, бо в цьому немає необхідності: ви просто банкрутуєте. Важлива риса ринкової дисципліни — виробляйте хороші продукти прибутково, інакше програєте. Де цей закон працює, він працює автоматично, оскільки наявність впливових друзів у владі не гарантує успіху в бізнесі. Ця ж дисципліна стосується підприємств і їхніх співробітників – невдахи програють. Ринкова конкуренція створює механізм, що усуває гравців зі слабкими результатами.
Капіталізм – перша економічна система в історії людства, де приналежність до еліт залежить здебільшого від економічної ефективності. Якщо ви власник бізнесу, що зазнає невдачі, ви покидаєте «клуб». Ніхто вас з нього не виганяє, бо в цьому немає необхідності: ви просто банкрутуєте.
Задумайтесь, наскільки це відрізняється від інших економічних систем. Феодал, що погано керував своїм майном, просто залишався вбогим феодалом. А от власник бізнесу, який не здатен продати товари за ціною, вищою від собівартості – банкрот. А банкрот – це колишній власник.
Звісно, якщо власники чи керівники неефективних фірм з самого початку дуже багаті чи мають політичні зв’язки, вони можуть залишатися в бізнесі навіть попри провали, інколи навіть довго чи протягом цілих поколінь. Інколи невдахи утримуються на плаву. Але вони не мають жодних гарантій: залишатися конкурентним означає постійно розвиватися.
Політичні умови
Держава також важлива. У деяких країнах, таких як Південна Корея, держава відігравала провідну роль у зростанні капіталізму. Практично у кожній сучасній капіталістичній економіці держава становить значну частину економіки, і у деяких країнах складає більш, ніж половину ВВП. Навіть у країнах, де роль держави обмежена, як було у Великій Британії під час економічного злету, вона все одно встановлює, змінює і забезпечує виконання законів і правил, які впливають на роботу економіки. Приватна власність, ринки і фірми регулюються законами і політикою.
Щоб новатори ризикували, беручись за розробку нових продуктів чи способів виробництва, їх право власності на майбутні прибутки має бути захищене добре функціонуючою правовою системою. Державні органи також вирішують суперечки з приводу прав власності і забезпечують виконання прав власності, необхідне для самого функціонування ринків.
Як попереджав Адам Сміт, створюючи або дозволяючи існування таких монополій, як Ост-Індійська компанія, держава може ослаблювати конкуренцію. Якщо велика фірма може встановити монополію і усунути усіх конкурентів, або якщо група фірм можуть вступити у змову для утримання високих цін, стимули для інновацій і ринкова дисципліна будуть порушені. Це також стосується сучасної економіки, коли окремі банки чи інші фірми вважаються «too big to fail», і уряд змушений їх рятувати, хоча інакше, вони б збанкрутували.
Якщо велика фірма може встановити монополію і усунути усіх конкурентів, або якщо група фірм можуть вступити у змову для утримання високих цін, стимули для інновацій і ринкова дисципліна будуть порушені.
В додаток до підтримки інституцій капіталістичної економічної системи, держава надає важливі товари і послуги, такі як інфраструктура, освіта чи національна оборона. Далі ми розглянемо, чому державна політика у таких сферах, як підтримка конкуренції, оподаткування, захист навколишнього середовища, вплив на розподіл доходів, забезпечення добробуту, підтримки зайнятості і контроль інфляції може мати економічний сенс.
В двох словах, капіталізм може бути ефективною економічною системою, коли він поєднує:
- Приватні стимули до інновацій, що сприяють зниженню витрат. Вони походять з ринкової конкуренції і захищеної приватної власності.
- Фірми, що керуються людьми, здатними виробляти товари з низькими витратами.
- Державну політику, яка підтримує ці умови: Державна політика забезпечує важливі товари та послуги, що не створюються приватними підприємствами.
- Стабільне суспільство, біофізичне середовище та ресурсна база, як це показано на Графіках 1.5 та 1.12.
Сукупність цих умов формує те, що ми називаємо капіталістичною революцією, яка спочатку у Великій Британії, а потім в низці інших країн змінила спосіб, в який люди взаємодіють між собою та з навколишнім середовищем в процесі виробництва засобів для існування.
Політичні системи
Одна з причин, чому капіталізм набував настільки різних форм протягом історії – капіталістичні економіки співіснують з різноманітними політичними системами. Політичні системи, такі як демократія чи диктатура, визначають, як обирається влада і як ця влада буде ухвалювати і втілювати рішення, що впливають на населення.
Капіталізм виник у Великій Британії, Нідерландах і більшості сучасних розвинутих країн задовго до демократії. У кожній з цих країн до кінця ХІХ століття більшість дорослих громадян не мали права голосу (першою стала Нова Зеландія). Навіть у недавньому минулому, капіталізм співіснував з недемократичними формами правління — як у Чилі з 1973 по 1990 рік, у Бразилії з 1964 по 1985 рік, в Японії до 1945 року. Сучасний Китай має різновид капіталістичної економіки, але державна система не є демократичною у нашому розумінні. Проте, у більшості сучасних країн капіталізм і демократія співіснують і взаємно впливають одна на одну.
Навіть у недавньому минулому, капіталізм співіснував з недемократичними формами правління — як у Чилі з 1973 по 1990 рік, у Бразилії з 1964 по 1985 рік, в Японії до 1945 року. Сучасний Китай має різновид капіталістичної економіки, але державна система не є демократичною у нашому розумінні.
Як і капіталізм, демократія може набувати різних форм. У деяких випадках голову держави обирають безпосередньо виборці, в інших — виборний орган на кшталт парламенту. Деякі демократичні країни суворо обмежують вплив громадян на вибори чи державну політику через фінансові внески; в інших приватні гроші відіграють значну роль через фінансування виборчих кампаній, лобіювання чи навіть незаконні внески, такі як хабарі.
Такі відмінності навіть між демократичними країнами частково пояснюють, чому роль держави у капіталістичній економіці настільки відрізняється у різних країнах. Наприклад, у Японії та Південній Кореї держава відіграє значну роль у визначенні напрямку розвитку економіки. Втім, загальна сума стягнутих державою податків (як на місцевому, так і на національному рівнях) незначна порівняно з деякими багатими країнами Північної Європи, де вона становить майже половину ВВП. У розділі 19 йдеться, що у Швеції і Данії нерівність доходів після сплати податків (обрахована одним з найпоширеніших методів) вдвічі нижча, ніж нерівність доходів до сплати податків та отримання трансфертів. У Японії і Південній Кореї державні податки й трансфертні платежі також зменшують нерівність доходів, але у значно меншій мірі.
Примітки
[1] Світовий банк. 1993. «Східноазійське диво: економічне зростання та державна політика». Нью-Йорк, видавництво Oxford University Press
[2] Янош Корнаї. 2013. «Динамічність, суперництво та надлишкова економіка: два нариси про природу капіталізму». Оксфорд, видавництво Oxford University Press
[3] Долорес Августин. 2013. Розділ «Інновації та ідеологія: Вернер Гартман та занепад електронної промисловості Східної Німеччини» збірки «Економіка Східної Німеччини: 1945–2010: відставання чи надолужування?» Кембридж, видавництво Cambridge University Press
[4] Дарон Аджемоґлу та Джеймс Робінсон. «Чому нації занепадають: походження влади, багатства та бідності». Нью-Йорк, видавництво Crown Publishing Group
