Нещодавно команда проєкту Індекс реформ ГО «Вокс Україна» презентувала черговий «Коефіцієнт корисної дії депутатів». Він показує, як народні обранці голосували за важливі для країни законопроєкти під час десятої сесії. Вплив тої чи іншої законодавчої зміни визначають незалежні експерти Індексу реформ (кожен у своїй галузі). Вони аналізують закони за шістьма складовими і виставляють свої оцінки від -5 (антиреформа) до +5 (реформа). Далі ми вже аналізуємо цифри і робимо висновки.
Україна опинилася в безпрецедентній ситуації, коли монобільшість мала всі шанси стати рушієм глибоких і системних реформ. Однак реформаторський потенціал залишається недостатнім. Важливі та масштабні законопроєкти часто ухвалюють під тиском міжнародних партнерів, при цьому народні депутати подеколи намагаються перед ухваленням вихолостити суть законопроєкту. Яскравий приклад — «перезавантаження» Бюро економічної безпеки України, зокрема спроби відтермінувати переатестацію працівників установи. Виникає враження, що законотворці забувають, що реформи потрібні не лише для отримання зовнішньої підтримки, а насамперед — для зміцнення інституційної стійкості України.
Колонка написана на основі виступу та не проходила через стандарний редакційний процес ГО «Вокс Україна».
З огляду на соціологічні опитування рівень довіри до парламенту та уряду знижується, а населення вважає, що події в країні розвиваються в неправильному напрямку.
Роль уряду в проведенні реформ
Уряд має бути драйвером економічних реформ, адже де-юре він є основним гравцем у перемовинах із міжнародними партнерами, у результаті яких визначається перелік необхідних реформ.
Проте реальність показує інше: лише 14% усіх законопроєктів за останню сесію Верховної Ради були ініційовані Кабінетом Міністрів. У міжнародному контексті це виглядає досить скромно. У Польщі, Великобританії та інших країнах Європи уряд ініціює від 60 до 90% законопроєктів, і більшість із них стають законами. В Україні ж лише 23% урядових законопроєктів стали законами протягом 2019-2023 років. Це свідчить про брак системного підходу до реформування та слабку координацію між гілками влади. В умовах війни це особливо небезпечно.
Як підвищити ефективність законодавчого процесу?
По-перше, потрібно мати стратегічну рамку ухвалення реформ.
Власне, вона вже існує — це матриця реформ, створена урядом на основі зобов’язань у рамках програми з МВФ та Ukraine Facility. Необхідно роз’яснити цю матрицю для парламенту й громадян.
По-друге, слід розв’язувати проблему «законодавчого спаму».
За час роботи Верховної Ради IX скликання було зареєстровано 6816 законопроєктів, із яких лише 18% стали законами. Понад 60% законопроєктів отримують негативні висновки Головного науково-експертного та близько 90% — Головного юридичного управління, що вказує на системні проблеми у підготовці законодавчих ініціатив. Це значно ускладнює роботу комітетів, які не встигають якісно опрацьовувати всі ініціативи.
Нам варто перейняти досвід країн Західної Європи, де процес законодавчої роботи більш виважений. Наприклад, у Великобританії за період 2019-2023 рр. було зареєстровано 914 законопроєктів, а у Польщі — 1802. Це свідчить про більш відповідальний підхід до законотворчості, де кожна ініціатива проходить через ретельний відбір та експертизу.
По-третє, погоджувальна рада (визначає, які проєкти виносяться на голосування) має працювати більш конструктивно і враховувати позицію не лише монобільшості, а й інших політичних сил. Зрозуміло, що «Слуги народу» мають достатньо голосів для ухвалення рішень і без решти фракцій. Але суть демократії в тому, щоб брати до уваги думку меншості, навіть коли формально це не обов’язково. Це сприятиме більш злагодженій роботі парламенту.
Нарешті, слід запровадити уряд національної єдності
В умовах війни громадяни України справедливо очікують єдності від своїх лідерів. Низька активність уряду, відсутність координації та слабка реформаторська активність послаблюють позиції України як на внутрішній, так і на міжнародній арені.
У цій ситуації доцільно розглянути можливість створення уряду національної єдності — коли представники різних політичних сил об’єднаються і оберуть склад уряду, який відповідатиме очікуванням людей. До речі, згідно з минулорічним соціологічним опитуванням лише 19% громадян ставилися до такої ідеї негативно, 37 і 38% позитивно або нейтрально.
Спільне рішення стосовно уряду національної єдності могло б об’єднати політиків і підвищити довіру населення до інститутів влади. А новий уряд став би тим самим двигуном реформ, який наразі необхідний Україні, і сигналом для міжнародних партнерів, що Україна готова до рішучих дій.
