Часто здається, що суперечки щодо програми реформ в Україні і обговорення конфлікту з Росією існують лише в паралельних всесвітах. З одного боку, зростаюча кількість громадян виступає за швидкі структурні зміни в політиці та економіці України. Основна мета полягає в тому, як її часто характеризують західні політики й аналітики, щоб «перетворити Україну на успішну країну» (більш оптимістичний варіант) або «не перетворити її на недієздатну державу» (песимістичний варіант).
На думку деяких аналітиків, сучасний розвиток подій в Україні можна порівняти з «Польщею в період 1990-х років»; тобто ми знаходимося на зламі великої успішної хвилі реформ. З іншого боку, ті ж західні політики й аналітики говоритимуть про агресію з боку президента Росії Володимира Путіна проти України, про рішучість вирішення конфлікту на Сході і безкомпромісну позицію в переговорах щодо геоекономічної та геополітичної орієнтації України.
Обидва напрямки аналізу мають свої переваги. Задля кращого розуміння можливих варіантів розвитку подій в Україні, і це є, звісно, передумовою будь-якої ефективної стратегії, їх необхідно розглядати невідривно один від одного. Китайська стіна, яка була зведена між цими двома напрямками аналізу, обов’язково приведе нас до політичного провалу. Причина криється в такому понятті як «Пастка-22» в плані українських реформ.
Безумовно, під час реалізації амбіційних структурних реформ буде чинитися колосальний тиск на президента Петра Порошенка та на уряд, який буде сформований найближчим часом. Питання зовнішнього фінансування приймає загрозливу форму в даному контексті: фіскальна і розширена економічна життєздатність України скоро опиниться під серйозною напругою, якщо тільки МВФ і ЄС суттєво не збільшить і не прискорить надходження «пакетів допомоги» для України. Така «підтримка» неможлива без здійснення значних кроків назустріч необхідним реформам.
Таким чином, Захід має значні важелі впливу на уряд України, а урядові реформатори мають суттєвий вплив на своїх опонентів. Крім того, активного впровадження реформ вимагатимуть не тільки уряди країн Заходу і МВФ, але й активісти України, громадські організації і суспільство в цілому. За результатами проведеного у вересні 2014 року опитування тільки 36% українців вважають, що їхня країна рухається у правильному напрямку.
Політична еліта усвідомлює можливість виникнення нових політичних і соціальних протестів, якщо їй не вдасться забезпечити відчуття «надії на краще майбутнє» для свого народу.
У даному контексті «Пастка-22» співставляється з «ризиками» успішної реформи. Якщо П. Порошенко і новий уряд досягнуть успіху в проведенні важливих реформ, то відкриються «крани» фінансової допомоги із Заходу. Дійсно, існує ймовірність, що в цьому випадку Україна наблизиться до більш тісної інтеграції із західними інституціями, а не тільки отримає більше мільярдів доларів і євро.
Доволі очевидно, як всі ці позитивні зміни будуть сприйняті в Москві: Путін розглядатиме зростаючу участь Заходу в справах України через призму нульового результату. Причина досить-таки зрозуміла: його важелі впливу на процес прийняття рішень в Києві послаблюватимуться із різким збільшенням підтримки Заходу та інтеграції українського уряду. Якщо за останні дев’ять місяців ми все ж таки засвоїли урок в плані поведінки Росії, то очевидно, що Путін буде намагатися збільшити свої важелі впливу на Україну, як тільки відчуває, що вони ослаблені.
Одним словом, якщо Україна досягне успіху в своїх реформах, то подальша економічна війна з боку Росії або пряма військова інтервенція на сході стане більш імовірною. Як кажуть, «будь проклятий, якщо зробиш».
Можна прийти до висновку, що така ціна успіху може різко зменшити шанси на втілення реформ. Проте, тут ми стикаємося з аспектом українського «Пастка-22» – «будь проклятий, якщо не зробиш». Якщо Київ не втілить реформи в життя, відповідно не отримає розширену допомогу Заходу, і, отже, буде вимушений укласти угоду з Москвою, щоб натомість отримати субсидії від Кремля. Умови цієї угоди, звичайно, виключатимуть подальшу російську інтервенцію і торгівельну війну. Проте, комбінація «відсутності реформ» і «великої торгівельної угоди» з Москвою є рецептом політичної нестабільності в сьогоднішній Україні, враховуючи високий ступінь політичної мобілізації, радикалізації і втрат держави від монополії на застосування сили.
Український уряд і його прихильники на Заході повинні зруйнувати «китайську стіну», яку вони умовно побудували між викладенням суті реформ і аналізом інтервенції з боку Росії. Необхідно комплексно розглядати обидва поняття, аби сформувати успішну стратегію для України в середньостроковій перспективі, а саме таку, де будуть прийняті до уваги потенційні реакції Росії на втілення реформ в Україні.
Варто усвідомити, що реформи не будуть успішними, якщо Росія рішуче домагатиметься їх провалу. В ідеалі, це змусить Україну і Захід перетворити повне врегулювання конфлікту на основний і систематичний елемент стимулювання реформ. Враховуючи нинішню ситуацію антагонізму і недовіри, цей ідеальний результат є малоймовірним, і уряди повинні бути готовими до гіршого розвитку подій. В цьому випадку Україна, ЄС і США повинні розробити план дій в надзвичайних ситуаціях, якщо Росія спробує «підірвати» втілення реформ в життя.
Ці плани повинні зібрати всі можливі зусилля задля «зміцнення цілі»: задля кроків, які зроблять Україну стійкішою і витривалішою до економічної і звичайної війни. Вони також мають бути націлені на максимальне досягнення прозорості, аби уникнути неправильної інтерпретації намірів і, якщо відбудеться ескалація конфлікту, запевнити з допомогою сигналів, таких як підтверджене зобов’язання про відсутність намірів вступу до НАТО.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
