Bendukidze Free Market Center і Центр економічної стратегії почали роботу над новою програмою реформ під назвою «План дій для України». Один з засновників Bendukidze Free Market Center Володимир Федорін пояснив, навіщо Україні саме ця програма, чим вона буде відрізнятися від попередніх і на яких принципах буде побудована.
Днями Bendukidze Free Market Center і Центр економічної стратегії оголосили про початок роботи над новою програмою реформ під назвою «План дій для України». З того часу мені довелося десятки разів пояснювати, чому «чергова програма» може (і повинна) повністю перезавантажити порядок денний – і змінити громадську динаміку. Питання і сумніви такого роду абсолютно виправдані, авторам програми належить відповідати на них знову і знову. Ось як би відповів на них я.
Без нового порядку Україні не допоможе ні поява нових політичних сил, ні відхід зі сцени старої політичної еліти. З «разрухой в в сортирах» буде покінчено лише після того, як ми розберемося з «разрухой в головах».
Здивування – початок філософії. Для початку пропоную здивуватися: як багато після Майдану пролито поту, крові і сліз, і наскільки недостатній результат.
Ми як і раніше плетемося у самому хвості європейських країн за ключовими показниками – економічної свободи, корупції, добробуту громадян.
В чому причина? Можна багато говорити про те, що народ не готовий до реформ, що популісти все торпедують і гальмують, але це дитячі відмовки. Моє пояснення – то, що підносилося як реформи, було в цілому концептуально дуже слабким. Уряд і парламент намагалися підлатати стару систему, замість того щоб чесно визнати: система повністю не підлягає реформуванню, її потрібно змінювати – причому практично у всіх сферах життя: від правоохоронних органів і судів до системи охорони здоров’я, від основ державної служби до освіти, енергетики і фіскальної політики.
На жаль, громадянське суспільство включилося в гру з системою під назвою «реформи, що базуються на консенсусі». Що виходить, коли шукаєш консенсус з противниками реформ, що паразитують на неефективності, регулювання і державної власності? Правильно – виходить рівно те, що ми маємо – 1,5-2% економічного зростання після глибокого провалу 2014-2015 років, дефіцит приватних інвестицій, Ukraine fatigue серед іноземних інвесторів і союзників.
Негативний результат – теж результат. Завдання, яке наша група ставить перед собою, – створити концептуально чисту (тобто не містить внутрішніх протиріч) програму швидких і глибоких реформ, які не передбачає можливості компромісу з корупціонерами і групами, що паразитують на інституційної та економічної відсталості країни. Ми розуміємо, що політичний процес – навіть після повного перезавантаження української влади – зробить корективи в реалізацію наших напрацювань. І тим не менше, нам необхідно створити програму-benchmark, на тлі якої можна буде оцінювати ефективність роботи нового покоління українських політиків.
Щоб заощадити час на суперечки, ми сформулювали кілька принципів, якими будемо керуватися при роботі над програмою. Ось вони (з моїми короткими коментарями).
- За інших рівних перевага віддається “приватним”, а не “державним” рішенням.
Україна занадто бідна, щоб дозволити собі «велику державу». Велика держава не тягне за собою корупції тільки в багатих суспільствах, з серйозним досвідом громадського моніторингу політичних і публічних фінансів. В умовах України велика держава – це слабкість в ключових функціях (суди, правоохоронні органи, збройні сили) і приватизація всіх інших державних функцій політичними і бюрократичними кланами. Україні необхідна ренаціоналізація ключових функцій і максимально глибоке дерегулювання, коли мова йде про функції неключові.
- У ситуації невизначеності вибираємо варіанти реформ, які створюють більше свободи для громадян.
Свобода – для громадян, несвобода для чиновників (і політиків). Необхідно деполітизувати процес прийняття економічних рішень, звільнити громадян і компанії від дамоклова меча політичної нестабільності та чиновницького свавілля.
- Всеосяжна лібералізація – все, що не заборонено, дозволено.
Нова концепція державної підтримки українського бізнесу означає, що ключовою роллю держави стає усунення бар’єрів, а не плекання національних чемпіонів. На першому етапі – регуляторна Хіросіма з усуненням не тільки шкідливого регулювання, а й паразитуючих на ньому органів (хороший приклад – архітектурний нагляд), на другому – максимально високі бар’єри для охочих заробити на новому регулюванні (а не як зараз, коли через кілометрові бар’єри доводиться перестрибувати тим, хто намагається щось дерегулювати).
- При виборі між швидкими і поетапними реформами, перевага віддається першим.
Тут все просто. Швидкі реформи не дозволяють отямитися корупціонерам і ворогам реформ, будь-яка поетапна реформа містить в собі насіння власного провалу.
- Нульова терпимість до корупції.
Без коментарів
- Імпорт інститутів з розвинених країн – найкоротший шлях до успіху.
Навіщо винаходити велосипед? Давайте користуватися тим, що придумали і упровадили наші успішніші союзники. Йдеться, наприклад, про прийняття фармацевтичних і будівельних стандартів розвинених країн, прямий доступ на наш ринок філій банків і фінансових компаній – суб’єктів пруденційного нагляду в країнах ОЕСР, винесенні фінальної судової інстанції з комерційних спорах в розвинену юрисдикцію, визнання дипломів і вчених звань розвинених країн .
- Цифрове держава – максимальне використання ІТ-рішень.
Завдяки IT-революції в деяких сферах Україна може (і повинна) перескочити відразу через кілька етапів, пройдених раніше країнами-лідерами сучасного економічного. Хороший приклад – електронні аукціони на блокчейн, за допомогою яких можна продавати держмайно і здавати його в оренду. Мінус – корупція, плюс – конкуренція і доходи до бюджетів усіх рівнів.
Я б додав до цього списку тільки один пункт.
Реформи повинні служити людям.
І тоді у нас все вийде.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
