Нова серія подкастів «Відбудова» присвячена судовій реформі. Говоримо з Катериною Бутко, головою громадської ради при Національному агентстві з питань запобігання корупції (НАЗК) про те, як зробити судову систему доброчесною.
Дякуємо Аліні Круп’яник, помічниці проекту «Індекс реформ», за транскрибування розмови.
Ключове в судовій реформі
Головне у поточній реформі — це не лише суди першої інстанції або оцінювання 5 тисяч суддів, але й забезпечення якісної роботи двох ключових органів: Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
Якщо говорити просто, то Вища кваліфікаційна комісія суддів — це такий умовний HR-орган, який добирає суддів і оцінює їх, а Вища рада правосуддя — це дисциплінарний орган, який має карати недоброчесних суддів. Саме вони вирішують, чи цей суддя — хабарник і буде звільнений (навіть якщо ще немає вироку, який набув законної сили) чи поважна людина, яка піде в почесну відставку і буде отримувати 100 тисяч гривень щомісячного утримання до кінця життя.
Реформа має бути системною, а очищення судової гілки влади відбуватися через конкурси. Ми маємо показати, що покарання неуникне: якщо суддя буде брати хабарі, виносити свавільні рішення, порушувати закон, то він буде покараний — це по-перше. По-друге, важливо руйнувати систему кругової поруки. Раніше до нашої судової системи підходила приказка «ворон ворону око не виклює». Після створення Вищого антикорупційного суду справи щодо суддів-хабарників нарешті почали рухатися, а їхні фігуранти – отримувати строки ув’язнення. Раніше (та і досі таке є) були справи щодо суддів-хабарників, які в судах розглядалися десятки років. Потім вони закривалися й ніхто не отримував реального покарання.
Також важливими є судді-викривачі, які говорять про проблеми у судовій системі, а не приховують їх.
Конкурси на суддівські посади
Відкриті конкурси — це поки найкраще, що ми придумали. Так, це неідеальний процес, через нього можуть «просочуватися» і сумнівні особи, особливо коли суспільству про них мало що відомо, однак це як демократія: неідеальна форма правління, але найкраще, що ми маємо.
Різні держоргани різною мірою залучають громадські ради до проведення конкурсів. Наприклад, конкурсні відбори в Національному агентстві запобігання корупції (НАЗК) та Національному антикорупційному бюро України (НАБУ) передбачають участь делегованих членів Громадської ради як повноцінних членів конкурсної комісії: вони на рівних з іншими членами комісії голосують, ставлять питання, уточнюють тощо.
Але є органи, де Громадські ради мають виключно дорадчий, рекомендаційний характер, і чи враховувати їхні рекомендації, вирішує вже голова органу.
Існують різні підходи. Наприклад, є Громадська рада доброчесності, яка надає висновки щодо суддів, які приходять на певні посади, в тому числі у Верховний суд, але будь-який її висновок може бути подолано кваліфікаційною комісією. Попередня Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) масово і повністю скасовувала всі висновки Громадської ради доброчесності (це була одна з причин її оновлення). В результаті в тому ж Верховному Суді чверть суддів мають негативний висновок Ради доброчесності.
Як це виглядає. Оскільки ВККС не може обробити повним складом всю кількість кандидатів, бо їх багато, то комісія розподіляється на групи у 3-5 членів, які проводять співбесіди з кандидатами. Якщо у кандидата є негативний висновок Громадської ради доброчесності, однак ця окрема група членів ВККС усе одно голосує за те, що кандидат може брати участь у конкурсі, то його кандидатура виноситься на розгляд всіх 16 членів ВККС. Вони проводять з ним співбесіду і потім голосують. Якщо членів ВККС задовільнило спілкування з кандидатом, то потрібно 11 голосів, щоб цей кандидат пройшов на наступний етап.
Провали існуючої системи
Доброчесність — це комплексне питання, яке потребує комплексної відповідь.
110 тисяч гривень — це найменша зарплата, яку отримує суддя зараз. Залежно від суду, це може бути і кілька сотень тисяч. Однак, як кажуть, багато грошей не буває.
Навіть при цій величезній зарплатні суддів ловлять і саджають за отримання хабарів не у мільйони, а у тисячі доларів, або й менше. Наприклад, можна згадати історію з суддею Мукачівського суду Михайлом Паком, якого у 2017 році зловили на хабарі у дві тисячі гривень.
Тому великі зарплати самі по собі не можуть панацеєю від хабарництва. До зарплати, яка дозволяє комфортно жити, має додаватися розуміння: якщо візьмеш хабар, втратиш те, що маєш. Має бути невідворотність покарання.
Через достатньо високий рівень корупції у нас деякі судді вірять, що вони можуть безкарно брати хабарі. Наприклад, під час судового засідання Вищої ради правосуддя стосовно Голови Верховного Суду Всеволода Князєва прокурор заявив, що у Князєва була така мотивація: навіть якщо він десь «спалиться» і його, наприклад, звільнять, то він повністю забезпечує собі безбідну старість. Тобто це така раціональність: зараз він може нахапати побільше грошей і потім спокійно собі відпочивати не лякаючись відповідальності.
Тут шокує те, що це, по-перше, суддя Верховного Суду — тобто найвищий посадовець, якого коли-небудь викривали на хабарі за всю історію незалежної України. Він один із ключових суддів, тому що не лише був Головою Верховного суду, але також за посадою був членом Вищої ради правосуддя — а це конституційний і найвищий судовий орган. І це найбільший судовий хабар — 2,7 млн. доларів. До цього найбільшим хабарником був відомий суддя Чаус, який ховав готівку в банках і закопував її на городі (150 тисяч доларів). Тобто Князєв б’є всі рекорди.
Це той випадок, коли не допомогла ні висока зарплата, ні конкурсний добір, адже той самий Князєв був обраний на конкурсі до Верховного Суду. Це був один із перших кроків судової реформи — конкурс до Верховного Суду 2016 року. Могли подаватися не судді, це було публічно, були різні онлайн-трансляції, запитання. Була Громадська рада доброчесності, висновки якої, щоправда, ігнорувалися тодішньою Кваліфікаційною комісією, але все ж була.
На той час Князєв тільки три роки працював суддею в Миколаєві. Що на нього можна було знайти? Це дуже мало часу, щоб накоїти щось серйозне та помітне.
Задача конкурсу — відсіяти найбільш «зашкварних» кандидатів. Але конкурс не дозволяє оцінити доброчесність тих, хто зміг приховати свої «справи» чи лише починає будувати судову кар’єру — вони можуть пройти далі за конкурсом. Конкурс також не гарантує, що людина, яка була чесною на момент відбору, не «зіпсується» з роками й залишиться кришталево чистою до кінця життя.
Тому мають працювати дисциплінарні органи, такі як Вища рада правосуддя, які мають карати суддю за свавільні рішення і тому подібне. У свою чергу антикорупційні органи мають «хапати за руки», коли йдеться про хабарі. У прикладі з Всеволодом Князєвим у нас спрацювали антикорупційні органи. Це дуже круто, що вони навіть зараз працюють — в період, коли у нас іде війна, в період, коли, здавалося б, дуже важливо, щоб скандали «не перетинали межі».
Всеволод Князєв між тим, як узяв першу частину хабара, і тим, як його зловили на другій частині, з’їздив, наприклад, до США, де спілкувався із суддями тамтешнього Верховного Суду, розказував про просування судової реформи. Тобто показував себе великим реформатором, а потім повернувся і його спіймали на хабарі… Можливо, в антикорупційних органах думали про те, як наші партнери поставляться до цього випадку, але це також показує, що навіть у такі моменти в нас є боротьба з корупцією.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
