Подкаст «Відбудова» з Михайлом Жернаковим: що гальмує судову реформу

Подкаст «Відбудова» з Михайлом Жернаковим: що гальмує судову реформу

Photo: ua.depositphotos.com / AerialMike
22 Червня 2023
FacebookTwitterTelegram
1871

Нова серія подкасту «Відбудова» присвячена судовій реформі. Говоримо з Михайлом Жернаковим, головою правління Фундації DEJURE, про те, від кого залежить судова реформа та що робити, щоб вона все ж відбулася.

Дякуємо Аліні Круп’яник, помічниці проекту «Індекс реформ», за транскрибування розмови.

Без верховенства права, складовою якого є справедливі незалежні суди, не буде сильної економіки, не буде армії. Немає жодної розвиненої держави в світі, в якій немає справедливих судів. Це фундамент. Це прямо впливає на захист прав людей. Окрім економічного розвитку, суди першочергово мають забезпечувати справедливість у суспільстві. 

Чому судова реформа досі не відбулась?

Загальна відповідь бо це не стається за раз.

Ми мали майже століття окупації в Радянському Союзі.  Звідти успадкували систему, яка обслуговувала партію та уряд і не була незалежною. Ми її майже не міняли перші 20 років незалежності, а тепер питаємо, чому вона не змінюється миттєво. Відповідь: бо це тривалий процес. 

Також я не можу сказати, що ми не робили помилок, коли намагалися її змінити. Наприклад, з’ясувалося, що не можна сліпо копіювати рішення з інших країн, тому що ці країни зараз знаходяться в іншій ситуації. 

Наприклад, після Революції Гідності, у 2016 році, ми на конституційному рівні запровадили суддівське самоврядування. Це означає, що все, що стосується кар’єри суддів, мають вирішувати самі судді. Це дуже добре працює в країнах Західної Європи, де судді мають довіру і забезпечують справедливість. Запровадження суддівського самоврядування відбулося під великим впливом наших західних партнерів: Євросоюзу, Ради Європи. Вони, тоді ще не розуміючи, що не можна просто скопіювати їхню систему, сказали, що судді в нас не дуже політично незалежні, і варто зробити так, як у них. У них же це працює, значить, і в нас запрацює. 

Чесно скажу, навіть ми певний час у це вірили. Тому що ми бачили основною проблемою залежність суддів від політиків. Але ми швидко зрозуміли, що ця проблема не єдина.

Якщо судді вже працюють добре, чесно ухвалюють рішення, самі дбають про очищення системи, то звісно, кому як не їм управляти суддівською системою. Отже, запровадження суддівського самоврядування гарний рецепт для збереження status quo. Для зміни системи це найгірше рішення, яке можна придумати.  Нереформована система замикається в собі, й запускається порочне коло, в якому погані судді вибирають інших поганих суддів в органи самоврядування, які знову вибирають поганих суддів і не звільняють тих, хто проштрафився. Тому зараз ми багато часу та уваги приділяємо побудові належного суддівського врядування та доброчесності безпосередньо в судовій системі. 

Хто робить судову реформу?

Дехто каже, що за все відповідальний Президент та  політики, яких обрали українці. Частково так і є, адже кандидати пропонують свою програму, ми за них голосуємо. Потім вони приймають рішення і політично за них відповідальні, тож кого ще звинувачувати. 

В Офісі Президента люди, відповідальні за судову реформу, не є її промоутерами. Дуже багато речей робилося всупереч, в обхід через міжнародних партнерів, через громадську думку. Це неефективний шлях, але він єдиний, який ми знайшли для того, щоб подолати величезний опір судовій реформі.

Можна було б сказати, що якщо політики щось роблять і воно не працює, ми обираємо нових політиків, які краще виконуватимуть волю виборців. Але далі ми рухаємось по колу: хороший президент перетворюється на поганого, далі майдан, далі знову обираємо хорошого президента, і він знову перетворюється на поганого. 

Поки наша держава не є сильною, поки ми всі інституції не побудували, нам, громадянам, також треба брати на себе відповідальність за здійснення реформ — це вихід із порочного кола. Саме тому основним драйвером реформ в Україні є громадянське суспільство. 

Якщо брати верховенство права, то антикорупційні інституції, антикорупційну інфраструктуру побудували дуже великою мірою громадські організації. Якщо взяти інші сфери: прокуратура, адвокатура, реформа поліції, інші напрямки, якими опікується МІністерство внутрішніх справ ми не чули про реформи в цих сферах в останні роки. Чому? Тому що там немає сильних громадський ініціатив, які би все це рухали і ставили на порядок денний. На нашу думку, щоб успішно реформувати Україну, в кожній з 35-40 сфер державної політики має бути по дві-три сильні ГО. Тож хочу закликати всіх, хто має експертизу і хоче з цим працювати, створювати громадські організації і добиватися змін. Ми, хто в цьому працює вже не перший рік, вам допоможемо. Ми зараз працюємо над тим, щоб створити екосистему для розвитку організацій. Основне це експертиза і бажання робити зміни, решта наживне. Робіть громадські організації для того, щоб робити реформи, а ми будемо робити так, щоб вони швидко зростали. 

Як будувати нову систему?

Ми наскільки можливо відкрили соціальні ліфти для людей, які стануть на чолі судової системи й потім змінять її згори донизу. Систему дуже складно міняти зсередини, якщо немає зовнішніх впливів. 

При побудові Антикорупційного суду ми відійшли від політичного управління судовою системою, від самоврядування, натомість залучили міжнародних незалежних експертів із розвинених країн. Ми фактично імпортували стандарти доброчесності, й результат перевершив наші очікування: із 38 суддів цього суду, які були вибрані, майже не було жодного, щодо якого були суттєві застереження. Звісно, немає систем без помилок, є окремі випадки, з якими ми у Фундації DEJURE не згодні. Наприклад, суддя Брагіна відмовилася подавати електронну декларацію, бо це нібито суперечить її релігії. Водночас вона користується електронним цифровим підписом для відправки  сотень  рішень в судовий реєстр. І апеляція Антикорупційного суду, яка зазвичай виправляє чимало дивних рішень першої інстанції, в цьому випадку навпаки скасувала вирок судді. Якщо ця практика встоїть, то це стане смертю електронного декларування. 

Попри це, виявилося, що в Україні можна побудувати якісну судову систему з українських суддів, з українських юристів. Для цього достатньо створити систему аналізу доброчесності та нормального конкурсного відбору, яка працює. Ми також побачили, що працює залучення міжнародних експертів, але тільки якщо вони безпосередньо ухвалюють рішення, якщо на них ніхто не впливає та якщо їм допомагають люди з громадянського суспільства, які також не перший рік цим займаються, які можуть пояснити місцевий контекст, показати додаткову перспективу. Наприклад, чому заборона мирних зібрань під час Революції Гідності це не просто рішення, а певний маркер. 

Це інколи працює, а інколи ні, коли ми бачимо формулу «три+три»: троє міжнародників і троє представників тієї самої суддівської корпорації. У випадку з Вищою радою правосуддя та з НАБУ точно можна було б краще, у випадку з Вищою кваліфікаційною комісією суддів та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою — можна сказати спрацювало. Але 50/50 це не те, яким має бути результат  державної політики стосовно відбору на ключові антикорупційні, судові та інші посади. 

Конституційний суд

Конституційний суд це ключова інституція, вона важливіша за всі інші разом узяті. В Конституційному суді вже розглядаються реформи: антикорупційна, судова, медична, земельна. Буде розглядатися питання виборів: в інфополі давно є інформація, що влада після перемоги хоче провести всі вибори одночасно, однак Конституція це фактично забороняє. Тож владі потрібно, щоб Конституційний суд це погодив, тому зараз із такою інтенсивністю триває боротьба за реформу Конституційного суду. 

Він же буде розглядати питання інтеграції до ЄС та НАТО, реінтеграції територій, тобто історичні рішення. Ми не можемо допустити, щоб їх розглядав суд, який є підконтрольним владі, який не є незалежним. Зараз там п’ять членів, які вже підконтрольні владі, і п’ять вакансій. Якщо ці п’ять вакансій заповняться людьми, які не є незалежними, то на термін повноважень суддів КСУ  9 років  ми не будемо мати ефективного і доброчесного Конституційного суду. В комісії, яка відбирає кандидатів, має бути забезпечений справжній переважний голос міжнародників, як про це пишуть Венеційська комісія та Європейський союз. Це, до речі, можуть бути і українські громадяни, делеговані міжнародниками така модель буде навіть сильнішою, бо українські незалежні члени набагато краще знають місцевий контекст . 

Довіра до судової системи

Є теза судової влади про те, що громадські активісти та журналісти придумали недовіру до суду, бо люди, які в судах не були, нічого про них не знають. А якщо запитати тих, хто в судах був, то там 50% довіри. Звісно, будь-яку справу можна виграти, а можна програти, тому якщо ви запитаєте людину, яка її виграла, то вона буде задоволена судом. 

Однак, суд працює не лише для учасників судового процесу, суд працює для громадян в цілому. Суд забезпечує рівні правила гри й те, що кожен понесе справедливе покарання. Загалом суспільна довіра максимально важлива для будь-якої інституції. 

Зараз, під час війни, судам довіряють 25% українців. Це вище, ніж ті 10-12%, які були раніше. Але зараз до всіх всіх органів влади довіра виросла, коли люди побачили, що держава щось робить, щоб їх захистити на жаль, це поки не заслуга судової влади. До речі, про «патологічну недовіру» українців до держави це теж великою мірою міф.  Є державна інституція, до якої надзвичайно висока довіра, це Збройні сили України. Люди бачать, що державна інституція працює на такому рівні, що люди готові буквально вмирати за інших людей, і відповідно жодної проблеми з довірою нема. До ДСНС теж висока довіра зі схожих причин.  

Тож довіра до суду важлива, але спершу потрібні дії. При цьому потрібно звертати увагу не на «звичайні» справи (наприклад, про те, що Іван винен Петрові 1000 гривень), а на принципові справи. Такі як справи ПриватБанку, виборів Президента, топ-корупції тобто справи, які впливають на всіх громадян. Довіра до суду виросте, коли не буде скандалів у таких важливих справах. Тому зараз важливо працювати над тим, щоб судді були доброчесними, компетентними, над тим, щоб вони ухвалювали справедливі рішення. Адже можна написати дуже багато про те, яка судова система класна, але в це ніхто не повірить, поки вона не буде продукувати єдиний продукт, який має справедливість. 

За підтримки

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний