Подкаст «Відбудова» з Олександром Солонтаєм: місцеві громади в реаліях воєнного часу

Про майбутнє реформи децентралізації під час воєнного стану

Перший етап повномасштабного вторгнення показав, що одна з причин, чому агресія захлинулася у величезному просторі на Півночі, Сході та Півдні України — це децентралізація. Кожна громада стала бойовою одиницею, а власне місцеве самоврядування стало одним із факторів стійкості фронту.

Це свідчить про необхідність зберегти місцеве самоврядування й посилити громади. Тому, незважаючи на необхідність зворотного процесу — централізації влади, а також попри обмеження воєнного стану (наприклад, неможливість змінювати Конституцію), децентралізація має бути продовжена. І це вже відбувається.

Так, новий Закон про службу в органах місцевого самоврядування був прийнятий після 24 лютого, а в березні 2024 року Кабмін ухвалив Дорожню карту децентралізації. Ну і варто також згадати Закон про місцеве народовладдя (очікує підпису Президента з 17 травня 2024 року, – прим. ред.)

Про інструменти громадського залучення

Тільки за 2024 рік Верховна Рада ухвалила два закони, спрямовані на збільшення прозорості та відкритості роботи місцевого самоврядування, а також на ширше залучення громадськості.  

Сьогодні це важливо як ніколи, тому що воєнний стан зупинив президентські, парламентські та місцеві вибори. Виборчий процес традиційно дуже активізував акторів громадянського суспільства і громадян та дещо компенсував нестачу правильних механізмів участі. 

Тому Парламент був вимушений проголосувати за ці закони, які були «під рукою» доволі довго. Можливо, так ми зможемо врятувати місцеву демократію і трішки більше включати людей у роботу на місцях.

Про дефіцит кадрів та обмежену спроможність

Сьогодні проблема дефіциту кадрів стоїть дуже гостро. Ми маємо величезну кількість відкритих вакансій в органах місцевої влади. Це є результатом міграції, мобілізації, змін правил бронювання та фінансування місцевих бюджетів. Останнє особливо б’є по працівниках: в умовах дефіцитів бюджету та коли люди в бідують, громади не мають можливості підвищувати зарплату у сільських, селищних та міських радах.

Є й інша частина історії. Якщо до війни місцеві громади були активними учасниками вирішення найактуальніших суспільних питань, як це було, наприклад, під час пандемії коронавірусу, то сьогодні ця спроможність постраждала. Це стосується відбудови, євроінтеграції, стратегічної розбудови своєї вотчини. Під час війни можливість реагувати на ці виклики знизилася в усіх учасників народовладдя: голів громад та депутатів, громадських діячів, підприємців та місцевих мешканців.

Про горизонтальні зв’язки у громадах

У місцевих громад є різні об’єднання, де вони успішно налагодили контакти. Є Асоціація міст України, яка налічує понад 1000 членів, об’єднуючи всі великі міста і майже всі містечка разом із селами та селищами. Це величезна асоціація з досвідом роботи понад 30 років. Є й інші, які, попри менші масштаби, все одно допомагають мережуванню. Явище настільки масштабне, що існує навіть спеціальний Закон про асоціації ОМС. 

До цього докладаються і міжнародні проєкти, перш за все в рамках технічної допомоги, де підрядниками та виконавцями є громадські організації. В результаті такі об’єднання є повноцінними суб’єктами стосунків у сфері місцевого самоуправління. Це допомагає громадам спілкуватися між собою, передавати досвід і навіть конкурувати за ресурси. 

Отже, ми точно не повернулися в минуле, коли «як сказав губернатор, так усі й зробили». На жаль, у великій кількості областей є спроби знову впровадити такі методи управління. Це викликає тривогу. І тому я хотів би ще раз подякувати Європейському Союзу за те, що дали нам зелене світло на вступ. Це створює необхідні контакти, щоб врятувати локальну демократію, місцеве самоврядування й загалом ідею децентралізації. 

Про військові адміністрації та відновлення вертикалі

Воєнний стан дуже швидко повертає вертикальний зв’язок між центральною владою та місцевим управлінням. 

Нагадаємо, замість обласних державних адміністрацій в усіх областях виникли обласні військові адміністрації. Ці органи не просто змінили назви з «державних» на «військові», вони й поводяться потужніше, намагаючись відновити централізовані впливи. З міськими адміністраціями історія цікавіша. Десь їх загалом скасували, а десь цьому процесу чинять спротив, через що виникають конфлікти.

Наприклад, дуже різна ситуація у Херсоні й Чернігові. У Херсоні було запроваджено міську військову адміністрацію, яка стала частиною вертикалі, де над нею обласна військова адміністрація, а далі Офіс Президента.

У Чернігові ситуація інша: відбувся конфлікт між військовою адміністрацією області та містом. Він вилився в те, що область спробувала запровадити міську військову адміністрацію, скасувавши цивільну, але парламент відмовився підтримати це рішення. 

В результати місцеве самоврядування збереглося, але міська військова адміністрація формально досі існує. І хоча вона не має жодних повноважень, проте заважає цивільному управлінню працювати. Відтак у міського самоврядування з’явилася ще одна лінія боротьби, окрім руйнування інфраструктури, – це боротьба проти нав’язування рішень центру.

Ми прийшли до цього стану речей не просто так, адже реформа децентралізації була реалізована лише частково — вертикаль залишилася. Хоча з 2014 року вона стала слабкою та рухалася в бік ліквідації, але воєнний стан змінив цю ситуацію, ожививши такий підхід до управління.

Так ми прийшли до конфлікту, де Київ звинувачує місцеву владу у зловживанні владою, корупції та «зависокій» популярності серед місцевих мешканців. Водночас місцеві управлінці нагадують, що така риторика суперечить реформі, якій уже виповнилося десятиліття. Певно, якби не Європейський Союз, ми б остаточно «загрузли». Проте децентралізація та розвиток місцевого самоврядування – це необхідна складова того, щоб Україна стала європейською країною, в якій місцевий соціальний та економічний розвиток здійснюється на місцях. 

Про посилення ідеології децентралізації під час війни

Попри посилення вертикальних зв’язків, війна все ж приносить виклики, які посилюють необхідність децентралізації. Наприклад, останні атаки рф стали причиною дефіциту виробництва електроенергії, що вимагає застосувати різні, інколи екстраординарні, методи з децентралізації енергетики. 

На практиці це означає, що часто сільські, селищні, міські ради, громадські організації та бізнес стають гравцями на цьому полі. Це і невеликі проєкти сонячних електростанцій і теплонасосів у амбулаторіях, бібліотеках чи спільних зоних користування ОСББ. Це й комплексні проєкти на комунальних підприємствах, водоканалах та каналізаціях.

Громади беруть ці справи до рук, що посилює ідеологію децентралізації, показує, що децентралізація – це ефективно, корисно і є найкращим способом реагувати на кризову ситуацію.

Про реінтеграцію окупованих громад

Відновлення та реінтеграція окупованих громад напряму пов’язана з тим, який масштаб горя та руйнувань буде завданий війною. Приклад Херсонщини та Київщини показує: якщо після звільнення території залишиться 40%, 30%, нехай навіть 20% капітальних споруд, – громада точно оживе.  

Але в нас є жахливіші приклади, на кшталт Роботиного та Бахмуту. Це руїни, оточені мінними полями. І тут варто наголосити: в першу чергу громади – це люди. Нехай наразі й внутрішньо переміщені особи, але вони досі залишаються співвласниками цього спільного простору, хоча це й руїни, заміновані городи і сади. У їхніх серцях живе сентимент до батьківського дому, дитинства та свого краю в цілому.

Відтак все залежатиме від волі цих людей. Десь може статитися так, що люди, бачачи тотальні руйнування, відмовляться докладатися до відновлення малої батьківщини. Тоді єдине, що залишається, — поставитись до цього з повагою та розумінням.

Але я вірю, що десь люди все одно зберуться. Хоч у землянках, вагончиках, кибитках та серед руїн, але вони почнуть працювати. І разом з військовими, МНС та розміновувачами почнуть толокою будувати перший будинок, другий, третій… Бо якщо їм це болить і люди не збираються миритися зі своєю долею, то жодні знаки «заміновано» не зупинять волі відновити свій дім.