Прокляття «сильної руки»: чому українці не люблять капіталізм

У 2017 році третина українців підтримувала повернення до планової економіки. Понад 60% громадян вважає, що приватизовану землю і великі підприємства потрібно повернути у власність держави. За 20 років існування ринкової економіки лише 15% громадян довіряли приватним підприємцям. Хоча економісти переконують, що побудова якісної моделі ринкової економіки і демократії – єдиний спосіб потрапити до списку успішних країн, громадська думка цьому не сприяє. Як і риторика політиків, які обіцяють посилити роль корумпованої держави і скасувати ряд втілених за попередні роки реформ. Щоб цього не сталося, прихильникам конструктивних змін варто переглянути пріоритети. Без вирішення проблеми корупції шлях України до економічного успіху може залишитися закритим.

Ринок vs план: яку модель підтримують українці

У 2016 році 37% громадян України підтримували ринкову модель економіки. Майже стільки ж – 36% – відповідали, що підтримують повернення до планової. За попередні шість років кількість останніх зросла на 4 процентних пункти.

Якщо підтримка ринкової економіки в Україні відповідає середнім показникам перехідних країн, то з підтримкою демократії картина ще тривожніша. За 2010-2016 роки 42% громадян підтримували демократію, але за той же час кількість прихильників авторитаризму зростала. У 2016 році 36% громадян висловлювались за авторитаризм – це на 7 процентних пунктів більше, ніж у середньому для перехідних країн, багато з яких є авторитарними. Для порівняння, у країнах Західної Європи прихильників авторитаризму більш ніж удвічі менше, ніж в Україні, а прихильників демократії – більш ніж удвічі більше.

Вітчизняні опитування показують схожу картину підтримки ринкової економіки. Хоча більшість українців виступає за поєднання державного управління і ринкових методів в управлінні економікою, 31,5% все ще підтримує повернення до планової системи з повним державним контролем. Це майже стільки ж, як на початку 2000-х років.

Політики віддзеркалюють погляди українців

Вслід за поглядами значної частини громадян поведінка українських політиків також не сприяє поширенню ринкової економіки і демократії. Аналіз VoxUkraine риторики основних кандидатів у президенти показує, що практично всі з них потрапляють до одного ідеологічного спектру, у якому ліва економічна політика поєднується зі значною роллю держави у житті громадян.

Окремі кандидати пропонують активно втручатися в економіку та скасувати ряд реформ, втілених за останні роки. Одні поширюють ідею «міцної руки», що вирішує хвилюючі проблеми суспільства, незважаючи на права людини чи демократичні обмеження влади. Інші обіцяють щедру соцдопомогу без пояснення джерел її походження, підтримку національного виробника коштами платників податків, активне регулювання ринків та цін на окремі товари.

Чому політики приходять з відверто деструктивними пропозиціями, зрозуміти нескладно. Як правило, вони реагують на стимули, що надходять від різних груп інтересів. Не в останню чергу – від рядового виборця. Але чому самі громадяни підтримують розширення влади політиків та чиновників, усвідомлюючи, наскільки ті корумповані? Чому підтримують розширення ролі держави, щоденно стикаючись із доказами її неефективності? Чому виступають проти ринкової економіки, маючи небагато підстав вважати, що попередня (планова) система була кращою?

Корумпований ринок гірший від «сильної руки»

У 2010 році економісти Рафаель Ді Телла та Роберт МакКаллок опублікували дослідження: «Чому капіталізм не приходить у бідні країни?». Вони помітили, що за межами групи країн ОЕСР ліва риторика на диво поширена. Ідеї ринкової економіки зіштовхуються з електоральним опором у країнах, які чи не найбільше їх потребують. Громадяни цих країн підтримують вищі податки, більше державної власності, інтенсивніше втручання держави в економіку та регулювання бізнесу.

У пострадянських країнах основна підозра падала на радянське минуле з його політикою та ідеологією. Але з проблемою непопулярності ідей капіталізму зіштовхуються не лише постсоціалістичні країни. Ді Телла і МакКаллок показали, що справа може бути не лише в масштабних ідеологіях минулого, а й у корупції. Вона може впливати на переконання людей про те, чи справедливо працює система і чи варто її підтримувати.

Економісти часто наголошують на зв’язку між надмірним регулюванням бізнесу і корупцією. Якщо державне втручання в економіку надто поширене і нічим не обмежене, її ефективність падає, а корупція зростає. Ді Телла і МакКаллок дослідили протилежний зв’язок – від корупції до регулювання. Вони визначили, що корупція здатна впливати на переконання людей про те, чи повинна держава втручатися у бізнес. Якщо громадяни вважають, що система корумпована і несправедлива, вони знижують підтримку ринкової економіки і створюють запит на державне втручання (Di Tella, MacCulloch 2009).

Дослідження показало:

• Зростання корупції на рівні країни, як правило, передує зростанню популярності лівих партій на національних виборах. Корупція налаштовує людей проти ринкової економіки і стримує її поширення.
• Люди, що вважають корупцію поширеною, частіше знаходяться з лівого боку ідеологічного спектру й вимагають більше державної власності у бізнесі та промисловості.
• Якщо правова система неефективна у покаранні за корупцію, люди підтримують більше регулювання, вищі податки й державне втручання у бізнес, навіть якщо це означає економічні втрати.

Якою логікою керуються громадяни, враховуючи, що збільшення ролі корумпованої держави створює ще більше можливостей для корупції?

Нечесний бізнес карається регулюванням

Справа в тому, що за високої корупції громадяни бачать не лише корумпованих політиків, які беруть хабарі, а й нечесних підприємців, які дають хабарі, щоб отримати кращі можливості. Тому вони можуть вважати, що бізнесмени нечесні, не заслуговують на своє багатство і не повинні мати свободу вести бізнес без стороннього нагляду. Люди часто переконані, що цю проблему нечесності має вирішити саме держава через додаткове втручання, хоча економісти попереджають, що це може лише погіршити ситуацію.

За висновками Ді Телли і МакКаллока, уявлення про розповсюдженість корупції корелюють із поширенням емоції гніву серед населення. А регулювання, що ускладнює життя бізнесу, послаблює цей зв’язок. Це може означати, що виборці зляться, коли бачать бізнесменів, замішаних у корупції. Тому вони частіше голосують за політиків, які обіцяють жорсткіше регулювати бізнес і знижують виборчі шанси про-ринкових партій.

В Україні 47% громадян вважають, що більшість або усі керівники підприємств замішані у корупції.

Оскільки корупція впливає на те, у чиїх інтересах використовується політична влада, вона стає символом нерівних можливостей, показником несправедливості системи і причиною політичної недовіри. А падіння довіри у свою чергу підвищує запит на політику втручання і перерозподілу, нарощуючи рейтинги політиків, що пропонують таким чином відновити справедливість.

В іншому дослідженні французький економіст Філіп Агіон зі співавторами показали, що висока недовіра у суспільстві створює політичний запит на державне регулювання. Якщо громадяни менше довіряють одне одному, бізнесу і політикам, вони хочуть більше державного втручання, навіть коли усвідомлюють, що держава дуже корумпована (Aghion et al. 2010).

Коли українців запитують, чи довіряють вони співвітчизникам, 50% відповідають, що переважно або повністю довіряють. Коли запитують про довіру до приватних підприємців, повністю або частково довіряють лише 17% (повністю довіряють 1,1%).

Втім, недовіра до підприємців не обов’язково означає, що громадяни проти приватного бізнесу і не хочуть мати можливості ним займатися. Якщо українців запитують, як вони ставляться до розвитку приватного бізнесу, 61% відповідають, що повністю або швидше підтримують (2014 рік). І лише 15% відносяться негативно. Якщо громадян запитують, чи важлива для них можливість пiдприємницької iнiцiативи – створення приватних пiдприємств, заняття бiзнесом чи фермерством – 63% громадян відповідають, що дуже або швидше важлива (2016 рік). І лише 14% відповідають, що не важлива.

У своєму дослідженні про зв’язок між недовірою і запитом на регулювання Філіп Агіон зі співавторами вказують на замкнене порочне коло між корупцією, недовірою і домінуванням держави над бізнесом. У надто корумпованому і зарегульованому середовищі перемагають найбільш корумповані підприємці, а моральні принципи, бізнесові навички і репутація майже нічого не варті. Успіх у значній мірі залежить від близькості до чиновників, тому бізнес не інвестує в людей і репутацію, а громадяни не довіряють бізнесу. В очах громадян підприємці, які дають хабарі, нічим не кращі за чиновників, які їх беруть. Громадяни розуміють, що корумповані підприємці досягають успіху не завдяки таланту і праці, а через привілеї від посадовців. Тому вони голосують за державне втручання, навіть якщо знають, що держава дуже неефективна і корумпована.

Обидва згадані дослідження звертають увагу саме на переконання громадян про розповсюдженість корупції, а не на розповсюдженість корупції як такої. Саме корупція як її бачать люди становить політичну проблему і створює запит громадян на державне втручання.

Згідно зі звітом МВФ про результати двадцяти п’яти років пострадянського переходу, оцінка корупції громадянами України значно погіршилася, і в 2013 році досягла найнижчого рівня серед усіх розглянутих пострадянських країн.

Корупція знижує підтримку ринкових реформ

Корупція може не лише підвищувати привабливість державного втручання в економіку, але й знижувати підтримку ринкових реформ. З початку 2000-х років індекс сприйняття корупції в Україні стабільно зростав, тоді як народна підтримка ряду ринкових реформ рухалася в протилежному напрямку.

За інших рівних, громадяни з кращими підприємницькими здібностями та високою кваліфікацією більше підтримують економічну лібералізацію. Ті, хто не володіє корисними в умовах ринкової економіки навичками – менше. Висока корупція анулює цю різницю. Чим більше державна влада захоплена елітою і використовується для отримання приватних вигод, тим більше всі групи населення виступають проти ринкових реформ. Навіть ті, хто міг би отримати найбільші потенційні вигоди від них (Denisova 2016).

Корупція сигналізує, що успіх залежить не від праці і навичок, а система працює за іншими – не меритократичними, правилами. Стимули інвестувати в освіту і кваліфікацію знижуються, як і стимули підтримувати економічну лібералізацію.

Якщо багатство вважається незаслуженим, громадяни голосують за перерозподіл

Відчуття несправедливості системи може переконувати громадян, що держава повинна більше втручатися у перерозподіл доходів. Якщо громадяни вірять, що доходи визначаються індивідуальними зусиллями, вони підтримують нижчі податки і нижчий рівень перерозподілу. У такому суспільстві люди мотивовані докладати більше зусиль, щоб досягти успіху, а роль удачі є обмеженою. Якщо ж люди вважають, що багатство і успіх залежить від удачі, походження, зв’язків чи корупції, вони схильні підтримувати вищі податки і перерозподіл (Alesina, Angeletos 2005).

В рамках опитування Life in Transition Survey громадян різних країн запитували, чи вважають вони, що доходи в країні повинні розподілятися більш рівномірно, чи, навпаки, потрібна більша різниця в доходах для стимулювання конкуренції і особистих зусиль.

В результаті, більшість українців схиляються вліво – до підтримки більшого «вирівнювання» доходів. І з 2010 по 2016 рік їх відсоток помітно зріс. Якщо порівнювати з Німеччиною, відповіді більшості громадян концентруються ближче до центру – тобто, громадяни рідше виступають за втручання у перерозподіл доходів. І за 2010-2016 роки їх позиція стала ще помірнішою.

Вітчизняні опитування показують схожу картину. 91% українців відповідають, що для них важлива або дуже важлива відсутність значного розшарування між багатими і бідними.

Дослідження показують, що у питаннях розподілу ресурсів для людей принципова не рівність, а питання справедливості. Як в лабораторних умовах, так і в умовах реального світу люди частіше обирають «справедливу нерівність», ніж «несправедливу рівність-зрівнялівку» в стилі СРСР. А несправедливою вважається нерівність, з якою асоціюється несприятливе соціальне становище, бідність, порушення демократичних принципів, залежність доходів від походження і статусу, а не від навичок і зусиль. Саме «несправедлива нерівність» викликає запит на перерозподіл у ображених несправедливістю людей (Starmans et al. 2017).

Високий запит на вирівнювання доходів. Але ще більший – на вирівнювання можливостей

Серед тих, хто визначився з відповіддю, 97% громадян України відповідають, що для них важливо або дуже важливо створення в суспільстві рівних можливостей для всіх.

З іншого боку, опитування показують значний запит українців на верховенство закону. У питанні, чи повинні всі без винятків слідувати закону, чи можуть за поважних причин його порушувати, громадяни України значно категоричніші, ніж громадяни Німеччини.

Правовладдя і боротьба з корупцією як шанс на завершення реформ

Для побудови успішної ринкової економіки в Україні заходи економічної лібералізації важливі, але вони недостатні. Без реформ, що змінюють несправедливий на думку населення статус-кво, традиційні ринкові реформи, як і ринкова економіка в цілому, лише втрачають підтримку.

Опір змінам залежить від переконання про їх легітимність. За поширеної корупції і слабких інституцій стратегії, розраховані на просування лише економічних реформ, мають обмежений успіх. Хороше інституційне середовище, навпаки – дозволяє рівномірніше розподілити потенційні вигоди. Тому громадяни більше підтримують про-ринкових політиків і ринкові реформи, якщо вважають, що корупції стає менше (Denisova 2016).

Якщо люди вірять, що корупція скорочується – зростає відчуття справедливості, а з ним і довіра до урядів. А коли ви довіряєте органам влади, ви більше підтримуєте ринкову економіку і демократію. Те саме стосується і безпосереднього досвіду з корупцією. Якщо ви рідше з нею стикаєтеся, то більше довіряєте органам влади. Переконання про зниження корупції збільшує довіру до уряду навіть якщо враховувати ефект особистого безробіття і доходу. Тобто коли мова йде про підтримку органів влади, питання корупції ще важливіше для громадян, ніж їхнє особисте економічне становище (Guriev 2017; Transition Report 2016-17).

У 2018 році 91% громадян України вважає корупцію серйозною проблемою, причому, 61% опитаних вважають її найбільшою проблемою, що заважає розвитку країни. Ще рік тому так вважали 44% громадян. У 2016 році 89% українців відповідали, що рівність усіх громадян перед законом забезпечується недостатньо. Поки ці проблеми не будуть вирішуватися у переконливий для більшості громадян спосіб, ринкова економіка, демократія та економічні реформи будуть втрачати легітимність в очах населення. А суспільство залишиться у пастці низької довіри, деструктивної політики та слабкого економічного зростання.