Закон про реформу екстреної меддопомоги ухвалили ще 7 років тому, у 2012 році. Відтоді зміни декларували, але гроші на них у бюджет не закладали. Аж на 2019 рік вперше виділили 922 мільйони гривень на пілотний проєкт розвитку екстреної меддопомоги.
Про проміжні результати пілотного проєкту та плани на наступний рік розповідає керівник експертної групи з питань надання екстреної медичної допомоги Директорату медичних послуг МОЗ України Олександр Данилюк.
Чому реформа потрібна
Ефективність системи екстреної меддопомоги оцінюють за такими основними показниками: швидкість, час і якість. Швидкість тут понад усе – від моменту зупинки серця до смерті мозку проходить 4-5 хвилин, від початку критичної кровотечі до смерті 5-10 хвилин. За цей час потрібно встигнути врятувати життя.
В Україні показник смерті вищий. Наприклад, успішність реанімації на догоспітальному етапі в європейських країнах – 29,5%, а в Україні – лише 8,5%.
Великою проблемою є відсутність реальної статистики. Дані фальсифікують на усіх етапах. Як наслідок – неможливо приймати ефективні управлінські рішення.
Про пілотний проєкт: єдина диспетчерська служба, навчально-тренувальні відділи, реанімобілі
Для пілотного проєкту ми обрали шість регіонів, які найуспішніше впровадили реформу первинної ланки та були спроможними взяти участь у співфінансуванні. У бюджеті на 2020 рік закладене продовження реформи, і проєкт пошириться на інші 19 регіонів. Пілотний проєкт має кілька складових.
1) Покриття усієї території України центральними оперативно-диспетчерськими службами.
Коли пацієнт, набираючи номер 103, потраплятиме в єдину диспетчерську службу. Там диспетчер опрацьовує виклик і спрямовує до пацієнта найближчу вільну бригаду. Для цього кожна бригада матиме GPS-навігатор. Виклики оброблятимуть до 1 хвилини, а не 3-4 хвилини, як зараз. Оновлені диспетчерські служби запрацюють по всій країні з нового року.
2) Створення навчально-тренувальних відділів.
У них працівники системи екстреної медицини і ті, хто зобов’язаний надавати першу допомогу, наприклад, поліція, рятувальники, зможуть на манекенах відпрацьовувати навички порятунку життя.
3) Спеціальні автомобілі екстреної меддопомоги – «реанімобілі».
Уже цьогоріч 6 пілотних регіонів матимуть спецтранспорт практично на 100%.
«Залиште все, як є». Які є виклики для реформи?
Перший і найбільший виклик – спротив місцевих керівників, деяких політиків та працівників, які не розуміють, навіщо перенавчати і підвищувати кваліфікацію фахівців.
Кажуть, потрібно залишити все, як є: «Тільки грошей дайте більше». Екстрена меддопомога справді потребує значних інвестицій. Але при цьому – і якісного надання послуги. Щоб рятувати життя, важливо координувати дії усієї бригади в перші хвилини. Тому, за реформою, упродовж п’яти років всі працівники бригад мають перенавчитися.
Щороку близько 20% працівників – водії, фельдшери, медсестри, лікарі – будуть підвищувати кваліфікацію або отримувати нову. Оцінюватиме їхні знання зовнішня незалежна структура.
Другий виклик – опір автономізації.
Зараз екстрена меддопомога входить до програми медичних гарантій. З квітня 2020 року її фінансуватиме Національна служба здоров’я. Кожен регіональний центр екстреної допомоги повинен стати комунальним неприбутковим підприємством – автономізуватися та укласти контракт з НСЗУ.
Також слід створити медичну інформаційну систему, щоб дані про роботу приходили не «на папері», а онлайн в автоматичному режимі. Ці моменти – доволі складні для центрів екстреної меддопомоги, оскільки вони розташовані не в одному приміщенні, а розпорошені по всьому регіону. Подекуди є ще й опір керівників центрів – вони бояться втратити керівні посади.
Швидка не повинна приїжджати на всі виклики
Важливо розуміти, що є кілька видів меддопомоги:
- первинна – сімейна медицина;
- спеціалізована (поліклініки і лікарні);
- екстрена – коли життя пацієнта під загрозою;
- реабілітація;
- і паліативна допомога.
Такого виду допомоги як невідкладна не існує. Є невідкладний стан, при якому слід надати екстрену допомогу. Термін «невідкладна допомога» залишився ще з радянських часів. Він означає допомогу пацієнту, якому не потрібна екстрена допомога. Але потрібен приїзд лікаря додому.
Від такої практики більшість країн світу поступово відійшли. Але не Україна. Поки що. За рік наші бригади мають майже 8 млн виїздів бригад. Госпіталізацією закінчується менше двох мільйонів виїздів.
6 мільйонів непрофільних викликів – дуже дороге задоволення для платників податків. Це складна комунікаційна проблема. Кожному слід пояснити: якщо підвищилась температура та болить горло – це не причина телефонувати 103 і викликати «швидку».
Саме тому трансформація охорони здоров’я почалася з первинної ланки, щоб пацієнт контактував безпосередньо із своїм сімейним лікарем і не навантажував інші ланки охорони здоров’я непрофільними зверненнями. Адже якщо «швидка» поїде до вас через біль у горлі, вона може не встигнути до людини з інфарктом в іншому районі.
Але це не означає, що не потрібно телефонувати на 103. Ви можете телефонувати, і тоді диспетчер визначить, чи ваш стан невідкладний, чи вам слід звернутись до свого сімейного лікаря, соціальної служби, психолога тощо.
Інфаркт, інсульт – що має робити бригада?
Коли у пацієнта розвивається гострий інфаркт міокарду, бригада приїжджає на виклик, робить усі діагностичні процедури. Якщо діагноз підтверджує, бригада допомагає і госпіталізує людину до ангіографічного центру чи центру інтервенційної кардіології. Там можуть провести втручання на коронарних судинах і врятувати пацієнта. Ці центри є по всій країні, практично в кожній області, за винятком Луганської. Але дотепер половина пацієнтів не потрапляє до них. Причини різні: логістичні, маршрутизація, незнання бригадами протоколу.
Те ж з інсультом. Пацієнта з інсультом мають госпіталізувати у заклад, де можна діагностувати вид інсульту і провести лікувальне втручання. Більшість пацієнтів потрапляє в перші ліпші лікарні, де їм не можуть провести діагностику та, відповідно, якісне лікування. Наслідком є ті показники виживання пацієнтів у невідкладних станах, які в нас є. Але за останній рік все ж таки вдалося підвищити рівень госпіталізації для пацієнтів з інфарктом на 10%.
Що робити, коли є підозра на інфарктний стан?
Одразу телефонуйте 103. Не вживайте рідину – це важливо. Невідкладний стан часто потребує операційних втручань, саме тому заборонено їсти чи пити. Людині, в якої розвивається гострий інфаркт, потрібне свіже повітря. Відчиніть двері та вікна. Чітко дотримуйтесь інструкцій диспетчера. Про всяк випадок тримайте в домашній аптечці ацетилсаліцилову кислоту в таблетках та нітрогліцерин.
«Централь-103»
За офіційною статистикою, яку щороку подають у МОЗ центри екстреної медицини, 85% виїздів бригад вкладаються у 10 хвилин. Ми чудово розуміємо, що це неправда. В умовах міста і часу пік швидка не доїжджає за 10 хвилин. Щоб оперативно відстежувати ці процеси, запускаємо інформаційно-аналітичну систему «Централь-103». Вона отримуватиме статистику про пересування бригад в режимі реального часу.
За першими пілотними регіонами бачимо, що офіційні та реальні результати доїзду бригади – дві великі різниці. 85% доїжджають за 10 хвилин на папері, а в реальності це 35-40%. Централь-103 передбачає можливість залучати до першої допомоги людей, які поруч із пацієнтом.
Це можуть бути як ті, які зобов’язані надати першу допомогу – поліція, рятувальники, пожежники тощо – так і волонтери. Через застосунок вони зможуть відправити інформацію, що їдуть на випадок і допоможуть пацієнту до приїзду бригади. Це особливо важливо в умовах віддаленого району чи гірської місцини – туди бригада і за 20 хвилин може не доїхати.
Майже в кожному селі є медсестра або фельдшер – вони можуть надати допомогу до приїзду «швидкої». Схожа модель працює в Ізраїлі – перші реагувальники приходять на допомогу упродовж 3-4 хвилин. Також створюємо модуль для підключення мобільного застосунку, через який викликати «швидку» зможуть пацієнти з порушеннями слуху чи мови.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
