Реформування Депутатської Недоторканності в Україні

16 січня Президент П. Порошенко вніс на розгляд Верховної Ради законопроект про скасування передбачених Конституцією гарантій депутатської недоторканності, за винятком вузької гарантії окремого аспекту недоторканності, а саме звільнення від відповідальності за висловлювання в парламенті та результати голосування. Ширші гарантії недоторканності, що мають на меті захист депутатів від кримінального переслідування за інші дії будуть скасовані. 5 лютого Верховна Рада прийняла законопроект у першому читанні та відправила його на розгляд до Конституційного Суду України. У разі, якщо Конституційний Суд визнає скасування парламентської недоторканності таким, що відповідає Конституції України, парламент зможе розглядати законопроект у другому читанні у вересні цого року. Для прийняття таких змін до Конституції необхідна більшість у щонайменше 300 голосів.

Ці зміни демонструються громадськості як наближення правових приписів до міжнародних та європейських зобов’язань і практики. Однак міжнародних зобов’язань щодо імунітету депутатів не існує, а практика європейських країн з цього питання є надзвичайно  різноманітною. Дійсно, депутатський імунітет – це “двосічний меч”. Він може сприяти корупції, але також може захистити парламент від неналежного тиску. Венеціанська комісія Ради Європи у недавньому звіті наголосила, що положення про імунітет можуть бути важливими для забезпечення розмежування повноважень, особливо у країнах із ще не зміцнілою демократією, де законодавчий орган може зазнавати неналежного тиску з боку виконавчої чи судової влади. Цей захист за допомогою недоторканності не є вирішальним у країнах, де встановлені стабільні та зрілі демократичні інститути, стала одностайна політика партій, незалежна та автономна судова система, високий рівень захисту особистих політичних прав та гарантії існування дієвої парламентської опозиції. Україна не зовсім відповідає тим вимогам, які сприяють чи обґрунтовують скасування недоторканності.

В кінцевому результаті, народні депутати України повинні вирішити, що становитиме більший ризик на даному етапі реформування країни: ризик безкарності депутатів за злочинні дії завдяки їх недоторканності, чи ризик неналежного тиску на парламентарів з боку інших гілок влади за відсутності депутатської недоторканності. В той час, як судова система України значною мірою залишається нереформованою, а верховенство права – слабким, можна аргументувати на користь більш ретельно продуманої реформи, що звужує концепцію недоторканності та конкретизує процес скасування депутатського імунітету в окремому випадку і у віповідності з наступними рекомендаціями Венеціанської комісії Ради Європи:

• Обмежити предмет захисту на рівні Конституції чи законів (та виключити з недоторканності захист від відповідальності у випадку  затримання депутата на місці злочину (“flagrante delicto”), від відповідальності за тяжкі кримінальні злочини, та дрібні або адміністративні правопорушення);
• Закріпити законом детальну та чітку процедуру зняття недоторканності відповідно до основних процесуальних принципів (прозорість та передбачуваність процесу, безсторонність та відсутність свавілля);
• Передбачити чіткі критерії прийняття  більш швидких та обґрунтованих рішень щодо зняття недоторканності (зокрема забезпечити, щоб одного рішення про згоду парламенту на зняття недоторканності було достаньо в рамках одного провадження).