Реформи, корупція та громадський активізм: думка українців у жовтні-2022

Головні результати

• Підтримка реформ українцями висока, проте відносно вища підтримка тих реформ, вигоду від яких можна відчути «на собі» (наприклад, медична реформа, реформа освіти та діджиталізація). Природно, українці називають однією з найважливіших реформу армії (хоча навряд чи доцільно радикально реформувати армію під час повномасштабної війни).
• Українці вважають менш важливими судову реформу, розвиток системи публічних закупівель чи приватизацію, хоча ці реформи є дуже важливими для модернізації країни. Отже,  необхідно більше комунікувати вплив та важливість тих реформ, із якими українці рідко стикаються безпосередньо. 
• Найбільш очікуваний результат реформ – зниження корупції, на другому місці підвищення добробуту.
• Близько третини українців (переважно з найбідніших домогосподарств) не згодні терпіти незручності через впровадження реформ, а 30-40% згодні потерпіти лише кілька місяців. Люди, які беруть участь у певних громадських активностях, з більшою імовірністю підтримують реформи та є більш терплячими щодо результатів реформ.
• Головними перешкодами впровадження реформ українці вважають протидію зацікавлених осіб та небажання уряду впроваджувати їх, а не відсутність коштів чи знань. 
• Українці асоціюють корупцію переважно з хабарями, розкраданням державних коштів та зловживанням владою.
• З початком повномасштабної війни громадянська активність сконцентрувалася у волонтерстві та благодійних пожертвах. Після війни громадянська активність, особливо благодійництво, дещо знизиться, а також відбудеться ротація людей, які беруть у ній активну участь – частина людей піде з громадського сектору, однак, частина планують приєднатися до нього після війни. Зважаючи на значну роль громадського сектору в майбутній відбудові, цьому сектору потрібна підтримка.
• Наша рекомендація уряду – залучати громадян до процесу відбудови та реформ. Це підвищить розуміння реформ громадянами, і відповідно, суспільну підтримку та стійкість реформ. Це також підвищить довіру суспільства до уряду.

Як ми проводили опитування?

Опитування містило три групи питань: реформи (важливість реформ, очікуваний результат та перешкоди реформам), корупція та громадянська активність. Крім того, в ньому була низка особистих запитань – стать і вік, розмір домогосподарства, освіта, зайнятість (зайнята особа, безробітна чи непрацююча, а також ширший набір запитань щодо основної економічної діяльності особи); самовизначене матеріальне становище (від «у нас немає грошей навіть на їжу» до «ми можемо купити все, що захочемо»), регіон та тип населеного пункту (місто/ село), де особа проживала до повномасштабної війни. Частка біженців у вибірці була порівняно невеликою – 5%. Більшість людей не відповіли на запитання про своє поточне місцезнаходження, тому ми не включили цю інформацію в наш аналіз.

«Особисті» реформи сприймаються як важливіші

Пріоритетні реформи дещо відрізнялися залежно від постановки питання. На рисунку 1 порівнюється відносна важливість реформ, коли людей просили оцінити їхню важливість (панель А) і коли респондентів просили проранжувати реформи. На кожному рисунку зірочками позначені «загальні» реформи, тобто ті, ефект від яких людина не відчує безпосередньо, без зірочок – більш «особисті» реформи, тобто ті, які людина скоріше відчує у своєму повсякденному житті. В обох рейтингах «загальні» реформи мають трохи нижчі бали, ніж «особисті», що свідчить про те, що люди вважають важливішими ті реформи, які мають більш безпосередній вплив на їхнє життя.

Обидві панелі рисунку 1 показують, що найважливіші, на думку респондентів – реформа армії, охорони здоров’я та боротьба з корупцією. Це відбивається на очікуваних результатах реформ (див. рис. 4 нижче), де зниження корупції є найбільш очікуваним результатом. Цікаво, що судова реформа та приватизація, які є ключовими елементами зниження корупції, не є пріоритетними. Отже, потрібно детальніше роз’яснювати, як ці реформи можуть знизити рівень корупції та вплинути на життя людей.

Важливість реформування армії в очах українців виросла у 2022 році після початку повномасштабного вторгнення росії до України. Так, за даними дослідження фонду «Демократичні ініціативи», у 2020 році першочерговими реформами були антикорупційна, реформа охорони здоров’я та пенсійна. Реформа армії була посередині рейтингу, а замикали його освітня, земельна та енергетична реформи. 

На рисунку 2 представлені відповіді на відкрите запитання «Які реформи потрібні у 2023 році?» Результати цього запитання слід трактувати скоріше як сфери, які найбільше хвилюють людей у ​​короткостроковій перспективі, тому що ми також отримали чимало відповідей «підвищити зарплати та пенсії» чи «знизити ціни», які не є реформами, але це те, що люди очікують від влади. У цьому переліку пріоритетів судова реформа досить високо – одразу після оборони, охорони здоров’я та освіти.

Як бачимо з рисунків 1 і 2, загалом реформи є досить важливими для українців. Від чого залежить, чи вважає людина певну реформу важливою? Наша оцінка* показала, що чоловіків менше, ніж жінок, цікавлять реформи освіти, охорони здоров’я та антикорупційні реформи, а більше – судова реформа та загалом реформи державного рівня**. Можливо, саме жінки зазвичай дбають про освіту та охорону здоров’я сім’ї, а отже, мають справу з дрібною корупцією та іншими проблемами у цих сферах. Люди віком 45+ частіше, ніж молодь 18-25, вважають важливими реформи оподаткування, децентралізації та державних закупівель, тоді як молодь 18-25 частіше вважає важливою реформу освіти. Людей із вищою або неповною вищою освітою більше хвилюють питання податкової реформи, запровадження антикорупційних органів, цифровізації та реформи армії.

Очікувано, бідніші люди (ті, хто каже, що їм не вистачає грошей навіть на їжу) менше думають про реформи. Мешканці міст із більшою імовірністю назвуть важливими такі реформи, як діджиталізація, антикорупційні органи, впровадження Prozorro та децентралізація. Люди, які отримують новини здебільшого з онлайн-медіа та соцмереж, більш схильні підтримувати «загальні» реформи, такі як реформа судової системи, армії, мала приватизація, створення антикорупційних органів, але також реформи децентралізації та охорони здоров’я. Однак, оскільки це головні джерела новин для більшості респондентів (див. рисунок 3), цей результат потрібно інтерпретувати обережно – можливо, просто люди, які стежать за новинами (з будь-яких медіа джерел), із більшою імовірністю підтримують реформи. Нарешті, громадські активісти частіше підтримують реформи.

Найважливішим результатом реформ українці вважають зниження корупції

Оскільки корупція вже понад десятиліття обіймає перші місця в порядку денному українського суспільства, цілком природно, що українці очікують від реформ насамперед зниження корупції (майже ¾ вибірки). Понад 60% очікують вищого добробуту, тоді як інші відповіді зустрічаються рідше (рисунок 4, панель А). Чоловіки частіше називають очікуваним результатом зростання ВВП і рідше – збільшення добробуту, що узгоджується з їхньою дещо вищою ймовірністю вважати важливими «загальні» реформи. Громадські активісти також із більшою імовірністю очікують зростання ВВП та з меншою – зростання добробуту та тривалості життя. Люди з вищою освітою з більшою ймовірністю очікують зниження корупції, зростання добробуту та тривалості життя та з меншою імовірністю – зростання впливу громадян на уряд у результаті реформ.

Очікувано, багатші люди, як і громадські активісти, більше готові терпіти певні труднощі під час запровадження реформ. Ймовірно, перша категорія має довший горизонт планування, тоді як друга більше усвідомлює, що жодна зміна не може мати негайного ефекту (рис. 4, панель В).

Протидія корисливих інтересів та відсутність політичної волі – головні перешкоди для реформ

Які перешкоди для реформ бачать громадяни? Цілком природно, бачення перешкод  випливає зі сприйняття корупції як однієї з головних проблем суспільства. Тому двома головними бар’єрами для реформ з точки зору українців є протидія корисливих інтересів і відсутність політичної волі (рис. 5).

Більш детальний погляд дозволяє припустити, що відповіді респондентів залежать від їхнього особистого досвіду. Так, люди з вищою освітою частіше називають перешкодами для реформ бездіяльність громадян і рідше брак грошей. Люди з багатших домогосподарств, працівники приватних компаній та самозайняті частіше звинувачують у затримці реформ корисливі інтереси, тоді як непрацюючі люди – бездіяльність громадян. Ті, хто працює в громадських організаціях або навчається, частіше називають брак знань, а державні службовці – брак знань і грошей. Громадські активісти перешкодами для реформ частіше називають корисливі інтереси, брак знань та бездіяльність громадян, рідше – брак політичної волі та грошей.

Корупція найчастіше асоціюється з хабарями та зловживанням публічними коштами

Наступний блок питань стосується корупції. Тут респондентів просили дати визначення корупції (відкрите питання) і визначити, чи є певні ситуації корупцією, чи не є чи це залежить від обставин. На підставі відповідей на друге запитання ми розрахували індекс корупції*** (чим вищий індекс – тим більше правильних відповідей респондент надав). Очікувано, люди з вищим індексом більш схильні вважати важливими антикорупційні та пов’язані з ними реформи (судову, приватизацію, податкову, державні закупівлі). Вони також більш схильні очікувати зменшення корупції та підвищення ВВП у результаті реформ і більш схильні звинувачувати у повільних реформах корисливі інтереси та відсутність політичної волі.

Визначення корупції, надані респондентами, доволі цікаві. Ми класифікували відповіді на декілька категорій (один респондент міг назвати декілька категорій) – Рисунок 6. Ці категорії можна інтерпретувати як те, з чим у респондента асоціюється корупція. Очікувано, найчастішими відповідями стали хабарі, зловживання публічними коштами та зловживання владою. Набагато більше українців (6,2%) асоціюють корупцію з владою, ніж із суспільством загалом (1,1%). Близько 4% прямо вказали, що корупція полягає в тому, що «багатії» чи «влада» обкрадають «простих людей». Вочевидь, потрібно проводити більше комунікації на теми доброчесності та добрих практик врядування, а також того, як громадяни можуть забезпечити дотримання цих практик. 

Сьогодні громадська активність сконцентрована у волонтерстві та наданні пожертв; після війни очікуємо нову хвилю активістів

Нарешті, ми запитали респондентів про їхню громадянську активність. У таблиці 1 представлено частки осіб, які брали участь у вказаних активностях до 24 лютого 2022 року, після цієї дати (тобто беруть участь у цих активностях зараз), планують це робити після війни або не брали участь і не планують. З таблиці 1 видно, що найменш «популярними» видами діяльності є участь у написанні нормативних актів чи засіданнях уряду, тоді як багато людей писали чи підписували петиції чи жертвували гроші – мабуть тому, що це потребує найменше часу. Ми також бачимо зрозуміле падіння протестної активності та збільшення волонтерства та доброчинності після 24 лютого. Після війни багато хто планує знизити чи згорнути свою участь у громадській діяльності.

Таблиця 2 показує, що доволі великі частки людей залучені водночас до кількох пов’язаних видів діяльності, наприклад, пишуть петиції та беруть участь у засіданнях органів влади чи є членами громадської організації та беруть участь у розробці нормативних актів тощо. Ті, хто зараз є волонтерами, з більшою імовірністю також є членами НУО та роблять благодійні внески. Зараз ми бачимо більшу концентрацію активності порівняно з періодом до 24 лютого: сьогодні лише близько 7% респондентів беруть участь у 5 і більше активностей, тоді як раніше ця частка перевищувала 19%. 

Ми не ідентифікували особисті характеристики, які безперечно підвищують громадянську активність людини (ця імовірність трохи вища для молодших жінок, але результат нестійкий). Вочевидь, участь людини у громадських активностях зумовлена певними неспостережуваними факторами.

Ми також розглянули, наскільки тривалою є залученість людини до громадянської активності та скільки людей включаються до громадської активності та йдуть із неї. Ми розглянули три типи діяльності (рисунок 7) – бути членом НУО (панель А), бути волонтером (панель B), робити благодійні внески (панель C). Рис. 7 показує, що існують і очікуються в майбутньому значний приплив та відплив людей до громадської активності та із неї. Так, лише 2,7% людей були в громадських організаціях до 24 лютого, є в громадських організаціях зараз і планують продовжувати бути членами громадських організацій після перемоги України. 68% тих, хто був членом НУО до 24 лютого (і 15% респондентів), здається, назавжди залишили сектор НУО (хоча їхні плани можуть змінитися в майбутньому). Натомість 19% тих, хто ніколи не був членом НУО (12% респондентів), планують приєднатися до НУО після війни.

Аналогічно, 3,3% респондентів були волонтерами до 24 лютого, є волонтерами зараз і планують продовжувати цю діяльність у майбутньому. 26% респондентів (і 70% тих, хто зараз є волонтерами) стали волонтерами після 24 лютого і не планують продовжувати цю діяльність після війни. Загалом волонтерська діяльність після війни повернеться приблизно на довоєнний рівень, хоча до неї будуть залучені вже інші люди. Натомість благодійна діяльність, хоча й значно виросла після 24 лютого (з 39% до 63%), після війни суттєво зменшиться – лише 11% планують займатися нею після війни. Більше половини з них будуть ті люди, які робили благодійні внески до повномасштабної війни і продовжують це робити зараз (6,1% від загальної кількості респондентів). Близько третини людей, які зробили внески до 24 лютого, припинили жертвувати після повномасштабного вторгнення, тоді як 61% тих, хто не робив пожертвувань, почали їх робити після 24 лютого. Зрозуміло, що після війни людям знадобляться гроші на відновлення здоров’я, житла тощо – і це може пояснити очікуване зниження благодійності.

Заключні зауваження

Опитування показало, що не всі українці можуть чітко визначити, що таке реформа, але більшість із них вважають реформи важливими. Вища суб’єктивна важливість реформ, які можна відчути «на дотик», свідчить про необхідність більш детального пояснення «загальних» реформ. Зокрема, сьогодні найважливіша реформа – це «перезавантаження» судової системи.

Сьогодні громадянська активність – а саме, частка людей, які є волонтерами чи доброчинцями,  виросла, але після війни громадянська активність знизиться. Більше того, буде відбуватися певна ротація людей – одні громадські активісти підуть в інші сектори, їхнє місце займуть інші. 

Ми рекомендуємо уряду залучати громадянське суспільство до всіх етапів процесу відбудови – розробки проектів, визначення пріоритетів, виконання проектів та оцінки (аудиту). Це не лише залучить більше людей до неурядового сектору, але й підвищить довіру до уряду та суспільну підтримку реформ, необхідну для того, щоб реформи були стійкими.