Рейтинг схем ухилення від податків: на чому український бюджет “втрачає” найбільше

Нещодавно міжнародна Асоціація присяжних сертифікованих бухгалтерів (ACCA) оприлюднила результати дослідження, в якому стверджується, що українська тіньова економіка становить майже 46% від офіційного ВВП. За оцінкою уряду, частка тіньової економіки дещо скромніша й дорівнює приблизно 35%. Втім, це все одно дуже багато. Хоч якими були б реальні цифри, різні гравці, від МВФ до вітчизняних бізнесменів та активістів, намагаються боротися з ухилянням від виконання “громадянських обов’язків” та допомагати наповнити державну скарбницю. На жаль, чимало ілюзій часто спрямовують ці зусилля у неправильних, ба навіть шкідливих напрямках.

Два роки тому я вже розглядав ці питання в статті під назвою “Уникнення податків / ухилення від сплати податків: спершу слід спіймати велику рибу”. Дані, що містяться в цьому матеріалі, відображають реальні відносні та абсолютні масштаби різних схем уникнення податків / ухилення від сплати податків. Нещодавно ми разом із В’ячеславом Черкашиним та Романом Семком здійснили  в Інституті соціально-економічної трансформації значно докладніший порівняльний аналіз цих схем на основі даних із різних джерел та наших власних розрахунків.

Звісно, сама природа цієї теми передбачає відсутність “неспростовних” та достовірних даних, тож можливі помилки іноді порівнянні із порядком величин. Втім, ці оцінки є найкращими з наявних, і вони дозволять визначитися із пріоритетністю заходів у рамках політики “детінізації” тією мірою, якою вона взагалі обґрунтована. Здебільшого наші висновки підтверджують думки, окреслені у вищезгаданій статті дворічної давнини. Я не буду їх повторювати, натомість раджу читачам прочитати оригінальний матеріал.

Що важливо знати про “тіньову економіку”

Перш ніж перейти до обговорення результатів нашого дослідження варто надати коротке пояснення щодо того, як ці цифри треба інтерпретувати.

По-перше, слід обережно вживати поняття “втрати бюджету”, оскільки більш-менш достовірно ми можемо підрахувати лише кошти, які не були сплачені як податки. Втім, для певності сучасний стан справ слід порівнювати з уявною ситуацією, за якої ці податки було б сплачено. Різниця була б суттєвою, оскільки реальна економіка характеризується певною еластичністю, яка може відрізнятися залежно від ситуації. Відтак, твердження, що “державна скарбниця щорічно втрачає 10 млрд грн через погане адміністрування податку на майно”, може бути близьким до правди, оскільки уникнути оподаткування нерухомого майна неможливо — нерухомість не можна приховати, а податок на майно неможливо не сплатити, інакше об’єкт буде конфісковано. Втім, еластичність економіки слід неодмінно враховувати, коли йдеться про оцінку “втрат” від зарплат у конвертах та інших зловживань на ринку праці, оскільки чимало робочих місць не були б створені, якби роботодавці повністю сплачували податок на працю. Інші робочі місця були б менш оплачуваними й нерідко лишалися б вакантними, тимчасом як потенційні працівники емігрували б за кордон. На відміну від податку на нерухомість, у випадку робочої сили ми маємо справу з ринком. Тож украй хибно оцінювати “втрати” як “різницю в цінах”, помножену на такий самий обсяг випуску продукції, оскільки її не можна було б продати дорожче в тій самій кількості.

Украй хибно оцінювати “втрати” як “різницю в цінах”, помножену на такий самий обсяг випуску продукції, оскільки її не можна було б продати дорожче в тій самій кількості.

По-друге, “бійці” з тіньовою економікою, зокрема аудитори та фахівці з правових питань, часто уявляють її як щось неприйнятне, щось, що треба усунути за будь-яку ціну. Втім, з економічної точки зору будь-яка політика виправдана тією мірою, якою користь від неї перевищує завдані витрати. Такий аналіз не є тривіальним, оскільки враховує безліч нефіскальних та неекономічних чинників. У наведеному вище прикладі, з одного боку, існують неявні соціальні витрати, які виникають внаслідок толерування протизаконної поведінки. З іншого боку, реальне безробіття чи трудова міграція можуть бути ще більшим злом, ніж “сіра” зайнятість, через спричинені ними негативні зовнішні ефекти. Слід також враховувати, що скорочення “фіскальних втрат” передбачає лише перерозподіл вартості між макросекторами економіки; тоді як під витратами здебільшого маються на увазі певні види транзакційних видатків, тобто чисті соціальні втрати. Тому пропозиція на кшталт “краще б уряд закупив за 1 млрд грн касові апарати, щоб додатково залучити до бюджету 1,2 млрд грн доходів” була б економічно виправданою (в сенсі збільшення соціального багатства) лише за умови, що уряд настільки мудро витратив би ці гроші аби вони створили суспільні блага варті (в умовному еквіваленті користі) 2,2 млрд грн .

У широкому розумінні “боротьба з тіньовою економікою” — доволі сумнівна мета. Особливо, коли пропонується вдатися до заходів, які можуть погіршити і без того несприятливий бізнес-клімат в Україні, скоротити жалюгідну частку малого бізнесу (і, відповідно, посилити владу ринку) та / або посилити корупцію серед податківців. Натомість, скорочення частки тіньової економіки має стати бажаним побічним ефектом ліберальної фіскальної реформи, яка передбачає реформу податку на прибуток підприємств, скорочення витрат держави (а відтак і податків) та фіскальний маневр від податку на доходи в бік регулярного оподаткування майна (землі) відповідно до порадам Організації економічного співробітництва та розвитку. Реформа також має передбачати подальше зниження вхідних бар’єрів для мікробізнесу й самозайнятості та покращення оподаткування природних ресурсів (зокрема, землі). Швидше за все, після цих реформ та точкових заходів із покращення справляння податків тіньова економіка стихійно скоротиться до масштабів, які робитимуть подальші “детінізаційні” зусилля невиправданими.

Швидше за все, після цих реформ та точкових заходів із покращення справляння податків тіньова економіка стихійно скоротиться до масштабів, які робитимуть подальші “детінізаційні” зусилля невиправданими.

Але якими мають бути черговість та пріоритетність цих заходів? Слід врахувати, що українська версія “тіньової економіки” своєрідна й дуже відрізняється від, скажімо, класичного опису Ернандо де Сото. Справа не лише в тім, що основна частина української “тіньової економіки” не є суто неформальною, натомість складає частину діяльності юридично зареєстрованих суб’єктів. І, як не дивно, у ній задіяні здебільшого великі компанії.

Це пов’язано з кількома факторами. По-перше, фізичну особу-підприємця (ФОП) дуже просто зареєструвати, при цьому можна використовувати спрощену систему оподаткування (ССО), яка передбачає сплату єдиного податку, фіксованого чи з обороту, й вимагає ведення обліку тільки продажів, а не бухгалтерського обліку (див. статтю на цю тему). Відтак, бар’єри для входу до офіційного сектору зазвичай низькі, за винятком випадків, коли потрібне отримання ліцензії (приміром, у будівництві, де процвітає класичний неформальний сектор). По-друге, лише декілька транснаціональних корпорацій є прозорими державними компаніями, решта — це “олігархічні” фірми, які завдяки зв’язкам із державною владою можуть дозволити собі масове уникнення податків та шахрайство. В українській економіці переважають великі й надвеликі компанії та бізнес-групи (конгломерати); тимчасом як справді малий бізнес (який має право на використання ССО) становить лише 7,1% (8,2% із корекцією за заниження даних, див. нижче) від загального обороту сектору підприємств.

В українській економіці переважають великі й надвеликі компанії та бізнес-групи (конгломерати); тимчасом як справді малий бізнес (який має право на використання ССО) становить лише 7,1% (8,2% із корекцією за заниження даних, див. нижче) від загального обороту сектору підприємств.

Втім, в Україні існує й чималий неофіційний сектор, який зростає щоразу, коли влада намагається урізати ССО, яка слугує інструментом “компромісної детінізації” й захищає малий бізнес від корумпованих податкових інспекторів, які переслідують офіційно зареєстрований бізнес. Наприклад, на початку 2017  року понад 300 000 приватних підприємців скасували реєстрацію після внесення поправок до закону, запропонованих Міністерством соціальної політики. Згідно з поправками, приватні підприємці мають сплачувати “мінімальний соціальний внесок” незалежно від того, чи здійснюють вони діяльність чи ні, причому навіть у випадку, якщо цей внесок за них було сплачено на іншому робочому місці. У 2011 році, коли Податковий кодекс уряду Азарова передбачав підвищення зобов’язань для платників єдиного податку й спробу скасування ключових положень ССО, втрати були ще більшими — понад два мільйони робочих місць у малих підприємствах. Швидше за все, значна частина підприємців назавжди перейшла до суто неформального сектора.

У нашому дослідженні наведені кількісні дані про реальну структуру тіньової економіки України, які відрізняються від оманливого суб’єктивного сприйняття.

Нам вдалося з’ясувати основні схеми, які завдають збитків на суму близько 6-10% від офіційного ВВП України. Враховуючи, що частка податків (із так званими соціальними внесками включно) у ВВП країни становить близько 32,5%, це означає, що правопорушення, розглянуті в цьому дослідженні, становлять 50-80% від “тіньової” частки. Решта, напевно, пов’язана з повністю неофіційною діяльністю, яку ще важче дослідити. Нижче наведено рейтинг цих схем, підготовлений на основі нашого дослідження.

Схема №1: Податкові гавані, або офшорні зони

Великі фірми у всьому світі уникають сплати податків з допомогою податкових гаваней, і Україна — не виняток. Втім, через аномально високу концентрацію власності (згідно з останніми доступними оцінками, на 2014 рік 18 мільярдерів володіли багатством в еквіваленті близько 40% ВВП країни) та “олігархічний” характер статків, Україна опинилася серед лідерів дослідження організації Global Financial Integrity “Незаконний вивіз капіталу”, проведеного з використанням статистики світової торгівлі: протягом 2005-2014 років відтік капіталу становив від 3 до 10%. Скоригувавши дані авторів звіту й додавши 65 млрд грн, сплачених у 2016 році у вигляді відсотків афілійованим компаніям (розташованих здебільшого у податкових гаванях) або за вкрай високими ставками, ми оцінили загальний відтік капіталу в приблизно 10% від ВВП. Це вражаюча цифра, однак вона узгоджується з даними НБУ та нещодавною заявою чільного працівника Державної фіскальної служби про те, що майже ¾ експортних контрактів України є “непрямими”, тобто проходять через офшори. Якщо врахувати, що експорт становить близько половини офіційного ВВП, а деякі відтоки пов’язані також із імпортом, цифра видається досить реалістичною. А значить, бюджет втрачає близько 2% від ВВП внаслідок приховування прибутків у податкових гаванях. Відтак, потенційні прибутки від податку на прибуток підприємств зменшуються майже вдвічі.

Способи вирішення ситуації здебільшого відомі, хоча застосовуються лише деякі з них, і жоден досі не працює належним чином. Перш за все, податок на прибуток підприємств слід замінити податком на виведений капітал (з причин, докладно описаних тут). Відповідний законопроект передбачає жорсткі й суворі заходи, які оподатковують основні канали незаконного відтоку капіталу за вищими ставками, ніж звичайні дивіденди. Водночас, майже зникає потреба в перевірці більшості фірм, які не беруть участі в операціях із високим ризиком незаконного відтоку капіталу. Це дозволить реформованим податковим органам зосередитися на ключових шляхах ухилення від сплати податків, зокрема трансфертному ціноутворенні, контроль за яким наразі здійснюється незадовільно.

Перш за все, податок на прибуток підприємств слід замінити податком на виведений капітал (з причин, докладно описаних тут). Відповідний законопроект передбачає жорсткі й суворі заходи, які оподатковують основні канали незаконного відтоку капіталу за вищими ставками, ніж звичайні дивіденди.

Боротьбі з агресивним податковим плануванням сприятиме й те, що Україна приєдналася до плану заходів із протидії розмиванню податкової бази та переміщенню прибутків за кордон, ухваленого Організацією економічного співробітництва та розвитку. Втім, ці заходи слід впроваджувати обережно: деякі з них передбачають використання дискреційних інструментів, які не варто надавати українським органам влади через ризик зловживання. Звісно, уникнення податків — не єдина причина використання офшорних юрисдикцій. Є й значні юридичні переваги. Втім, пропоновані заходи не мають впливати на нормальний зв’язок між іноземними інвесторами та їхніми дочірніми компаніями в Україні.

Схема №2: порушення митних правил, незаконне виробництво та індустрія “конвертаційних центрів”

Друге місце посідають три схеми ухилення від сплати податків. Збитки від кожної з них становлять від 1 до 3% ВВП: це порушення митних правил (контрабанда та “сірий” імпорт), індустрія “конвертаційних центрів” та незаконне виробництво (здебільшого алкоголю та сільськогосподарської продукції).

Порушення митних правил можна оцінити за тією ж торговельною статистикою. Виглядає на те, що обсяги зловживаньпісля Революції гідності зменшилися втричі, з близько $10 млрд у 2013 році до $3,3 млрд у 2016-му. Відповідно, втрати бюджету впали до близько 1% ВВП. Частково це можна пояснити припиненням відверто нахабних операцій, таких як контрабанда автомобільного пального компаніями Сергія Курченка, одного з “гаманців” Януковича. Втім, різке падіння офіційних цифр можна частково пояснити низкою інших чинників. Немає певності в тому, що падіння справді мало такий значний масштаб. Можливо, частина товаробігу перейшла в нелегальне русло чи зійшла з радарів торговельної статистики через поширення складніших схем.

Схоже, що оборот “конвертаційних центрів”, які були провідною схемою ухиляння від сплати податків чотири роки тому, теж зменшився у кілька разів після втечі Януковича (який зробив їх напівлегальними і став їхнім основним бенефіціаром). Цьому посприяло також запровадження електронних рахунків ПДВ, які значно ускладнили шахрайство з цим податком, хоча й не усунули його повністю. За підрахунками, наразі ця “галузь” приносить збитки у розмірі близько 1% від ВВП. Втім, достовірних даних для перевірки цифр, які час від часу наводять чиновники, немає. Насправді ця сума може виявитися більшою.

Схоже, що оборот “конвертаційних центрів”, які були провідною схемою ухиляння від сплати податків чотири роки тому, теж зменшився у кілька разів після втечі Януковича (який зробив їх напівлегальними і став їхнім основним бенефіціаром).

За оцінками ринкових експертів, обсяги незареєстрованого (і тому неоподаткованого) виробництва міцних напоїв майже дорівнюють офіційним обсягам. А значить, бюджет недоотримує близько 10 млрд грн акцизного збору. Нелегальні алкогольні напої виготовляються скрізь — і в домашніх умовах, і на сучасних заводах, які працюють у додаткову зміну без акцизного збору. Неофіційні сільськогосподарські культури висаджують на неофіційно орендовану землю, яка становить майже 40% від усієї ріллі. За оцінками Всеукраїнської аграрної ради, втрати доходів можуть становити 40 млрд грн, хоча консервативна оцінка говорить про 16 млрд грн.

До цієї суми слід додати ще 5-10 млрд грн несплаченого земельного податку. Мінфін оцінює втрати від неналежного збору податку у 5 млрд грн, у приблизно таку ж суму оцінюються податкові пільги, надані місцевою владою різним, переважно великим компаніям. Необхідно провести докладніший аналіз цих пільг.

Заходи проти таких типів ухилення від сплати податків передбачають реформування митної та податкової служб, зокрема податкової міліції.

На початку 2018 Прем’єр-Міністр Володимир Гройсман скасував вже затверджені плани з реформування митниці та ДФС, раніше підготовлені Мінфіном – це демонструє, який важкий шлях доведеться пройти до їх втілення. Другий сумний приклад – це Служба фінансових розслідувань, яка мала замінити корумповану податкову міліцію, ліквідовану за рік до цього завдяки випадковій помилці, але усе ще перебуває на етапі обговорень. Камінь спотикання в усіх цих випадках полягає в тому, як далеко має піти реформа у зміні кадрів старої системи, з часів Миколи Азарова інфікованої корпоративною культурою корупції, здирництва, репресій та ворожого ставлення до бізнесу.

Камінь спотикання в усіх цих випадках полягає в тому, як далеко має піти реформа у зміні кадрів старої системи, з часів Миколи Азарова інфікованої корпоративною культурою корупції, здирництва, репресій та ворожого ставлення до бізнесу.

Нещодавно встановленно обмеження для “мурах” (“піджаків”) — громадян, які щодня провозять через кордон максимально дозволений обсяг товарів або ж отримують десятки посилок із такими товарами.

Втім, без реформи митної служби усі ці заходи можуть привести не до скорочення, а до перерозподілу контрабанди. Зміни у майновий та земельний податки слід вносити з використанням сучасних підходів, а їхній збір вдосконалити з допомогою технічних (синхронізація баз даних) та економічних (використання потенційних доходів від податку на майно замість фактичних у розрахунках трансфертів місцевим органам влади) заходів.

Зверніть увагу, що всі ці випадки (окрім земельного податку) передбачають також низку інших порушень — контрабандний чи незаконно вироблений товар треба десь продваати, а гроші, отримані від фірм, які ухиляються від сплати податків з допомогою “конвертаційних центрів”, потім використовуються для виплати зарплати “у конвертах” та хабарів. Усе це дає деяким експертам підставу стверджувати, що проблеми краще вирішувати на етапі продажу товару чи виплати зарплати у конверті. У випадку хабарів такий підхід дійсно може спрацювати: якщо вони більше не будуть потрібні, зникне потреба у “чорній готівці”. Проблему зарплат у конвертах справді можна вирішити лише шляхом скорочення податку на працю (який має бути скасований) та податку на доходи фізичних осіб — останній не має перевищувати 10%, як і податок на виведений капітал. Втім, жоден із цих способів не допоможе впоратися із шахрайством з ПДВ.

Проблему зарплат у конвертах справді можна вирішити лише шляхом скорочення податку на працю (який має бути скасований) та податку на доходи фізичних осіб — останній не має перевищувати 10%, як і податок на виведений капітал. 

Окрім того, значно легше покласти край незаконному обігу товарів чи грошей через контроль нечислених ланок, де концентруються порушення, а не намагатися контролювати сотні тисяч дрібних торговців чи мільйони найманих працівників. У випадку контрабандних чи незаконно вироблених товарів контроль продажу кінцевому споживачу взагалі не діє, оскільки “концертаційні центри” забезпечують такі товари підробленими документами, виданими компанією-одноденкою. Наразі саме так усе й відбувається, зокрема з алкоголем, який формально підлягає контролю за допомогою обов’язкового застосування РРО та обліку первісних документів. Зверніть увагу, що верхня оцінка обсягів імпорту, здійсненого незаконно чи з порушеннями, перевищує загальний обсяг задекларованого товарообороту всіх дрібних торговців, які працюють за ССО. Нарешті, значно простіше контролювати корупцію на митниці – де ведеться відеоспостереження, а скани, фото й онлайн-документи цілодобово доступні контролюючим органам – ніж при перевірках точок кінцевого продажу.

Схема №3: Зловживання спрощеною системою оподаткування

Насамкінець, ми розглянули спрощену систему оподаткування, про яку звично згадують як про нібито ключовий елемент української тіньової економіки і своєрідний “внутрішній офшор”. Але насправді, за нашими підрахунками, порушення, пов’язані з ССО, приносять збитки у розмірі 4.2-9.5 млрд грн (0,2-0,4% від ВВП), що менше, ніж витрати на облік, який ці підприємства мали б здійснити без ССО, не кажучи вже про інші проблеми, які вона вирішує. Втім, ця цифра не враховує незаконно вироблені або імпортовані товари, які продаються через цей канал — з тієї причини, що коли вже такі товари доступні на ринку, вони будуть продаватися (і продаються) різними способами, здебільшого з підробленими документами, як описано вище. Отже, у цьому випадку ССО є не причиною, а лише замінним інструментом.

Однак існують і реальні проблеми.

Бюджет міг би додатково отримати близько 2,5-5 млрд грн, якби всі ті “приватні підприємці”, які по суті (за низкою критеріїв) є найманими працівниками, сплачували податок на доходи фізичних осіб та податок із заробітної плати замість 5% єдиного податку та фіксованого соціального внеску, які вони сплачують зараз.

Втім, саме в цьому випадку вповні діє застереження щодо умовності “втрат доходів”: працівники, які отримують оплату в такий спосіб, є не простими робітниками, а високооплачуваними (й висококваліфікованими) фахівцями, переважно в ІТ-галузі. Відтак, вони можуть вибирати: або лишитися в Україні, або знайти інше місце на планеті, де за свої податки вони зможуть отримувати якісніші державні послуги. Насправді, навіть зараз ці фахівці масово виїжджають із України, незважаючи на вигідні умови оподаткування.

Якщо ж їхні роботодавці почнуть підвищувати тарифи для замовників із метою сплати вищих податків, то просто програють у жорсткій глобальній конкуренції й узагалі не зможуть створювати робочі місця з подібними умовами — а це призведе до тих самих результатів. Це значить, що якщо боротьба з цим видом порушень буде успішною, мало хто з цих фахівців залишиться в Україні, і державна скарбниця навряд чи зможе відновити навіть чинний рівень доходів від цієї категорії платників податків. Найгірше те, що країна при цьому втрачатиме людський капітал.

Якщо боротьба з цим видом порушень буде успішною, мало хто з цих фахівців залишиться в Україні, і державна скарбниця навряд чи зможе відновити навіть чинний рівень доходів від цієї категорії платників податків. Найгірше те, що країна при цьому втрачатиме людський капітал.

Саме з цієї причини міркування щодо політики конкурентоспроможності дають підставу вважати, що з такими зловживаннями не варто боротися надто жорстко — принаймні доти, доки існують серйозніші зловживання, боротьба з якими матиме менш згубні наслідки. У майбутньому реальний спосіб подолати ці порушення полягає в різкому скороченні податку на дохід фізичних осіб та скасуванні будь-яких податків на працю. Це цілком реально зробити упродовж кількох років шляхом поступових і послідовних скорочень бюджету та вдосконалення процесу збору податків.

Решта наведених вище підрахунків були проведені за допомогою економетричного аналізу (з неоціненною допомогою Романа Семко) на підставі ґрунтовно дослідженого факту, що в ринковій економіці розподіл підприємств за розміром відбувається за Парето. Порівнюючи реальний розподіл із Парето-наближенням, ми визначили відхилення, які можна інтерпретувати як прояви певних видів порушень.

Здебільшого платники єдиного фіксованого податку за спрощеною системою оподаткування не мають інших мотивів занижувати свої обороти, окрім перевищення верхнього ліміту відповідної групи ССО.

Ймовірно, порушники декларують суми, які наближаються до верхнього ліміту, але не перевищують його. Відтак, слід очікувати аномально значної кількості суб’єктів, які декларують такі суми. І дійсно, саме це ми можемо спостерігати серед суб’єктів господарювання, які не використовують реєстратори розрахункових операцій — зауважимо, що в середині 2015 року підприємців з оборотами понад 1 млн грн зобов’язали використовувати РРО, які спричиняють чимало незручностей та є джерелом відчутних витрат. Саме з цієї причини з 2015-го року спостерігаються значні аномалії при наближенні до 1 млн грн та менші відхилення — біля верхньої межі обороту.

Слід очікувати аномально значної кількості суб’єктів, які декларують такі суми. І дійсно, саме це ми можемо спостерігати серед суб’єктів господарювання, які не використовують реєстратори розрахункових операцій.

Втім, економетричні методи дозволяють нам відтворити реальну картину, якою вона, напевно, виглядала б без цих відхилень. У такий спосіб ми можемо підрахувати, скільки підприємців фактично вчинили правопорушення, занижуючи дані про свої доходи, і скільки з них перевищили дозволені обсяги доходів; окрім того, ми можемо підрахувати, про які саме суми йде мова. Хоча ці суми досить значні й складають понад 50 млрд грн, вони здебільшого не мають значного фіскального ефекту, оскільки відповідні суб’єкти господарювання, як правило, просто ухилялися від використання РРО, але не перевищували верхній ліміт доходів. Підприємці, які справді перевищили ліміт і мали б перейти на третю групу ССО, щоб сплачувати 5% від обороту замість внеску фіксованого податку, заробили лише близько 25 млрд грн. А це у свою чергу означає, що втрати доходів склали близько 1 млрд грн і навряд чи могли перевищити 1,5 млрд грн.

У третій групі ССО також спостерігаються подібні відхилення, хоча й у значно меншому масштабі (близько 3 тисяч суб’єктів господарювання, 15 млрд грн); втім, їх набагато важче інтерпретувати. Це можуть бути як великі підприємства, які просто занижують свої обороти, як у попередньому випадку, так і суб’єкти господарювання, що зумисне намагаються не перевищувати ліміт оборотів, аби уникнути необхідності мати справу із складнощами загальної системи оподаткування — зокрема, постійних “перемовин” із податковими органами. Деякі з цих суб’єктів господарювання можуть бути законослухняними комерційними структурами; деякі — великими підприємствами, які подрібнюються з метою формального дотримання закону; деякі — псевдопідприємцями, які допомагають великим фірмам ухилятися від сплати податків, отримуючи від них плату — нібито за певні послуги, які важко піддаються вимірюванню — і сплачуючи готівкою з незначною комісією, діючи майже так, як великі “конвертаційні центри”, але без можливості уникнути сплати ПДВ та за значно вищими транзакційними витратами.

Необхідні докладніші дані, щоб відрізнити останній випадок від двох попередніх, які навряд чи можна відокремити один від одного. Якщо припустити, що середня частка приватних підприємців — надавачів “ відповідних видів послуг, які водночас не мають найманих працівників,  в цій частині розподілу відповідає середньому, то фіскальний ефект може варіюватися від 0,7 млрд грн у випадку, якщо ці псевдопідприємці використовуються для виведення прибутку, й підрахунок проводиться на нижньому ліміті, до 3 млрд грн у випадку підрахунку на верхньому ліміті та виплати зарплат у конвертах. Хоча ці припущення і не мають досконалих обґрунтувань, це найкраще, що ми можемо зробити, перш ніж Державна фіскальна служба буде така люб’язна надати нам детальніші дані на запит, надісланий півроку тому.

Ситуація в першій групі оподаткування не додає суттєво нової інформації до загальної картини — ця група порівняно невелика, а бар’єр між нею та другою групою незначний. Приватні підприємці, які використовують касові апарати, досить нечисленні, однак вони демонструють ще значніші (у відносному вираженні) відхилення, ніж ті, хто не використовує РРО. Швидше за все, це пояснюється тим, що вони здебільшого представляють великі магазини, штучно подрібнені на численних індивідуальних псевдопідприємців. Втім, їхній загальний фіскальний ефект є досить незначним і невизначеним.

Підсумки і висновки

Головний підсумок наведеного вище рейтингу підтверджує висновок, зроблений більш як два роки тому: попри їхню високу видимість, дрібні, однак масові порушення, пов’язані із спрощеним оподаткуванням, відіграють незначну роль, майже точно пропорційну частці платників за ССО в усьому приватному секторі. Їхній сумарний умовний фіскальний ефект у кілька разів менший, ніж фіскальний ефект самого лише агресивного податкового планування — до того ж, він є справді вкрай умовним через високу еластичність та серйозні побічні ефекти від можливих обмежень користування ССО. Порівняно із ситуацією кількарічної давності, “індустрія конвертаційних центрів”, судячи з усього, зменшилася в кілька разів — ймовірно, завдяки заходам із боротьби з шахрайством при сплаті ПДВ та, можливо, завдяки певній детінізації зарплат внаслідок зниження податку із заробітної плати. Якщо кілька років тому конвертаційні центри були ключовим елементом тіньової економіки, то зараз вони на другому місці разом із порушеннями митного законодавства (які, напевне, також значно скоротилися), тоді як на першому місці — агресивне податкове планування з використанням «податкових гаваней» («офшорів»).

Ключовий висновок, який випливає з усього цього, також збігається з головним висновком попередньої статті: послідовність має значення. Зокрема, якщо йдеться про фіскальні цілі, то з різних причин — управлінських, економічних, соціально-політичних та організаційних — найкращий спосіб діяти — це щоразу зосереджуватись на найбільших схемах уникнення податків / ухилення від сплати податків, змінюючи пріоритети залежно від змін у реальному житті. З цієї точки зору, інструменти, здатні значно зменшити масштаби схем уникнення податків / ухилення від сплати податків уже існують або перебувають на етапі розробки. Перш за все, відповідно до пріоритетів, що випливають із чинного рейтингу, це заходи, спрямовані на боротьбу з агресивним податковим плануванням: податок на виведений капітал (ПнВК), заходи із протидії розмиванню податкової бази та переміщенню прибутків за кордон (BEPS), інституційні реформи ДФС та митної служби, а також створення Служби фінансових розслідувань замість недієздатної й корумпованої податкової міліції. За цим має йти завершення реформи адміністрування ПДВ та, що важливо, подальше відчутне зменшення частки держави, яке має забезпечити фіскальний простір для значного зменшення податку на доходи та скасування податку на працю. Ми вже знаємо випадки успішного зниження податку із заробітної плати та реформи адміністрування ПДВ, які можемо взяти за основу, однак попереду ще довгий шлях.

Головне фото: depositphotos.com / Olivier26