Російська дезінформація у Словаччині у січні 2023 року: аналітична записка проєкту Kremlin Watchers Movement

Російська дезінформація у Словаччині у січні 2023 року: аналітична записка проєкту Kremlin Watchers Movement

Photo: ua.depositphotos.com / TTstudio
16 Лютого 2023
FacebookTwitterTelegram
1808

Військову агресію росії проти України підсилюють російський вплив та інформаційні операції в онлайн-просторі. Використання Кремлем проксі-акторів є ключовим інструментом, зокрема в поширенні дезінформації, проросійських наративів і пропаганди. У цій аналітичній записці увага зосереджена на визначенні ключових наративів дезінформації в інформаційному просторі Словаччини у грудні 2022 року та січні 2023 року. Також у фокусі аналітиків — наратив про «український фашизм», який росія використовує як одне з основних виправдань вторгнення в Україну. У записці також запропоновані рекомендації, спрямовані на протидію дезінформації шляхом розвитку стратегічних комунікацій.

Цей звіт опублікувала команда Infosecurity.sk у рамках Kremlin Watchers Movement у січні 2023 року. Команда VoxCheck адаптувала текст для своїх читачів. Читайте адаптацію попередньої аналітичної записки від команди Kremlin Watchers Movement тут.

Kremlin Watchers Movement — це проєкт, що вже майже три роки працює над боротьбою з деструктивним впливом росії та з дезінформацією в Європі. Автори та молодші аналітики створюють контент про російський вплив та дезінформацію в соціальних мережах, інформують не лише експертне середовище, але і широку аудиторію щодо останніх подій у цій сфері.

Основні дезінформаційні наративи

У грудні 2022 року аналітики VoxCheck промоніторили 13 словацьких ЗМІ та виявили 144 випадки дезінформації про російську агресію в Україні. Вони зафіксували 21 наратив, серед яких найбільшими є «російська агресія — виправдана», «Захід контролює Україну та використовує її у своїх цілях» та «росія не скоює воєнних злочинів в Україні».

Подібні наративи також були в інформаційному просторі Словаччини протягом січня 2023 року. Найчастіше з’являлися такі неправдиві твердження:

  • європейські санкції спричиняють високі ціни на енергоносії, тому їх необхідно скасувати,
  • росія не несе провину за жертви серед мирного населення в Україні,
  • москва хоче миру, а Київ хоче війни,
  • Захід давно планував війну з росією.

Крім того, в останні тижні також поширювався наратив про нібито фашистські настрої в Україні.

Високі ціни на енергоносії — наслідок російської агресії проти України, а не санкцій 

Підвищення цін на енергоносії, які відчуває все європейське населення, зокрема словаки, останнім часом стало головним наративом дезінформації. Проросійські актори намагаються переконати, що єдиною причиною такого підвищення цін є санкції ЄС проти росії. Це використовують для виправдання вимоги негайно скасувати західні санкції.

Мілан Угрік, голова ультраправої партії «Республіка», прокоментував: «Нехай ліберали ведуть свій джихад проти Сходу своїми подвійними светрами та потрійними рахунками. Але не дозволяйте їм знищити через це словацькі родини та підприємства завищеними цінами на енергоносії. Відверто кажучи, ми б зняли енергетичні санкції, відновили двосторонні переговори і знову почали імпортувати дешевшу енергію зі Сходу».

Угрік також додав, що він стурбований інтересами Словаччини та її народу, маючи на увазі, що прихильники обмежень проти росії думають навпаки. Роберт Фіцо, голова партії SMER-SD, назвав санкції «саморуйнівними». До цього Славена Воробєлова додала хибне твердження: «Не росія спричинила підвищення цін, а санкції!!». 

Томаш Шпачек, член партії «Республіка», не вагаючись підкреслив прокремлівський наратив, опублікувавши відео з однопартійцем Міланом Мазуреком із описом «Санкції не діють, наша економіка руйнується». В іншому дописі він зазначив, що «санкції проти росії провалилися».

Така риторика є надзвичайно маніпулятивною та передбачає замовчування кількох важливих фактів. По-перше, словацькі апологети кремля приховують, що санкції проти рф були введені через незаконне вторгнення, а отже не санкції, а напад росії на Україну є однією з головних причин високих цін на енергоносії.

Крім того, ЄС не вводив жодних санкцій щодо газу, кремль затримує ці поставки на власний розсуд. Крім того, москва вже втрутилася у постачання газу до Європи до лютого 2022 року, що спричинило помітне зростання цін.

Також оманливо стверджувати, що санкції проти росії неефективні. Наявні дані свідчать, що контрзаходи Європи послаблюють російську економіку, і жодні зусилля путіна, спрямовані на переламування ситуації, не сприяють ефективному вирішенню проблем країни. Росія також давно використовує енергетичні ресурси як політичний інструмент для шантажу інших держав, і тому наївно вважати, що скасування європейських контрзаходів призведе до значного зниження цін на енергоносії.

Росія атакує цивільні об’єкти, ситуація в Дніпрі це вкотре підтверджує

Неправдива заява радника президента України Олексія Арестовича про теракт у Дніпрі була негайно використана кремлівською пропагандою, яку згодом поширили словацькі прокремлівські діячі. 14 січня росія атакувала житловий будинок ракетою Х-22:  загинуло 45 людей, десятки отримали поранення.

На сайті Ereport опублікували статтю про те, що ракета, яка впала на житловий будинок, «була збита українською ППО». Схожу реакцію опублікували фейсбук-сторінки Spravodajská Alternatíva (Новини Альтернатива) та Armáda Ruskej Federácie (Армія російської федерації). Останні повідомили своїм читачам, що Арестович визнав, що руйнування виникли через українську систему ППО, а мейнстрині медіа промовчали.

Однак жодна з цих сторінок у фейсбуці, які вже давно просувають проросійську риторику та активність яких набула обертів після лютого 2022 року, не згадує, що заяви Арестовича були одразу спростовані українськими військовими. Військові, за їх власними словами, наразі не мають можливостей збивати ракети Х-22,  вони зможуть це робити лише після отримання систем Patriot.

Арестович перепросив за свою помилку, пояснив її втомою та браком часу для перевірки інформації. Однак неправдиву інформацію вже підхопили дезінформатори попри те, що вона була спростована.

Більш того, вся дискусія не має значення, оскільки росія атакує Україну, а не навпаки. Навіть у гіпотетичному випадку, якби трагедію спричинила українська ППО, це не змінює того факту, що винна москва, від якої захищається Київ.

Проте заперечення злочинів росії в Україні не є новим для словацьких дезінформаторів. Аналітики VoxCheck виявили фейки, нібито Європарламент хибно звинувачував росію у військових звірствах, або неправдиві заяви, начебто це українські військові несуть відповідальність за злочини в Україні.

І останнє, але не менш важливе: можна помітити тактику відволікання, яку використовують словацькі прокремлівські актори щодо питань, пов’язаних із воєнними злочинами росії. Яскравим прикладом є виступ Мілана Угріка на дебатах у Європарламенті про необхідність притягнення російського політичного та військового керівництва до відповідальності за злочини агресії проти України, під час якого він сказав: «Добре, але коли буде створений трибунал для розслідування воєнних злочинів американців в Іраку, Югославії, Сирії, Лівії чи злочинів на Донбасі?». До того ж він припустив, що можливий трибунал для розслідування злочинів росії буде «ще одним політичним трибуналом із заздалегідь написаними рішеннями».

Тим часом є переконливі докази того, що росія навмисно бомбардує не лише військові цілі, але й цивільну інфраструктуру для того, щоб підірвати моральний дух і рішучість українського народу.

Справжній мир не в інтересах росії

Останніми тижнями одним із найпоширеніших прокремлівських наративів було твердження, що в той час, як росія закликає до миру, Україна та Захід прагнуть війни. Зокрема дезінформатори використали пропозицію москви встановити різдвяне припинення вогню, яке Україна відхилила. Зеленський чітко пояснив, що коротка пауза у бойових діях допоможе російській стороні відновити сили.

Колишній кандидат у президенти Едуард Хмеляр також відреагував на російську заяву про припинення вогню, заявивши: «Реакція президента України та президента США Байдена (зробіть свій вибір) лише підтвердила моє переконання, що ці двоє не хочуть миру». Потім він порівняв ситуацію із подіями під час Другої світової війни. Хоча він писав, що порівняння, як правило, «історично некоректні та завжди демагогічні», він водночас додав, що навіть Гітлер «практично з тими ж аргументами (як Зеленський) відхилив заклики Папи до різдвяного перемир’я, коли він йшов на москву». Слова Хмелара з порівнянням жертви агресії (України) з агресором (нацистською Німеччиною) відразу підхопили словацькі дезінформаційні сайти Informácie bez cenzúry (Інформація без цензури), Slobodný vysielač та Ereport.

Деякі дезінформатори також намагалися підкреслити релігійний аспект такого кроку путіна. На фейсбук-сторінках Ereport та napalete.sk поширили фрагмент із заяви Кремля про те, що «з огляду на заклик Його Святості Патріарха РПЦ Кирила наказую міністру оборони російської федерації забезпечити припинення вогню по всій лінії зіткнення». На духовному аспекті наголосив і Extra plus: мовляв, кремль дав «можливість брати участь у богослужіннях у Святвечір, а також у день Різдва Спасителя». Отже, фейсбук-сторінки відкрито поширювали московську пропаганду, яка намагалася використати припинення вогню для створення іміджу «захисника християнських цінностей».

На думку експертів Інституту вивчення війни (ISW), вимога припинення вогню могла бути частиною російської інформаційної операції, покликаної завдати шкоди репутації чи іміджу України. Насправді путін сформулював прохання лише за день до початку так званого припинення вогню, і тому не міг очікувати, що Україна раптово виконає його без достатньої необхідної підготовки.

ISW також підтверджує заяву Зеленського про те, що припинення вогню в першу чергу допоможе кремлю, і тому цю пропозицію можна вважати лицемірною. Адже дві доби російська сторона могла використати на відпочинок, відновлення та передислокацію для продовження наступальних дій на критичних ділянках фронту.

Захід не планував війни з росією

Виправдання агресії тісно пов’язане з наративом про те, що росія нібито хоче миру, а Захід — війни з Україною. Апологети Кремля намагаються переконати суспільство, що москва лише захищається від Заходу, який «вже давно реалізовує змову проти росії».

Риторику про те, що росія воює передусім із Заходом, а не з Україною, використовує, наприклад, Томаш Шпачек. Він написав: «НАТО НІКОЛИ НЕ ХОТІЛО МИРУ В УКРАЇНІ. Американський політичний оглядач стверджує у своєму шоу, що росія не хотіла конфлікту в Україні, а НАТО і США спровокували війну». В іншому дописі Шпачек поширив висловлювання онука колишнього президента Франції Шарля де Голля, який сказав, що «у війні в Україні винні США і НАТО». Згодом він також опублікував заяву президента Хорватії Зорана Мілановича про те, що «Вашингтон і НАТО ведуть проксі-війну проти росії за допомогою України».

Але правда в тому, що немає жодних доказів, що НАТО чи Україна планували напасти на росію. Навпаки, кремль вирішив напасти на сусідню країну, яка не становила безпосередньої безпекової загрози для москви. Хоча імперіалістичній росії це важко зрозуміти, але Україна є незалежною суверенною державою, яка визначає свій зовнішньополітичний курс і обирає протистояти агресору. Допомога жертві агресії допустима за міжнародним правом, але вона не була б необхідною, якби кремль поважав міжнародно визнані кордони держав.

Низка словацьких ЗМІ також поширили хибну інтерпретацію слів колишнього президента Франції Франсуа Олланда та колишньої канцлерки Німеччини Ангели Меркель. Останні нібито визнали, що Мінські угоди були лише «фейковою грою трансатлантичного Заходу», яку використали для «обману Москви», щоб дати Києву час озброїтися. Але фактично обидва лідери сказали, що з огляду на складну ситуацію, надії на те, що вдасться зберегти мир, мало. Ніхто з них не казав, що НАТО весь час готувалося до війни з росією.

Страх і небезпека, що нагнітаються наративом про те, що Захід намагається вступити у прямий конфлікт з росією, зайшли настільки далеко, що дезінформатори назвали звичайні добре відомі військові навчання підготовкою «до виконання завдань після оголошення воєнного стану та наказу мобілізувати збройні сили Словацької Республіки». Вони поширили маніпуляції про ці звичайні навчання, і в значної частини населення виникло враження, нібито незабаром у Словаччині може відбутися масова мобілізація. У результаті чоловіки почали звертатися до держави із заявами, що не будуть воювати. Наприклад, Мілан Угрік, Йозеф Вікторін з партії «Республіка» або Катаріна Бокова з «Руху відродження Словаччини» поширювали неправдиві заяви про нібито масову мобілізацію.

Насправді це — мобілізаційні навчання, які проводяться двічі на рік. Мета їхнього проведення — «перевірити обороноздатність Словацької Республіки». У навчаннях беруть участь лише професійні військові з окремих районів.

Протягом останніх тижнів у словацькому інформаційному просторі також поширювали наратив про те, що Україною правлять фашисти чи нацисти. Infovojna, наприклад, писала про «неонацистський режим у Києві». Голова партії Socialisti.sk Артур Бекматов говорив про «бандеризацію України» або «тривалу і системну реабілітацію колабораціоністів та нацистів в Україні».

Веб-сайт Slobodný vysielač поширив заяву Любоша Благи, члена SMER-SD, який написав: «В Україні процвітає фашизм. Як це було під час Другої світової війни. Навіть сьогодні прославляють Бандеру, навіть сьогодні утискають національні меншини». З огляду на те, що від початку агресії москва виправдовує свій напад нібито необхідністю впоратися з фашистами і нацистами в Україні, використовуючи таку риторику, словацькі дезінформатори стають на бік агресора.

Формування наративу про «український фашизм»

Наратив про «український фашизм» спорадично з’являвся у словацькому публічному дискурсі ще до Євромайдану, але його поширення посилилося на межі 2013-2014 років, коли розпочалася інтенсивна та систематична діяльність прокремлівських акторів у словацькому інформаційному просторі.

Практично донині наратив про те, що Україною правлять фашисти і що все суспільство стає фашистським, є одним із фундаментальних фреймінгів, через які прокремлівські канали пропаганди подають події в Україні. Такі події, як Євромайдан, трагедія в Одесі, ухвалення законів про ОУН і УПА, марші до річниці народження Степана Бандери та війна на Донбасі були використані прокремлівськими акторами, щоб представити Україну як фашистську країну.

Наратив досяг свого піку з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Ще до цього наратив слугував для легітимізації війни на Донбасі та був однією з основ прокремлівської пропаганди. Початок вторгнення лише підтвердив це та ще більше підкреслив силу цього наративу. Зрештою, путні, за його ж словами, мав намір «денацифікувати» Україну.

Цей наратив, який часто поєднувався зі звинуваченнями у погромах, геноциді та насильстві проти російськомовного населення в Україні, служив для навмисного та маніпулятивного створення ненависті та образу ворога. Водночас це був потужний інструмент посилення негативних емоцій до українців.

Від початку війни наратив набув різних форм: хибних звинувачень українського політичного представництва у фашистських практиках, маніпулятивного вказування на участь у бойових діях батальйону «Азов», деякі з членів якого мають історію причетності до ультраправих рухів тощо.

Щоб досягти посилення легітимності наративу, прокремлівські пропагандисти використовують історичні екскурси, часто посилаючись на представників українського радикального націоналізму та їхні дії (як реальні, так і вигадані) із 1930-х до 1950-х років. Основа цих історичних посилань полягає в тому, що українці нібито співпрацювали з німецькими нацистами під час Другої світової війни та вбивали мирних жителів (зокрема у післявоєнній Чехословаччині).

Комуністична пропаганда також працювала з цим повідомленням, тому сьогоднішня пропаганда також націлена на ці стереотипні образи українців, які присутні в колективній пам’яті певної частини населення Словаччини.

Такі посилання мали надати історичної легітимності наративу та вказати на те, що українці співпрацювали з нацистами у 20 столітті, а сьогодні вони наслідують та реабілітують цих колаборантів із лав ОУН та УПА. Рушійною силою цих дій нібито є ненависть України до росії.

Отже, мета цього наративу — зробити винуватцем жертву агресії та виправдати російські злочини. А у Словаччині за одно зменшити суспільну підтримку та солідарність з українцями. А це також може вплинути на політичні рішення.

У словацькому інформаційному просторі наратив про українців як про фашистів служить ще одній меті — дискредитувати як словацьких, так і західних політиків, які підтримують Україну в її рішенні захищатися від агресора.

Пропагандисти намагалися створити враження, що словацькі та західні політики допомагають «українським фашистам», постачаючи зброю, та водночас заявляли, що вони проти фашизму. Це — елемент теорією змови про те, що війну нібито спровокував Захід, підтримавши «українських фашистів», аби використати їх для непрямого нападу на росію. 

Знову ж таки, мета цієї стратегії — дискредитація словацьких і західних політиків. І водночас — просування політиків, які відмовляються надсилати зброю «українським фашистам» і закликають до так званого «миру». Однак за такими закликами ховається політика умиротворення, яка не призведе автоматично до довгострокового миру, а дозволить росії зайняти території інших країн.

Наратив про вплив фашизму в Україні є неправдивим. Ультраправі не мають впливу на управління державою, такі партії не пройшли ні на президентських, ні на парламентських виборах, а також не мають представників в уряді, парламенті чи Офісі Президента.

Жодні звіти незалежних інституцій не підтверджують заяви росії про геноцид російськомовного населення на Донбасі. Навпаки, дії росії в Україні набагато більше схожі на геноцид.

Кількатисячний марш на річницю дня народження Бандери не є репрезентативною вибіркою українського суспільства, а окремі представники одного батальйону не представляють усю українську армію.

Звичайно, в Україні, як і в усіх європейських країнах, є ультраправі, але кремль перебільшує їхній вплив, щоб мати привід здійснювати справжні воєнні злочини на українській території.

Головні спікери по темі війни в Україні та так званого «українського фашизму»

У словацькому інформаційному просторі домінують ті політичні актори, що забезпечують активну взаємодію у соціальних мережах. Фейсбук залишається основним каналом комунікації в інтернеті. Однак варто підкреслити зростання популярності телеграма, який сьогодні став джерелом проросійського контенту у словацькому онлайн-просторі. Водночас можна чітко розрізнити та визначити кластери різних спікерів: лінією розмежування виступають переважно теми, пов’язані з геополітикою росії. Тому відносно легко ідентифікувати спікерів за настроями, які вони просувають.

Варто додати, що велика кількість найбільш успішних сучасних політичних спікерів здобули свою популярність і визнання саме завдяки поширенню дезінформації та мови ворожнечі. Риторика та інструменти, які вони почали використовувати під час пандемії COVID-19, тепер автоматично використовуються у темі війни в Україні. Головним чином це пов’язано з тим, що тема має високий потенціал стати «вірусною» та викликати поляризацію у суспільстві. 

Із 2014 року антисистемні актори, особливо крайні ліві та праві, а також прокремлівські спікери зуміли створити власні інформаційні підсистеми, які стали джерелами усіх великих комунікаційних криз за останні два роки. Окрім проксі-медіа та різноманітних сайтів чи груп, цю екосистему останнім часом формували переважно політики. Вони створюють або принаймні ще більше поширюють конкретні теми та наративи в онлайн просторі.

Особливість цієї комунікації — висока персоналізація та сентиментальне забарвлення спілкування, що також підтверджується наведеними нижче графіками. Водночас виявляється, що обидві теми (про Україну загалом і метанаратив українського фашизму) закономірно поступово втрачають свою популярність. Однак очевидно, що наративи, пов’язані з українським фашизмом, досі становлять значну частину публічного дискурсу та комунікації про Україну в соціальних мережах.

Дані, представлені на графіках, були отримані за допомогою інструменту моніторингу Gerulata Juno. Контент й інтелектуальний аналіз даних проводився у двох версіях. Перший графік показує контент про Україну загалом. Для пошуку даних використовувався запит із ключовим словом «Україна». Другий графік зосереджується на метанаративі українського фашизму. Пошук здійснювався за запитом «Україна і фашизм (або нацизм, фашисти, нацисти, фашист, нацист)». Обидва пошуки проводили серед контенту (дописи на сторінках) із фейсбука. Моніторинг охопив період від 23 лютого 2022 року до 23 січня 2023 року; дані на графіку відображені з інтервалами в один місяць. Пошук ґрунтувався на автоматичному розпізнаванні словацької мови: інструмент моніторингу фіксував потрібний вміст на основі ключових слів та їхніх граматичних варіацій. 

Графік 1: Топ-10 комунікаційних акторів по темі війни в Україні за рівнем активності. Дані за період моніторингу з 23 лютого 2022 року по 23 січня 2023 року. Джерело: Gerulata Juno

Комунікацію можна оцінити за двома критеріями: активність (кількість постів) і ефективність (кількість згенерованих взаємодій). На графіку відображено кількість контенту про Україну в цілому. Ми припускаємо, що переважна більшість згенерованого контенту, з огляду на період, стосується саме війни в Україні. Із точки зору активності, у списку переважають мейнстримні ЗМІ або державні установи — насамперед Міністерство оборони та офіційна сторінка словацької поліції для спростування дезінформації (Hoaxes and Frauds – Slovak Police). Однак існують також альтернативні медіа, які вже давно поширюють дезінформацію та прокремлівські наративи, це зокрема Armádny magazín та Extra plus.

Графік 2: Топ-10 комунікаційних акторів по меті війни в Україні за рівнем ефективності комунікації. Дані за період моніторингу з 23 лютого 2022 року по 23 січня 2023 року. Джерело: Gerulata Juno

Проте якщо досліджувати ефективність комунікації (графік 2), то можна побачити, що спектр акторів змінюється. Дані підтверджують, що у генеруванні взаємодій домінують переважно політичні актори. Окрім президента Зузани Чапутової, у списку фігурують політики, які відомі своєю давньою проросійською позицією. Незважаючи на відносно невелику кількість публікацій, політики Любош Блаха, Едуард Хмеляр і Мілан Угрік досягають високих показників взаємодії. Вищезгадану екосистему дезінформації доповнюють сайти Armáda Ruskej Federácie (Армія російської федерації) та Ereport. Позитивним моментом є те, що головні медіа також активно та ефективно висвітлювали тему України протягом року, зокрема приватний телеканал TV Markíza, який створив найбільше публікацій та отримав найбільше взаємодій.

Любош Блаха — найуспішніший комунікатор за показником співвідношення між кількістю публікацій і кількістю згенерованих взаємодій. Це незважаючи на те, що у червні 2022 року його сторінку у фейсбуці заблокували через неодноразові порушення правил спільноти про мову ворожнечі, цькування та переслідування, підбурювання до насильства та поширення дезінформації про COVID-19. Він переніс свою діяльність у соціальну мережу Telegram.

Графік 3: Топ-10 комунікаційних акторів, що поширюють наратив про «український фашизм». Дані за період моніторингу з 23 лютого 2022 року по 23 січня 2023 року. Джерело: Gerulata Juno

Однак ситуація у словацькому інформаційному просторі є куди більш політизованою, якщо зосередитися на одному з головних метанаративів російської пропаганди. Як вже було згадано, метанаратив про «український фашизм» виступає одним із фіктивних аргументів та причин російської агресії в Україні. Початок його розвитку можна простежити ще до 2013 року; із 24 лютого 2022 року він став ще більш інтенсивним. Водночас отримані дані підтверджують потужне сентиментальне забарвлення комунікації, особливо у випадку антисистемних політиків, які поширюють цей наратив.

У списку знову домінують Любош Блаха разом з Едуардом Хмеларом, до яких приєднався у минулому тричі прем’єр-міністр Роберт Фіцо. Водночас з’являються політики з периферії політичного спектру, які, хоча останнім часом і втратили свій політичний потенціал, продовжують використовувати дезінформацію та подібний контент, щоб залишатися «на слуху» в населення Словаччини. Тут знову показова діяльність сайту Armádny Magazín, за яким слідує решта кремлівських медіа — BRAT za BRATA (Брат за брата) або Armáda Ruskej Federácie (Армія російської федерації). Далі у списку інші політики, пов’язані партійно з ультраправими та ультраліворадикальними політичними організаціями (наприклад, Артур Бекматов, Марек Курта, Томаш Шпачек і Славена Воробєлова).

Рекомендації з протидії дезінформації

Боротьба з дезінформацією повинна вестися не лише реакційно. Повномасштабна російська агресія, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, порушила динаміку безпекового середовища. Інформування громадськості щодо такої критичної теми можна вважати одним із ключових національних інтересів у демократичних державах. Зокрема щодо наявної інформації та операцій впливу з боку третіх сторін, особливо росії, яка прагне формувати громадську думку.

Ситуація зараз відрізняється від попередньої комунікаційної кризи під час пандемії COVID-19. Ворог і загроза, яку він представляє, очевидні. Важливо відзначити, що росія має парадоксальну перевагу перед західними державами. Дезінформація та пропаганда, які вона поширює, це стратегічні комунікації, перевернуті з ніг на голову. Водночас вони здійснюються на рівні «загальноурядового» підходу, який відсутній у деяких західних державах (включно з членами Вишеградської четвірки).

Кремль знає мету своєї комунікації, з ким він її ведеі на яку аудиторію орієнтується. Пропагандистська машина складається з багатьох акторів, які знають свої ролі, і в той же час не повинні підходити до справи дуже систематично. Вони не покладаються на логіку, а прагнуть створити інформаційний хаос.

Відповіддю має бути постійне та прозоре роз’яснення ситуації. Це, перш за все, заповнення інформаційного вакууму, який інакше міг бути використаний акторами дезінформації. Комунікація демократичних цінностей або західних альянсів займає в цьому важливе місце, але ключ до успіху полягає в тому, щоб також комунікувати практичні рішення і політики. 

Наріжним каменем тут є довіра та зв’язок із громадськістю. Ось чому стратегічна комунікація має залишатися чесною та фактологічною. Запорука успіху — це діалог з аудиторією. Участь громадськості має важливе значення, тому комунікація також повинна бути орієнтована на аудиторію.

Звісно, важливу роль відіграє і контент. Окрім привабливого та ефектного формату, необхідно також зосередитися на визначенні пріоритетних тем, які розвиватиме держава. Можливості малі, концентрація уваги низька. Необхідно зосередитися на тих темах, що принесуть результати.

Водночас стратегічна комунікація має базуватися на даних — вона не може бути рандомною. Тут також важливо застосовувати орієнтоване на результат управління. Такий підхід вимагає активного залучення стратегічних комунікацій на кількох рівнях: встановлення принципів і комунікацію цілей, обмін успішними кейсами та вивченими уроками, а також розробку систем і процесів для визначення, відстеження та звітування про показники.

Натхнення можна черпати з передового досвіду Великої Британії чи Канади. Модель, що спирається на цифровий і відкритий стандарт («цифровий і відкритий за замовчуванням»), передбачає розробку комунікаційних стратегій із використанням інтернету як основного каналу зв’язку. Водночас вона покладається на прозорість і постійний доступ громадськості до інформації.

Однак варто додати, що стратегічна комунікація має розгортатися не лише в онлайн-просторі, а й у традиційних ЗМІ, а також просуватися через представників політичних партій та державні інституції. 

Очевидно, що найбільший потенціал для співпраці по комунікаційній складовій мають прозахідні актори. Спільні кампанії, засновані на поєднанні однакових цінностей і повсякденного спілкування, є взаємовигідними. Вони підсилюють не лише ваші месиджі, а й позицію загалом.

Проте меседжі мають поширювати не лише політики, а й державні службовці та експерти. Гарантія неупередженого та професійного спілкування позитивно впливає на соціальний дискурс, особливо якщо зміцнювати довіру громадськості до самих меседжів.

Слід не забувати, що весь зміст спілкування не лежить тільки на плечах стратегічних комунікаторів. Обмін повідомленнями та результатами партнерів — це не лише мережевий інструмент, але й ефективний спосіб для управління потенціалом.

Це також пов’язано із викликами, які кидають антизахідні гравці. Для вирішення цієї проблеми ключове — розуміння їхніх дій, а також вчасна відповідь на них. Нерідко трапляються випадки, коли державні установи упускають можливості ефективно комунікувати з громадськістю через складний процес узгодження дій. Отже, внутрішні процеси в інституціях мають відповідати викликам та культурі спілкування у 21 столітті.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний