Руслан Марцінків та Олександр Симчишин про інвестиційні переваги Івано-Франківська та Хмельницького

Івано-Франківський локомотиворемонтний завод — на 100% успішна історія

Юлія Мінчева: — Чотири роки тому міська влада Івано-Франківська зробила дуже нетиповий крок — придбала завод локомотивів. Розкажіть, будь ласка,  для чого це було зроблено, і з точки зору сьогоднішнього дня, як ви оцінюєте, чи було це рішення ефективним? Як розвивається завод зараз?

Руслан Марцінків: — Подібні проєкти для міста виконують важливу соціальну функцію. Хоча, хочу підкреслити, що «соціальне» також повинне мати собівартість і нести прибуток, заробляти кошти і виплачувати заробітну плату. Для мене цей завод — ще і родинна історія: мій дідусь пропрацював на ньому більше сорока років, адже був засуджений радянською владою і в іншому місці працювати не міг.

Попри персональну історію, я також є прихильником рішень, коли на заводах роблять ревіталізацію. У нас в місті вже є приклад якісного приватного партнерства — «Промприлад. Реновація». Історія Юрія Філюка (виконавчий директор та ініціатор проєкту — ред.) надихнула нас на те, що заводи можуть бути збережені і отримати новий розвиток. Сьогодні ми маємо низку ініціатив, які є корисними для містян і мешканців не тільки Франківська. Наприклад, екологічна ініціатива. У нас є підприємство, яке очолює Наталя Гасюк. Підприємство займається збором та переробкою пластику (кришки, тари, упаковки від побутової хімії), використовуючи потужності ЛРЗ (ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» — ред.). Вживаний та перероблений пластик використовують для створення лавочок, кріплень на дитячих майданчиках, в інших корисних для міста цілях.

Цього року ми ризикнули і зробили «ЛРЗ-Фест»: відкрили завод і використали його локації для різноманітних культурних майданчиків, яких було 12. Раніше для людей це була закрита зона, до якої не можна було доторкнутися і туди потрапити, а в цьому році тисячі франківців змогли зайти і подивитися: у нас є завод, у громади є завод, і це — можливості. Була дуже насичена програма: з письменниками, художниками, учасниками бойових дій, екологами. Проводилися майстер-класи, виставки, покази фільмів та концерти музичних гуртів. Було цікаво.

Але найважливіше — завод працює, він прибутковий, збільшилася в чотири рази заробітна плата, 220 людей мають постійне місце праці, і ми весь час добираємо новий персонал. Тому вирішили, що це на 100% успішна історія, адже ця інвестиція в 32 млн грн себе вже окупила.

Також у громади є вільні ділянки поза межами населених пунктів, і ми вирішили показати, що можна створювати нові робочі місця, можна вирощувати щось своє, тому зараз готуємо посівну на весну. В агронапрямку ми зосереджені на ягідництві, адже ділянки знаходяться не вкупі, і ягідництво потребує великої кількості людей, а це — робочі місця. Десь ми ризикнули  й хвилювалися, чи вдасться. Але вдалося. Вважаю, що це — один із позитивних прикладів, які ми повинні пропагувати і рухати вперед.

Комфортно працюється бізнесу, буде добре й інвестору

Ю.М. — У наших подкастах ми спілкуємося з мерами міст, які найбільш стрімко розвиваються. І ми у всіх питаємо, чому мають інвестувати саме у ваше місто, а не у Маріуполь чи Хмельницький. Чим Івано-Франківсько приваблює інвестора?

Р.М. — Франківськ — найкомфортніше місто для життя. Ми чекаємо на інноваційний  бізнес. Наше місто комфортне для айтішників. Підтвердженням цьому стало відкриття у нашому місті нового офісу найбільшої ІТ-компанії ЕPAM, адже їх співробітники хочуть жити і працювати у Франківську. Тож Франківськ — це дійсно місто для життя.

Ю.М. — Таке ж запитання маємо до міського голови Хмельницького. Пане Олександре, чому інвестор має інвестувати саме в місто Хмельницький?

Олександр Симчишин: —  Дійсно, ми вийшли вже на той рівень, коли ми конкуруємо між собою за інвестора, за людський ресурс. І це — класно, адже здорова конкуренція  розвиває всіх. Ви згадали Івано-Франківськ, Вінницю, Маріуполь, сюди ж можна додати Житомир — це ті міста, з ким ми товаришуємо, але і конкуруємо. Ця конкуренція здорова, і вона нас робить кращими.

Хмельницький — це місто, яке найвдаліше розташоване з географічної точки зору. У нас однакова відстань до усіх обласних центрів правого берега. З логістичної точки зору ми — найвдаліші. Логістика є одним зі стратегічних напрямків розвитку міста, і це підтверджується тим, що до нас зайшли великі компанії, які будують логістичні центри. Два роки тому компанія «Нова Пошта» побудувала великий інноваційний термінал, зараз «АТБ» — величезний логістичний термінал, який обслуговує весь правий берег. Вже придбала земельну ділянку і  наступного року починає будувати свій хаб компанія «Епіцентр». Подібний існував до цього часу тільки в Києві. І в цих трьох логістичних хабах буде 2200 робочих місць. Це про зручність і рівновіддаленість Хмельницького регіону на правому березі.

Крім того, якщо ми говоримо про великі виробництва — легка промисловість. Ми є одним із лідерів в Україні з експорту весільних суконь, конкуруємо з турками і китайцями. У Хмельницькому — сприятливий інвестиційний клімат, адекватна міська влада, яка забезпечує нормальний рівень співпраці з будь-якими інвесторами, і це підтверджено різноманітними рейтингами і високими показниками, як-от: конкурентоспроможність, ведення бізнесу, інвестиційний клімат тощо. Головне — це думка бізнесу про те, як йому працюється тут. Хмельницький бізнес каже, що йому класно. Значить, і інвестору буде класно.

Раді не кожному інвестору

Ю.М. — Запитання до обох міських голів. Член академічної наглядової ради «Вокс Україна» Роджер Майерсон вивчає теорію ігор і досліджує демократію з економічної точки зору. Він каже, що від децентралізації найбільше виграють громадяни, мешканці міст, тому що у них збільшується вибір з точки зору політичної конкуренції. Адже з’являється набагато більше політичних лідерів, які на практиці доводять свою користь суспільству. І, коли підходять наступні виборчі цикли, у виборця є набагато більше якісних альтернатив, із яких можна обирати.

Якщо у місті добре працює місцева влада, вона є джерелом лідерів на національному рівні, які проходять цей шлях. Ви обоє дуже популярні у своїх громадах мери з високим рівнем схвалення власної діяльності. Чи розглядаєте варіант наводити лад у країні в цілому чи концентруєтеся виключно на власних містах? Наскільки сприймаєте процес політичної конкуренції, який пожвавлюється через децентралізацію, і в чому секрет вашого успіху?

Р.М. — Будь яка державна влада в Україні хоче централізувати ресурси, в першу чергу — гроші. Конфлікт закладений апріорі, і не тільки в Україні, а і по всьому світу. Цивілізовані країни вирішують дуже просто: 50% коштів податків йде в державний бюджет, 50% — на місця. Підписали меморандум, закріпили конституцією чи законом і рухаємося вперед. На жаль, ми тридцять років «буцяємося», як в народі кажуть, перетягуємо ковдру.

З одного боку, треба більше податків на місцях, і це правильно, тому що переконаний: чим ближче ця копійка до місцевих органів влади, тим дешевша послуга, тим більш контрольована, під наглядом громади. Чим вище ця копійка, на київських пагорбах, це здорожчує все. По-друге, вплив у громади мінімальний, і в цьому є системна проблема. Зміна еліт відбудеться природним шляхом, хочемо ми цього чи не хочемо. Сьогодні в кожному місті дуже багато роботи, починаючи з інфраструктури і до питання інвестицій. Ми для себе стратегію вибрали: що ми не кожному інвестору раді. Я не радий інвестору з хімічної чи металургійної промисловості, адже для нашого міста, яке близьке до гір, це не відповідає концепції «Івано-Франківськ — місто для комфортного життя». Якщо інвестор з автомобільного виробництва, то це теж не повинно шкодити навколишньому середовищу, для нас це важливо. Ми більше маємо інвестицій через малий, середній і крафтовий бізнес, адже ми — одне з найбільш підприємливих міст України, де малий бізнес робить щось креативне. 

Краще міського голови практичної площини не знає ніхто

Ю.М. — А ви бачите цю перспективу, що очільники міст будуть мати амбіції виходити на національний рівень? Чи наразі більше роботи в українських містах, особливо коли є схвалення свого курсу роботи?

О.С. — Дуже правильно зауважили, що у нас дуже часто відбуваються зміни таких високих відповідальних посад, як посада прем’єр-міністра, яка є однією з ключових. І ми як очільники міст маємо можливість порівнювати та дуже чітко бачимо різницю між людьми, які пройшли ті всі щаблі (управлінський досвід на місцях і вище), про які ви говорили, і «з’їли хліба» місцевого самоврядування, і між тими, хто ніколи не розумів і на місцях не працював. На практиці це все дуже суттєво, рішення різні, тому що  люди, «які не з’їли цього хліба», часто далекі від того, як це працює на практиці. Коли успішні міські голови рухаються вище і досягають якихось вершин на центральному рівні влади, для нас це класно. Тому що ми розуміємо, що ця людина знає, як бюджет впливає на каналізацію, як будь-яка постанова чи закон, який ухвалює парламент, на практиці впливає на людей. Краще міського голови практичної площини не знає ніхто.

Ми по суті практики, і ми розуміємо, як це рішення, яке прийняли на печерських пагорбах, можна адаптувати в Хмельницькому, в мікрорайоні Ракове. Чи рішення про те, що ми у вівторок закриваємо садочки у жовтій зоні о 16.00, а в середу о 16.00 вже не закриваємо. Для того, хто ухвалює це рішення, — без проблем, він руку підняв і проголосував у Кабміні. А для мами, у якої трирічна дитина і вона у вівторок дізнається, що її садочок не працює, а їй завтра на роботу? Що робити з дитиною — няня, відпустка, бабуся? Дитину саму вдома не залишиш. Вона в паніці, і в 15:00 кажуть: все нормально, дитина йде в садочок.  

Ми на місця таких рішень не приймаємо. Я коли йшов перший раз на вибори міського голови, я говорив, що дві каденції — це оптимальний час для того, щоб реалізувати все, що ти хочеш. А зараз люди мене зустрічають на вулицях і кажуть: ну слухайте, ви дурниці говорили, не треба дві (каденції — ред.), треба більше. Але я вважаю, що є десь момент консервації і звички. Людина сама по собі — така істота, вона звикає, адаптується і стає трішки ледачою, якщо не міняє зону комфорту для себе. Цілком можливо, що після другої каденції я себе спробую реалізувати в іншому форматі з тим досвідом, який отримав тут.

Цими вихідними у нас був день міста, у нас є місто-побратим — Ефелер, Туреччина, 65 тисяч населення. Дуже цікаве місто, лідер світового ринку з експорту інжиру. Місто очолює мер, який тричі був депутатом турецького парламенту, вирішив, що після такого досвіду піде на посаду міського голови і каже, що зрозумів: по-справжньому почав працювати виключно коли став  головою міста. І порадив відпрацювати тут, а в раду йти відпочивати (жарт). Я піду, але не відпочивати, а працювати.

У співпраці з бізнесом найважливіше — це довіра

Ю.М. — Ви розповідали на Міжнародному саміті мерів, що робило місто, щоб підтримати малий і середній бізнес. Що найбільше спрацювало з того, що ви робили і що лишилося далі у вашій роботі з бізнесом? Якщо минулого року ковід спричинив кризу саме з бізнесами, а зараз бачимо кризу з тим, щоб повернутися до нормального життя і максимально вакцинуватися. Друга частина питання: які ви бачите шляхи заохочення вакцинації в Хмельницькому? Чи робите щось додаткове, особливе?

О.С. По-перше, я противник примусу в таких речах. Я вважаю, що примус викликає зворотну реакцію. Чим більше людей примушують, тим більше вони бачать 5G, Біла Гейтса і таке інше. Подібні речі мають відбуватися через самоусвідомлення і через власний приклад. Я особисто вакцинувався і робив це публічно. Нікого ні до чого не закликаючи, але показуючи приклад: що хочу бути ще бути більш захищеним навіть при наявних антитілах. Я розумію, що ще можу захворіти, сприймаю Covid-19, як і будь-яке інше респіраторне захворювання. Тому, коли хотів себе ще більше захистити, я вакцинувався.

Також я покращую свій імунітет — займаюсь фізичною культурою і граю у футбол за збірну українських міських голів. І вважаю, що здоровий спосіб життя зміцнює імунітет, а вакцинація — це додатковий захист. У своєму місті ми не робимо ніяких додаткових стимулів, ми створюємо ту інфраструктуру в центрах вакцинації, яка була би максимально зручною для мешканців.

Ми говорили про бізнес. Відсьогодні на хмельницьких ринках відкрився центр вакцинації, тобто підприємцю, покупцю не треба йти в основні центри вакцинації, вже все є в 300 метрах від твого робочого місця, тільки виділи 15 хвилин часу. Інфраструктура створена. 

У співпраці з бізнесом найважливіше — довіра, яку ми формували через діалог. За чашкою кави чи чаю я спілкуюся на всі теми й питання, які нам болять, обов’язково розповідаю, як ми витрачаємо кошти платників податків. Окремо розробили програми відшкодування відсоткових ставок за отриманими кредитами, щоб була довіра. Ми прибрали повністю чиновницький фактор, бо чиновник — це суб’єктивізм та іноді корупційні ризики. Нам справу, по суті, передає банк: підприємство йде до одного з восьми банків, з яким ми працюємо, бере кредит. Цей кредит має відповідати критеріям, які прописані у стратегії розвитку міста. Це — створення нових робочих місць, інноваційність, завезення обладнання тощо. Не всі види діяльності можуть потрапити сюди. Після отримання погодження від банку міський бюджет компенсує відсоткову ставку в розмірі облікової ставку НБУ. Були періоди, коли ми компенсовували і 16-17%, а підприємець брав кредит під 21-23%. Сьогодні 4% в гривні — це дуже класний кредит, який мав би бути в умовах нормальної економічно розвинутої України. Така програма успішно працює у нашому місті. Щороку маємо велику кількість звернень, відшкодування йде, суб’єктивізму немає, все чесно і справедливо, і бізнес довіряє.

Ми так  само відшкодовуємо частину участі у платних виставках. Це турецький досвід — там держава відшкодовує турецькому виробнику участь у міжнародних виставках, щоб підприємство відкривало іноземні ринки, завозило в країну валюту, стимулювало економічний розвиток. Ми побачили цей досвід, він нам сподобався, і ми так само прописали чіткі критерії, включно із виставками у межах України, Києва, Польщі. Виставка платна, ми частину відшкодовуємо. Підприємства, які долучаються, формують нову зовнішню клієнтську базу, ми мінімізуємо конкуренцію між своїми і заохочуємо їх до кооперації, створюємо кластери, які працюють під брендом «Купуй Хмельницьке». Такі ініціативи створюють нові робочі місця, залучають кошти замовників, не з хмельничан, а  з інших міст і інших держав.

Одна із яскравих подій, яку я відвідав — Kyiv Fashion Week, де Хмельницькі компанії були об’єднані одним брендом, наше місто домінувало. Таку ініціативу оцінили представники інших міст.