Сім фатальних помилок, які погублять путіна й усю росію. Уривок з книжки Сергія Громенка «Чому Україна виграє»

Сім фатальних помилок, які погублять путіна й усю росію. Уривок з книжки Сергія Громенка «Чому Україна виграє»

Photo: unsplash / cestsibon
25 Серпня 2023
FacebookTwitterTelegram
1061

Росія програла нинішню «велику» війну – у цьому немає сумнівів. Бойові дії ще триватимуть, але своїх стратегічних цілей в Україні Кремль вже ніколи не досягне. То чому ж ця війна взагалі стала можливою і чому Москва вірила у свій блискавичний успіх на полі бою? Яке значення має Україна для путіна особисто та росії в цілому? Звідки взялися міфи про «ісконно русскій» Крим та «один народ»? Чим закінчиться війна і яке майбутнє чекає на росію та Україну?

«Чому Україна виграє» – це збірка текстів, які були написані з 2014 по 2022 рік і пройшли випробовування часом. Автор пропонує свої, часто неочікувані відповіді на головні питання сьогодення.

Триває повномасштабне російське вторгнення в Україну. Вторгнення, яке багато хто, зокрема і я, називав неможливим — через його очевидну приреченість. Однак схоже, що Владімір путін цілеспрямовано здійснює одну фатальну помилку за іншою й з усіх можливих варіантів завжди вибирає найгірший. Тому в кінцевому результаті цієї війни сумніватися не випадає: путін зазнає поразки, а разом із ним — і вся росія. 

путін анексував Крим

Уже почалася дискусія, як називати нинішню війну — Українською Вітчизняною, Національною, Третіми визвольними змаганнями. З цього приводу зауважу, що війна почалася не 24 лютого 2022-го, а на 8 років раніше — 20 лютого 2014-го, коли ухвалили рішення анексувати Крим. Те, що відбувається сьогодні, — наслідок того, що сталося тоді. 

І тому я вважаю першою з теперішніх путінських помилок саме приєднання захопленого півострова до складу росії. У сусіднього президента був вибір, як зреагувати на Революцію Гідності. Можна було все лишити так, як є, і впливати на Україну зсередини: у легальний спосіб — через проросійські партії й нелегальний — через підкуп чиновників. Грошей тоді в  Москви вистачало. Значно гіршим сценарієм було окупувати півострів і визнати його «незалежність». Це перетворило б Крим на сіру зону, подібну до Абхазії, але принаймні вберегло б саму росію. 

Однак Кремль вибрав найгірший варіант та оголосив захоплені землі територією рф. Це не просто перетворило країну на об’єкт санкцій, а перевело російсько-українське протистояння в екзистенційну площину. Ані Київ, ані Москва відтоді вже не могли відступити. З двох держав рано чи пізно мала лишитися тільки одна. І от 2022 року настав момент істини — і з анексії Криму виріс прийдешній, але дуже скорий крах росії. 

А Крим — це Україна! 

путін недооцінив українське керівництво

Не секрет, що Володимира Зеленського багато хто не сприймав як «справжнього політика». Цим, зокрема, можна пояснити феномен його популярності на виборах — чимало людей голосувало не так за нього особисто, як за «простого хлопця», що виступив проти старих професійних еліт. На Заході та особливо в росії ставлення до Зеленського як до коміка було ще виразніше. І нема де правди діти, чимало рішень нашого президента, надто в кадровій сфері, давали реальне підґрунтя песимістичним прогнозам. Тож можна припустити, що путін розраховував на колапс української влади в перший день вторгнення. А там далі або Зеленський «домовиться десь посередині», або його замінять на когось іншого, хоча б навіть на Віктора Януковича. 

Однак не так сталося, як гадалося. Крісло президента України сприяє певній «бандеризації», а під час війни — і поготів. Зеленський раптом опинився в амплуа героя, ба навіть лідера всього вільного світу — і йому, очевидно, сподобалося. Тепер за принциповістю антиросійської позиції він не поступається, а то й переважає Петра Порошенка чи Віктора Ющенка. Однак складно не зауважити вкрай вдалі, хоч і дещо запізнілі кадрові призначення  — міністра оборони та Головнокомандувача ЗСУ; цілком на своєму місці виявилися і міністри закордонних та внутрішніх справ. Отже, Україна не просто не втратила керованості, але й продемонструвала життєздатність своєї політичної моделі. 

Може, час перейменувати посаду президента на гетьмана?

путін недооцінив українське військо

Успіхи, здобуті російською армією під час окупації Криму, зіграли з Кремлем злий жарт. У Москві щиро вважали, що українське військо небоєздатне, погано оснащене, некероване, що варто лише вдарити сильніше — і воно розсиплеться. Навіть запеклі бої на Донбасі у 2014—2015 роках не похитнули цього переконання. Як можна зрозуміти з виступу путіна, за єдину силу в Україні він вважав «угрупування націоналістів»  — імовірно, добробати,  — яким і  приписував спротив у Донецькому аеропорті чи Дебальцевому. Тож головний удар мав бути спрямований саме проти них, і 200 тисяч російських військових та поліцейських для цього мало цілком вистачити. А без «націоналістів» регулярні підрозділи ЗСУ планували просто блокувати та брати в полон. Саме через ці хибні уявлення й була розроблена реально самовбивча тактика російського наступу вузькими колонами на далекі відстані. Ну а навіщо інакше, якщо спротиву не передбачали? 

Не варто й говорити, що ці сподівання не справдилися. Київ не впав ані за 48, ані навіть за 72 години. путін, напевно, планував завершити всю війну менш ніж за два тижні, щоб не псувати святкування 8 березня. Однак минуло три тижні, а росіяни контролювали лише один обласний центр, Херсон, і сил на більше в них уже не було. Українська армія не просто не розбіглася і не просто чинить пасивний опір у межах статичної оборони, втрачаючи людей у боях із переважними силами ворога. ЗСУ демонструють, що вони на дві голови вищі за російську армію, уміють вибудовувати маневрену оборону на тактичному рівні й здатні на стратегічне планування. А взаємодія безпілотників, артилерії та піхоти — поза всілякими похвалами. Як наслідок, десять убитих росіян на одного українського вояка. Вісім років війни на Донбасі не минули марно. 

Бо не можна посилати рабів «визволяти» вільних людей!

путін недооцінив український народ

Те, що путін не розуміє самої суті українського народу, уже стало мемом. Здається, у статтях він зміг переконати себе, що українців немає, що це просто зіпсовані Заходом росіяни, які стенають у полоні нацистської влади. І варто лише клацнути пальцями, як українці знесуть Зеленського, повернуть Януковича й бігом кинуться в союзну державу з росією та Білоруссю. У крайньому разі — що етнічні росіяни на сході й півдні держави масово повстануть проти «київської хунти» за «Новоросію» та російську мову. 

Однак національне єднання в Україні набуло небаченого розмаху. Здається, навіть 1991 року проголошення незалежності не мало такої підтримки, яку має війна за незалежність сьогодні. Українські громадяни всіх народів, мов і вір згуртувалися в  боротьбі за власну землю та свободу. Цього ніхто в Кремлі не розумів, бо російське населення тримається вкупі завдяки грошам (нагорі) та багнетам (внизу). Не стане нафтодоларів та Росгвардії — не стане і єдиної росії, усі розбіжаться по національних квартирах. І це бачення путін проєктував на Україну. Однак українці стоять за Батьківщину не тому, що мають із цього зиск чи бояться «карателів». А тому, що Україна — вільна країна, у якій народ сам вирішує, як йому жити. І якщо 2014 року багато хто тішився ілюзіями щодо росії, то 2022-го колабораціоністів бракує навіть для телекартинки, не кажучи вже про налагодження роботи місцевого самоврядування. 

І саме це небажання українців вливатися в «російське море» провокує теракти російських військових у Харкові, Маріуполі та інших містах. Не домігшись любові ласкою, Кремль сподівається примусити любити себе силою — як це в росії й заведено: «Б’є — значить любить». Але в Україні таке збочення ніколи не мало великого поширення, от росіяни й бісяться і в безжальному гніві, з помсти вбивають цивільних. 

І, вражені нашим добробутом, крадуть унітази.

путін недооцінив колективний Захід та переоцінив Схід

Коли путін 2000 року пройшов Чечню вогнем і мечем, Захід мовчав. Коли 2008  року те саме сталося з  Грузією  — Барак Обама запропонував росії «перезавантаження». Навіть анексія Криму не спровокувала адекватної відповіді — нещодавно це визнали Реджеп Ердоган та Боріс Джонсон. Лише після збиття «боїнга» Захід якось почав реагувати. Тож у путіна були всі підстави сподіватися, що й цього разу все закінчиться черговою «глибокою стурбованістю». Що ЄС та США трохи побідкаються і далі купуватимуть російські газ та нафту. Ну а Китай мав прикривати тили Росії на сході. 

З великою імовірністю так сталося б і цього разу. Але ані путін, ані його посіпаки й навіть вороги на Заході не взяли до уваги стійкості української держави та прагнення українського народу до боротьби. І коли вже на третій день стало зрозуміло, що замість бліцкригу росіяни отримали бліцхрін, маховик західних санкцій розгорнувся на повну. Уперше за багато років антиросійські сили не просто взяли гору над русофільськими — вони здобули рішучу перемогу. Де-факто (а може, таємно й де-юре) ухвалили рішення знищити російську економіку як таку. Скаженому ведмедеві не просто видирають кігті — цього разу йому ламають хребта, бо терпіння навіть м’яких західних еліт скінчилося. Тому, якщо завтра путін капітулює, росію це не врятує. Її назавжди виключають зі світової економіки. Більша частина кремлівських багатств на Заході заморожена й колись буде передана Україні, а без західних технологій і західних бірж навіть знаменита російська нафта нічого не варта. Західні громадяни готові платити більше, щоб підтримати незалежність України — і вперше в новітній історії проросійські демагоги в Німеччині та Франції безсилі. 

До речі, кремлівська агресія ефективно покінчила з усіма розколами на Заході. Республіканці й демократи в США, Брюссель і Вашингтон, «стара» й «нова» Європа — усі об’єдналися в прагненні покласти край російським претензіям на світове домінування. Навіть Швейцарія порушила 200-літній нейтралітет заради антиросійських санкцій. Це сталося не тому, що умовна Угорщина раптом полюбила Україну. А тому, що навіть до найвідсталіших європейців уже дійшло, що вони — наступні. Тому українська армія масово воює західною зброєю  — і її потік лише посилюватиметься. Бо Захід уже визначився, кому — «джавеліни», а кому — санкції. 

Не справдилися й  розрахунки путіна на Китай  — знову таки, через нас. Якби Москва завоювала Україну за три дні, у Пекіна виникла б спокуса остаточно розв’язати «тайванське питання». Але зараз підтримка Кремля завдає китайцям більше шкоди, ніж дає користі. Лише чуток про звернення росії по допомогу вистачило, щоб обвалити китайські біржі. Так, Пекін прагне переглянути світовий порядок і, зокрема, послабити США, але робитиме він це не в спілці з роздовбаною на всіх напрямках росією. 

Росія плюнула в обличчя всьому світові — і світ утерся. Світ плюнув на росію — і росія потонула. 

путін переоцінив російську армію

1,3 тисячі літаків, 3,3 тисячі танків, 13 тисяч броньованих машин, майже мільйон солдатів і ядерні ракети — о, росія чимало хизувалася своєю силою! Якщо ви колись чули про «другу армію світу», то це про російську. «Армати», які породжували священний жах у західних експертів, «циркони» та «кинджали», що так яскраво вражали Флориду в мультиках, якась взагалі неземна зброя на основі «нових фізичних принципів». Коротко кажучи, російська армія вміла справляти враження. Але, як виявилося, це і все, що вона вміла. 

Бо замість новітньої техніки — застарілий мотлох, замість контрактників  — прищаві юнаки, замість розумних генералів — мертві генерали. Як в Афганістані, Чечні, Грузії та Сирії, так і в нас лобова атака — вершина мілітарної думки росіян. Але цього разу Україна надто велика, населена та озброєна країна, щоб це спрацювало. Так, кількість досі має значення, особливо в літаках та артилерії. Але, як бачимо, росіяни ефективно використовують їх лише проти мирного населення. 

Причина цього ганебного становища, як видається, у  тотальній корупції. Ну не може бути в ґрунтованій на хабарництві державі боєздатне військо. Хто уважно стежив за новинами звідти, знав і  про найлютішу дідівщину, і  про мільярди готівкою під підлогою у звичайних полковників. Тому, якщо бодай одна з п’яти одиниць російської техніки була справна, то це вже добре. Але путіну показували лише папери, а на паперах усе було чудово. Результат ми можемо спостерігати наживо. 

Ішли на штурм Вашингтона, а застрягли під Гостомелем. 

путін переоцінив російську економіку

Навіть якщо росія не оголосить формального дефолту — він уже стався. Навіть якщо не саджатиме на 5  років за купівлю доларів з рук — їх уже однаково немає. Навіть якщо не запровадить виїзні візи — однаково їхати нікуди. Російська система імпортозаміщення зазнала краху через брак імпортних складників — і це не жарт. Кремль так активно розповідав про невразливість російської економіки, що й сам у це повірив. А ситуація в ній іще гірша, ніж в армії. Якщо справдиться прогноз про падіння ВВП росії на 30 %, це означатиме крах держави — нижче показники падали лише в 1918-1919 роках. Не воєнні поразки, а економічний колапс призвів до вибуху революції в лютому 1917 року. 1991 року війни взагалі не було, проте порожніх полиць вистачило для колапсу СССР. І навіть якщо ембарго на російські нафту та газ не запровадять тепер, то років за п’ять світова енергетика природно відмовиться від них. І  от тоді точно в  книзі історії росії буде поставлена крапка. Остання. 

Бо Г’ю Лорі (ну, так кажуть) захотів підтримати Україну, бойкотуючи російські товари, і зі здивуванням дізнався, що росія нічого не виробляє. 

Україні лишилося втриматися ще кілька тижнів, максимум — кілька місяців. І іспит для світової спільноти на право мати власну державу буде нарешті складений. 

P.S. 2023 року. Остання фраза не означала, що я передбачав завершення війни за кілька тижнів чи місяців. Я мав на увазі, що за цей строк Захід остаточно упевниться в життєздатності України й розгорне широкомасштабну підтримку. Так, зрештою, і  сталося. Щойно провідні країни усвідомили, що Україна не капітулювала й чинитиме опір, голоси на нашу підтримку остаточно переважили волання скептиків.

Уривок опубліковано у межах партнерства «Вокс Україна» з видавництвом «Віват» у напрямку популяризації читання книг українських видавництв.

Автори
  • Сергій Громенко, український історик, публіцист та громадський діяч, кандидат історичних наук

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний