Стан системи охорони здоров’я: реальність, фейки та можливості

Стан системи охорони здоров’я: реальність, фейки та можливості

Photo: ua.depositphotos.com / DragosCondreaW
28 Грудня 2022
FacebookTwitterTelegram
2433

Під час панельної дискусії в рамках конференції «Рік реформ під час війни», організованої «Вокс Україна» за підтримки МФ «Відродження» та Посольства Швеції в Україні наприкінці листопада 2022, ми обговорили ключові виклики у сфері охорони здоров’я, які реформи потрібно проводити у ній, а також те, які фейки про медицину та здоров’я є найбільш «популярними». Учасники дискусії — Павло Ковтонюк, співзасновник Українського центру охорони здоров’я (UHC), та Світлана Сліпченко — лідерка проекту VoxCheck. Модерувала Анастасія Іванцова з Медіацентр Україна. 

Що змінилося з 24 лютого в медицині?

Павло Ковтонюк: Найразючіша зміна — це те, що у багатьох громадах системи охорони здоров’я просто не стало, а в деяких вона дуже сильно пошкоджена. Лікарі, підходи у лікуванні та в наданні допомоги — всі і все дуже змінилося, і коли закінчиться війна, треба буде думати, що з цим робити. 

У реформі охорони здоров’я зараз відбувається те ж саме, що й до 24-го лютого — повільний відкат назад, оскільки увага суспільства прикута до фронту.

А що змінилося в інформаційному полі щодо охорони здоров’я і медичної реформи?

Світлана Сліпченко: Оскільки я відповідаю за напрямок протидії дезінформації, скажу про те, як росія намагається нам брехати про нашу медичну систему. У фокусі залишається майже той самий наратив, який до повномасштабної війни поширювали проросійські політики з ОПЗЖ та деякі представники Батьківщини. Це наратив про те, що медицина «залишилася платною», що «ви не можете отримати безкоштовні медичні послуги», і що «українці масово помирають зараз під час війни» через те, що «вони не мають грошей» аби заплатити за лікування. Ті, хто це поширюють, забувають про принцип «гроші ходять за пацієнтом», впроваджений медичною реформою. 

Російська дезінформація в Україні має на меті деморалізувати людей та підірвати довіру до центральної та місцевої влади, до армії, до лікарів, один до одного. Тривають спроби розколоти суспільство. Тому важливо вчасно виявляти ці наративи, відчувати, коли на вас намагається вплинути ворог, і не піддаватися цьому впливу.

Поширений метод маніпуляції — «все пропало». Проте все точно не може бути погано. Щось вдається, а щось ні, тому треба комплексно дивитися на події та контекст, і тоді у вас буде більша стійкість до ворожих вкидів.

Чи може теперішня війна в майбутньому стати поштовхом краще розвивати медичну систему?

Павло Ковтонюк: Можливості є, але їх треба використовувати. Наприклад, на порядку денному медичної реформи давно стоїть реструктуризація нашої медичної інфраструктури, успадкованої ще «з совка». У нас дуже багато медичних закладів, які виглядають жахливо, бо вони побудовані під іншу систему. Їх забагато, тож важко та дорого утримувати. 

Ідея консолідувати мережу, зробити менше лікарень, але більш якісних і сучасних, уже давно актуальна, але до 24 лютого ця тема була табуйована — влада боялася говорити про закриття лікарень. Зараз цей процес об’єднання починається сам по собі, бо через війну лікарні переїжджають і консолідуються. І виявляється, що так не просто можна, а так краще. Наприклад, у Харкові з чотирьох перинатальних центрів роблять один. В Чернігові у обласну лікарню звезли три — і вона прекрасно працює. 

Принцип «гроші за пацієнтом» не діяв цього року, оскільки всім лікарням видавали на місяць 1/12 минулорічного бюджету. І, скоріше за все, він не буде діяти й наступного року. Тема медицини використовується для популізму замість використання цього моменту для модернізації системи. Тому не варто очікувати, що після закінчення бойових дій у нас раптово буде модернізована система охорони здоров’я. Також у нас дуже низькі (порівняно з ЄС) державні видатки на медицину — 159 доларів на людину до повномасштабного вторгнення, 116 в наступному році (тоді як у Румунії — 572, у Польщі — 783, в Чехії — 1500). Нам треба думати про те, як радикально підвищити ці видатки. 

В якому стані медична система зараз? Скільки лікарень знищено, скільки об’єдналися?

Павло Ковтонюк: Український центр охорони здоров’я (UHC)  фіксує такі цифри — ми верифікуємо і об’їжджаємо локації зі зруйнованими лікарнями. За нашими даними 193 медичні заклади зазнали пошкоджень, 32 — були зруйновані. Міністерство охорони здоров’я називає цифру близько 800 закладів, але у них інша методологія підрахунку. Відносно 3 тисяч лікарень в Україні 200 зруйнованих — це, здається, небагато. Але вони сконцентровані у певних регіонах, і там система охорони здоров’я майже знекровлена. Наприклад у Маріуполі, Сєвєродонецьку, Ізюмі її відновити буде майже неможливо, тоді як у Чернігові та Харкові є потенціал до переродження, бо руйнування допомогли їм інакше подивитися на свою систему. 

Сьогодні, за словами Андрея Шептицького, потрібно «велико мріяти». Треба шукати можливості й ставити такі цілі, щоб у ЄС ми були не найгіршою країною, а принаймні «міцним середняком». 

Світлана Сліпченко: росія зараз запевняє, що на окупованих територіях вона відбудовує все те, що Україна зруйнувала. Найбільше це підхоплюють в ТікТоку та Інстаграмі. Цей наратив спрямований на те, щоб вбити в українцях бажання перемогти, бо «може в окупації краще?» Тому дуже добре, що є подібні ініціативи, які фіксують реальні наслідки окупації і бойових дій в українських містах, щоб ми мали свідчення злочинів росії та її реального «піклування» про здоров’я українців. 

Який шанс у нас в інформаційному полі йти в бік доказової медицини та зменшення кількості фейків про «фуфломедицину»?

Світлана Сліпченко: Щодо інформаційного середовища після перемоги у мене досить негативні очікування. На нас чекатиме хвиля політичного популізму, боротьба політиків за підтримку виборців та пропозиції повернутися до системи Семашка замість обговорення швидкої модернізації. Проте у мене позитивні очікування щодо критичного мислення та медіаграмотності українців. Зараз люди почали ставити більше запитань про те, звідки взялася інформація і чому вона варта довіри. Це дає надію, що після нашої перемоги українці будуть більш прискіпливими до інформації. Сприйняття народної та доказової медицини буде залежати від роботи громадських організацій та від освіти. Потрібно виховувати у людей фактологічний підхід до життя в цілому, не лише до новин.

Павло Ковтонюк: У мене є певний оптимізм з приводу того, що буде після закінчення війни. По-перше, війна дисциплінувала українців та навчила знаходити причинно-наслідкові зв’язки. Багато хто переосмислив те, чому росіяни на нас напали. Люди змушені приймати непрості, серйозні рішення, що робить їх більш відповідальними. По-друге, українці, які виїхали за кордон, побачили Європу на власні очі, побачили як там живуть, та почали дивитися на неї більш реалістично. Я б дуже хотів, щоб вони з цим реалістичним баченням повернулися сюди. 

Медицина — одна з найбільш емоційно травматичних сфер, через які українці відкривають для себе Європу. Вони побачили, що тут лікаря чекати довго, гомеопатію він не виписує і т.д. Українці бачать, що навіть у дуже багатих країнах люди дуже ощадливі — так, у Великобританії запис до сімейного лікаря на два тижні вперед, і він витрачає на пацієнта дуже мало часу. Спочатку — це культурний шок, але згодом, люди звикають і починають розуміти, як працюють ці суспільства. Тому дуже важливо, щоб після війни в Україні були вибори, бо запити людей зміняться, і це буде шанс на реформи, зокрема у медицині.

Чи можемо ми оцінити, на скільки років назад відкотилася наша медична система і скільки нам ще доведеться її відновлювати хоча б до стану 23 лютого?

Павло Ковтонюк: Поки що медична система не сильно відкотилася назад через війну, їй більше шкодять наші політичні рішення. Наприклад, якщо ми далі будемо фінансувати всі лікарні однаково, медична система швидко відкотиться років на п’ять назад. 

Зараз у нас є Національна служба здоров’я — незалежна інституція, аналог Національного банку в медицині. Вона купує для нас медичні послуги у лікарень, перевіряє договори та виконання стандартів надання послуг, і платить лікарням за принципом «гроші ходять за пацієнтом».

Але ця організація швидко деградує та атрофується. Ця деградація принесе нам більше біди, ніж руйнування медичної інфраструктури росіянами, яке може сповільнити нас максимум на рік.

Самі собі ми можемо зашкодити набагато сильніше, і це вже відбувається. Я не кажу, що треба йти на мітинг чи публічно критикувати владу під час війни, але не треба бути інфантильними. Не треба думати, що наші страждання автоматично перенесуть нас у Євросоюз. Ми повинні готуватися до того, що війна буде тривати й після закінчення бойових дій — війна за наше майбутнє з нашим минулим, яке уособлює росія. Треба відстоювати реформи.  

Чи існують досі, в час повномасштабної війни, фейки про ковід, чи підхоплюють їх люди в такий час?

Світлана Сліпченко: Досі існує Остап Стахів, антивакцинатор зі Львова, який продовжує знімати відео з абсурдними фейками про ковід та вакцинацію. Тобто такі фейки є, але в загальній масі їх стало менше. Так, до 24 лютого зі 100 спростованих фейків 90 були про ковід та вакцинацію, решта з інших тем. Зараз зі 100 фейків 90 про війну, а решта можуть стосуватися здоров’я загалом. Окрім ковіду, це фейки про біолабораторії, про ризики застосування хімічної чи ядерної зброї, нестачу води, гуманітарну катастрофу і т. д. 

Задача всіх російських фейків, чого б вони не стосувалися — деморалізувати українців та розколоти суспільство. Це фактично інформаційна війна проти українців, які знаходяться в тилу. Саме вони є цільовою аудиторією дезінформації, тому важливо боротися з фейками. Ми безумовно перемагаємо в інформаційній війні, бо не ведемося на фейки.

Текст упорядкувала Ярослава Сологуб. Дякуємо за допомогу у розшифровці запису конференції молодшій аналітикині «Вокс Україна» Альоні Гришко та команді стажерів Ярославі Богославець, Марії Глитень, Марті Цимбалісті, Дар‘ї Філіп‘євій.

Публікація видана в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Думки та позиції викладені у цій публікації є позицією автора та не обов’язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні та Міжнародного фонду «Відродження».

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний