Після початку повномасштабного вторгнення в країни суспільство спрямувало всі свої зусилля на боротьбу із зовнішнім ворогом і очікувало того самого від влади — що принаймні на час великої війни чвари та корупційні схеми буде припинено. Однак тривала активна фаза бойових дій змінює суспільний консенсус щодо реформування та зміни країни.
Сьогодні українці менше бажають долати виклики, пов’язані з реформами, аніж у першій рік повномасштабної війни: 45% «не готових» у 2024-му проти 29% у 2022-му. Це результати опитування, проведеного Info Sapiens на замовлення «Вокс Україна» у вересні 2024 року. Чим зумовлена ця зміна і як вона пов’язана з прогресом реформ? Розповідаємо найголовніше з публічної дискусії присвяченій динаміці суспільних настроїв українців.
Учасники: Ілона Сологуб, наукова редакторка «Вокс Україна», Арман Качарян, начальник відділу з питань інновацій Міністерства охорони здоров’я, Олександр Калітенко, юридичний радник Transparency International, та Любов Галан, співзасновниця правозахисної організації «Принцип».
Пріоритетність реформ
В умовах повномасштабної війни реформування армії — абсолютний пріоритет: без ефективних Сил Оборони втрачають сенс усі інші зміни. Водночас експерти наголошують на складності проведення повноцінної військової реформи під час активних бойових дій. Це створює певний парадокс: найважливіша реформа у часи війни має об’єктивні обмеження у своїй реалізації власне через війну.
В будь-якому разі нам не обійтися без чіткого розуміння, якою має бути армійська реформа. Експертне середовище має різні погляди на її складові, хоча загальний напрямок зрозумілий – значну увагу слід приділити питанням управління військами, переходу на корпусну систему, функціонування оперативно-тактичних угруповань.
Відразу після оборони другий критичний напрямок – це реформа публічного управління. Без модернізації принципів державного управління неможливо посилити спроможності держави навіть за наявності політичного консенсусу та суспільної довіри. Ефективний державний апарат – це фундаментальна умова успішного впровадження будь-яких інших реформ.
Крім того, передумовою реформ є встановлення верховенства права. Отже, нам потрібно ще багато працювати для того, щоб рухатися вперед.
Антикорупційна реформа та суспільні настрої
Останнім часом спостерігається зростання суспільного запиту на боротьбу з корупцією. Після початку повномасштабного вторгнення в країні склався негласний суспільний договір про доброчесність. Згідно з ним всі зусилля потрібно було спрямувати на протидію зовнішній агресії й тимчасово відкласти внутрішні проблеми й корупційні схеми.
Однак із часом численні факти зловживань, особливо пов’язані з військовими закупівлями, гуманітарною допомогою та армійським забезпеченням, спровокували суспільне обурення. Це привело до посилення запиту на громадський контроль та активнішу участь суспільства у протидії корупції.
Попри загальний негативний фон, наявні помітні успіхи в антикорупційній діяльності:
- Збільшення кількості розслідувань та судових вироків.
- Відновлення перевірки електронних декларацій.
- Посилення контролю за звітністю політичних партій.
- І, як наслідок, покращення позицій України в міжнародних рейтингах.
Особливо відзначається прогрес України в Індексі сприйняття корупції Transparency International, де країна за останній рік додала 3 бали. Це виняткове досягнення, оскільки країни, що перебувають у стані війни, зазвичай демонструють негативну динаміку в подібних рейтингах.
Антикорупційна складова є важливою і для морально-психологічного стану особового складу Сил Оборони. Корупційні скандали, особливо ті, що пов’язані з мобілізацією, безпосередньо впливають на мотивацію військовослужбовців. Тому так важливо, окрім загальної антикорупційної реформи, синхронізувати її з реформою військового управління.
Реформа системи охорони здоров’я
Продовженням людиноцентричних змін є медична реформа. Досвід подолання кризових ситуацій, зокрема пандемії COVID-19 та викликів воєнного часу, показав суспільству, наскільки критичну роль грає національна система охорони здоров’я. З війною кількість людей, які потребують медичної допомоги, значно виросла, що підкреслило значущість змін у цій сфері.
Тут помітний прогрес. Декларації з сімейними лікарями уклали вже 31 мільйон українців. Окремо слід відзначити принцип екстериторіальності (надання права рівного доступу до закладів охорони здоров’я незалежно від зареєстрованого місця проживання, – прим. ред.). За допомогою цього принципу система ефективно реагувала спочатку на виклики пандемії, а згодом і на потреби воєнного часу, зокрема у наданні допомоги внутрішньо переміщеним особам.
Також було оновлено матеріально-технічну базу медичних закладів. За останні роки медзаклади придбали понад 300 тисяч одиниць медичного обладнання, серед якого 60 комп’ютерних томографів, 800 апаратів УЗД та 38 магнітно-резонансних томографів. Це більше, ніж за попередні десять років.
Громадська активність і суспільна динаміка
Динаміка суспільного консенсусу вплинула не лише на антикорупційні настрої, а й на залученість громадян. Тому у сфері громадської активності ми бачимо неоднозначні тенденції. Зменшується кількість невеликих волонтерських організацій, які виникли на початку повномасштабного вторгнення. Це, вірогідно, пояснюється виснаженням ресурсів та зміною пріоритетів громадян. Водночас бізнес продовжує підтримувати військові ініціативи – компанії активно розробляють ветеранські політики та програми підтримки військовослужбовців. Для них це важлива складова соціальної відповідальності та репутаційного менеджменту.
Попри це, існують і потенційні ризики зростання соціальної напруженості між активно залученими до війни та рештою суспільства, що підсилюється проблемами з мобілізацією та комплектуванням війська.
Саме тому окремої уваги потребує питання комунікації влади з суспільством щодо мобілізації та участі цивільного населення у війні, котра наразі ведеться доволі обережно. Діалог про роль кожного громадянина у спільних зусиллях із протистояння агресії має бути більш відвертим.
Особливого загострення ця проблема може набути після початку демобілізації. Отже, не можна забувати про громадську залученість у контексті ефективної ветеранської політики.
Державна служба та оплата праці
Питання оплати праці державних службовців залишається предметом активної суспільної дискусії. Наше опитування показало, що 23% опитаних підтримують встановлення ринкового рівня зарплат для держслужбовців, тоді як 42% вважають доцільною прив’язку до середньої зарплати по Україні.
Експерти наголошують: існує прямий зв’язок між рівнем заробітної плати та можливістю залучення кваліфікованих фахівців до державної служби. Низькі зарплати суттєво обмежують доступ компетентних спеціалістів до професії, особливо враховуючи підвищену відповідальність та постійний публічний тиск, із якими стикаються держслужбовці.
Водночас рівень оплати праці хоча й важливий, але не єдиний фактор ефективної роботи держслужбовця. Невідворотність покарання за порушення, ефективна система контролю та прозорість адміністративних процедур, а також розвиток місцевого самоврядування, можуть і мають бути впроваджені задля загального прогресу держслужби та задоволення суспільного запиту на зниження корупційних ризиків.
Фото: depositphotos.com/ua
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
