Цифрова трансформація під тиском обставин

У травні 2019 року новообраний Президент Володимир Зеленський задекларував курс на побудову «держави в смартфоні», де більшість взаємодій громадян із державою можна здійснити у кілька кліків. Для втілення цієї ідеї у вересні того ж року в Україні з’явилося Міністерство цифрової трансформації — окреме відомство, зосереджене саме на цифровізації. Електронні ініціативи, на кшталт Prozorro чи е-декларацій, довели свою ефективність, однак створення міністерства дало можливість збільшити швидкість цифровізації  країни. 

Уже в перший рік свого існування Мінцифри визначило стратегічні орієнтири до 2024 року —  чотири цілі, які мали змінити країну і фактично задали рамку розвитку на наступні роки.

Ціль №1: 100% публічних послуг доступні громадянам та бізнесу онлайн

Важливою віхою на шляху до побудови «держави в смартфоні» стала Дія — мобільний застосунок і вебпортал, які у 2020 році відкрили українцям доступ до цифрових документів і базових онлайн-сервісів. Через Дію Українці отримали можливість реєструвати та закривати бізнес онлайн, змінювати місце реєстрації, отримувати соціальні виплати від держави, оформити шлюб, отримати довідки чи послуги у сфері будівництва, освіти, соцзахисту тощо. До того ж, Україна першою в світі надала цифровому паспорту повну юридичну силу, тому відтепер у багатьох випадках достатньо лише е-паспорта, без потреби носити паперовий. 

За п’ять років у Дії з’явилося понад 30 цифрових документів, стало доступно понад 60 послуг у мобільному застосунку та понад 130 — на вебпорталі. Станом на 2024 рік кількість користувачів Дії перевищила 21,7 млн, а загальна кількість звернень через екосистему перевищила 37 млн. У 2024 році державними е-послугами скористалися 64% громадян. За даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у 2024 році, чоловіки частіше користуються державними е-послугами, ніж жінки: 71% проти 58%. Більшість із них зробили це саме через застосунок «Дія»: ним користуються 58% чоловіків і 45% жінок, тоді як значно менше громадян отримують послуги через портали та сайти окремих міністерств і відомств чи мережу центрів надання адміністративних послуг. Це дозволяє говорити про Дію як про основну платформу взаємодії громадян і бізнесу з державою.  

Це дозволило Україні зробити справжній «цифровий стрибок»: якщо у 2018 році країна посідала 102 місце в глобальному рейтингу цифрового розвитку публічних послуг, то у 2024-му піднялася на п’яте. Цифровізація має й економічний ефект. За оцінками OECD, швидке розгортання цифрових сервісів у 2022 році дало приріст близько 0,8% ВВП за рахунок підвищення прозорості та ефективності державного управління.

Водночас цифрові рішення стали інструментом стійкості: онлайн-документи для тих, хто втратив паперові, які дозволили використовувати для підтвердження особи та оформлення ключових послуг та допомоги, виплати переселенцям через Дію, компенсації за зруйноване житло через програму єВідновлення, яка дала можливість дуже легко подавати заяви на компенсацію за зруйноване чи пошкоджене житло, що прискорило процес відбудови для багатьох сімей. Станом на вересень 2025 року, компенсації за пошкоджене житло на суму 10,6 млрд грн отримали понад 108 тис. українців, а майже 23 тисячі українців отримали житлові сертифікати для придбання житла замість знищеного на загальну суму 33 млрд грн. 

Крім того, через Дію громадяни отримали інструменти для прямої участі у зміцненні економіки та обороноздатності — зокрема через придбання військових облігацій. Для забезпечення національної безпеки було створено єВорог — чат-бот для передачі Збройним силам інформації про позиції ворога та колаборантів.

Проте швидкий розвиток цифрових послуг створив і нові виклики. Головний із них — цифрова нерівність у різних вимірах. Так, у 2023-2024 рр. понад 70% молоді користувалися цифровими послугами, а серед людей старшого віку (70+) таких було лише 22%. Нижчий доступ до онлайн послуг мають і мешканці сільських територій порівняно з містянами, а також малозабезпечені громадяни. У 2024 році в селах електронними послугами користувались 57% населення, а в містах ― 69%. Другий виклик — довіра. Хоча 78-79% користувачів оцінюють свій досвід користування цифровими послугами як позитивний, проте через періодичні скандали з витоками даних зростає  рівень недовіри до електронних сервісів: якщо у 2021 році недовіру висловлювали 16% опитаних, то у 2024-му цей показник виріс до 26%. Отже, технологічний поступ потрібно супроводжувати активнішою комунікацією з громадянами, захистом персональних даних і розвитком цифрової грамотності. 

Попереду — ще амбітніші завдання. До 2026 року уряд планує перевести в цифру ще щонайменше 113 послуг — від медицини до судочинства. Деякі з них уже функціонують,  наприклад, онлайн-послуги для військовослужбовців (надання статусу особи з інвалідністю, оформлення одноразових виплат) чи реєстраційні дії з транспортними засобами. Але справжнім успіхом стане не кількість сервісів, а те, чи зможуть ними користуватися всі групи населення — від студентів до пенсіонерів. 

Ціль №2: 95% населених пунктів (точніше, населенних пунктів, де живуть 95% населення – ред.), соціальних об’єктів і головних автошляхів мають покриття швидкісним інтернетом

Ідея «держави в смартфоні» вимагала не лише створення нових цифрових сервісів, а й розвитку базової інфраструктури. Саме тому серед чотирьох головних стратегічних цілей новоствореного Міністерства цифрової трансформації у 2019 році було завдання забезпечити до 2024 року 95% населення, соціальних об’єктів і головних автошляхів високошвидкісним інтернетом.

На той час доступ до мережі в Україні був далеким від рівномірного. У 2019 році близько 71% українців регулярно користувалися інтернетом. У містах рівень проникнення становив понад 74%, тоді як у селах — лише близько 58% (рис. 3).

В 2019 році в Україні запустили 4G-зв’язок, і доступ до нього отримали близько 76% населення, проте соціальна інфраструктура (школи, лікарні, бібліотеки) часто залишалася без підключення. Для мобільних операторів розбудо  ця ва мереж у таких об’єктах не була пріоритетом, адже вони зосереджували інвестиції насамперед у місцях із більшою концентрацією користувачів. Ця ситуація робила неможливим втілення масштабної цифровізації, тому розвиток інтернет-покриття став окремою національною ціллю. 

Для її досягнення у 2020-2021 роках уряд реалізував програму «інтернет-субвенції» для забезпечення доступу до швидкісного інтернету в сільських громадах, де будівництво мереж економічно непривабливе для провайдерів. Держава виділяла кошти на прокладання оптоволоконних ліній до шкіл, лікарень, бібліотек та ЦНАПів, а громади зі свого боку готували проектну документацію та проводили конкурси з вибору провайдера. Таким чином витрати на будівельні роботи покривалися з держбюджету, а місцева влада відповідала за організацію процесу на місцях. Завдяки програмі понад мільйон українців та 7 500 соціальних об’єктів у більш ніж 3 000 селах отримали доступ до швидкісного інтернету. Проєкт зменшив цифровий розрив між містом і селом та підключив критично важливі заклади до інтернету. На кінець 2024 року 89% закладів соціальної сфери мали доступ до швидкісного інтернету.

Паралельно мобільні оператори інтенсивно розгортали 4G: станом на кінець 2024 року 97,6% населення мали доступ до цієї мережі. А от доступ до широкосмугового інтернету є у значно меншої частки населення – у 63%. Проте мобільний інтернет не може повністю замінити фіксоване підключення. Його швидкість і стабільність залежать від навантаження на мережу, тож у населених пунктах, де немає волоконно-оптичного інтернету (приблизно 15% населених пунктів на 2023 рік), якість зв’язку часто погіршується, оскільки всі користуються виключно мобільною мережею. Важливою новацією у вирішенні цієї проблеми стане запуск у 2025 році технології Direct to Cell, який анонсував «Київстар» у співпраці зі Starlink. Її суть у тому, що смартфони з 4G зможуть напряму підключатися до супутників навіть без наземних базових станцій. Це не замінить повноцінний мобільний інтернет, адже початково йдеться лише про базові сервіси на кшталт SMS чи передачі невеликих обсягів даних, однак така технологія може стати справжнім проривом для віддалених і малих населених пунктів або ж під час перебоїв в енергопостачанні. Direct to Cell поки випробовують у межах 200-кілометрової зони в Україні, але вже з листопада 2025 компанія планує надати своїм абонентам доступ до супутникового мобільного зв’язку, і принаймні протягом року послуга залишатиметься безкоштовною.

Повномасштабне вторгнення завдало значної шкоди інфраструктурі: на квітень 2023 року було зруйновано або пошкоджено понад 4 300 базових станцій та значну частину магістральних мереж. Загалом сума збитків сектору електронних комунікацій оцінена у більш ніж 2 млрд дол станом на кінець 2023 року. Тому Мінцифри зосередилося на відновленні зв’язку в деокупованих районах та стійкості мереж. Значну роль відіграла міжнародна підтримка. Наприклад, уряд Німеччини в 2023 році виділив грантове фінансування для відновлення інтернет-покриття у постраждалих регіонах, за яким телеком-компанії могли отримати до 10 тис. євро на обладнання та роботу мереж у деокупованих областях.

У 2023 році уряд у співпраці з Nokia запустив проєкт модернізації мобільних і фіксованих мереж для підвищення їхньої енергонезалежності. Провайдери у свою чергу впроваджували технології xPON для забезпечення життєво важливого доступу до зв’язку під час відключень електрики. Така технологія дозволяє мережі функціонувати до 72 годин без електрики. Станом на 2024 року понад 4,2 млн абонентів фіксованого інтернету користувалися  xPON, що становить 48,5% від усіх точок фіксованого інтернету. Як результат, за рейтингом Digital Quality of Life Index Україна очолює рейтинг країн за показником стабільності фіксованого інтернету.

На кінець 2024 року Мінцифри відзвітувало про забезпечення 90% населення на підконтрольній території України доступом до швидкісного інтернету. І хоч досягнення 95% покриття швидкісним інтернетом можна вважати завданням, близьким до виконання, проте сама ціль не втрачає актуальності, а трансформується, адже йдеться не лише про доступ, а й про якість та стійкість мереж. Це відображено і в умовах Ukraine Facility: окремий розділ програми передбачає імплементацію оновленого плану розподілу та користування радіочастотним спектром. Фактично це продовження роботи, розпочатої в 2019 році, але на новому технологічному рівні — створення основи для розвитку 5G та подальшої цифровізації економіки. У 2024-2025 роках були започатковані пілотні проекти запуску  5G, але повноцінний комерційний запуск цієї мережі можливий лише після завершення війни.

Україна вже зробила важливі кроки в цьому напрямі. У червні 2025 року уряд затвердив Стратегію розвитку сфери електронних комунікацій до 2030 року, реалізація якої збільшить ВВП орієнтовно на 56 млрд грн. Вона передбачає відновлення пошкоджених мобільних і фіксованих мереж, підключення 75% домогосподарств і 99% соціальних об’єктів до гігабітного інтернету, забезпечення якісного мобільного зв’язку для 98% населення, а також гармонізацію законодавства з ЄС і приєднання до єдиної роумінгової зони Євросоюзу. В 2024 році ЄС ухвалив принципове рішення інтегрувати Україну до режиму «роумінг як удома» з 1 січня 2026 року. Це означає, що українці зможуть користуватися мобільним зв’язком у ЄС, а європейські абоненти — в Україні за внутрішніми тарифами.  

Ціль №3: 6 млн українців залучені до програми розвитку цифрових навичок

На початку цифрової трансформації виявилося, що проблема не лише у відсутності покриття інтернетом, а й у низькому рівні цифрових навичок у населення. За даними Мінцифри, у 2019 році 53% українців мали рівень цифрових навичок нижче базового, а 15% не мали жодних навичок. Саме тому серед чотирьох цілей Мінцифри з’явилася амбітна задача — залучити до 2024 року щонайменше 6 мільйонів українців до програм розвитку цифрової грамотності.

У 2021 році уряд ухвалив Концепцію розвитку цифрових компетентностей. Документ визначив, що цифрові компетентності є обов’язковою складовою освіти та професійної підготовки громадян, а також передбачив створення національної рамки цифрових компетентностей, узгодженої з європейською моделлю DigComp 2.1. 

Концепція стала методологічним підґрунтям для досягнення мети у 6 мільйонів залучених громадян, а практичним інструментом її виконання був запуск у 2020 році національної платформи «Дія.Цифрова освіта». У форматі коротких освітніх серіалів вона навчає користуватися смартфоном, працювати з е-документами чи захищати свої дані в інтернеті. Станом на 2023 рік Мінцифри досягло поставленої мети, залучивши 6 мільйонів українців до програм цифрової грамотності через онлайн платформу та мережу офлайн хабів цифрової освіти. За цей час частка українців, що володіють цифровими навичками нижче базового рівня, скоротилась до 40,4%, а решта 60% мають базовий або просунутий рівень цифрових навичок.

Повномасштабна війна посилила запит на цифрові послуги та потребу в цифрових навичках. Адже українці через «Дію» отримували документи, подавали заявки на допомогу, повідомляли про пошкоджене майно. У відповідь навчальні програми доповнили новими курсами: про кібергігієну, медіаграмотність та цифрову безпеку. 

Паралельно почали з’являтися ініціативи, орієнтовані на підготовку нової генерації цифрових лідерів. Для прискорення змін з 2020 року Кабмін запровадив посади CDTO (Chief Digital Transformation Officer) — заступників із цифровізації в різних державних органах. Відповідно для підготовки кваліфікованих спеціалістів у 2024 році стартував CDTO Campus — перший у світі технологічний освітній проєкт для державного сектору. За перший рік проєкт отримав понад 2 600 заявок від теперішніх та потенційних держслужбовців, що хотіли б долучитися до нього. 440 учасників пройшли навчання та вдосконалили свої цифрові й лідерські навички. 

Щоб довгостроково вирішити проблему низьких цифрових навичок, Мінцифри та МОН створили  освітню екосистему «Мрія», щоб працювати над їх формуванням із дитинства. Платформа занурює школярів у цифрове середовище з ранніх років: через застосунок діти планують уроки, виконують і перевіряють домашні завдання, отримують розклад та іншу корисну інформацію. Щоденна практика роботи з цифровим продуктом робить використання технологій природним і невід’ємним елементом навчання. У 2024 році перший семестр із «Мрією» завершили 40 пілотних шкіл. 

Таким чином, ціль у 6 млн українців, що залучені до програм розвитку цифрових навичок, трансформувалася у формування широкої екосистеми – від цифрової грамотності для всіх до розвитку висококваліфікованих фахівців і цифрових лідерів. Цю логіку підкріплює і WINWIN-стратегія до 2030 року, що пріоритизує розвиток людського капіталу, освітніх технологій (EdTech) і цифрових інновацій. 

Ціль №4: 10% частка IT у ВВП країни

Одним із ключових пріоритетів уряду України стало створення сприятливого середовища для розвитку ІТ-бізнесу. Відповіддю на цей виклик стала ініціатива Дія.City, запущена у лютому 2022 року — буквально напередодні повномасштабного вторгнення. Фактично Дія.City — це спеціальний податково-правовий режим для ІТ-компаній, де податкові ставки для резидентів у кілька разів нижчі за загальнонаціональні. Резиденти сплачують лише 5% ПДФО, 5% військового збору та 22% ЄСВ з мінімальної зарплати. Замість стандартних 18% податку на прибуток компанії можуть обрати 9% податку на виведений капітал, який нараховується лише при виплаті дивідендів чи виведенні коштів.

Компанії в Дія.City можуть гнучко працювати зі спеціалістами: окрім звичайних трудових договорів дозволено використовувати гіг-контракти. Цей формат співпраці  дозволяє залучати фахівців до роботи над окремими проєктами без зарахування їх до штату. На відміну від договору цивільно-правового характеру, за яким оплачується лише результат роботи (наприклад, готовий продукт чи послуга), гіг-контракт передбачає оплату робочого часу та гарантує спеціалісту соціальні права: оплачувані відпустки, лікарняні, захист від незаконного звільнення. Якщо порівнювати з моделлю ФОП, гіг-контракти зменшують ризики для спеціаліста: йому не потрібно вести бухгалтерію чи самостійно сплачувати податки, адже ці питання бере на себе компанія.

В Дія.City інвестори можуть укладати угоди з українськими ІТ-компаніями не лише за українським законодавством, а й за англійським правом, яке звичніше для міжнародного бізнесу та має відпрацьовані механізми захисту. Це підвищує довіру до українських компаній. Передбачені й опціони (можливість викупити частку в бізнесі за фіксованою ціною) та конвертовані позики (коли інвестиція може перетворитися в частку в компанії). Окремий акцент на захист інтелектуальної власності та персональних даних: резиденти мають правові механізми для оформлення прав на продукти й захисту їх від незаконного використання.

Спершу проєкт був орієнтований переважно на аутсорсингові компанії, дослідницькі центри та технологічні стартапи. Та війна швидко змінила пріоритети. Нині в межах Diia.City особлива увага приділяється компаніям, що працюють у сфері оборонних технологій, зокрема розробникам безпілотних систем. Це дозволяє одночасно підтримувати розвиток цивільного ІТ-сектору та посилювати обороноздатність держави. 

Станом на жовтень 2025 року у Дія.City налічується 2836 резидентів. Серед них як глобальні корпорації (Ajax, Visa, Samsung, Intellias, EPAM), так і лідери українського ринку (SoftServe, GlobalLogic). 

Паралельно уряд розвиває проєкт е-резидентства. Він дозволяє іноземним спеціалістам у сфері ІТ та креативних індустрій дистанційно вести бізнес в Україні та автоматично сплачувати тут податки. Офіційний запуск програми відбувся у вересні 2024 року. За перший тиждень із моменту запуску на статус е-резидентства надійшло понад 200 заявок, а 9 осіб підтвердили цей статус та відкрили рахунки в українських банках. За перший рік роботи програми статус е-резидента отримали 116 осіб, з яких 85 зареєструвалися як ФОП та відкрили рахунки в українських банках, тоді як Мінцифри планувало залучити до проєкту близько 1000 учасників до вересня 2025 року, що у фінансовому вимірі дорівнює приблизно 1 млн дол. надходжень до українського бюджету на рік. Зараз програма доступна для громадян Індії, Пакистану, Таїланду та Словенії.

Попри помітні успіхи, досягти стратегічної мети — 10% ВВП від ІТ — Україні поки що не вдалося. За оцінками аналітиків, сектор ІТ в 2024 році становив близько 3,4-5% ВВП. За оцінкою Digital State UA, внесок ІТ до ВВП був 3,4%, а в 2022 році майже 5%. Розвиток індустрії стримує війна та пов’язані з нею ризики: мобілізація спеціалістів, загрози безпеці, удари по енергетичній інфраструктурі, які змушують компанії інвестувати в резервні рішення та підвищують витрати, одночасно знижуючи продуктивність. Додатковим бар’єром є зміни світового ринку: бюджети на аутсорсинг у світі зменшилися, конкуренція посилилася, і українським компаніям доводиться ще жорсткіше боротися за клієнтів. Є й внутрішні проблеми, наприклад, дефіцит людського капіталу, адже відплив фахівців за кордон і зростання вигорання серед тих, хто залишився, обмежують можливості для масштабування проєктів. 

Зважаючи на ці проблеми, важливим моментом є підготовка нових кадрів. Для цього у 2022 році в Україні запустили програму IT Generation (проєкт Міністерства цифрової трансформації разом із партнерами: блокчейн-екосистемою Binance та Львівським ІТ Кластером), мета якої — дати шанс людям без попереднього досвіду в ІТ здобути нову професію. Учасники могли обирати серед кількох напрямів: front-end та back-end розробка, тестування програмного забезпечення, UI/UX-дизайн, цифровий маркетинг. Навчання тривало декілька місяців у партнерських ІТ-школах. Всі витрати на навчання покривало донорське фінансування (зокрема USAID). У першій хвилі заявки на навчання подали понад 22 тисячі осіб, із яких близько 2 тисяч людей отримали можливість пройти повний курс. Але в ІТ-галузі змогли працевлаштуватися лише 20% з них (368 осіб). 

І все ж, попри виклики, ІТ залишається одним із головних «експортерів стійкості» України. На початок 2025-го 43% усього експорту послуг — це саме ІТ й телекомунікації. У 2024 році ІТ-індустрія принесла в українську економіку $6,45 млрд експортних надходжень (3,4% ВВП).

Нові стратегічні орієнтири цифрової трансформації

Перші чотири цілі Мінцифри задали темп і заклали фундамент для «держави в смартфоні», а наступний етап реформи відкриває ще амбітніший горизонт. До 2028 року Мінцифри визначило п’ять стратегічних завдань (рис. 4), які тепер плануються на основі методології цілей та ключових результатів (методологія Objectives and Key Results (OKR)), яка передбачає формулювання цілей та конкретних вимірюваних результатів, що показують прогрес у їх досягненні. 

Ці орієнтири перегукуються із завданнями, які Україна взяла на себе в межах Ukraine Facility: забезпечення населення якісним зв’язком, посилення кібербезпеки, розвиток інноваційних компаній і поступове руйнування бар’єрів між українським та європейським цифровими просторами. 

Єдиним із чотирьох поки що нереалізованих індикаторів відповідно до Ukraine Facility Plan у частині цифрової трансформації залишається підтримка електронної ідентифікації. Україна повинна привести власне законодавство у відповідність до Регламенту ЄС eIDAS (Electronic Identification, Authentication and Trust Services), що зробить можливим взаємне визнання української е-ідентичності в ЄС. Для громадян і бізнесу це означатиме, що українські цифрові інструменти зможуть використовуватися на рівні з європейськими, без дублювання і додаткових бар’єрів. За планом уряд має виконати цей індикатор до 2 кварталу 2026 року.

Фактори, що впливають на цифрову трансформацію

Проте розвиток цифрової держави залежить не лише від внутрішньої стратегії Мінцифри чи зобов‘язань перед партнерами. На нього впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники, які формують цілі сценарії майбутнього. Аналіз за методикою STEEPLE дає змогу окреслити як можливості, що стимулюють цифрову трансформацію, так і ризики, які створюють бар’єри для її розвитку.

Серед драйверів, які позитивно впливають на хід реформи, — розширення інтернет-покриття, зростання цифрових навичок населення, активна участь бізнесу у створенні нових сервісів. Кожен із цих факторів безпосередньо пришвидшує впровадження електронних сервісів: більше людей отримує доступ до «Дії», більше компаній використовують електронні документи, а штучний інтелект робить держпослуги швидшими та зручнішими. 

Водночас ключові виклики формують і зони ризику. Цифрова нерівність означає, що частина громадян досі не мають стабільного доступу до інтернету або достатніх навичок користування цифровими сервісами. Низький рівень довіри до держави стримує навіть найуспішніші проєкти, адже громадяни сумніваються у безпеці персональних даних. Енергетична нестабільність під час війни ставить під загрозу безперервність роботи цифрових послуг, а кіберзагрози роблять очевидною потребу в інвестиціях у захист критичної інфраструктури. Нарешті, швидкий розвиток штучного інтелекту може стати як величезним шансом, так і викликом: без чітких правил його використання зростають ризики дискримінації, помилок в ухваленні рішень та поширення дезінформації, але водночас і надмірна зарегульованість ШІ може уповільнити його розвиток всередині країни. 

Щоб оцінити, як ці протилежні тенденції можуть розгортатися, ми використали в дослідженні форсайт-метод драйверів майбутнього (future wheels). Він дає змогу побудувати карту можливих наслідків: від очевидних перших ефектів до опосередкованих і віддалених результатів, які формують сценарії майбутнього. На рис. 5 представлені драйвери майбутнього та їхні імовірні впливи.

Подальший успіх цієї реформи залежить від того, наскільки ефективно держава зможе підсилити позитивні фактори та мінімізувати ризики. Для цього необхідно послідовно працювати у кількох напрямках.

Передусім варто посилювати доступність цифрових рішень: розширювати інтернет-покриття по всій країні, забезпечувати обладнанням вразливі групи й розвивати програми навчання цифровій грамотності для людей старшого віку. Не менш важливо працювати над відновленням довіри громадян через максимально прозорі алгоритми роботи цифрових сервісів  та належний захист чутливої інформації.

Ще одним ключовим напрямом є гарантування безперервності цифрових сервісів. Для цього слід інвестувати в резервні джерела живлення, хмарні рішення, які забезпечать роботу послуг навіть у кризових умовах. 

Розвиток нових технологій, зокрема штучного інтелекту, вимагає чіткого регулювання: необхідно встановити зрозумілі правила його використання в державному секторі, аби уникнути політизації, дискримінації чи помилкових рішень.

Нарешті, важливим завданням є активне залучення бізнесу й громадян до створення та вдосконалення цифрових сервісів. Лише партнерська модель, що враховує реальні потреби користувачів і дозволяє будувати зручні рішення з першого дня, може забезпечити справжню сталість реформи.

Цифрова трансформація України розгортається не рівномірно, а під впливом різноспрямованих чинників, одні з яких відкривають нові можливості, а інші створюють бар’єри. Тому подальший успіх цифрової трансформації залежатиме від того, наскільки ефективно держава й суспільство зможуть підсилити позитивні драйвери та мінімізувати ризики.