У фокусі Індексу реформ: впровадження реєстрованих партнерств

У фокусі Індексу реформ: впровадження реєстрованих партнерств

Photo: ua.depositphotos.com / VadimVasenin
19 Квітня 2023
FacebookTwitterTelegram
1574

Чинне законодавство регулює лише «традиційні» шлюби. Тому в сучасному суспільстві воно виявилося недостатнім для юридичної фіксації різнопланових союзів між людьми, які хочуть унормувати широке коло взаємних обов’язків і прав. Так, поза увагою залишаються відносини осіб без романтичного чи сексуального підґрунтя, але пов’язаних спільним побутом. Також поза легальним способом зафіксувати взаємні права та обов’язки залишаються одностатеві пари. 

Як відповідь на такі проблеми, наприкінці 1980-х років у світі з’явилася можливість реєструвати партнерства, які не передбачають створення «традиційної» сім’ї. У різних країнах такі відносини мають назву реєстроване партнерство (registered partnership), цивільний союз (civil union), фактичний шлюб (сommon-law marriage), домашнє партнерство (domestic partnership), життєве партнерство (life partnership) тощо. У Європі зазвичай використовують термін «реєстроване партнерство», на відміну від північноамериканського «цивільного союзу». Великобританія використовує термін «цивільне партнерство». 

Довідково. Згідно з європейським законодавством, шлюб – це акт, яким офіційно формуються правові відносини між двома особами. Законність такого союзу може бути встановлена цивільно (в офіційних органах влади та на законних підставах без участі релігійних інституцій), релігійно (реєстрація перед релігійним представником) або в інший спосіб, визнаний законодавством кожної окремої країни. Здебільшого країни світу визнають цивільний шлюб або на законодавчому рівні надають юридичну силу релігійному шлюбу однак є країни, наприклад Саудівська Аравія, де визнаються лише релігійні шлюби. 

Історично  на основі культурних (зокрема релігійних) традицій шлюб укладався між чоловіком та жінкою, хоча є історичні свідчення одностатевих шлюбів зі стародавніх часів. Надалі секуляризація (розділення світської та церковної влади), передбачала закріплення союзу законом світської влади. 

У всіх країнах ЄС цивільний шлюб має загальновизнаний правовий статус. Деякі країни ЄС визнають релігійний шлюб рівноцінним цивільному шлюбу (наприклад, Данія, Естонія, Греція, Італія, Польща, Словаччина, Іспанія, Норвегія та ін.), а деякі – ні (у Франції релігійний шлюб не має жодних наслідків для сімейного статусу). 

Окрім офіційного шлюбу, є домовленості, в яких сторони живуть разом протягом певного періоду часу, не оформляючи свої стосунки у вигляді цивільного та/або релігійного шлюбу – це згадані вище цивільні союзи (партнерства). Їхнє визнання державною владою регулюється у кожній країні або території окремо. Різниця між шлюбом та партнерством здебільшого пов’язана не з сімейним законодавством, а з правами, які члени подружжя мають в інших сферах – зокрема, спрощений порядок імміграції, пенсійні схеми та ін. 

В Україні визнаються лише цивільні шлюби між особами різної статі. У судовому порядку можна довести фактичний шлюб, тобто коли різностатева пара проживає разом, має спільний побут, але не зареєструвала відносини у державних органах, оскільки відповідно до статті 21 Сімейного кодексу України, «проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя».

Загалом цивільне (реєстроване) партнерство можна визначити як юридично оформлений союз двох осіб. Цей союз може бути як між особами однієї статі, так і у різностатевих пар, які перебувають у романтичних або партнерських відносинах (друзі, співмешканці, знайомі). Для ЛГБТК-пар цей механізм є кроком до юридичного визнання та офіційного оформлення їхніх стосунків у разі, коли укласти шлюб неможливо. 

Наприклад, у Франції з 1999 року цивільні партнерства оформляються у вигляді «цивільного договору солідарності» (pacte civil de solidarité) і мають значне поширення серед різностатевих пар, так само як і в Нідерландах, які запровадили партнерства з 1998 року (рис. 1). Наразі близько 95% партнерств у Франції та 97% партнерств у Нідерландах укладаються між різностатевими партнерами, хоча у роки їх впровадження 42% партнерських союзів у Франції та 65% у Нідерландах були одностатевими.

Рисунок 1. Кількість шлюбів та цивільних партнерств у Франції та Нідерландах у 1998-2021 роках 

Джерело: INSEE, CBS

Окрім регулювання союзів двох осіб незалежно від статі, виникають нові форми відносин, які потребують офіційного визнання та юридичного оформлення. Таким викликом постали відносини у рамках консенсуальної немоногамії, тобто союзи, де є більше двох партнерів одночасно. Наразі існують лише декілька прикладів їхнього юридичного визнання. Один із них стосується визнання у 2020 році поліаморного домашнього партнерства у місті Сомервіль штату Массачусетс, для того, щоб партнери, які не перебувають у шлюбі, могли відвідувати своїх хворих на коронавірус партнерів у лікарні. До такої практики доєдналися й інші міста цього штату. Інший приклад стосується одиничного випадку визнання державним нотаріусом цивільного союзу трьох осіб у Бразилії у 2012 році, який був укладений у відповідності до формальних вимог (спільна адреса проживання та банківський рахунок). До таких союзів не відносяться поліандрія (багатомужество) або полігінія (багатоженство), наприклад, за законами шаріату у Саудівській Аравії, оскільки у цьому разі чоловік укладає шлюб із кожною жінкою окремо. 

Зараз на міжнародному рівні не існує єдиного уніфікованого підходу до регулювання партнерств. Обсяг прав та обов’язків варіюється від країни до країни – від аналогічних до прав в офіційних шлюбах до обмежених лише фінансовими і майновими питаннями та статусом. Здебільшого учасники реєстрованого партнерства мають менший правовий захист, ніж партнери у шлюбі. Найчастіше обмеження стосуються питань усиновлення дітей (як третіх осіб, так і одного з партнерів) та спільного прізвища. Натомість цивільне партнерство зазвичай розширює можливості для двох повнолітніх осіб щодо спадкування чи наживання спільного майна, набуття статусу близьких осіб.  Зазвичай реєстроване партнерство легше укласти та розірвати, аніж шлюб. 

Олена Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA:

«В першу чергу це стосується майнових прав, питань успадкування. А також питань, які стосуються ситуації, коли людина хвора або потребує екстреного медичного втручання. Тобто всі права, які мають належати подружжю. Власне, законодавство про реєстровані партнерства має ці несправедливості усунути».

Що у світі

Першою у світі країною, яка запровадила реєстровані партнерства, була Данія – це сталося у 1989 році і стосувалося одностатевих пар (див. додаток, табл. 1). У 2012 році країна легалізувала одностатеві шлюби та відмовилася від інституту реєстрованих партнерств. 

Наразі 79 країн та територій визнають одностатеві шлюби та/або цивільні партнерства.

За ставленням до цього питання країни світу можна поділити на чотири групи (рис. 2):

  • У 159 країнах та територіях визнаються лише традиційні шлюби між жінкою та чоловіком. Здебільшого це мусульманські країни Близького Сходу, Африки та Азії, а також пострадянські країни, зокрема Україна. 
  • Укласти цивільне партнерство та традиційний шлюб можна у 14 країнах та територіях (наприклад, Бермудські острови).
  • Всі форми союзів – шлюби різно- та одностатеві та цивільні партнерства– можна укласти у 44 країнах та територіях. 
  • Лише шлюби як для різностатевих, так і для одностатевих пар дозволені у 19 країнах та територіях. Плюс 2 окремі території Королівства Нідерланди – Кюрасао та Сінт-Мартен – визнають одностатеві шлюби, укладені за кордоном. 

Рисунок 2. Розподіл країн світу за групами визнання шлюбів та партнерств (станом на березень 2023 року)

Джерело: ILGA World

Примітка. У Канаді, Іспанії, Мексиці, Японії та США регулювання цивільних партнерств (їхнє визнання) здійснюється в рамках місцевих юрисдикцій. В Ізраїлі визнаються лише одностатеві шлюби, укладені за кордоном. 

Європа має найбільшу частку країн, у яких запроваджено одностатеві союзи (шлюби і цивільні партнерства) – 64% (35 із 55 країн). За нею йдуть Америки (46%) та Океанія (33%). Серед країн Африки та Азії таких лише 9% та 4% відповідно.

Рисунок 3. Частка країн, які мають одностатеві союзи (шлюби та/або цивільні партнерства), у кожному регіоні світу, %

Джерело: ILGA World

Частина країн спочатку дозволяли цивільне партнерство, а потім залишили законодавчу можливість укладання лише шлюбів для всіх пар незалежно від статті, за прикладом Данії. Зокрема, це скандинавські країни (Швеція, Фінляндія, Норвегія), Німеччина та Ірландія. Частина європейських країн залишила опцію вибору між шлюбом та реєстрованими партнерствами, зокрема Великобританія, Австрія, Бельгія, Іспанія та ін.

З-поміж країн Європейського Союзу законодавчо не закріплені ані реєстровані партнерства, ані одностатеві шлюби у таких країнах як Болгарія, Латвія, Литва, Польща, Румунія та Словаччина, оскільки в їхніх конституціях та кодексах прямо прописано, що шлюб укладається між чоловіком і жінкою. Латвія, Литва, Словаччина та Румунія робили спроби ухвалення законів про цивільні партнерства у 2019-2022 роках, однак всі вони не були фіналізовані.  

Віталія Лебідь, адвокатка, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ:

«Європейський суд з прав людини за останні роки розглянув декілька справ відносно різних європейських країн і встановив порушення статті 8 та 14 Європейської конвенції з прав людини у державах, де не було жодним чином забезпечено права одностатевих пар (наприклад, такі порушення були встановлені у справах відносно Італії, Греції, Росії). Наразі на розгляді Європейського суду з прав людини перебуває справа, представлена юристами Центру стратегічних справ УГСПЛ, що стосується дискримінації одностатевих пар в Україні через неможливість легалізувати свої стосунки. Найближчим часом ми очікуємо на рішення Суду у цій справі. З огляду на практику ЄСПЛ, Суд встановить порушення Україною через відсутність відповідного законодавчого регулювання цього питання. Європейська конвенція з прав людини не встановлює вимоги державам поширювати право на шлюб на одностатеві пари. Проте у практиці Європейського суду встановлено, що держава зобов’язана вжити заходів для легалізації відносин гомосексуальних пар у будь-якій формі. Це означає, що держава має передбачити у своєму законодавстві положення, які дозволятимуть мати відносини одностатевим парам, які визнаватимуться і охоронятимуться законом. В якій формі буде забезпечуватися це право – на розсуд держави. Сьогодні серед 46 країн-членів Ради Європи 30 держав (тобто більшість) уже запровадили різні форми легалізації одностатевих пар, отже, існує європейський консенсус у цьому питанні».

Сприйняття одностатевих партнерств в Україні

За останні 10 років в Україні значно покращилося ставлення до прав ЛГБТК+, зокрема що стосується  їхнього права на юридичне оформлення відносин. 

Згідно з дослідженням Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, напередодні повномасштабного вторгнення Росії суттєво зменшилася частка респондентів, які в жодному разі не хотіли надавати право одностатевим парам на реєстрацію стосунків – з 59% у 2013 році до 36% у 2022 році (рис. 4). Частка респондентів, які вважали, що таке право має надаватися, виросла с 15% до 27%. При цьому найбільшу підтримку розширенню прав для ЛГБТК+ надає молодь у віці 18-34 років: у 2013 році 17% молоді висловлювались за, а у 2022 році ця частка виросла до 58%.

Рисунок 4. Чи вважаєте ви, що гомосекусуальні пари повинні мати право зареєструвати свої стосунки, як і звичайна подружня пара?, % 

Джерело: ЦСЕП ім. Ю. Саєнка 

Схожі результати щодо офіційної реєстрації одностатевих відносин показало дослідження КМІС (рис. 5). За період з 2016 по 2022 відсоток респондентів, які підтримують запровадження реєстрованого партнерства для одностатевих пар збільшився (з 5% до 24%), а частка тих, хто виступає проти такої опції, впала з 69% до 42%.

Рисунок 5. Чи підтримуєте Ви запровадження реєстрованого партнерства для одностатевих пар, подібного до звичайного шлюбу, але без права на спільне всиновлення дітей?

Джерело: КМІС на замовлення Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ»

Найсвіжіше дослідження, проведене National Democratic Institute у січні 2023 року, показує, що респонденти простіше відносяться до надання ЛГБТК-парам права на цивільне партнерство, аніж права на шлюб (рис. 6): 56% за партнерство (повністю та скоріше погоджуюсь) та 44% за шлюб.

Рисунок 6. Результати опитування щодо прав для ЛГБТК+ від National Democratic Institute у січні 2023 року

Джерело: National Democratic Institute

Отже, українське суспільство стало відкритішим до питання надання рівних прав та можливостей ЛГБТК-парам, хоча й досі залишаються громадяни з вкрай радикальними поглядами. При цьому, наразі важливішим є саме термін, який застосовується для визначення стосунків одностатевих пар: українцям простіше сприйняти поняття «партнерство» без романтичних, традиційно-сімейних та релігійних конотацій, притаманних терміну «шлюб». Це відкриває вікно можливостей для офіційного запровадження нового інституту й водночас не потребує внесення змін до Конституції України. 

Війна стала одним із каталізуючих факторів актуалізації вирішення питання впровадження реєстрованих партнерств в Україні. Зокрема, медійного розголосу набула історія Лєди Космачевської, яка заявила про намір укласти шлюб із другом-геєм, аби у разі його зникнення чи загибелі мати можливість вирішити всі юридичні питання, оскільки її друг не має близьких родичів, окрім партнера, з яким він у відносинах понад 15 років.

Володимир Яворський, експерт Центру громадянських свобод:

«Потреба у законодавчих змінах виросла з війною, тому що люди, які мобілізовані і частини їхньої сім’ї, з якими вони проживали, фактично не мають багато прав, які пов’язані з їхньою службою. Наприклад, якщо людина поранена, пропала безвісти, потрапила в полон або загинула, її партнер фактично не має права навіть отримати інформацію про цю людину. Крім того, вони не мають права доступу до лікарень. У них частіше виникають проблеми зі спадкуванням майна. На сьогоднішній день, навіть якщо партнери разом прожили 20 років, то фактично держава їх не визнає, і не вважає частиною сім’ї. Тому потреба продиктована захистом тисяч людей, які постійно відчувають дискримінацію».

Законодавчі ініціативи про реєстровані партнерства

Прогрес у цьому напрямку почався із затвердження 2015 року Національної стратегії у сфері прав людини, на виконання якої уряд розробив План дій. В ньому передбачалася розробка законопроєкту «про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема володіння та успадкування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності, конституційного права несвідчення проти свого партнера» до II кварталу 2017 року. Однак у 2018 році Міністерство юстиції офіційно заявило, що підготовка відповідного НПА «не на часі», оскільки «питання потребує подальшого вивчення та опрацювання». Фактично йшлося про опір з боку органів місцевого самоврядування та громадських та релігійних організацій, які виступають за «традиційні сімейні цінності».

На той час було підготовлено кілька законопроєктів про цивільні партнерства: «Про цивільне партнерство» від народної депутатки Катерини Лук’янової VI скликання та аналітичної групи «Левіафан», а також декілька варіантів законопроєктів «Про сімейне партнерство» від правозахисного ЛГБТ Центру «Наш світ». Про роботу над концепцією закону у колаборації із громадськими та правозахисними організаціями також повідомляла Українська Гельсінська спілка з прав людини. Однак жоден із варіантів не дійшов до реєстрації у ВРУ.

Існують два алгоритми інтеграції цивільного (реєстрованого) партнерства у законодавство: «модель винятків» та «модель переліку». Відповідно до першої, у законі зазначається, що реєстровані партнери мають всі ті права та обов’язки, що і партнери у шлюбі, крім винятків, які прямо зазначаються. Друга модель передбачає конкретний перелік прав та обов’язків партнерів.

«Друге дихання» питання реєстрованих партнерств отримало влітку 2022 року. Петиція про легалізацію одностатевих шлюбів, ініційована Анастасією Совенко, набрала необхідні 25 тис. підписів та була розглянута Президентом України. Володимир Зеленський повідомив, що уряд «напрацьовує варіанти рішень стосовно легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства у рамках роботи з утвердження та забезпечення прав і свобод людини». 

На початку 2023 року Святослав Шеремет, експерт з питань ЛГБТК, повідомив, що Міністерство юстиції почало роботу над законопроєктом про цивільні партнерства і має її завершити до грудня поточного року. Він також зазначив, що за основу взято концепцію, розроблену громадськими організаціями. 

Роботу над законопроєктом від уряду підтвердила на початку березня і заступниця міністра юстиції з питань євроінтеграції Валерія Коломієць. Хоча тексту документу поки нема, за її словами, концепцією передбачається запровадження реєстрованого цивільного партнерства лише для одностатевих пар, визначається конкретний перелік їхніх прав та обов’язків, регулювання партнерського договору. Шлюби, які були укладені між громадянами України однієї статі за кордоном, будуть прирівнюватися до реєстрованого партнерства в Україні. Планом законопроєктної роботи ВРУ на 2023 передбачається розгляд даного проєкту (завдання № 297) у IV кварталі.

Водночас, 13 березня 2023 року у ВРУ було офіційно зареєстровано альтернативний законопроєкт №9103, який подала 7 березня народна депутатка Інна Совсун. Оскільки наразі доступний саме його текст, ми проаналізуємо, що пропонується українцям у редакції парламентського законопроєкту. 

Про що законопроєкт?

Проєкт закону «Про інститут реєстрованих партнерств» складається з п’яти розділів і визначає правовий статус, права та обов’язки партнерів, правовий режим їхнього майна, соціальний захист, спадкування, права у разі смерті чи зникнення партнерів, і безпосередньо питання реєстрації та розірвання реєстрованого партнерства.

На відміну від законопроєкту, який розробляє Мін’юст, реєстроване партнерство у цій редакції визначається як сімейний союз двох повнолітніх осіб як однієї, так різної статі. Тобто ця регуляція стосуватиметься і пар із чоловіка та жінки, які з певних причин не уклали офіційний шлюб. При цьому проживати разом їм не обов’язково.

Умови реєстрованого партнерства:

  • досягнення повноліття (18 років) кожним із партнерів, незалежно від статі;
  • жодна з осіб на день реєстрації не має перебувати у шлюбі чи іншому реєстрованому партнерстві;
  • реєстрованими партнерами не можуть бути родичі (батьки та їхні діти, бабусі й дідусі та їхні онуки; повнорідні та неповнорідні брати та/або сестри; двоюрідні брати та/або сестри, рідні тітки, дядьки та племінники і племінниці);
  • реєстрованими партнерами не можуть бути усиновлювач та усиновлена дитина, якщо цей статус не скасований судом, а реєстроване партнерство між рідною та усиновленою дитиною однієї особи, а також між усиновленими дітьми однієї особи, можливе лише за дозволом суду.

За законопроєктом, реєстрація партнерства проводиться через 10 днів після подання заяви до РАЦС. Це можна буде зробити і через «Дію». Реєстроване партнерство не є шлюбом і не забороняє укладання шлюбу. Наприклад, реєстровані партнери різної статі зможуть укласти між собою шлюб, що автоматично припиняє їхнє реєстроване партнерство. Однак укладання шлюбу одним з членів партнерства з іншою особою (поза партнерством) можливе лише після припинення дії реєстрованого партнерства.

Оформлений союз надаватиме партнерам статус близьких родичів і такі права та соціальні гарантії: впізнання тіла у разі загибелі, відпустка за сімейними обставинами, призначення пенсії, соціальної допомоги та інше, зокрема у випадку загибелі одного з партнерів під час військової служби. Для того, щоб додатково врегулювати свої права та обов’язки у партнерстві, його учасники можуть укласти договір (аналог шлюбного договору). Якщо договору немає, набуте за час реєстрованого партнерства майно вважатиметься спільною сумісною власністю. 

Припинення реєстрованого партнерства відбувається у випадку смерті одного з партнерів; у випадку як спільної заяви, так і заяви однієї зі сторін, а також за рішенням суду. При цьому, на відміну від шлюбу, не проводяться заходи для примирення сторін чи встановлення причин розірвання партнерства.

Водночас законопроєкт не визначає права партнерів стосовно усиновлення/удочеріння чи опікунства над дітьми. Поза його регулюванням залишаються й права партнерів у адміністративній, кримінальній та податковій сферах.

Реєстровані партнерства двох осіб, укладені за кордоном, в Україні будуть визнаватися. Крім того, шлюби одностатевих пар, укладені за кордоном, будуть прирівнюватись до реєстрованих партнерств в Україні. 

В цілому, експерти позитивно оцінюють як саму ідею законопроєкту, оскільки її реалізація уже давно на часі, так і безпосередньо текст. 

Віталія Лебідь, адвокатка, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ:

«Перше враження від цього проекту закону дуже позитивне: він чіткий і логічний. Наразі важко говорити про якісь явні недоліки чи ризики, але я думаю що в процесі розгляду до другого читання будуть зважені, проаналізовані можливі неузгодження і внесені відповідні зміни чи доповнення. Оскільки даний законопроект стосується широкого кола прав, тому важливо щоб відповідні зміни були синхронно внесені в усі чинні закони, які стосуються сфери дії даного проекту закону».

При цьому залишаються питання до окремих положень, як-от щодо доцільності реєстрованих партнерств для різностатевих пар. 

Олена Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA:

«Є базове питання, яке ставиться стосовно співвідношення інституту реєстрованих партнерств з інститутом шлюбу, тому що чинна редакція законопроєкту містить положення, що реєстровані партнерства можуть бути укладені не тільки між особами однієї статі, а і між різностатевими партнерами. Але виникає питання, в чому тоді для різностатевих партнерів є перевага цивільних партнерств? Такі речі ми можемо обговорювати в комітеті».

Реакція на законопроєкт

Оприлюднення законопроєкту очікувано викликало жваву дискусію в Україні. З одного боку, консервативні суспільні групи виступають категорично проти запровадження реєстрованого партнерства. Зокрема, свою заяву із закликом не підтримувати законопроєкт №9103 опублікувала Всеукраїнська Рада Церков і Релігійних організацій. Інша категорія громадян у соціальних мережах просуває тезу «не на часі» для таких змін. 13 березня було оприлюднено петицію до Президента України із закликом «накласти вето на законопроєкт про цивільні партнерства, який дозволить реєструвати одностатеві шлюби», хоча текстом законопроєкту не передбачається впровадження в Україні одностатевих шлюбів.

З іншого боку, громадські організації та правозахисні центри активно вітають реєстрацію законопроєкту у ВРУ і навіть створили 28 березня 2023 року петицію на його підтримку.

Олена Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA:

«Ухвалення закону про реєстровані партнерства – це усунення дискримінаційних положень законодавства, і означатиме наше крокування в бік цивілізованих країн, тому що коли йдеться про дискримінацію цілої групи населення тільки тому, що вони мають орієнтацію, яка відрізняється від нормативної більшості, то такого не може бути в європейській просунутій країні. Тому прийняття законопроекту, який запровадить такий інститут, знайде йому місце серед інших інститутів, які існують в Україні, – це крок вперед, і ми всіляко це підтримуємо. Не мусять люди, які хочуть запровадити цивільне партнерство, виправдовуватися перед церквою. Народні депутати не можуть не ухвалити законопроєкт тільки тому, що є позиція ради церков. Не може бути такої дискусії в правовій, демократичній країні, за яку ми всі боремося».

Додаток

Таблиця 1. Реєстровані партнерства та одностатеві шлюби в Європі

Країна Рівень прав у реєстрованих партнерствах Рік запровадження реєстрованого партнерства Рік запровадження одностатевих шлюбів
1 Андорра Обмежені права з 2005 року. Аналогічно до шлюбу з 2014 року 2005-2022 З 2023 року 
2 Австрія Аналогічно до шлюбу 2010 (лише для одностатевих пар) З 2019 року 
3 Бельгія Визначений перелік прав 2000 З 2003 року 
4 Великобританія Аналогічно до шлюбу  2005 (лише для одностатевих пар), 2019 (для різностатевих пар) З 2014 року 
5 Данія Визначений перелік прав 1989-2012 (лише для одностатевих пар) З 2012 року 
6 Греція Аналогічно до шлюбу 2008 (для різностатевих пар), 2015 (для одностатевих пар)  
7 Естонія Обмежені права 2016  
8 Ірландія Аналогічно до шлюбу 2011-2015 З 2015 року 
9 Іспанія Аналогічно до шлюбу 1998 (на рівні окремих місцевих юрисдикцій) З 2005 року 
10 Італія Аналогічно до шлюбу 2016  
11 Кіпр Аналогічно до шлюбу 2015  
12 Ліхтенштейн Аналогічно до шлюбу 2011  
13 Люксембург Аналогічно до шлюбу 2004 З 2015 року 
14 Мальта Аналогічно до шлюбу 2014 З 2017 року 
15 Монако Обмежені права 2020
16 Німеччина Визначений перелік прав 2001-2017 З 2017 року 
17 Нідерланди Аналогічно до шлюбу 1998 З 2001 року 
18 Норвегія Визначений перелік прав 1993-2008 З 2009 року 
19 Португалія Аналогічно до шлюбу (реєстрацію відносин здійснювати не потрібно) 1999 (для різностатевих пар), 2001 (для одностатевих пар) З 2010 року 
20 Сан-Маріно Обмежені права 2019  
21 Словенія Аналогічно до шлюбу 2006 (лише в питаннях щодо майнових прав), 2017 (розширено права) З 2022 року 
22 Угорщина Аналогічно до шлюбу, з деякими винятками 2009  
23 Фінляндія Аналогічно до шлюбу 2002-2017 (лише для одностатевих пар) З 2017 року 
24 Франція Обмежені права 1999 З 2013 року 
25 Хорватія Аналогічно до шлюбу 2014 (лише для одностатевих пар)  
26 Чехія Обмежені права 2006 (лише для одностатевих пар)  
27 Чорногорія Обмежені права 2021 (лише для одностатевих пар)  
28 Швеція Визначений перелік прав 1995-2009 (лише для одностатевих пар) З 2009 року 
29 Швейцарія Аналогічно до шлюбу 2007-2022 (лише для одностатевих пар) З 2022 року 

Джерело: rivniprava.com, rainbow-europe.org, Human Research Watch, веб сайти органів державної влади країн

Примітка. Якщо вказано діапазон років, це означає, що реєстроване партнерство більше неможливо укласти, оскільки дозволені шлюби. 

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний