Мовний бар’єр: як майже професори і майже доценти руйнують зачатки майже реформи освіти

Який іспит зупинив тисячі найосвіченіших людей країни і що треба змінити: складність іспиту чи якість абітурієнтів?

Автор:

Ректори українських вишів у розпачі: в країні майже зупинився конвеєр з “випуску” професорів і доцентів. З початку 2016-го звання професора та доцента отримала лише 21 людина, проте в минулі роки їх кількість була більшою за 5 тисяч. Який іспит зупинив тисячі найосвіченіших людей країни і що треба змінити: складність іспиту чи якість абітурієнтів?

З початку 2016 року атестат професора та доцента в Україні можна отримати за новими правилами. Зокрема, для цього потрібно знати англійську мову. Здавалося б, що в сучасному глобалізованому світі це є природнім, проте, для майбутніх професорів та доцентів така вимога стала нездоланною. В Міністерстві освіти та науки (МОН), університетах та наукових установах ініційована масштабна кампанія щодо зміни цих правил. Навіщо МОН запровадив цю вимогу, та що саме не влаштовує освітян?

Український фільтр

Якщо провести розумовий експеримент і спробувати визначити, хто з Нобелевських лауреатів зміг би отримати диплом професора за правилами, які діяли в Україні до початку 2016 року? Скоріш за все – жоден, бо ці правила орієнтовані майже виключно на людей, які багато років працювали в освітній та науковій системі України та за її правилами. Проте, коли у званні має потребу “поважна людина”, то бувають і виключення. Наприклад, Віктор Янукович з легкістю отримав звання “проффесора”.

Нові правила почали діяти з початку 2016 року. Вони, безумовно, є більш прогресивними, бо прибирають низку бар’єрів для тих, хто отримав наукові ступені або мають досвід роботи за кордоном. Одночасно до майбутніх професорів та доцентів висуваються мінімальні вимоги щодо інтеграції до світової системи вищої освіти та науки. Фактично нових вимог три:

  • міжнародний досвід, наприклад, навчання або стажування в країні, що входить до ОЕСР або ЄС,
  • публікації в виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз,
  • та сертифікат про знання іноземної мови відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) .

Нові правила діють лише 9 місяців, але вони фактично зупинили верстат, що друкує дипломи професорів та доцентів. Зокрема, статистика свідчить, що протягом 2016 року звання професора присвоєно 16 особам (для порівняння: в 2014 – 1048, в 2015 – 1119), а доцента – 5 (в 2014 -4127, 2015 – 4589).

Що ж саме виявилося нездоланним бар’єром для тих, хто прагне стати освітнянською елітою – отримати посаду професора чи доцента, та вчити студентів?

Наявність міжнародного досвіду не стала великою проблемою. Ця вимога стимулювала створення нової індустрії. Її можна назвати «науковий туризм». В кооперації з туристичними агенціями організатори «наукових турів» пропонують цікаві маршрути з відвідуванням навчальних закладів та, навіть, з проведенням там певних занять. За підсумками такого туру учасникам видають сертифікат про стажування. Пропозицій на ринку багато, є такі, що сміливо розповідають маршрут та розклад туру, інші пропонують це дещо завуальовано.

Не виявилася важкою і проблема публікації статей в журналах, що зареєстровані в міжнародних наукометричних базах. Швидко з’явилися пропозиції щодо публікації статей в «іноземних журналах широкого профілю». Хоча на онлайн-форумах освітян відвідувачі часто жаліються, що вартість розміщення статті в 3-4 рази перевищує зарплатню професора чи доцента. Для порівняння – з першої двадцятки світових економічних журналів жоден не бере кошти за публікації.

Проте, проблема, яку не можуть подолати (поки) майбутні професори та доценти, – це отримання сертифікату на знання мови. Зокрема, рівень, що вимагає МОН (не нижче В2) можна підтвердити, склавши іспит IELTS на оцінку вищу за 5.5 балів (максимальна оцінка за цей іспит – 9 балів). Ці бали означають “вищий за середній” рівень.

Ці іспити можна скласти у спеціальних тестових центрах, зокрема відділеннях Британської Ради. Скласти такий іспит за хабар неможливо, принаймні такі факти не були зафіксовані. Пропозицій, як можна отримати необхідний мовний сертифікат без знання іноземної мови, на ринку поки не з’явилося.

Абсурд ситуації полягає в тому, що майбутній доцент або професор під час роботи над дисертацією двічі складає іспит з іноземної мови – при вступі до аспірантури та під час навчання (так званий, кандидатський мінімум). Більш того, усі аспіранти проходять курс з іноземної мови. Проте, отримання сертифікату за Європейськими стандартами стало проблемою.

Крок назад

Нещодавно нове керівництво МОН (діючі зараз норми запровадили при попередньому міністрові Сергії Квіті) винесло на публічне обговорення проект чергових змін у правилах присудження вчених звань. В запропонованих змінах вимога щодо підтвердження знання іноземної мови відсутня. Це фактично є великим кроком назад та антиреформою, яка відкриє шлях тисячам професорів і доцентів не бажаючих або не здатних насправді, а не для відмітки, вивчити іноземну мову. Сподіваюся, що суспільство максимально долучиться до обговорення цього документу та зможе відстояти право української молоді навчатися у викладачів, які спроможні інтегруватися у сучасні освітні тенденції та передати студентам актуальні знання.

 


  • Михайло

    Яким чином викладач, який вивчав у школі та медичному Вузі французьку мову може вивчити англійську до рівня В2 за 2 роки? Для того щоб викладати іноземним студентам достатній А2, ну В1! А В2 на український мові більшість викладачів України не здадуть! Спочатку нехай РІДНУ МОВУ спробують вивчити, а вимагати НЕМОЖЛИВЕ – це АБСУРД!

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний