Незалежний Освітній Аудитор: Професіонал, Ревізор, Друг

Непрофесійність, заангажованість, кругова порука, тотальна закритість, корумпованість – і це далеко не весь перелік деструктивних явищ, які не дозволяють вітчизняній вищій освіті гідно конкурувати навіть із сусідніми європейськими країнами

Автор:

Якість освіти є запорукою успішної держави та її міцним фундаментом. Але стан системи забезпечення якості вищої освіти в Україні не витримує жодної критики. Непрофесійність, заангажованість, кругова порука, тотальна закритість, корумпованість – і це далеко не весь перелік деструктивних явищ, які не дозволяють вітчизняній вищій освіті гідно конкурувати навіть із сусідніми європейськими країнами. Змінити цю ситуацію може запровадження в Україні громадського механізму забезпечення якості вищої освіти, де вирішальне слово належатиме не чиновникам у міністерстві, а споживачам і бенефіціарам освітніх послуг.

Чи знаєте Ви, що лише в Польщі, за офіційними даними, нині навчається понад 20 тисяч студентів з України, і їхня кількість щороку збільшується [1]? Причому це, на відміну від поширеного в суспільстві стереотипу, далеко не «двієчники» та «мажори», а молодь із високим рівнем знань і вільним володінням не менш як однією іноземною мовою (не російською!). То що ж є причиною такої тенденції? Самі студенти серед багатьох називають два найважливіші чинники, що визначили їхній вибір країни навчання, а саме:

  • тотальна корупція у вищих навчальних закладах України, що вбиває мотивацію студентів до навчання й нівелює цінність здобутих знань;
  • низька якість вищої освіти в Україні, що не дає молоді суттєвих конкурентних переваг на ринку праці.

Про незадовільний стан вищої освіти в Україні кажуть і вітчизняні роботодавці, 79% яких готові брати на роботу випускників українських ВНЗ, але констатують низький рівень їхньої професійної та практичної підготовки [2].

Отже, і студенти як споживачі освітніх послуг, і роботодавці як кінцеві бенефіціари цих послуг вимагають одного – підвищення якості вищої освіти в Україні.

Ключовими кроками в забезпеченні якості вищої освіти мали б стати ухвалення нового Закону України «Про вищу освіту» та створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). Якщо закон ухвалили ще влітку 2014 року, то Нацагенство із якості досі не сформоване. І навіть якщо воно й буде функціонувати, то виникатиме дуже багато запитань до професійного рівня установи, яка складатиметься з семи представників Національної та галузевих академій наук України (сивочолим академікам тепер доведеться розробляти положення та визначати процедуру ліцензування й акредитації ВНЗ), тринадцяти представників ВНЗ України (брак чітких і прозорих критеріїв їх відбору вже призвів до непорозумінь з обранням окремих представників приватних і державних закладів та поставив під сумнів незалежність і професійність усього Нацагенства), трьох членів від спільного представницького органу всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців (чи не мається тут на увазі повністю підконтрольна Фірташу Федерація роботодавців України?) і двох представників органів студентського самоврядування.

Схоже, що у спроможність такої інституції, як НАЗЯВО, забезпечувати якість вищої освіти в Україні не вірили й самі розробники Закону України «Про вищу освіту», а тому вирішили її підстрахувати галузевими експертними радами та звичною для будь-якої бюрократичної організації структурою, яка насправді реально здійснюватиме усю роботу установи із забезпечення якості, – секретаріатом. Окрім того, для стримування надмірної самостійності Нацагентсва найважливіші його рішення – щодо формування вимог до системи забезпечення якості вищої освіти, розроблення положення про акредитацію освітніх програм, розроблення вимог до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають наукові ступені, і порядку їх присудження спеціалізованими вченими радами ВНЗ (наукових установ) – набуватимуть юридичної сили лише після затвердження в Міністерстві освіти і науки України.

Отже, ситуація із забезпеченням якості вищої освіти в Україні залишається вкрай тривожною. З одного боку, держава не має наміру втрачати контроль над сферою ліцензування та акредитації ВНЗ й присудження наукових ступенів, а з другого – відплив талановитої молоді за кордон і брак кваліфікованих кадрів у різних галузях економіки України спонукає шукати інноваційні шляхи забезпечення якості вищої освіти. Одним із них є запровадження громадського механізму управління якістю вищої освіти через створення інституту незалежних освітніх аудиторів.

Метою незалежного освітнього аудиту є підтвердження відповідності рівня якості вищої освіти у ВНЗ встановленим нормативним вимогам, що є тотожним проходженню процедури ліцензування й акредитації, та обов’язково вироблення практичних рекомендацій щодо підвищення якості вищої освіти. Відмінність незалежного освітнього аудиту від традиційної акредитації полягає у праві керівництва навчального закладу самостійно вирішувати, що робити зі звітом:

  • у разі позитивного висновку – опублікувати його, а студенти та роботодавці вже самі вирішать, чи довіряти цьому висновку й аудиторові;
  • у разі негативного висновку – удосконалити невідповідні стандартам складові освітньої діяльності ВНЗ і потім повторно скористатися послугами незалежного освітнього аудитора.

Виходячи із суті незалежного освітнього аудиту як експертизи якості вищої освіти, що здійснюється добровільно на замовлення ВНЗ на основі укладеного договору з використанням заздалегідь обумовлених видів, часу і форм експертизи при дотриманні умов повної конфіденційності отриманих результатів, можна виокремити такі основні його переваги для ВНЗ:

  • можливість отримати незалежну оцінку якості освітніх програм і підготовки фахівців, уникнення директивного впливу державних інституцій на діяльність ВНЗ;
  • незалежний освітній аудит не порушує незалежність ВНЗ і спонукає освітні організації до розроблення й ефективного функціонування власних внутрішніх систем оцінювання та забезпечення якості вищої освіти;
  • переведення процедур ліцензування й акредитації з площини забезпечення формальних кількісних показників у площину реального поліпшення якості навчання, що є важливим фактором підвищення конкурентоспроможності ВНЗ на ринку освітніх послуг;
  • незалежний освітній аудит дає змогу публічно заявити про високий рівень якості підготовки фахівців у ВНЗ, завоювати та зміцнити позиції освітньої організації на міжнародному ринку освітніх послуг, поліпшити працевлаштування випускників.

Запровадження інституту незалежних освітніх аудиторів висуває жорсткі вимоги до професійного рівня самих аудиторів. Вони повинні мати певні навички та компетенції для виконання своїх завдань, проходити належне навчання та постійно підвищувати свій професійний рівень. Звичайно, до незалежного освітнього аудиту можна залучати міжнародних експертів, але було б ефективніше використати їхні знання та досвід для підготовки незалежних освітніх аудиторів в Україні та розроблення стандартів проведення такого аудиту.

Діяльність незалежних освітніх аудиторів має підлягати обов’язковій сертифікації. Згідно з пунктом 1 статті 23 Закону України «Про вищу освіту» незалежні установи з оцінювання та забезпечення якості акредитуються в НАЗЯВО [3]. Це автоматично гарантує сертифікацію усіх осіб, які працюють у цій організації. Проте, на наш погляд, ефективнішою та об’єктивнішою є процедура сертифікації, прийнята в аудиторській діяльності. Сертифікація аудиторів проводиться шляхом складання письмового кваліфікаційного іспиту за програмою, затвердженою в Аудиторській палаті України, яка є незалежною неприбутковою організацією. Термін чинності сертифіката не може перевищувати п’яти років і може бути продовжений через п’ять років за підсумками контрольного тестування за фахом у порядку, встановленому в Аудиторській палаті України [4].

Відповідно, сертифікацію незалежних освітніх аудиторів має проводити неприбуткова громадська організація незалежних освітніх аудиторів України за власними програмами первинної та повторної сертифікації, які базуватимуться на найкращому зарубіжному досвіді. Однак перед створенням такої організації доцільно здійснити відбір і підготовку хоча б десяти незалежних освітніх аудиторів за грантові кошти і під контролем міжнародних установ із забезпечення якості вищої освіти, які в подальшому стануть засновниками громадської організації.

Така громадська організація має самостійно визначати вимоги до освіти та рівня фахової підготовки незалежних освітніх аудиторів, організовувати їхнє навчання та регулярне підвищення кваліфікації. Вона здійснюватиме контроль за діяльністю усіх незалежних освітніх аудиторів щодо дотримання стандартів діяльності та професійної етики, а в разі порушення цих вимог позбавлятиме конкретних осіб права здійснювати аудиторську діяльність. Так, треба бути свідомими щодо можливих ризиків, пов’язаних із завищенням вартості послуг незалежних освітніх аудиторів, надмірним формалізмом процесу аудиту чи перспективою перетворення їх на маріонетки великих університетів. Але усі ці явища з боку державних інституцій ми маємо змогу спостерігати вже сьогодні і навіть у більших масштабах. Тому боротися з потенційними загрозами варто від початку створення інституту освітніх аудиторів, розробляючи прозорі та зрозумілі для всіх учасників ринку правила гри, постійно підвищуючи вимоги до аудиторів і водночас престижність їхньої праці, залучаючи до цього процесу максимально можливу кількість зацікавлених осіб, зокрема, міжнародні освітні інституції, ЗМІ та громадські організації. Лише в такому випадку освітній аудит стане справді незалежним механізмом громадського контролю за якістю вищої освіти в Україні.

Зрозуміло, що запровадження інституту незалежних освітніх аудиторів зустріне чимало противників як серед чиновників Міністерства освіти і науки України, так і серед недобросовісних керівників навчальних закладів, які звикли йти протоптаним роками корупційним шляхом. Але зацікавлених у реалізації цієї ідеї осіб і організацій в рази більше. Це і прогресивні ВНЗ, які вже сьогодні активно дбають про якість освіти (зокрема, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Національний університет «Львівська політехніка», Український католицький університет, Національний університет «Острозька академія» та інші), і громадські організації та рухи («Чесно», «Опора», «ПроZorro», Центр протидії корупції тощо), і студенти, і академічна спільнота, і бізнес-середовище, і загалом держава Україна.

Запровадження інституту незалежних освітніх аудиторів передбачає проведення досить великої роботи. Перший етап полягає в підготовці й ухваленні Закону України «Про незалежний освітній аудит». У рамках цієї адвокаційної кампанії, яка, до речі, розпочинається з публікації цієї статті та до якої запрошуються експерти-однодумці, передбачається також розроблення концепції функціонування інституту незалежних освітніх аудиторів на основі Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти, проведення інформаційно-роз’яснювальної кампанії щодо потреби підвищення ВНЗ якості освіти та щодо створення образу освітнього аудитора як партнера цього процесу, розроблення процедур професійної підготовки освітніх аудиторів і методики проведення ними незалежного освітнього аудиту.

Таким чином, незалежний освітній аудит – не панацея від усіх проблем вищої освіти. Але це впевнений крок до прозорості дотепер закритих від громадськості процесів ліцензування й акредитації, а також до свободи навчальних закладів вибирати собі суб’єктів освітнього аудиту і як наслідок – втрати монополії держави над цими процесами. Активне залучення громадськості, професіоналів та міжнародних експертів до підвищення результативності освітніх послуг уже в середньостроковій перспективі гарантує покращення якості освіти й науки в Україні.

Переможець конкурсу MindSketch за грудень

Література

[1] Стадний Є. Чому українська молодь обирає польські університети [Електронний ресурс]/Єгор Стадний. РБК-Україна. 2015.  Режим доступу: http://www.cedos.org.ua/uk/osvita/ukrainski-studenty-v-polskykh-vnz-2008-2015.

[2] Петрушенко М. Теорія відмінно, практика незадовільно [Електронний ресурс]/Микола Петрушенко.  Урядовий кур’єр.  2014.  Режим доступу: http://ukurier.gov.ua/uk/articles/teoriya-vidminno-praktika-nezadovilno

[3] Про вищу освіту: Закон України [Електронний ресурс]/Верховна Рада України; від 01.07.2014 р.; № 1556-VII.  Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

[4] Про аудиторську діяльність: Закон України [Електронний ресурс]/Верховна Рада України; від 22.04.1993 р.; № 3125-ХІІ.  Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3125-12


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний