Новий Суспільний Договір для України

Системний аналіз української політичної кризи свідчить, що інклюзивний стиль лідерства є ключовим фактором успіху реформ в Україні

www.freegreatpicture.com

Автор:

Системний аналіз української політичної кризи свідчить, що інклюзивний стиль лідерства є ключовим фактором успіху реформ в Україні.  У центрі нового суспільного договору мають бути правила та інструменти ефективного управління, верховенство права.

У західних демократичних країнах три основні категорії акторів (влада, бізнес та громадянське суспільство) відокремлені, але є чіткі правила взаємодії між ними, які регулюють співпрацю та забезпечують основу для зменшення ризиків зловживань і особливо для уникнення конфліктів інтересів. З цього погляду, реальною проблемою в реформуванні української політичної системи є потреба розрубати гордіїв вузол політико-олігархічної системи, де фінансові ресурси, політичні партії та ЗМІ належать тим самим людям або клановим групам.

Українська криза – як змінити систему?

Олігархічна політична система є джерелом напруженості й викликає сильне почуття несправедливості у суспільстві, саме тому термінова деолігархізація критично потрібна зараз для того, щоб зберегти країну. Нові правила мають встановити відповідність українського політичного життя фундаментальним демократичним принципам, спрямованим на зниження конфліктності інтересів у суспільстві. Для цього також слід чітко розділити три гілки влади – законодавчу, виконавчу і судову. Очевидно, що більша частина потрібних змін відома українцям, основні пункти навіть є в коаліційній угоді, підписаній після парламентських виборів у жовтні 2014 року.

Несправедливість та нерівність у розподілі національного багатства є одним із ключових питань для змін правил співіснування, тому боротьба проти масової корупції на найвищому державному рівні є пріоритетом номером один. До речі, всесвітньо відомий економіст Джозеф Стігліц повторює у своїй останній книжці, що нерівність та несправедливість – це політичний вибір, результат накопичення несправедливих політичних рішень і недоречних пріоритетів.

Як же тоді пояснити труднощі реалізації та імплементації коаліційної угоди? Чому кожен знає, ЩО треба робити, але при цьому немає реальних дій? Відповідь проста – спротив змінам, який чинить стара система. Такий спротив – відоме явище, є навіть ціла наука та специфічне розуміння ключових факторів успіху в час проведення змін. Для успішного управління змінами варто брати до уваги, що певна категорія людей боїться змін, через низку інстинктивних психологічних реакцій. Страх втратити певні блага (ресурси, вплив, владу, соціальний стан тощо) пояснює сильний спротив змінам.

Системний аналіз постмайданної української політичної ситуації чітко показує окрему категорію “консервативних” акторів (наприклад, певні представники старих політичних партій з минулого, певні бюрократи та чиновники, котрі є частиною системи, що має бути змінена), які багато говорять про реформи, але дуже мало роблять, зокрема, в боротьбі з корупцією або очищенні судової гілки влади. Парадокс саме в тому, що, з одного боку, вони можуть робити вигляд чи справді проявляти певні ініціативи щодо змін, але поки вони намагаються “щось виграти” або “нічого не втратити“, фінальні результати будуть дуже невтішними, бо забагато енергії спрямовується на підтримку власних амбіцій та позицій. Останній саміт Україна – ЄС підкреслив нагальність реальних реформ, бо інакше Україна ризикує втратити підтримку західних партнерів уже найближчим часом.

Тим часом велика частина громадянського суспільства є більш зрілою, ніж політична еліта. Громадянське суспільство навчилося бачити й аналізувати факти та дії, не покладаючись більше на політичні обіцянки. Завдяки новим інформаційним і комунікаційним технологіям, незважаючи на те, що традиційні ЗМІ залишаються під впливом олігархічних кланів, свідомі громадяни миттєво усвідомлюють усе, що роблять чи не роблять політичні лідери. Влада не змогла (або не захотіла?) відновити довіру суспільства до себе, економічна ситуація значно погіршилася, і війна на сході не зможе більше служити універсальним виправданням. Уважний аналіз та порівняння прийнятих на себе зобов’язань (на словах) та реальних дій постмайданної влади демонструє величезну слабкість наших політичних еліт. Або їхню слабку волю поважати та виконувати свої ж нещодавні політичні обіцянки. Політична воля (яку визначають як «бажання діяти», «вміння діяти», а також «відчуття, що ми зобов’язані діяти») є центральним елементом для того, щоб відбулися реальні зміни.

Ситуація може відразу здаватися парадоксальною: еліти не хочуть змін, щоб не втратити своїх переваг, бізнес-спільнота та громадянське суспільство розуміють, що зміни неминучі. Як публічно заявив колишній міністр фінансів Олександр Шлапак (2014), «політична воля є у громадянського суспільства». Проте, вочевидь, її недостатньо серед політичної верхівки, оскільки ми вже більш ніж рік не бачимо реальних дій, наприклад, щодо боротьби з корупцією на високому політичному рівні. Адже не так легко посилати своїх друзів до в’язниці насправді!

Пошук синергії та інклюзивний стиль лідерства є ключовими факторами успішних змін. Постмайданне волонтерствo демонструє, що в Україні дедалі більше людей мобілізуються, щоб вирішити проблеми на місцевому, національному рівні або у просуванні інтересів України у світі. Вони хочуть діяти і відчувають потребу або навіть обов’язок діяти, і вони в підсумку змінять систему. Волонтери, або феномен «the-do-it-yourself-country», є доказом того, що в Україні багато відповідальних громадян. Залишається тільки заразити всіх цим вірусом солідарності та колективних дій. Основне правило управління змінами,  представлене в роботах відомого французького автора Жана-Крістіана Фовета, дуже просте: той, хто хоче змін, повинен шукати союзників, бо дуже часто ми програємо не через своїх опонентів, а через брак союзників.

Саме тому потрібно постійно комунікувати, щоб залучити всіх потенційних союзників у проект, розвиваючи довіру та синергію колективних дій на основі співробітництва. Дуже важливий нюанс: довіряти – це не означає «не атакувати», а радше «не захищатися». Тобто, поки інша людина нічого не зробила для того, щоб втратити довіру, довіряти. Ніяка влада в світі НЕ зацікавлена і не буде створювати інструменти для її контролю. Саме громадськість, інтелектуальне та бізнесове середовища зобов’язані показати приклад координації дій, як на Майдані. Потрібно створити умови «інтелектуального та економічного Майдану».

Інклюзивне лідерство та інвестиції в людський капітал для успішних реформ в Україні

Постмайданна Україна потребує нового суспільного договору (домовленість між громадянським суспільством, бізнесом і владою про новий соціальний пакт на розбудову модерної держави). У центрі – правила та інструменти ефективного управління, верховенство права. Ключові слова для нової системи роботи – співпраця й довіра. Тому що економіка знань у ХХІ столітті будується переважно завдяки інтелектуальному капіталові, де довіра є центральним елементом у розвитку колективного інтелекту. Ціла серія наукових робіт була зосереджена на питанні довіри та її детермінантах, тобто факторах, які «створюють» довіру. Дослідники підкреслили ті риси, які треба мати для того, щоб генерувати довіру (Coleman 1988, McAllister 1995). Йдеться про компетентність, прозорість, чесність та підтримку (співчуття або небайдужість).

Інтелектуальний капітал складається з людського капіталу (знань і навичок, що належать кожній окремій людині) та соціального капіталу (в центрі якого – довіра). Саме на основі довіри люди діляться своїми ідеями та знаннями, що врешті-решт створює умови для розвитку колективного розуму. Головне в цій новій парадигмі – думати про колективний інтелект та інвестувати в людський капітал, щоб домогтися успіху в епоху глобалізації, де співпраця й довіра – важливі компоненти створення доданої економічної вартості (див. схему).

© Moskalu, Violeta (2012), A socio-cognitive analysis of the employee ownership impact on value creation of French Public Companies, PhD in Management Sciences, University of Lorraine, Metz-Nancy, France.

© Moskalu, Violeta (2012), A socio-cognitive analysis of the employee ownership impact on value creation of French Public Companies, Ph.D. in Management Sciences, University of Lorraine, Metz-Nancy, France.

Тому, в контексті змін теперішньої політичної та соціально-економічної системи в Україні, успішними будуть саме ті лідери, які швидко зрозуміють, що часи змінилися і немає іншого вибору, окрім як підкоритися очікуванням суспільства. Брак компетенції, прозорості та цілісності істотно зменшить тривалість політичної кар’єри, тому що у ХХІ столітті основним капіталом лідера буде автентичність. Кажи, що робиш, і роби, що кажеш, – якщо хочеш, щоб люди тобі повірили: це буде новим постулатом політичного життя.

Часи змінюються, і Україна змінюється. Зараз великий попит на нову еліту, яка візьме ініціативу, політичну та адміністративну відповідальність щодо майбутнього розвитку країни. Україна потребує компетентних, прозорих, чесних, щирих, а особливо небайдужих лідерів, які в змозі поставити суспільний інтерес і державну службу вище від своїх особистих інтересів. Як писав відомий англійський політичний діяч Бенджамін Дізраелі, «політик думає про наступні вибори, а державний діяч думає про майбутнє покоління». Україні зараз потрібні саме лідери-державники, здатні забути про наступні вибори, щоб думати про майбутні покоління.

Бібліографія

Bareil, Céline (2004), Gérer le volet humain du changement, Montréal : Éditions Transcontinental, 213 p.

Coleman, James (1988), Social Capital in the Creation of Human Capital, American Journal of Sociology, 94, 95 – 120.

Easton, David (1965), A framework for political analysis, Prentice hall.

Fauvet, Jean – Christian, Stefani Xavier (1983), La sociodynamique : un art de gouverner, Les éditions d’organisation, Paris.

Fauvet, Jean – Christian, Buhler Nicolas (1992), La sociodynamique du changement, Les éditions d’organisation, Paris.

Hawrylyshyn, Bohdan (2015), The State of The World, Need for The New Paradigm and Role of Ukraine in It, International Conference, 25 of April 2015, Kyïv, Ukraine.

Kets de Vries, Manfred F. R. (1984), The Neurotic Organization: Diagnosing and Changing Counterproductive Styles of Management, Jossey-Bass, 241p.

Lapierre, Jean-William (1970), L’analyse des systèmes politiques, Paris, PUF.

Lapierre, Jean-William (1992), L’analyse de systèmes. L’application aux sciences sociales, Paris, Syros.

Luhmann, Niklas (1999), Politique et complexité, Ed. du Cerf, Paris.

McAllister, Daniel J. (1995), Affect – and cognition – based trust as foundations for interpersonal cooperation in organizations, Academy of Management Journal (38), 24-59.

Melnik, Alexandre (2014), Reconnecter la France au monde. Globalisation, mode d’emploi, Ed. Eyrolles, Paris.

Moskalu, Violeta (2012), A socio-cognitive analysis of the employee ownership impact on value creation of French Public Companies, PhD in Management Sciences, University of Lorraine, Metz-Nancy, France.

Stiglitz, Joseph (2015), The Great Divide, Unequal Societies and What We Can Do About Them, First Edition, New York.

Стаття була також опублікована на сайті Gazeta.ua.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Мы верим, что у слов есть сила, а идеи имеют определяющее влияние. VoxUkraine объединяет лучших экономистов и помогает им донести идеи до десятков тысяч соотечественников. Контент VoxUkraine бесплатный (и всегда будет бесплатным), мы не продаем рекламу, не занимаемся лоббизмом. Чтобы проводить больше исследований, создавать новые влиятельные проекты и публиковать много качественных статей нам нужны умные люди и деньги. Люди есть! Поддержать VoxUkraine. Вместе мы сделаем больше.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний