Роберт Конрад: Податкова Реформа – це не Просто Зміна Законодавства

Рецензія є відповіддю на статтю Податкова Реформа — Підсумок Дискусії, написану Павлом Кухтою, членом Редколегії iМоРе

Автор:

Роберт Конрад з Дюкського університету зазначає, що радикальна податкова реформа в українському контексті означає розширення податкової бази та ліквідацію кричущої неефективності в нинішній системі. Проведення податкової реформи вимагатиме чималих зусиль. Вихід у цій ситуації один – уряд повинен зібрати податкові надходження з тих, хто ухиляється від сплати податків. Тому надзвичайно важливо, щоб усі обмеження впроваджувалися максимально прозоро і щоб радикальна реформа здійснювалася впорядковано.

Мені дуже приємно зробити свій внесок і прокоментувати роботу «Податкова реформа: Що є предметом обговорень?». Як на мене, це дуже корисний огляд, і всім, кого цікавлять питання, пов’язані з податковою реформою в Україні, я рекомендую з ним ознайомитися. Як американський  економіст, що працює у сфері оподаткування по всьому світі, я хотів би використати цю статтю як відправну точку для ширшого обговорення альтернатив української податкової реформи.

Поштовх для податкової реформи

Автор зазначає, що податкова реформа має зосередитися на:

  • Детінізації економіки
  • Уніфікації системи оподаткування
  • Зниженні чинних ставок оподаткування на фонд оплати праці
  • Поліпшенні адміністрування податків і спрощенні цієї процедури
  • Врегулюванні «правил гри», включаючи мораторій на внесення змін до Податкового кодексу

Нижче я прокоментую всі ці пункти, але, на мою думку, варто додати ще два. По-перше, будь-які зміни податкової системи мають бути фінансово стійкими. Врешті-решт, мета податкової системи – це виробництво достатньої кількості ресурсів для державного сектора, щоб фінансувати урядові дії. Більшість, звісно, погодиться, що треба зменшити частку урядових витрат за допомогою приватизації, дерегуляції та інших реформ. Ми можемо обговорювати відповідний рівень державної діяльності для України, але розуміємо, що будь-яке послаблення безпосередньої ролі уряду в українській економіці займе певний час. Тому надзвичайно важливо, щоб податкова реформа відкрила можливість фінансування раціональних витрат і з часом допомогла адаптуватися до інших реформ. У міжнародному масштабі стійкий розвиток потрібен для демонстрації намірів України й, можливо, для залучення зовнішнього фінансування; що ще важливіше, стійкий розвиток потрібен і для українського народу, щоб той побачив: уряд здатний приймати відповідальні рішення, надавати важливі урядові послуги та фінансувати нагальні реформи.

Стійкість податкової реформи залежить від підтримки суспільства. Такого поняття, як проста податкова система, взагалі немає, тому що ніхто не хоче сплачувати податки, і більшість людей, зокрема і я, вдадуться до будь-яких законних, а інколи й незаконних засобів, щоб мінімізувати свої податки. Цілком зрозуміло, що сучасній системі оподаткування не вистачає суспільної підтримки, але як показує нещодавній український досвід, регулювальні хитрощі, як-от в оподаткуванні малого бізнесу, ще більше підірвали довіру суспільства. Тому відмінними рисами цієї реформи мають стати прозорість і чесніть, якщо ми прагнемо її успіху. Будьмо реалістами. Ті люди, які зараз сплачують невелику суму податків або не платять нічого взагалі, будуть змушені платити більше. Крім того, урядові слід чесно роз’яснити всю суть реформи й не обіцяти швидких результатів у тій сфері, що апріорі є дуже складним процесом у плані проектування та адміністрування податкових систем.

По-друге, у реформи має бути прогресивний ефект. Треба, щоб люди на нижньому рівні розподілу доходів відчули реальне зниження податкового навантаження. Безумовно, одним із методів є модернізація процедури звільнення особистого доходу від оподаткування таким чином, щоб працівники з низьким рівнем доходу, як і підприємці, що володіють зовсім невеликим бізнесом, платили менше податків або не платили їх узагалі. Можна досягнути схожих результатів, розширивши базу ПДВ і збільшивши акцизи. Малозабезпечені верстви населення їдять у себе  вдома, самі вирощують продукти й забезпечують домашнє медичне обслуговування серед іншої господарської діяльності, для якої на ринку є певні замінники; коротше, багато в чому їхнє споживання виходить за межі дії ПДВ. Загалом ПДВ обмежується ринковою діяльністю сучасних галузей. Отже, по суті ПДВ є прогресуючим податком, адже частка споживання, реалізована на офіційних ринках у будь-який період часу, як правило, зростає зі збільшенням доходів.

Списання на витрати, естонська модель оподаткування на прибуток підприємств і стандартний облік доходів

  • Списання на витрати

Автор вважає, що списання основних засобів на витрати може дещо спростити ситуацію і стати життєздатною альтернативою стандартному обліку доходів для податку на прибуток. Я вважаю, що в українському контексті списання на витрати є досить-таки непростим і неефективним кроком. Для того щоб повне списання капіталовкладень на витрати було економічно нейтральним, воно повинно супроводжуватися: нульовим вирахуванням процентних витрат (інакше списання капіталовкладень на витрати разом з вирахуванням відсотків може привести до подвійних відрахувань, які, в свою чергу, призведуть до від’ємних ефективних ставок оподаткування), відсутностю обліку товарно-матеріальних запасів, дебіторської або кредиторської заборгованості, і необмеженим переносам (скоригованим на інфляцію) податкового збитку на майбутні періоди. Іншими словами, повний касовий принцип обліку. Простий дозвіл списувати капітальні інвестиції на витрати і одночасне застосування інших складових системи податку на прибуток призведе до негативних ефективних податкових ставок. Інакше кажучи, уряд забезпечуватиме податкову субсидію капіталу і, отже, буде використовувати податкову систему для дискримінації робочої сили.

Мені відома тільки одна країна (Тимор-Лешті), яка дозволяє собі такий облік для оподаткування великих підприємств. Проте на відміну від України, Тимор-Лешті бідна, але багата на ресурси країна з невеликим населенням. Але навіть ця країна планує змінити процедури через важке адміністрування. Складнощі в адмініструванні пояснюються безліччю стимулів, які створює система касового обліку в порівнянні з системою накопичувального обліку. Наприклад, аудитори повинні перевірити і наявність угоди, і її оплату готівкою в поточному періоді. Отже, треба перевірити не один, а два документи. Так відбувається тому що, щонайменше, в одному варіанті касового обліку, кошти, отримані в борг, і виплати капіталу не беруться до уваги, бо відсоткові виплати не включаються до витрат. Таким чином, компанія може здійснювати торгівлю з іншою компанією і зробити так, що компанія-покупець «надасть у кредит» готівку для компанії-продавця. Потім компанія-покупець може списати кредит як безнадійну заборгованість, так щоб у компанії-продавця не було оподатковуваного доходу, і компанія-покупець може здійснити повне вирахування. Непроходження перевірок та приведення документації у відповідність, принаймні на вибірковій основі, – це один із декількох способів обійти систему. Є багато й інших хитрощів із системою готівково-грошового обігу, наприклад, прискорення закупівель і затримка надходжень задля зниження бази, часом нижче нуля, щоб створити необмежене перенесення податкового збитку на майбутні періоди. Коротше кажучи, списання на витрати не дає спрощення, та й адміністративно непросте.

  • Естонська модель

Податок на прибуток естонського зразка запропонований як альтернатива стандартному корпоративному податку. У нинішній системі оподаткування, по суті, немає корпоративного податку; податок сплачується лише у разі розподілу дивідендів. Однак автор не наголосив, що ця система є одним із можливих варіантів для усунення подвійного оподаткування корпоративних доходів. Безумовно, може з’явитися бажання залишити прибуток у розпорядженні компанії, але естонська система має зовсім іншу мету. Тому систему, напевно, варто оцінювати відносно її економічних цілей (разове оподаткування корпоративного доходу), і естонська модель тут не проходить.

По-перше, акціонери накопичують свій капітал, коли корпорація, акціями якої вони володіють, отримує прибуток. Тобто оподатковувати треба тоді, коли доходи зростають, бо саме тоді акціонери примножують свої статки. Виплата дивідендів – це єдине підтвердження збільшення капіталу акціонера. Якщо акціонери залишають отриманий прибуток у розпорядженні компанії для його реінвестування в цю ж компанію, тоді відстрочення оподаткування на розсуд платника податків є безвідсотковою позикою для компанії та її акціонерів від держави. Така позика має бути передбачена в будь-якому податковому бюджеті, що включає податкові витрати, і в цьому випадку Україні доведеться збільшити дефіцит, тому що така позика вимагає подальшого фінансування. Крім того, акціонери не використовують дивіденди, щоб просто збільшити споживання. Дивіденди можуть бути джерелом інвестицій для інших прибуткових можливостей.  Податок на розподілюваний прибуток, знову-таки на розсуд акціонера, створює ефект блокування, через який можуть виникати неефективні інвестиції.

Серед податкових експертів ходить стара приказка, що «відстрочений податок – це несплачений податок», і це порушує друге адміністративне питання. Гадаю, якщо порівнювати з будь-яким стандартним корпоративним оподаткуванням, естонська система також дуже складна в управлінні (якщо навіть не складніша за всі інші). Відповідно, для акціонерів є безліч способів виведення грошей з компанії, а не тільки шляхом виплати дивідендів. Автор правильно зауважує, що одним зі способів перерахування доходів акціонерам є надмірне збільшення корпоративних відрахувань за допомогою особистих витрат, але це лише один метод трансфертної ціни. Трапляється безліч зловживань щодо потенційного трансфертного ціноутворення, якими вміло користуються компанії-партнери. Наприклад, акціонери можуть видати позику корпорації і замість оподатковуваних дивідендів отримати свої відсотки. Таким чином, якщо податкова адміністрація Естонії добре виконує свою роботу, то стандартні інтенсивні перевірки мають бути невід’ємною частиною її діяльності; фактично, не має бути жодної різниці в адмініструванні стандартного корпоративного податку. Крім того, зараз постало питання самого визначення дивідендів, бо останні (на відміну від інших виплат, таких як повернення капіталу акціонерам або погашення кредитів) є предметом оподаткування доходів від капіталу.

Нарешті, іноземні інвестиції в Естонії взагалі не оподатковуються, тому що виплачені іноземним громадянам дивіденди теж не підлягають оподаткуванню [1]. Отже, звільняючи від податків такі іноземні інвестиції, естонська система відкрито дискримінує свій капітал і домашню робочу силу. Такий підхід забезпечує додатковий стимул для зловживання системою. Наприклад, резидент Естонії може заснувати холдингову компанію в Нідерландах (що, на мою думку, має позначатися як податкова гавань), а нідерландська холдингова компанія потім може здійснити капіталовкладення в Естонії без сплати податків від виплати дивідендів.

Зважаючи на відкриту дискримінацію своїх власних громадян, адміністративний тягар і створений системою потенціал для зловживань, я вважаю, що Україні не варто серйозно розглядати естонську модель. Особливо коли порахувати, що в Естонії лише 1,35 мільйона жителів (менш ніж 3% населення України) і що ВВП на душу населення в Естонії втричі перевищує аналогічний український показник, якщо виміряти паритет купівельної спроможності [2]. Навіть якщо естонська модель прийнятна в цьому контексті, немає вагомих причин вважати таку систему годящою для України.

Модифікація нинішньої системи

Я вважаю, що найефективнішим шляхом трансформації корпоративного податку є модифікація нинішньої структури:

  • Ліквідація більшої частини, якщо не всіх, податкових пільг, податкових канікул та інших дискримінаційних аспектів корпоративного податку
  • Скорочення варіантів сплати корпоративного податку й ухвалення однієї єдиної прийнятної процедури
  • Об’єднання корпоративного податку, щоб не допустити подвійного оподаткування доходу

Розширення податкової бази – це, безумовно, найкращий метод мінімального зниження ставок. Наразі в Україні корпоративний дохід обчислюється з чистого прибутку, як передбачено міжнародними стандартами звітності. Ймовірно, ця норма було введена для спрощення системи, але хоч як це парадоксально, вона істотно погіршила ситуацію з двох причин. По-перше, коригування рахунків для встановлення оподатковуваного доходу просто неминуче через різницю в амортизації, процедуру перенесення податкового збитку на майбутні періоди, трансфертне  ціноутворення та інші проблеми. По-друге, міжнародні стандарти звітності передбачають і додаткові методи для обчислення певних доходів і витрат. Крім того, міжнародні стандарти звітності можуть нав’язувати використання одного специфічного методу для обчислення окремих показників, наприклад, обчислення позитивної та негативної курсової різниці. Той факт, що бухгалтерська справа приймає одне з багатьох можливих правил, не має знімати з уряду відповідальності за подання оцінки висновків для економічної політики й доходів з використанням цього правила для податкових цілей. Будь-який варіант може припускати різні висновки для окремо взятої країни, і уряду потрібно прийняти чітке, прозоре рішення про використання найбільш практичного та нейтрального методу, враховуючи перспективу цієї країни і часові рамки.

Однією з переваг естонської системи є те, що в ній зберігається основний принцип естонського податкового законодавства «дохід підлягає оподаткуванню лише раз», хоча і за ставкою нижче 20%, передбачених законом. Проте є й інші методи уникнення подвійного оподаткування. Я вважаю, що потрібно усунути подвійне оподаткування й гарантувати, що дохід від капіталу оподатковуватиметься тільки один раз. Такий результат, загалом, неможливий в естонській системі або у випадках, коли дивіденди звільняються від оподаткування при збереженні сплати корпоративного податку. Передумовою цього податку є те, що для повного оподаткування корпоративного доходу з розподілом дивідендів без сплати податків база корпоративного податку на прибуток не може включати в себе перенесення податкового збитку на майбутні періоди або будь-які відхилення від економічних понять – на практиці недосяжна ціль. Також є інші методи, які гарантують, що розподіл дивідендів акціонерам повністю оподатковується за передбаченою законом корпоративною ставкою, і Україна повинна вибрати найбільш рентабельний метод. На жаль, впровадження такої зміни цього року неможливе, але я вважаю, що надзвичайно важливо внести її в загальну програму реформ на наступні два роки.

  • Знизити податки на фонд заробітної плати

Дуже часто звучать заклики до об’єднання соціального податку і податку на доходи фізичних осіб в один податок на доходи від послуг з найму робочої сили. Щоб успішно здійснити це нововведення, слід вирішити низку питань. Спершу – встановити чіткий поділ між зібраними податками й розподілом податкових надходжень між загальними надходженнями до бюджету та соціальними фондами. Також потрібно краще інформувати громадськість про розділення між загальним доходом і розподілом цього ж доходу. В Україні немає трастового фонду для пенсійних виплат, і усі пенсії мають виплачуватися з поточного доходу. Брак повністю фінансованого пенсійного забезпечення, розподіл певних податків до соціальних фондів, як це робиться зараз, – це просто бухгалтерський запис без економічного змісту. Бо ж дефіцит у соціальних фондах має компенсуватися або з загального доходу, або шляхом скорочення пенсійних пільг. Якщо перший результат не передбачає жодного впливу на консолідований дефіцит державного бюджету, то другий може бути і, ймовірно, буде соціально неприйнятним. І пенсіонери, і вкладники (особи, що роблять внески до ПФ) повинні розуміти, що теперішні пенсіонери сплачували внески впродовж усієї трудової діяльності в очікуванні, що по досягненні пенсійного віку отримуватимуть базову пенсію. Ба більше, можливо, розподіл частини доходів на соціальні фонди – це раціональне рішення, тому що з’явиться чітко обумовлене джерело доходів, яке можна буде використати, щойно пенсійна реформа набере обертів.

Розподіл податкових надходжень від особистого доходу в загальний дохід також має свої наслідки, тому що нині податок на заробітну плату перераховується до міського бюджету міста, селища тощо. На мою думку, розподіл однієї частини податку на доходи фізосіб (податку на заробітну плату) до місцевих бюджетів – це серйозна політична помилка, оскільки для платників податків важливо усвідомлювати, що уряд прагне до більш сукупного податку на прибуток, об’єднуючи корпоративний податок із податком на доходи фізосіб і використовуючи різні стримуючі методи у процентному доході та інших видах доходів. Тому, здається, краще об’єднати всі види прибуткових податків (корпоративний податок, податок на заробітну плату і різні податкові відрахування) з ПДВ та іншими джерелами доходів. Потім частина об’єднаних надходжень може бути направлена до бюджетів місцевої влади. Такий підхід підвищить прозорість і, можливо, допоможе досягти кращих результатів у фінансовому потенціалі місцевої влади. У місцевої влади також мають бути власні джерела доходу, зокрема надходження від податку на нерухомість.

Нарешті, об’єднання соціального податку з податком на доходи фізосіб в одне ціле також передбачає ряд концептуальних і практичних проблем. Така проблема виникла, тому що левова частка соціального податку лежить на плечах працедавців і немає чіткого розуміння, чому він належить до податків, пов’язаних із трудовою діяльністю. Тому об’єднання соціальних податків і податку на доходи фізосіб скоригує ті зарплати, що включають податки, і збільшить податкове навантаження на працівників. Тобто зарплати збільшаться, але водночас принаймні частина, якщо не вся сума збільшення відразу піде на сплату податків. Успіх такої зміни вимагає ширшого розуміння громадськості. Крім того, виникатимуть питання, хто отримає користь від зниження податкових ставок, якщо зміну ставок і об’єднання податків буде реалізовано одночасно. У короткостроковій перспективі зниження ставки соціального податку без об’єднання ставок, як правило, означатиме збільшення потоку грошових потоків після сплати податків для працедавців, тоді як зниження ставок ПДФО, знову-таки без об’єднання, збільшить чисті доходи фізосіб. Якщо ставки будуть об’єднані в одну структуру, а загальні ставки знизяться, виникне додаткове питання, хто отримає першочергову вигоду від зниження ставок. Держава може спробувати вплинути на працедавців, щоб ті підвищили зарплату робітникам на суму загального зменшення податкової ставки (не змінюючи короткострокові витрати на зарплату), або працедавцям дозволять зберегти зниження в повному обсязі (фактично зберігаючи незмінною ставку податкових відрахувань із зарплати працівників), знову-таки в короткостроковій перспективі. Тоді як довгостроковий ефект дії на зарплату визначатиметься динамікою ринку, короткостроковий розподіл прибутку і збитків може вплинути на прийнятність об’єднаного податку – за умови зниження сукупної ставки. До того ж завдяки об’єднанню можуть виникнути деякі стимули, які належить вивчити перед затвердженням такої зміни адміністративним розпорядженням. Наприклад, працедавці можуть призупинити процес найму нових співробітників до моменту зниження ставок або навіть звільнити наявний персонал і повторно прийняти його на роботу, запропонувавши скориговану зарплату вже після завершення процесу об’єднання ставок.

Загалом, поки концептуальне поєднання ставок зберігає велику економічну привабливість і, на мою думку, має стати предметом реформування, варто докласти максимум зусиль, щоб успішно і з мінімальним збитком і для місцевих бюджетів, і для ринку праці реалізувати цю пропозицію.

  • Детінізація економіки

Вважається, що зниження комбінованого податку на робочу силу знизить привабливість виплати зарплати «в конвертах». Це правда, але не варто чекати, що таке скорочення витрат змінить характер тіньової економіки, принаймні з трьох причин. По-перше, враховуючи нинішній рівень дотримання усіх законодавчих норм, імовірність викриття виплати тіньової зарплати відносно низька, так само як і вартість підкупу податкового чиновника не вимагає високих витрат порівняно з витратами на узгодження операцій, матеріалів із вимогами чинного законодавства. Отож годі сподіватися, ніби зниження вартості оподаткування виведе зарплати з тіньової економіки. Тобто якщо ймовірність бути спійманим нікчемно мала, то зниження податку без зміни чесного адміністрування не зменшить чистого прибутку від перебування в тіньовій економіці до тієї міри, щоб стимулювати дотримання законодавчих норм. По-друге, ті, хто зараз не дотримується усіх норм і кому доведеться все-таки їх дотримуватися, можуть вирішити залишитися в тіні. Після реєстрації та початку зобов’язань ніщо не утримує чесних керівників від сплати заборгованості по виплаті податків, а також штрафів і пені за ухилення від податків у минулому. Цю проблему можна вирішити, запровадивши амністію для тих, хто стане дотримуватися усіх правил і продовжуватиме свою діяльність. Зазвичай амністія не дуже ефективна, адже ті, хто дотримується норм, почувають себе пригніченими, бо підкорялися системі, а ті, хто відхилився, – виходять сухими з води, хіба тільки якщо вони бачать зміни в адмініструванні. Крім того, бажання скористатися амністією може й не виникнути, якщо у платників податків є нагода залишитися в тіні і платити невелику суму податків або не платити її взагалі, будучи впевненими, що їх не впіймають. По-третє, я вважаю, для працівників з низьким і середнім рівнем доходу не буде ніякого сенсу виходити з тіні через відкриту дискримінацію, яку створив сучасний режим малого і середнього бізнесу; питання, до якого я зараз перейду.

  • Реформування малого і середнього бізнесу

Автор статті правильно висвітлює більшість питань про режим малого і середнього бізнесу (МСБ). І все ж одне питання, яке було упущене, стосується горизонтальної та вертикальної нерівності, створеної дискримінаційною політикою МСБ. Наприклад, розглянемо класифікацію Tier I (1 групу оподаткування). Підприємець сплачує невелику фіксовану плату замість податків, якщо оборот від його діяльності не досягає 300 000 грн на рік. Ця сума більш ніж утричі перевищує річний дохід на душу населення в Україні. Навіть якщо чистий грошовий потік у результаті законної торгівлі відносно невисокий, скажімо, тільки 50% від поточного обороту, ставка чинного податку, як і раніше, нижча за ставку оподаткування найманих робітників за аналогічних обставин. Наприклад, якщо у трейдера оборот становить 300 000 грн, а чистий грошовий потік – 120 000 грн, то ставка податку може становити лише 10% від щомісячної мінімальної зарплати; водночас працівник, який заробляє 10 000 грн на місяць, заплатить 15% (податок на зарплати, вдвічі вищі за мінімальну) плюс іще майже 40% соціального податку. Ситуація виглядає ще гіршою, якщо порівняти з групою Tier III. Візьмімо, наприклад, приватного підприємця (лікаря, юриста, програміста, економіста, бухгалтера або інших спеціалістів), який заробляє 10 000 000 грн на рік, і більша частина з цієї суми – це чистий прибуток. Відповідно, він заплатить 40 000 грн податків (фактична ставка 4%) на рік. Якби цей підприємець працював по найму, він/вона заплатив би понад 125 000 грн податку на прибуток плюс соціальний податок. Ця дискримінація просто жахає, і в результаті працівники можуть сильно розгніватися. Вони та їхні працедавці виражають свій гнів перебуванням у тіні, і це недивно. Немає особливих причин підкорятися такій несправедливій системі, де фізичні особи з високим рівнем доходу, як і юридичні особи, котрі дроблять великі фірми на декілька малих, щоб потрапити в групу МСБ, можуть не платити велику частину податків або через їх політичний вплив, або просто через брак широкого суспільного резонансу.

Кажуть, ніби ця система була задіяна, оскільки вважалася спрощеною системою, але це не так. Наприклад, усі категорії, за винятком сільськогосподарського податку, ґрунтуються на обороті. Безумовно, для контролю обороту потрібно вести відповідний облік, і вповноваженим податковим адміністраторам слід надавати повне право на аудит цих рахунків. Таким чином, відповідно до проекту й намірів законодавця, бухгалтерські книги, принаймні ті, що стосуються обороту, вимагають особливого статусу. Крім того, на велику частину закупівель виробничих матеріалів має нараховуватися ПДВ, і відповідно покупці, представники малих підприємств, мають отримувати чеки. Зрештою, представники II і III груп оподаткування можуть використовувати працю найманих працівників. Таким чином, має вестися офіційний облік утримань і валової компенсації працівника.

Так у всьому світі, зокрема й в Україні, народжується міф про мале підприємництво. Малий бізнес сприймають як невеликих продавців, можливо без активів, котрі ледве зводять кінці з кінцями і не можуть вести основні рахунки. Ця ситуація, проте, не характерна для України, де рівень грамотності перевищує 90%, а бухгалтери, юристи, лікарі та інші фахівці дуже освічені й отримують істотні прибутки. Аргумент чомусь звучить так: уряд повинен понизити податкове навантаження на таких осіб, тому що вони не можуть визначити, чи стало в них більше грошей на рахунках у кінці дня, ніж на початку. З цієї та з інших причин я вважаю, що справжня податкова реформа не відбудеться, доки податкові ставки для МСБ лишатимуться настільки низькими. Це просто питання здорового глузду і справедливості. Як уже відзначалося, частина реформи має включати вимогу обов’язкового ведення простого обліку, і за потреби уряд повинен організувати безплатне навчання для тих, хто насправді не може записати різницю між залишком грошових коштів на кінець і на початок дня. Якщо вжити таких заходів, далі доведеться перейти до нової процедури, бо у відповідній групі відчутно зросте податковий тягар. Ці платники податків не робили нічого протизаконного, оскільки закон сам по собі заохочував таку поведінку. Відповідно, представникам цієї групи слід дати можливість пристосуватися до змінених правил упродовж поетапного переходу.

  • Розширити базу ПДВ і почати відшкодування коштів

Автор справедливо вказав на проблему з ПДВ, зокрема й на потребу розширення бази й швидкого відшкодування коштів (принаймні в групі платників податків ПДВ). Автор відзначає, що треба надавати звіт тільки про чистий ПДВ як урядовий дохід, можливо, з використанням спеціального рахунку. Проблема затримок у відшкодуванні ПДВ властива як Україні, так і практично всім перехідним економікам, і я рекомендував використання таких рахунків (варто зауважити, зі змінним успіхом) і в інших країнах. Украй важливо все-таки опублікувати такий рахунок і прозоро надавати всі звіти. Також, щоб забезпечити цілісність системи, слід регулярно проводити незалежний аудит цього рахунку. Незалежно від вибраного методу, уряд повинен показати, що в змозі дотримуватися своїх власних законів у випадку з відшкодуванням ПДВ.

Висновки

Україні надзвичайно потрібна радикальна податкова реформа, але в українському контексті радикальність означає розширення податкової бази та ліквідацію кричущої неефективності в нинішній системі. На проведення таких реформ піде не один рік, і тому я вважаю, що припущення автора про реалізацію податкового законодавства за певний період є нереальним і недоцільним. Передумовою успішної податкової реформи є її поетапне впровадження. Поліпшення адміністрування та боротьба з корупцією є критично важливими елементами, на ефективне впровадження яких знадобиться час. Крім того, податкова реформа – це не просто зміна законодавства. Закон, звісно, матиме слабкі місця, і з часом потрібно буде приймати різні положення, розширювати державну освіту і поетапність, оскільки уряд, як і усі економічні агенти, має обмежені ресурси і не може зробити все й відразу. Для роз’яснення правил і планів реалізації потрібна буде й участь суспільства. За демократичної участі час іде на те, щоб вислухати, обмінятися думками і знайти прозорі кошти для реалізації реформи.

Жодна країна не повинна накладати мораторій на внесення змін до податкових процедур, тому що економічні умови постійно змінюються, з’являється нова інформація, накопичується  досвід і визначаються неоднозначні правила. Податкове законодавство, як і всі демократичні інститути, є одним з видів органічної нормативно-правової бази, яка має розвиватися з часом, щоб бути ефективною. Те, чого слід чекати платникам податків, – це стабільна система розвитку податкового законодавства. Вона має бути прозорою і продемонструвати поступове викорінення корупції, справедливе ставлення до платників податків, за умови що ті дотримуються всіх законодавчих норм.

У результаті, Україна отримає свою вигоду від встановлення реалістичних очікувань, якщо пам’ятатиме прості правила:

  1. Хитрощі не працюють. Такі привабливі поняття, як естонська модель, зниження ставок без компенсації збільшення доходів, дискримінаційна політика і податкові амністії, як правило, неефективні.
  2. Управляйте очікуваннями, зважаючи на те, що податкова реформа має бути узгоджена з іншими економічними реформами і що вона є частиною тривалого процесу навчання.
  3. Почніть із того, що у вас є, і розширте базу.
  4. Зменште вплив політики у сфері податкового адміністрування, наскільки це можливо. Наприклад, забороніть голові Державної фіскальної служби розпитувати про перевірки будь-яких осіб (юридичних або фізичних), окрім випадків розслідування корупції з боку податкових чиновників.
  5. Корупція – справа двостороння. Хтось може виявити бажання заплатити хабар корумпованому податковому чиновникові, і тому дуже важливо переконатися, що створено недорогі засоби для добросовісних платників в обхід корумпованих податкових органів без подальших репресій. До того ж конче потрібно оберігати непідкупність податкової адміністрації. Максимальна деперсоналізація податкової системи, а також прозорість адміністративної реформи допоможуть досягнути бажаного результату.

Тобто чесність і важку працю замінити неможливо. Проведення податкової реформи вимагатиме чималих зусиль. Вихід у цій ситуації один – уряд повинен зібрати податкові надходження з тих, хто ухиляється від сплати податків. Тому надзвичайно важливо, щоб усі обмеження впроваджувалися максимально прозоро і щоб радикальна реформа здійснювалася впорядковано.

Ресурси

Тиждень Податкової Реформи

Податкова Реформа — Підсумок Дискусії (Павло Кухта, член Редколегії iМоРе)

Відкритий Лист до експертного співтовариства та Міністерства Фінансів України від Групи Економістів VoxUkraine

Модернізація Податку на Прибуток Стане Драйвером Зростання Економіки (Анатолій Амелін, венчурний інвестор, засновник аналітичного центру «Amelin Strategy»)

Павло Себастьянович: Середній і Малий Бізнес Витіснений з Легального Поля Високими Ставками Податків (Павло Себастьянович, Громадянська платформа «Нова Країна»)

Олег Гетьман: Упущений Один Досить Важливий Момент у Реформуванні ПДВ (Олег Гетьман, економіст, експерт групи Податкова реформа, Реанімаційного пакету реформ)

Володимир Дубровський: 1-2% Додаткових Доходів в Результаті Тиску на Спрощене Оподаткування — це Нереалістичні Цифри (Володимир Дубровський, експерт реанімаційному пакету реформ)

Сергій Кривошеєв: Малий Бізнес не Отримує Податкових Субсидій чи Преференцій (Сергій Кривошеєв, співкоординатор групи «Економіка і підприємництво» Громадянської платформи «Нова Країна»)

Тетяна Прокопчук: Бізнес Вважає, що Необхідно Спростити Процес Адміністрування податків (Тетяна Прокопчук, Віце-президент з питань стратегічного розвитку Американської торговельної палати в Україні)

Анна Дерев’янко: В Нинішній Ситуації «Косметичні» Зміни не Допоможуть (Анна Дерев’янко, виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації)

Михайло Соколов: З Наявним Рівнем Фіскального Навантаження не Варто і Мріяти про економічне Зростання (Михайло Соколов, заступник Голови Всеукраїнської аграрної ради)

Україні Потрібна Радикальна, але Розсудлива Податкова Реформа (Андерс Ослунд, старший науковий співробітник Атлантичної ради США у Вашингтоні і автор книги «Україна: Що пішло не так і як це виправити»)

Олексій Геращенко: Міністерство Фінансів Готує Свої Пропозиції Практично в Закритому Режимі (Олексій Геращенко, економіст, підприємець, викладач фінансів kmbs)

Роман Жарко: Основна Проблема Української Податкової Системи — Практика Використання Фіскального Механізму Досягнення Запланованого Обсягу Податкових Надходжень (Роман Жарко, к.е.н., Менеджер з оподаткування Baker Tilly)

Податкова Реформа в Україні або Як Досягнути Неможливого (Володимир Дубровський, експерт Реанімаційного пакету реформ)

Податкова Реформа Крізь Призму Макроекономічної Стабільності: Погляд НБУ (Дмитро Сологуб, заступник голови Національного банку, Сергій Ніколайчук, директор департаменту монетарної політики та економічного аналізу НБУ)

Податкова Реформа Визначить Майбутнє України (Павло Себастьянович, координатор групи «Податки» ГП «Нова Країна»)

Макроекономічні Наслідки Податкової Реформи (Юрій Городніченко, Каліфорнійський університет в Берклі, співзасновник та член Редколегії VoxUkraine)

Податкова Реформа Грузії: Урок для України (Олена Білан, головний економіст Dragon Capital, член редакційної колегії VoxUkraine)


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний