Як депутати між фракціями ходили: аналіз переходів між фракціями з третього по восьме скликання

Наприкінці серпня розпочала роботу Верховна Рада (ВРУ) нового, дев’ятого, скликання. На першому її засіданні депутати сформували фракції (групи). У новому парламенті їх утворилося шість: «Слуга народу», «Опозиційна платформа – За життя!», «Батьківщина», «Європейська солідарність», «Голос» та депутатська група «За майбутнє!». До них входять 389 депутатів. Ще 33 народні обранці позафракційні. 

Ці цифри не сталі. Приналежність депутатів до фракцій чи груп протягом скликання змінюватиметься. Когось можуть вигнати з фракції, хтось через певні причини складе мандат, а частина буде переходити між фракціями самостійно. Останнє явище ми і вирішили дослідити.

В народі його називають «тушкуванням», а  депутатів, які переходять з однієї фракції до іншої – «тушками». Також «тушками» називають тих депутатів, які не діють в інтересах фракції не виходячи з неї (наприклад, голосують не так, як більшість фракції). Проте аналіз цієї групи не входить до нашого дослідження. 

Явище переходів між фракціями характерне не лише для України. Депутати роблять це у Бразилії, Філіппінах та в багатьох інших країнах, які розвиваються. Натомість у розвинених країнах це не розповсюджене явище. У США, наприклад, за 163 роки лише 38 сенаторів та 160 конгресменів змінили свою партію. 

Мотивація депутатів для переходу може бути різна – особиста, грошова або ідеологічна. Незалежно від неї вихід із фракції багатьма сприймається як зрада партії та виборців, якщо йдеться про депутатів, які обирались від політичних сил. Також виходи з фракцій – це один з основних інструментів розвалу коаліції в інших країнах. В Україні це не так: депутат може вийти з коаліції лише написавши заяву про вихід із неї. Це не обов’язково тягне за собою вихід із фракції. Відсутність коаліції – підстава для президента розпустити Верховну Раду. 

Використовуючи відкриті дані ВРУ ми дослідили, хто переходить, куди, звідки та чому, а також як на переходи депутатів між фракціями впливає законодавство.

Ми досліджували ВРУ з 3 по 8 (1998-2019) скликання, оскільки дані про міжфракційні переходи доступні лише за цей період.

Детальніше про те, що ми вважаємо переходом, дивіться у розділі «Як ми рахували».

Головні висновки:

1. З 1998 по 2019 рік було 1822 переходів. Їх здійснили 735 депутатів.  Імовірно, на кількість переходів впливають значні зміни політичної ситуації – так, 30% усіх переходів 4 скликання відбулось у 2005 році, а 90% усіх переходів 7 скликання відбулось у 2014 році.
2. Найбільше переходів відбулось у 4 скликанні – 846. Скоріше за все, це сталося через існування великої кількості фракцій, які розпадались, – 7. Це майже п’ята частина всіх фракцій, які були створені тоді. Депутати  цих сімох фракцій здійснили 348 переходів – це близько 30% усіх переходів. 
3. Усього близько 58% депутатів не змінювали фракції с 3 по 8 скликання. Трохи більше половини  депутатів, які здійснювали переходи між фракціями, були мажоритарниками. У середньому мажоритарники частіше переходять між фракціями – 2,2 разу проти 1,8 для пропорційників.  2/3 депутатів, які переходили між фракціями, робили це раз або двічі, решта – більше разів. 
4. Імперативний мандат з високою ймовірністю зменшує кількість переходів між фракціями. Без нього переходило від 33% до 44%  (у різних скликаннях) депутатів-списочників. З ним – від 3 до 17%. Під час дії імперативного мандату депутати, які переходили між фракціями, робили це в середньому на один раз менше, ніж за умови відсутності імперативного мандату (різниця статистично значуща).

Фракції та депутатські групи

З 1998 по 2019 рік у парламенті було 79 депутатських фракцій та груп (без урахування позафракційних депутатів, яких інколи вважають окремою фракцією). Найбільша їх кількість (31) припадає на четверте скликання (2002-2006 роки) – Графік 1. У той час в країні відбулася «Помаранчева революція». Можливо, через це депутати активніше утворювали нові фракції. Найменша кількість (5) фракцій та груп працювала під час п’ятого скликання (2006-2007). Щоправда, цей парламент розпустили через півтора року після обрання. 

Графік 1. Кількість утворених фракцій у кожному скликанні

Переходи між фракціями

З третього по восьме скликання у парламенті відбулося 1822 переходів між фракціями. Кожен депутат, який переходив між фракціями (таких 735), робив це в середньому 2,5 рази. За цей час у парламенті побувало 1718 депутатів. Тобто приблизно 42% з них за період з третього по восьме скликання змінювали свою фракцію. 54% депутатів, які змінювали фракцію під час скликання, були мажоритарниками. В середньому мажоритарник переходив між фракціями 2.2 разу, а депутат, який обирався за списком – 1.8 разу. Різниця є статистично значущою (за тестом Mann–Whitney).

Найбільше переходів відбулося у четвертому скликанні – 846, а найменше у п’ятому – 16. Що впливає на кількість переходів депутатів між фракціями? Дані дають змогу припустити вплив значних політичних змін. Так, у третьому скликанні найбільше переходів відбулось на другий рік каденції парламенту – 1999 рік, коли президентом вдруге став Леонід Кучма. У парламенті четвертого скликання 266 переходів (близько 30% усіх переходів 4 скликання) відбулися 2005 року, після Помаранчевої революції. У парламенті 7 скликання 2014 року, після Революції гідності, відбулося 186 переходів (близько 90% усіх переходів 7 скликання). Втім, ця гіпотеза потребує подальшої перевірки.

Графік 2. Кількість переходів між фракціями в кожному скликанні

Дві третини депутатів переходили між фракціями раз або двічі (Графік 3). Найчастіше – 15 та 10 разів – змінювали фракцію два депутати – Развадовський Віктор Йосипович та Нечипорук Володимир Павлович. Обидва з них були мажоритарниками і перебували в парламенті чотири та два скликання відповідно. В середньому Развадовський перебував у фракції 281 день, а Нечипорук – 240 днів (медіана 237 та 161 відповідно). Натомість, середній час перебування депутата у фракції серед всіх депутатів, що переходили між фракціями –  522 дні (медіана 385).

Графік 3. Депутати за кількістю переходів

Причини переходів

Чому депутати вирішують змінити фракцію? Ми перевірили два чинники, які можуть впливати на імовірність переходу:

Тривалість перебування депутата у парламенті

Ми припускаємо, що чим довше депутат перебуває в парламенті, тим з більшою імовірністю він перейде до іншої фракції. Оскільки він намагатиметься бути з партією, яка має більше шансів перемогти на виборах.  Ми розрахували кореляцію між загальною кількістю днів перебування у парламенті та кількістю переходів кожного депутата. Виявилось, що зв’язок дуже слабкий (коефіцієнт кореляції становить 0.24). Це означає, що депутат може довго знаходиться в парламенті і не часто змінювати фракцію. Натомість для депутатів, які весь час були мажоритарниками, коефіцієнт кореляції між тривалістю перебування у парламенті та кількістю переходів становить 0,5.

Імперативний мандат

У п’ятому, шостому та починаючи з восьмого скликання в Україні діє так званий імперативний мандат. У загальному сенсі імперативний мандат – це законодавчо закріплена можливість відкликати депутатів, які не діють в інтересах виборців. У нашій країні існує особливий його різновид. Він стосується лише депутатів, які обираються за списками політичних партій. Згідно з ним, депутат може бути позбавлений мандату, якщо він вийде з фракції партії, за списком якої обирався. Це відбувається на підставі рішення вищого керівного органу партії. Мета імперативного мандату – зменшити кількість переходів між фракціями. Але чи відбувається це насправді?

Для цього порівняємо кількість переходів у скликаннях, коли діяв імперативний мандат і коли ні. Якщо у першої групи середня кількість переходів буде меншою, то ми можемо сказати про дієвість імперативного мандату. Також ми можемо подивитись, яка частина депутатів переходила в цих скликаннях. Тобто, якщо переходило менше депутатів, то ми також можемо припустити, що імперативний мандат працює.

Проведений аналіз дав такі результати:

1. У трьох скликаннях, під час яких діяв імперативний мандат, в середньому відбулося 1,4 переходи між фракціями. А в інших 2 переходи. Різниця є статистично значущою (за тестом Mann–Whitney).
2. У період дії імперативного мандату переходило від 3% до 17% депутатів-списочників скликання. Водночас без нього фракцію змінювали від 33% до 44% народних обранців-пропорційників. Різниця є статистично значущою (за тестом Mann–Whitney). Тобто щось змушувало депутатів з більшою ймовірністю залишатись у фракціях під час застосування імперативного мандату. Ми припускаємо, що це саме він. 
3. У період дії імперативного мандату переходило 27% депутатів-мажоритарників скликання. Водночас без нього фракцію змінювали від 42% до 80% народних обранців-мажоритарників. Різниця виявилась статистично значущою (за тестом Mann–Whitney). Це означає, що мажоритарники під час дії імперативного мандату також переходять менше, тобто окрім прямого ефекту імперативного мандату можливо наявна дія інших факторів. 

Графік 4. Відношення кількості депутатів-списочників, які змінили фракцію протягом скликання, до загальної кількості депутатів обраних за списками*

*червоним позначені скликання, під час яких не діяв імперативний мандат

Як ми рахували

Для отриманні інформації про переходи депутатів між фракціями ми скористалися відкритими даними ВРУ. А саме двома масивами – mps-trans_fr_arh та mps-trans_fr. В першому містяться дані про зміни депутатами фракцій з третього по сьоме скликання. Останній містить дані про переходи під час восьмого скликання. Об’єднавши масиви, ми отримали 8667 переходів.

Після цього ми провели додаткову обробку даних:

1. На початку кожного скликання депутат є позафракційним до того часу, поки ВРУ не узгодить список фракцій нового парламенту. Однак у масивах ВРУ це рахується як перехід. Тому ми позбулись цих рядків.
2. Також треба було прибрати першу фракцію, в яку вступав депутат, оскільки він не здійснював перехід до неї з іншої фракції.
3. Частина фракцій у масиві ВРУ перейменовувались під час скликання рахувалось за перехід. Однак ми не вважали це переходом. Тому нам необхідно було об’єднати такі рядки в один. Ми вважали переходом злиття фракцій та їхній розпад. Оскільки депутати могли не підтримати рішення керівництва фракції і вийти з неї до того, як це сталося. Але вони не зробили цього. Тому це був їхній вибір.
4. Також ми залишали рядки, коли депутат був позафракційним, якщо це було більше 30 днів. Якщо він був позафракційним менше цього часу, то ми не враховували це за переходи. Тобто, якщо (1) депутат вийшов з фракції і став позафракційним, і був ним менше 30 днів, а потім (2) увійшов в іншу фракцію, то ми рахували це лише за один перехід.
5. Ми виключили з розрахунку депутатів, які займали посади в президії. Оскільки фактично вони не залишали фракції, але формально ставали позафракційними коли обіймали посаду. А після того, як звільняли її повертались назад до фракції.

Внаслідок всіх цих оборобок залишився масив у 1839 рядків. Кожен з них означає один перехід. Складається рядок з прізвища, ім’я та по батькові депутата, номером скликання, назвою фракції, датою входу та виходу з неї, тривалістю перебування там.