Як пісок крізь пальці. Що не так в Україні з відповідальністю юридичних осіб за корупційні злочини

Україна має одне з найбільш лояльних законодавств у сфері відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення, тому підкуп та хабарі стали вигідним бізнесом

grow3.com

Автор:

Згідно з даними Антикорупційної мережі ОЕСР для країн Східної Європи та Центральної Азії, Україна має одне з найбільш лояльних законодавств у сфері відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення. Підкуп та хабарі стали вигідним бізнесом. Україні потрібне посилення відповідальності, що створить ефективні та домірні інструменти запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних стандартів.

За два буремних роки, що минули з моменту втечі Януковича, українці раз-по-раз довірялись і розчаровувались у політиках «нової формації», але тренд несприйняття корупції, народжений Майданом, міцно вкорінився у свідомості громадянського суспільства.

Бажання чиновників використовувати владу задля забезпечення шкурних інтересів, а не суспільних благ, призвело до всеохоплюючої корумпованості в державі. Корупція переслідує кожного з нас від колиски до надгробку. За роки незалежності України хабарі й так звані полегшувальні платежі (facilitating payments) стали нормою.

Але риба, як відомо, гниє з голови. Тому боротьбу необхідно починати не з лікарів та вчителів, а з «білих краваток» у владних кабінетах та корпораціях. Саме безкарність топ-корупціонерів та функціонування багатомільйонних тіньових схем породжує толерування корупції на побутовому рівні, а не навпаки.

Постмайданна Верховна Рада прийняла низку антикорупційних законопроектів, орієнтованих на запобігання та боротьбу з корупцією відповідно до європейських стандартів. Зокрема, створено декілька нових інституцій, покликаних виявляти та попереджати корупцію в органах влади, формувати антикорупційну стратегію України та правила етичної поведінки державних службовців. Але, на жаль, законотворці оминули стороною посилення відповідальності юридичних осіб за корупцію.

Відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення в усіх конвенціях європейського та світового рівня вже понад 10 років розглядається як стандарт, що потребує чіткого дотримання [1-4].

Україна долучилась до світового співтовариства, ратифікувавши 18 жовтня 2006 року Конвенцію РЄ про кримінальну відповідальність за корупцію та Конвенцію ООН проти корупції, що вступили в дію на початку 2010 року.

Але необхідні зміни до законодавства парламент остаточно ухвалив лише навесні 2013 року в рамках виконання плану дій стосовно візової лібералізації між Україною та ЄС. Так у Кримінальному кодексі з’явився новий розділ під красномовною назвою «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб» [5].

Юридичні особи несуть відповідальність за:

  • відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом;
  • використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин;
  • підкуп службової особи юридичною особою приватного права;
  • підкуп особи, яка надає публічні послуги;
  • пропозицію або надання неправомірної вигоди службовій особі;
  • зловживання впливом.

Проте, для компаній не передбачено покарання за умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму. А  відповідальність за порушення порядку фінансування політичних партій та передвиборної агітації з’явилась лише з прийняттям законопроекту щодо запобігання та протидії політичній корупції [6].

До заходів кримінально-правового характеру відносяться:

  • штраф;
  • конфіскація майна;
  • ліквідація.

Ці санкції можуть застосовуватись до недержавних підприємств, установ та організацій, але не поширюються на політичні партії.

За корупційні правопорушення до юридичних осіб застосовується лише штраф. Ані конфіскація майна, ані ліквідація юридичної особи не передбачені чинним законодавством [7].

Також, компанії, що притягуються до відповідальності за корупційну діяльність, не допускаються  до участі у державних тендерах. Відповідні дані заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що зараз більше нагадує студентську лабораторну роботу, а не всеукраїнську базу даних корупціонерів [8].

Розмір штрафу обчислюється виходячи з двократного розміру  незаконно одержаної вигоди. Якщо ж її розмір визначити неможливо, суд відштовхується від тяжкості злочину. В такому випадку максимальна сума штрафу складає 1.275 млн грн (~ 44 000 євро).

В жодній з конвенцій щодо корупції немає посилань на конкретні покарання, що можуть застосовуватись до юридичних осіб, але визначено основні принципи відповідальності: необхідність застосування ефективних і домірних кримінальних та некримінальних санкцій, що мають стримувальний вплив.

Чи ефективне застосування мільйонного стягнення до корпорації з мільярдними активами? Чи стримуватиме штраф у двократному розмірі неправомірної вигоди від підкупу або, скажімо, хабаря?

Відповідно до стандартів моніторингу ОЕСР та вимог ГРЕКО, якщо відсутній ефективний режим конфіскації, максимальний штраф до 1 млн євро вважається недостатнім [9].

Таким чином, відповідальність юридичних осіб за корупційні злочини, впроваджена як необхідний крок наближення українського законодавства до європейських норм на вимогу ЄС, не відповідає жодному з ратифікованих Україною міжнародних договорів щодо запобігання та протидії корупції. А за відсутності належних обмежень підкуп може стати для корпорацій прибутковим бізнесом: його дохідність в середньому в десять разів перевищує суму даного хабаря. Крім того, підкуп за певних обставин вважають виправданим 15% компаній у світі [10].

Анексія Криму та окупація Донбасу, відсутність зовнішніх інвестицій та зубожіння громадян… Так чи інакше, але першопричиною поточного стану справ є тотальна корумпованість політичних еліт та олігархічні клани, що «сидять» на державних потоках.

Побудова нової країни не може здійснюватися напівзаходами. Лише рішуча радикальна зміна правил гри дасть шанс українській державі виборсатись із пострадянського болота олігархічних кланів та політичної проституції.

Влада вкотре довела власну недієздатність у питаннях боротьби з корупціонерами. Новий закон «Про запобігання корупції», створення якісних антикорупційних інституцій за прозорими принципами – все це завдяки тиску громадськості та міжнародних партнерів. На часі – посилення відповідальності за корупційні правопорушення. Для цього необхідно:

  1. Перейти від жорсткої ідентифікації до безособистісної моделі відповідальності за прикладом Німеччини або Грузії. Наразі застосування заходів кримінально-правового характеру щодо компанії можливе лише за наявності обвинувального вироку фізичній особі, що скоїла відповідний злочин від імені та в інтересах юридичної особи. Якщо підтверджений факт скоєння корупційного правопорушення в інтересах юридичної особи, а конкретна фізична особа, що його вчинила, не встановлена, то така компанія не притягується до відповідальності. Для прикладу, у Німеччині достатньо, щоб суд підтвердив достовірність скоєння злочину будь-ким із уповноважених працівників компанії, навіть якщо конкретна фізична особа не встановлена. В Грузії юридичні особи несуть відповідальність у випадку скоєння злочину від імені, з допомогою або в інтересах юридичної особи незалежно від ідентифікації правопорушника [9].
  2. Змінити механізм обчислення штрафу на основі зростаючого коефіцієнта-множника в залежності від суми незаконно отриманої вигоди або завданих матеріальних збитків. Для України максимальний розмір штрафу в п’ятдесятикратному розмірі неправомірної вигоди – цілком адекватна та ефективна санкція для компаній-корупціонерів. У Чехії такий коефіцієнт дорівнює 100, в Словенії – 200 [9].
  3. Впровадити ефективні заходи розширеної конфіскації майна юридичних осіб як додатковий захід покарання.

Ці зміни спрямовані на створення ефективних інструментів запобігання та протидії корупції в корпоративному секторі. Але компанії мають нести відповідальність не лише за порушення антикорупційного законодавства, але й за невжиття заходів щодо протидії корупції серед власних працівників. Наразі до такої відповідальності притягуються лише посадові особи юридичної особи. Максимальний штраф – 4 250 грн [11].

Згідно з даними Антикорупційної мережі ОЕСР для країн Східної Європи та Центральної Азії, Україна має одне з найбільш лояльних законодавств у сфері відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення. Хоча ситуація має бути діаметрально протилежною. Якщо влада дійсно бореться з корупцією, відповідальність за підкуп або зловживання впливом має бути значно жорсткішою. Адже чинне антикорупційне законодавство дає можливість уникати покарання та не містить  ефективних санкцій, що забезпечують належний стримувальний вплив. В Рейтингу сприйняття корупції за 2015 рік Україна має найгірший показник в регіоні: 130 місце (27 балів зі 100) серед 168 країн [9, 12].

Рівень корумпованості суспільства поставив Україну на один щабель із Камеруном, Нікарагуа та Нігерією [9]. Але всупереч усьому ми мусимо потрапити із третього світу в перший. Якісне антикорупційне законодавство, ефективні спеціалізовані органи та невідворотність покарання – ось три стовпи у фундаменті оновленої  української держави.

Втім, не варто очікувати на швидкі зміни, адже боротьба з корупцією – це марафон, що потребує цілеспрямованого поступального руху. Насамкінець, процитую голову правління Transparency International та екс-спецпрокурора Перу Хосе Угаса:

…якщо ви боретесь із корупцією, то мусите бути терплячими. В іншому випадку – вам нічого не вдасться. Я почав активну антикорупційну діяльність у вісімнадцять, а побачив перші результати у сорокарічному віці.

Примітки

[1] Стаття 3 Другого протоколу до Конвенції Європейського Союзу про захист фінансових інтересів Європейських Співтовариств, 1997 рік.

[2] Статті 2 і 3 Конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку з боротьби з підкупом посадових осіб іноземних держав у разі проведення міжнародних ділових операцій, 1997 рік.

[3] Стаття 18 Конвенції Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію, 1999 рік.

[4] Стаття 26 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, 2003 рік

[5] Закон України №314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» від 23.05.2013.

[6] Закон України №731-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції» від 08.10.2015.

[7] Розділ XIV Кримінального кодексу України від 05.04.2001.

[8] Закон України №1700-VII «Про запобігання корупції» від 14.10.2014.

[9] Тематичне дослідження ОЕСР щодо відповідальності юридичних осіб за корупцію в країнах Східної Європи та Центральної Азії, 2015 рік.

[10] The Economist,  You get who you pay for, 02.06.2012  

[11] Стаття 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення, від 07.12.1984.

[12] Індекс сприйняття корупції CPI-2015, Transparency International.

Стаття отримала спеціальний приз конкурсу MindSketch за січень


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний