Україна та ЄС Потребують Санкцій, які Змусять Росію Вкладати Кошти в Україну

Російська агресія проти України і Заходу має не тільки військовий бік, але і фінансовий. Захід карає Росію санкціями, які, ймовірно, матимуть віддалений ефект з огляду на значні резерви Росії, і в той же час фінансово підтримує Україну. Натомість, Захід повинен змусити Росію заплатити за її агресію, запровадивши спеціальний податок на експорт російських енергоносіїв.

Росія і надалі продовжує війну на виснаження проти України, навіть після підписання Мінської мирної угоди-2. Як наслідок, ЄС погрожує їй новими, ще не визначеними санкціями.

Україна перебуває в економічній скруті, навіть після нещодавнього схвалення пакету фінансової допомоги від МВФ. Відновлення фінансової стабільності в Україні наражається на винятково високий ризик через подальший конфлікт та невдоволення кредиторів, що було зазначено 12 березня у звіті МВФ. Йдеться про те, що тривале насильство проросійських сил в Східній Україні і жорстка позиція щодо нагальної реструктуризації боргу України є основними засобами Росії у подальшому послабленні України з метою її підкорення.

Ця війна на виснаження ослаблює Росію насамперед через низькі ціни на енергоносії. Фінансові резерви, накопичені Росією впродовж останнього десятиліття завдяки високим цінам на нафту, газ та вугілля, пом’якшують падіння доходу. Фінансові санкції Заходу вичерпують резерви Росії швидше через її неспроможність рефінансувати наявні позики. Проте Росія з теперішнім зменшеним доходом зможе підтримувати існуючий конфлікт щонайменше до кінця 2015 року.

Суттєвий недолік застосованих санкцій полягає в тому, що вони, маючи негативний вплив на Росію, не допомагають Україні вистояти у війні на виснаження. Фінансово Україна значно слабша, ніж Росія, а тому затяжний конфлікт знеохочує Захід вкладати кошти в Україну, й надалі економічно її ослаблюючи.

Ще у березні 2014 року професор Лондонської школи економіки Пол де Гров запропонував, як протидіяти російській анексії Криму: “Якби я був диктатором ЄС, я наклав би окупаційний податок на всі російські енергоносії. Росія жодним чином не змогла би ухилитися від нього“.

Після закінчення холодної війни ЄС збільшив купівлю енергоносіїв у Росії, яку почали сприймати як партнера, а не як потенційного агресора. ЄС імпортує 80% загальноросійського видобутку нафти і газу та 60% її вугільної продукції. Вважалося, що співробітництво ЄС з Росією та налагодження економічних відносин між ними зробили би Росію дружньою країною, яка не може дозволити собі вести війну проти своїх партнерів. Оскільки ця теорія зазнала повного краху, ЄС варто зменшити свою залежність від Росії. Інакше існує ризик, що цієї осені Росія знову буде погрожувати ЄС холодною зимою.

Зменшення залежності від Росії може бути досягнуто через «податок на російську агресію», який має бути накладеним на всі імпортовані енергоносії з Росії, включаючи нафту, природний газ та вугілля, з початковою ставкою 10% і максимальною – 25%. Цей податок необхідно поступово піднімати з часом, роблячи окупацію української території ще дорожчою. Якщо вартість російських енергоносіїв стане занадто високою, енергетичні компанії будуть шукати інших постачальників.

Поки Росія продовжуватиме дестабілізувати Україну, іноземні інвестиції та реальне економічне зростання неможливі.

Для покращення ситуації Україна має здійснювати інфраструктурні проекти, які можна профінансувати з надходжень від «податку на російську агресію». Ці гроші можуть також бути витрачені Європейським Союзом в Україні на захист приватних інвестицій, організацію реформ в сфері енергетики, та на виплату боргів українського уряду Росії.

Запаси газу в ЄС впали до історичного мінімуму: заповнено всього 29% підземних сховищ. Енергетичні компанії затримали поповнення своїх запасів, щоб повною мірою скористатися дуже низькими світовими цінами на газ. Контракти «Газпрому» на постачання газу прив’язані до ціни на нафту, зі звичайною затримкою від шести до дев’яти місяців. З літа минулого року вартість нафти Brent впала в два рази – з $115 за барель до $55. Найстрімкіше падіння цін на нафту припало на кінець 2014 року, що означає: повний ефект на доходи «Газпрому» буде відчутним пізніше у цьому році і продовжуватиметься в 2016. На цей момент в ЄС є достатньо ЗПГ-терміналів і майже повністю взаємопов’язана мережа газопроводів, що дозволяє практично кожній енергетичній компанії стати гравцем на світовому ринку.

Зараз найсприятливіший час для введення «податку на агресію».

В Азії наявний надлишок ЗПГ через надмірну пропозицію. Він продається дуже дешево на спотовому ринку. Енергетичні компанії незабаром поповнюватимуть свої запаси газу, і «Газпром» буде вимушений включити «податок на російську агресію» в ціну, щоб бути конкурентоспроможним порівняно з іншими постачальниками, які не мають сплачувати цей податок. Це означатиме, що Росія почне фінансувати Україну замість платників податків ЄС.

«Газпром» уже очікує скорочення закупівель енергоносіїв країнами ЄС. Він щойно підписав угоду на експорт ЗПГ через ЗПГ-термінал у морському порті Зебрюгге (на відстані всього 200 км від Брюсселя). «Газпром» був вимушений укласти цю принизливу угоду, оскільки російські ЗПГ-порти потребують ЗПГ-танкерів з укріпленим корабельним носом. Їх наявна кількість недостатня для перевезення російського газу. Додаткові 30% витрат на перетворення трубопровідного газу в ЗПГ не залишають маржі на експортне мито для уряду Росії. По суті, єдиний ринок збуту російського газу – це країни ЄС.

Уряд і армія Росії значною мірою фінансуються за рахунок 30%-го експортного мита на енергоносії. Росія була змушена відмовитися від цього мита в нещодавній угоді з Китаєм, укладеній президентом Путіним, тому що Китай займав сильну переговорну позицію щодо дешевого газу.

Не ініціюючи введення «податку на російську агресію», ЄС де-факто фінансує путінський режим. Чи може ЄС і надалі робити це, водночас заявляючи про свою підтримку України в її боротьбі проти російської агресії? Нещодавнє визнання президентом Путіним того факту, що саме військова операція Росії призвела до анексії Криму, дає право ЄС порушити питання про «податок на російську агресію».

Принцип «забруднювач платить» передбачає, що сторона, відповідальна за забруднення, має платити за шкоду, завдану довкіллю. Може, вже настав час для застосування цього принципу і до тих, хто розв’язав війну на виснаження, спрямовану на знищення демократії?