Україні Потрібна Радикальна, але Розсудлива Податкова Реформа

На сьогоднішній день пропозиція уряду докорінно змінити податкову політику є головною темою економічних дискусій. В цілому, це правильна пропозиція, яка заслуговує всілякої підтримки. Основна проблема державних  фінансів  України полягає у занадто великих державних витратах. У 2014 році в Україні вони складали 53% від ВВП, тоді як в сусідніх країнах, що швидко розвиваються (Литві, Латвії, Словаччині, Болгарії і Румунії) –  близько 35% від ВВП, саме на такий показник має орієнтуватися Україна.

Україна може скоротити свої державні витрати шляхом скасування енергетичних субсидій у розмірі 10% від ВВП, а також удвічі зменшивши видатки на виплату пенсій з 16% ВВП до прийнятних 8% ВВП. Але до скорочення статей державних витрат знижувати податкові ставки не можна, тому що такі дії призведуть до ще однієї фінансової кризи. За оцінками МВФ, у 2015 році державні витрати України скоротяться до 48% ВВП, але в перспективі їх потрібно зменшити до 40% ВВП.

За прогнозами МВФ державні доходи України за 2015 рік складуть 41% від ВВП, чого цілком достатньо. Основними проблемами податкової системи України залишаються великі масштаби тіньової економіки, ухиляння від сплати податків, обтяжливі податкові процедури, несправедливий податковий тягар і неприхована криміналізація податкової адміністрації.

У структурі державних доходів України домінують два податки. “Єдиний соціальний внесок”, або 41% податок з фонду заробітної плати, що приносить 14% ВВП. В Європейському Союзі середня ставка відповідного податку становить 36% від заробітної плати, а в США – 15%. Надходження від податку на додану вартість (ПДВ) разом з акцизними податками складають 14% ВВП. Майже фіксований податок на доходи фізичних осіб приносить 5% ВВП, а податок на прибуток підприємств – 4% ВВП. Податкові надходження від ЗЕД приносять майже 1% ВВП. Неподаткові надходження, в основному, розподіл дивідендів у державних компаніях і доходи від приватизації, додають 5,5% ВВП.

Цілі податкової реформи в Україні досить очевидні. У першу чергу, це наповнення бюджету – зібрати доходи, що приблизно дорівнюють витратам. В іншому випадку країну поглине чергова фінансова криза. По-друге, необхідно спростити і декриміналізувати податкову систему. Тому варто зменшити кількість податків і повернути їх адміністрування в правове поле. По-третє, уніфікувати різні податкові ставки і закрити всі можливі лазівки. Зокрема, знизити нарахування на заробітну плату і податки, що відносять до витрат на робочу силу. В результаті, платники податків будуть витрачати значно менше часу і зусиль на здійснення податкових платежів та на перевірки. Загальна тенденція в оподаткуванні повинна сприяти переходу оподаткування від виробництва, тобто, праці і капіталу, до споживання.

Пропозиція нинішнього уряду цілком доцільна: загальна ставка по чотирьох основних податках становитиме 20%. Найбільша і найважливіша зміна полягає в зниженні податку на заробітну плату або “єдиного соціального внеску” з 41% до 20% від фонду заробітної плати. Ставка цього податку надзвичайно висока, і це є основною причиною низького рівня офіційного працевлаштування та масштабної тіньової економіки. Таке скорочення в значній мірі полегшить збір єдиного соціального внеску і забезпечить українцям вигоди від соціального страхування. Найважливіше – це «вивести» людей з тіньової економіки.

Десять років тому Україна ввела єдиний подохідний податок у розмірі 15%, але Янукович його скасував і ввів вищу ставку – 17%. Цілком розумним буде повернення до єдиної ставки ПДФО, але для забезпечення достатнього рівня надходжень в казну, вона має становити 20% від доходу. Майже половина посткомуністичних країн застосовує єдину ставку ПДФО, і Україні, як одній з найбільш корумпованих країн, також потрібна єдина ставка , аж поки їй не вдасться побороти корупцію. У Росії введення єдиної шкали подохідного податку в 2001 році призвело до різкого збільшення податкових надходжень, чого, загалом, і добивалися.

Розроблений в 2010 році під час президентства Януковича Податковий кодекс узаконив поступове зниження ставки на прибуток з 25% до 16%. Небагатьом країнам вдалося зібрати таку велику частку ВВП від надходжень податків на прибуток підприємств, як Україні, а саме 4% від ВВП в 2013 році, тоді як країни ЄС в середньому збирають 2,5% від ВВП. І це за умови, що  великі приватні українські компанії, як правило, намагаються мінімізувати свої податки на прибуток через трансферне ціноутворення в офшорних зонах та податкових ямах. Такі чималі доходи бюджету від податку на прибуток в Україні вказують на дійсно жорсткі процедури збору  податку  з середніх компаній, що істотно перешкоджає розвитку підприємництва. Хотілося б побачити подальше зниження податку на прибуток, але, як вже зазначалось, з одночасним закриттям численних лазівок. Тим не менш, було б несправедливо оподатковувати заробітну плату сильніше, ніж прибутки  підприємств.

Податок на додану вартість (ПДВ) завжди був спірним питанням в Україні. Створюється загальне враження, що сплата ПДВ пов’язана з масовими ухиленнями та шахрайськими операціями. Тим не менш, Україна може похизуватись суттєвими надходженнями від ПДВ. Тоді як середній показник надходжень від ПДВ в країнах ЄС становить 7% ВВП, Україна збирає 10% ВВП. Реальної альтернативи ПДВ не існує. Український уряд це розуміє і, отже, зосереджується на покращенні адміністрування ПДВ, тоді як опозиційні партії періодично закликають замінити його податком з продажів. Великою перевагою ПДВ є те, що навіть політично впливові підприємства змушені його платити.

На сьогоднішній день пропозиція українського уряду щодо податкової реформи цілком логічна, але чому люди рішуче протестують проти таких нововведень? Ось  три основні аргументи, які наводяться проти цієї чудової пропозиції податкової реформи.

По-перше, з 1998 року в Україні існувала дуже сприятлива спрощена система оподаткування для окремих підприємців. Колись я вніс пропозицію про таку систему разом з Юрієм Єхануровим і Сергієм Тігіпко. Це дозволило дрібним підприємцям сплачувати або невеликий податок з фіксованою сумою або невеликий податок обороту. Цей сектор мікропідприємств швидко розширився і налічував близько мільйона людей. Чинна податкова пропозиція «приборкає» систему спрощеного оподаткування таким чином, щоб її  не використовували професіонали з високим рівнем доходів, так як відбувається є зараз. І така пропозиціямає сенс для всіх, крім високооплачуваних спеціалістів, які в даний час протестують проти цього.

Також проти реформи виступають фермери, бо сільське господарство України зараз користується набагато більш м’яким режимом оподаткування, що природно викликало чимало запитань з боку МВФ. Всі сільськогосподарські підприємства незалежно від розміру сплачують  земельний податок до 1% від оціночної вартості земельних ділянок, але зазвичай сплачувалась мінімальна ставка цього податку. Для мільйонів бідних сільськогосподарських виробників в Україні це має сенс, тому що у них є невелика земельна ділянка, і у важкі часи вони живуть за рахунок натурального господарства. Якщо говорити про великі українські агрохолдинги, які володіють земельними ділянками до 500,000 га, – це вже зовсім інша справа. Дуже часто це великі інтегровані компанії з несільськогосподарськими підприємствами, але виходить так, що вони сплачують дуже низьку ставку сільськогосподарського податку на всю свою діяльність, і, більше того, звільнені від сплати ПДВ. Вони повинні перейти на систему стандартного оподаткування з повним веденням бухгалтерського обліку.

Нарешті, ми стикаємось і з неекономічними аргументами, – що необхідно понизити всі податки, і ніхто не повинен їх, по суті, платити. Цікаво, що ці пропозиції звучать з вуст тих же людей, які стверджують, що необхідно вдвічі зменшити тариф на газ для населення і провести індексацію пенсійних виплат відповідно до рівня інфляції. Це чистої води популізм, який може зруйнувати державний бюджет та дестабілізувати економіку і політику країни. Такі публічні заяви можуть робити тільки недоброзичливці України, тому дуже дивно, що вони звучать в громадських місцях.