Прості винаходи можуть запускати глобальні процеси й фундаментальні перетворення. Вони зміщують баланс економічних сил, визначають переможців і переможених, змінюють соціальні відносини та відкривають тисячі нових можливостей. А ще розповідають історію про те, як змінюється й функціонує наш світ. Яким чином винайдення грамофона поглибило нерівність у статках? Який вплив на бізнес мав винахід бритви Gillette? Чому поява кондиціонерів для повітря стала не лише питанням комфорту в домівках, а й заселення цілих територій? VoxUkraine публікує уривок з цієї книжки – «Страхування».
Десять років тому під час однієї радіопрограми я жартома зателефонував у провідну букмекерську контору Великої Британії та спробував зробити ставку на те, що скоро помру. Вони відмовились приймати таку ставку — і втратили можливість заробити, адже я й досі живий. Проте букмекери не роблять ставок на життя і смерть. Натомість увесь бізнес зі страхування життя полягає, по суті, саме в цьому.
З юридичного та культурного погляду існує чітка відмінність між страхуванням і азартною грою. Однак з економічного погляду ця відмінність геть не очевидна. І гравець, і страховик погоджуються з тим, що виплата грошей залежатиме від настання певних подій у невідомому нам майбутньому.
Сама ця ідея дуже давня, мало що не первісна. Азартні ігри, як-от кості, з’явилися багато тисяч років тому (у Єгипті найдавніші знахідки датуються ІІІ тисячоліттям до нашої ери). В Індії 2,5 тисячі років тому азартні ігри були досить популярні, щоб потрапити у список справ, яких цурався Будда. Не менш давнє, мабуть, і страхування. Кодексові Хаммурапі — збірці законів, укладеній у Вавилоні, що на території сучасного Іраку, — уже майже 4 тисячі років. І в ньому чимало уваги приділяється так званій «бодмереї», своєрідному страхуванню й водночас позичці під заставу судна: купець позичав кошти на фінансування торговельної подорожі, та якщо корабель тонув, позику можна не виплачувати.
Десь у той самий час китайські торговці старалися зменшувати свої ризики, розподіляючи свої товари по різних кораблях: якщо котрийсь із кораблів потоне, то на ньому буде суміш товарів багатьох різних купців, але ніхто з них не втратить усього, що мав. Однак фізичне переміщення товарів — це надто марудно.
Китайські торговці старалися зменшувати свої ризики, розподіляючи свої товари по різних кораблях: якщо котрийсь із кораблів потоне, то на ньому буде суміш товарів багатьох різних купців, але ніхто з них не втратить усього, що мав.
Значно ефективніше побудувати страхування як фінансовий контракт. За дві тисячі років по тому давні римляни так і зробили, створивши жвавий ринок морського страхування. Ще пізніше цю практику продовжили італійські міста-держави, такі як Венеція та Ґенуя, де з’являлися дедалі складніші методи страхування кораблів, що плавали Середземним морем.
У 1687 році на Тавер-стрит, неподалік лондонських доків, відкрилася кав’ярня. Вона була простора й вигідна, тож заклад процвітав. Клієнти грілися коло каміна, попивали чай, каву або шербет і, звісно ж, пліткували. А пліткувати було про що: Лондон нещодавно пережив чуму, велику пожежу, рейд голландського флоту, революцію та повалення короля.
Та понад усе завсідники цієї кав’ярні любили пліткувати про кораблі: хто звідки пливе, із яким вантажем і які в кого шанси доплисти до місця призначення. А де плітки, там і можливості для ставок. Клієнти кав’ярні любили битися об заклад. Вони робили ставки, наприклад, на те, чи розстріляють адмірала Джона Бінґа за некомпетентність, яку він виявив у битві з французами (адмірала розстріляли). Вони б ні на мить не завагалися прийняти мою ставку на моє власне життя.
Власник кав’ярні побачив, що його клієнти прагнуть не тільки й не стільки кави, як інформації, що давала б поживу для пліток і підставу для ставок, тож він сформував мережу інформаторів і почав видавати бюлетень із відомостями про іноземні порти, припливи й відпливи, приходи й відходи кораблів. Звали його Едвард Ллойд, а його бюлетень став відомий як «Регістр Ллойда». Ллойдова кав’ярня стала місцем, де проводилися аукціони з продажу кораблів і де збиралися морські капітани, щоб поділитися різними історіями. Якщо хтось хотів застрахувати корабель, це можна було зробити тут-таки: укладався контракт, і страховик ставив під ним свій підпис (звідси термін «андерайтер», тобто «підписаний унизу», на означення морського страховика). Важко сказати, коли тут закінчилися звичайні закла́ди й почався страховий бізнес.
Цілком природно, що страховики збиралися там, де можна було здобути найдокладнішу інформацію, адже їм треба було мати максимально повне уявлення про ті ризики, які вони купують і продають. Через вісім десятиліть після того, як Ллойд відкрив свою кав’ярню, група страховиків, що подовгу засідали там, заснували «Товариство Ллойда». І сьогодні Lloyd’s of London — це одне з найвідоміших імен у страховому бізнесі.
На початку XVI століття альпійські селяни організовували товариства взаємодопомоги на випадок хвороби когось із членів родини або пошесті худоби. Якщо страховики «Ллойда» розглядали ризик як щось, що треба аналізувати й купувати або продавати, то альпійські товариства взаємного страхування трактували його як щось, що треба розділити з іншими.
Утім не всі галузі сучасного страхування виводяться з азартних ігор. Ще одна форма страхування зародилася не в портах, а в горах. Це вже не «капіталізм казино», а «капіталізм сільської громади». На початку XVI століття альпійські селяни організовували товариства взаємодопомоги на випадок хвороби когось із членів родини або пошесті худоби. Якщо страховики «Ллойда» розглядали ризик як щось, що треба аналізувати й купувати або продавати, то альпійські товариства взаємного страхування трактували його як щось, що треба розділити з іншими. Це, звісно, дещо сентиментальний погляд на страхування, та коли альпійські селяни спустилися з гір і дісталися до Цюриха та Мюнхена, вони заснували деякі з найбільших страхових компаній світу.
Сьогодні товариства взаємодопомоги, основані на розподілі ризиків, належать до найкраще фінансованих організацій на планеті, — ми називаємо їх «державами». Спершу страховий бізнес був для держави способом заробити трохи грошей, — як правило, на випадок воєн чи інших пертурбацій, яких не бракувало в Євоопі в XVII–XVIII століттях. Замість звичайних облігацій, на які протягом терміну їх дії регулярно виплачувався певний відсоток, уряди почали випускати так звані рентні облігації, відсоток за якими виплачувався держателю аж до самої його смерті. Рентні облігації були популярним товаром, бо являли собою різновид страхування: особа страхувала себе від ризику залишитися на схилі літ без засобів до існування.
Сьогодні страхування громадян уже не є для держави просто засобом заробітку. Тепер вважається, що влада просто зобов’язана допомагати громадянам протистояти деяким із найважчих життєвих ризиків: безробіттю, хворобам, непрацездатності, старості. Багато аспектів «соціальної держави», про яку була мова в розділі 5, — це, по суті, своєрідне страхування. І в принципі, якусь частину цього страхування міг би взяти на себе ринок, але приватні страховики часто пасують перед такими масштабними ризиками. У бідних країнах влада взагалі не дає собі ради з найсерйознішими ризиками, що можуть перевернути все життя людей, як-от неврожаї або хвороби. Так само й приватні страховики не виявляють до них особливого інтересу. Ставки надто низькі, а витрати надто високі.
Нещодавнє дослідження, проведене в Лесото, показало, що місцеві селяни, котрі ведуть ефективне товарне господарство, не відважуються зосереджуватися на якійсь одній культурі або розширювати своє виробництво через ризик посухи — ризик, від якого вони могли б застрахуватися.
І це просто ганебна ситуація. Сьогодні є чимраз більше даних про те, що страхування не просто забезпечує людям душевний спокій, а й становить невід’ємний елемент здорової економіки. Наприклад, нещодавнє дослідження, проведене в Лесото, показало, що місцеві селяни, котрі ведуть ефективне товарне господарство, не відважуються зосереджуватися на якійсь одній культурі або розширювати своє виробництво через ризик посухи — ризик, від якого вони могли б застрахуватися. Коли в рамках дослідження була створена страхова компанія, що пропонувала селянам застрахувати свої посіви, селяни охоче купували страхові поліси й нарощували виробництво.
Утім, приватні страховики навряд чи зароблять багато грошей на страхуванні посівів у крихітному Лесото. Їм вигідніше грати на людських страхах перед мінливістю фортуни й продавати багатим клієнтам невиправдано дороге убезпечення проти штучно роздутих ризиків, наприклад, ризику, що ви впустите свій телефон і в нього розіб’ється екран.
Найбільший з існуючих сьогодні ринків страхування остаточно стирає межу між страхуванням і азартною грою. Це ринок фінансових деривативів. Деривативи — це фінансові контракти, що дають змогу сторонам побитися об заклад про щось, що їх цікавить: про те, які будуть коливання валютного курсу або чи буде погашений певний кредит. Деривативи можуть бути різновидом страхування. Наприклад, компанія-експортер може застрахувати себе від зростання обмінного курсу, а зернова компанія — від падіння цін на пшеницю. Завдяки деривативам ці компанії мають змогу спеціалізуватися, зосередившись на котромусь конкретному ринку, а інакше їм довелося б, навпаки, диверсифікуватися, як-от тим давньокитайським купцям, що не хотіли перевозити увесь свій крам на одному кораблі. Ну а спеціалізація економіки зазвичай є причиною зростання виробництва.
Проте на відміну від банального й нецікавого звичайного страхування, у випадку деривативів ви не мусите шукати когось, хто стикається з реальними ризиками й хотів би від них захиститися. Вам досить знайти когось, хто ладен побитися з вами об заклад про те, станеться чи ні десь у світі якась непевна подія. Тут зовсім не важко підняти ставки вдвічі. Або й у сто разів. Прибутки зростають у багато разів, треба тільки мати бажання ризикувати. У 2007 році, напередодні всесвітньої банківської кризи, сумарна номінальна вартість деривативів, що перебували в ринковому обігу, у багато разів перевищувала обсяг світового ВВП. Реальна економіка відходила на другий план, а основну увагу прикували до себе такі-от ставки на цілком другорядні речі. Ця історія, як відомо, добром не скінчилася.
