Kарен Вайтінг, заступниця Представниці Агентства ООН у справах біженців в Україні, взяла участь у панельній дискусії «Повернути людей: політики щодо ВПО, біженців, реінтеграції та соціального захисту» у рамках міжнародної конференції «Відбудова України: про людей і для людей». Вона поділилася даними ООН про кількість біженців у світі, про частку тих, які мають намір повертатися в Україну, та наголосила на тому, що відбудова держави значною мірою впливає на вибір людей.
Подію організувала ГО «Вокс Україна» за підтримки The National Endowment for Democracy (NED) 10 листопада 2023 року. Проглянути запис конференції можна за посиланням.
У світі зареєстровано 6,2 млн біженців із України, з яких близько 5,9 млн — у країнах Європейського Союзу та Молдові. Менша кількість біженців перебуває в інших країнах, у тому числі у Канаді та Сполучених Штатах. Швидка активізація директиви Європейського Союзу про тимчасовий захист стала ключовою для підтримки українських біженців. Це дозволило їм отримати впевненість у тому, що вони є легальними резидентами країн перебування, а також забезпечила їм доступ до охорони здоров’я та можливість вийти на ринок праці для тих, хто в змозі це зробити. Той факт, що українці мають доступ до соціальних послуг, освіти та ринку праці, означає, що вони продовжуватимуть нарощувати свій потенціал, щоб, повернувшись додому, ефективно сприяти відбудові та відновленню України.
Незважаючи на значну солідарність і гостинність, із якими зустріли українських біженців країни перебування, біженці мають стійкий намір повернутися додому. Про це свідчать і опитування, які проводить Агентство ООН у справах біженців. Одне з них було опубліковане в липні цього року (проводилося в квітні й травні). 76% опитаних біженців висловили намір повернутися додому. Також ми опитали внутрішньо переміщених осіб: із них близько 82% висловили бажання повернутися додому.
Важливою рисою українських біженців є підтримка зв’язків. Підтримувати якісний зв’язок з Україною біженцям допомагає гнучкість, адже вони мають можливість приїжджати додому, щоб відвідати членів сім’ї, своє майно. Серед опитаних нами біженців близько 39% принаймні один раз змогли приїхати в Україну. Також ми виявили, що можливість приїхати додому й побачити ситуацію на власні очі підвищує наміри біженців повернутися. Ми продовжуємо рекомендувати країни, які приймають біженців, зберегігати цю гнучкість, дозволяти українцям повертатися, тому що це допомагає їм підтримувати зв’язки з батьківщиною, надає їм інформацію, важливу для прийняття обгрунтованого рішення про добровільне повернення.
У питанні повернення біженців важливо те, що Україна має міжнародну підтримку і що відновлення держави відбувається вже зараз. Це допомагає підтримувати надію і мотивує біженців та внутрішньо переміщених осіб повертатися додому. Тому потрібно окреслити регіони, які є найбільш придатними для повернення людей у короткостроковій і середньостроковій перспективі, та інвестувати у відповідні громади. Разом із Міністерством соціальної політики, Міністерством реінтеграції та Міністерством інфраструктури ми вже почали, поруч зі своєю гуманітарною роботою, інвестувати в громади повернення. Адже бачимо, що факторами повернення біженців є не лише безпека і захищеність, але і доступ до послуг, до якісного житла, до освіти та роботи. Чим більше уряд України, а також міжнародна спільнота та самі громади, зможуть зробити для відновлення громадських послуг – відбудовуючи школи, відновлюючи громадські центри, інвестуючи в психічне здоров’я та психосоціальну підтримку, – тим більше біженців захочуть повернутися додому. Відповідно, тим швидше Україна буде відновлюватися.
Гостинність, яку ми побачили стосовно українських біженців, була, безумовно, дуже обнадійливою, як і швидка активація директиви про тимчасовий захист. Вперше країнам Європейського Союзу довелося адаптуватися до такого масштабу переміщення і до такої великої кількості біженців. Через культурну близькість здатність українських біженців інтегруватися у приймаючих країнах відрізнялася, порівняно з біженцямиз Сирії, Афганістану та інших африканських країн.
Однак цей досвід вплине й на систему прихистку загалом. Адже ми побачили, що країни здатні приймати біженців, інтегрувати їх у свої системи, і це не має негативного впливу на ці країни. Насправді багато країн виграли від припливу біженців, тому що у довгостроковій перспективі вони можуть стати більш самодостатніми. І хоча у Європі тривають дискусії про реформу системи допомоги біженцям, ми сподіваємося, що уроки, винесені з української ситуації, допоможуть зберегти гнучку і відкриту систему прихистку в усьому світі.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
