Коли йдеться про навчання стратегічному мисленню, підручники навряд чи допоможуть. Необхідна особиста участь у стратегічних іграх. Або є ще один спосіб — навчання за допомогою оповідок і притч, в яких закладені не тільки здобутки стратегічного мислення минулих поколінь, а й прихований сенс. Саме у формі коротких оповідок Валерій Пекар ділиться з читачами порадами для обрання правильних стратегій поведінки там, де це необхідно: чи то у війні, чи то у бізнесі, політиці, дипломатії.
豆類
Як ухвалювати рішення
Якось учні запитали Хай Тао:
— Учителю, як вам вдається завжди знаходити правильні стратегічні рішення? Адже часто буває так, що інформації бракує, а часу на її аналіз немає зовсім! А ціна помилки при цьому дуже велика. Як бути?
— У мене є надійний, перевірений часом прийом, заповіданий мені моїм учителем, — відповідав Хай Тао.
— Учителю, розкажіть нам про нього! Навчіть нас!
— Я завжди ношу в кишені дві квасолини — чорну й білу. Ось вони, бачите? Передусім я намагаюся сформулювати стратегічну задачу у вигляді такого питання, на яке можна відповісти «так» або «ні». Потім я лізу в кишеню й навмання дістаю одну квасолину. Біла значить «так», чорна — «ні». І після цього я послідовно й жорстко втілюю отримане стратегічне рішення.
— Але ж виходить, що рішення вибрано випадково, вчителю?
— Звісно. Але в умовах невизначеності, якщо рішення треба ухвалити негайно, послідовність і жорсткість завжди краще коливань і нерішучості. Краще якісно втілити будь-яке рішення, ніж сахатися від одного до іншого, вагатися та змінювати думку до останнього.
控制
Повний контроль
— Полководець не повинен намагатися все контролювати, — казав Хай Тао учням. — Тотальний контроль з’їдає всі ресурси, забирає час, позбавляє свободи й мотивації командирів. Такий контроль призводить до безвідповідальності, адже всі знають, що найголовніший все проконтролює, а значить, можна не турбуватися. І найголовніше — такий контроль є непосильним навантаженням для самого полководця, він обов’язково витратить занадто багато часу на неважливе та пропустить щось важливе.
Потрібно налагодити всі процеси й відпустити їх рухатися своєю чергою, призначивши над ними вірних і гідних людей. А самому сконцентруватися на стратегії, на вивченні ворога й пізнанні себе, вивченні місцевості та плануванні сценаріїв. Навіть якщо щось без особистого контролю полководця піде не так, навіть якщо щось важливе піде не так, це буде меншою шкодою, ніж повний контроль.
І ще казав Хай Тао:
— Ви думаєте, що ви все контролюєте? Чудово. А як щодо противника? А як щодо погоди? А як щодо стану доріг? Втоми дозорних? Відданості розвідників? Страху воїнів-новачків? Самовпевненості ветеранів? Надмірної суворості чи, навпаки, м’якості молодших командирів? Все це ви теж контролюєте? Ви нічого не контролюєте, крім барабана, на якому сидите в своєму штабному наметі!
І ще казав Хай Тао:
— Для того, щоб «схопити вівцю легкою рукою», тобто скористатися будь-якою випадковою нагодою й можливістю, як вчить нас дванадцята класична стратагема, потрібно постійно тримати очі розплющеними. Ви не зможете цього робити, якщо витрачатимете сили на контроль ваших командирів, а вони не зможуть, якщо будуть постійно контролювати своїх підлеглих. Тільки той, у кого є час і сили уважно дивитися на всі боки, а також повноваження та вміння швидко вирішувати, здатен побачити можливість і скористатися нею. Решта просто нічого не помітять. Якщо ви дуже зайняті, призначте дивитися на всі боки й вишукувати можливості свого найбільш спостережливого й кмітливого підлеглого.
劍箭
Меч і стріла
— Є два типи війни, — говорив Хай Тао учням, — війна меча та війна стріли.
Війна меча — для того, хто вважає себе сильнішим за суперника. Це війна прямих дій, війна на виснаження, адже слабкий суперник виснажиться першим.
Війна стріли — для того, хто вважає себе слабшим за суперника. Це війна непрямих дій, адже тільки так можна завдати ворогові збиток, що перевищує власні втрати, але ризик провалу тут дуже високий.
Той, хто веде війну меча, шукає цілі для атаки. Той, хто веде війну стріли, прагне зрозуміти природу ворога: закони його дій, розміщення його військ, стиль його командування, вразливі місця.
Той, хто веде війну меча, шукає сильні сторони ворога — хороші цілі, по яких слід вдарити. Той, хто веде війну стріли, шукає слабкості ворога.
Той, хто веде війну меча, високо оцінює ворога й ще вище себе. Той, хто веде війну стріли, низько ставить ворога й ще нижче себе.
Той, хто веде війну меча, уникає ризику та платить високу ціну. Той, хто веде війну стріли, йде на ризик, щоб заплатити низьку ціну, бо висока йому недоступна.
Завжди знайте, яку війну ви ведете, — говорив Хай Тао учням.
І ще говорив Хай Тао:
— Сильний може дозволити собі діяти в лоб, а слабкий має побоюватися прямого зіткнення. Слабкий переможе хитрістю, обманом, обхідним маневром, концентрацією сил у точці слабкості супротивника. Але й сильному доступні ці стратагеми.
風石
Вітер, камінь і папір
— Тримати стрій під час оборони надзвичайно важливо, — казав Хай Тао. — Воїни в строю мають більш високу енергію, й тому їх важко розбити ворогові, що атакує.
— Але ж воїни, що біжать в атаку, мають ще більшу енергію, — заперечив досвідчений Шан Сюнь.
— Їхня енергія — це енергія вітру. Вітер несе папір і листя, але не може зрушити гори. Енергія строю під час оборони — це спокійна енергія каменю, а камінь перемагає вітер, — пояснив Хай Тао.
— Але ж у шматок паперу можна загорнути камінь і забрати його, — зауважив дотепний Бао Цинь.
— Саме так. Папір — це символ дипломатів і шпигунів, хитрих планів і спритних маневрів. Папір перемагає камінь, так само як камінь перемагає вітер, — підтвердив Хай Тао.
— А вітер перемагає папір, — додав Бао Цинь, найкращий учень майстра. — Раптова стрімка атака розсіює всі плани, рве всі хитромудрі домовленості й таємні угоди, вона зносить противника геть, як різкий порив вітру вириває папір із рук каліграфа, що влаштувався в сонячний день на галявині перед будинком.
Хай Тао схвально покивав головою, погладжуючи бороду.
— Будьте вітром проти паперу, папером проти каменю, каменем проти вітру, — підсумував він.
目標
Мета війни
— Яка мета війни? — запитав Хай Тао учнів.
— Звичайно ж, перемога! — вигукнув молодий учень Жень, випередивши старших.
— Ні, звичайно, — з усмішкою відповідав Хай Тао. — Мета війни — це мир. Зрозуміло, що не будь-який мир, а той, що краще за попередній. Війна ведеться не заради перемоги, війна ведеться заради миру, що кращий, ніж мир до війни. І оскільки в кожної сторони є своє власне уявлення про те, який мир кращий, то війна ведеться за те, щоб реалізувати своє уявлення про кращий мир і не дати можливості реалізувати уявлення противника.
Оскільки перемога — це мир кращий, ніж був до війни, то рідко бувають війни, в яких немає тих, хто програв. Зате часто бувають війни, в яких немає переможців. Часто буває так, що жодна зі сторін не отримує миру, кращого, ніж до війни. І тоді виходить, що програли обидві сторони. Ба більше, найчастіше у війні якраз і програють обидві сторони.
Потрібно завжди пам’ятати, який мир вам потрібен, і боротися за нього. Якщо ви уклали мир, що дуже далекий від потрібного вам, значить, ви зазнали поразки, навіть якщо супротивник не зумів перемогти, навіть якщо його втрати набагато більше. Тому воюйте не за перемогу, а за свою картину світу.
І ще казав Хай Тао:
— Якщо ви не знаєте, який мир вам потрібен, то ви не зможете виграти війну. Якщо мир після війни гірший, ніж довоєнний, значить, ви програли цю війну. Якщо ви не зможете після війни створити мир, що був би кращим, ніж довоєнний, значить, це зробить ваш противник.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
