Beta

Уривки з книги «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані

Photo: facebook.com/vivat.book.com.ua
24 Вересня 2021
FacebookTwitterTelegram
800

У книзі «Справа Василя Стуса» зібрано архівні документи з кримінальної справи засудженого поета, його листи з тюрми, покази свідків, спогади рідних та друзів. Ознайомившись із матеріалами, які зібрав та оприлюднив Вахтанг Кіпіані, читачі дізнаються про невідомі факти  життя, ув’язнення та загибелі Стуса, які досі знаходилися під грифом «Секретно». За сприяння видавництва Vivat публікуємо уривки книжки, а саме: протоколи  допитів дружини Василя Стуса Валентини Попелюх, батька пані Валентини, а також працівника рудника в Магаданській області, де відбував заслання поет.

 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ СВІДКА

місто Київ, 22 серпня 1980 р.

Допит почато о 14 год. 35 хв.

Закінчено о 19 год. 20 хв.

Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк в приміщенні Слідчого відділу КДБ УРСР, кабінет № 20, з додержанням вимог ст. ст. 85, 167 і 170 КПК УРСР допитав як свідка:

  1. Прізвище Попелюх.
  2. Ім’я: Валентина.
  3. По батькові: Василівна.
  4. Дата народження: 1938.
  5. Місце народження: місто Черкаси.
  6. Національність і громадянство: українка, гр-ка СРСР.
  7. Партійність: безпартійна.
  8. Освіта: вища.
  9. Рід занять: Київський механічний завод, інженер-конструктор.
  10. Місце проживання: Київ, вул. Чорнобильська, 13-а, квартира 94.
  11. Паспорт: VI—МА № 578335, виданий 24.01.80 р. ВВС Ленінградського райвиконкому м. Києва.
  12. В яких стосунках з обвинуваченим і потерпілим: (прочерк)

У відповідності з ч. IV ст. 167 КПК УРСР Попелюх В. В. роз’яснені обов’язки свідка, передбачені ст. 70 КПК УРСР, і її попереджено про відповідальність за ст. 179 КК УРСР за відмову або ухилення від дачі показань і за ст. 178 ч. 2 КК УРСР за дачу завідомо неправдивих показань.

(підпис свідка)

На пропозицію дати показання по всіх відомих їй обставинах свідок показала:

Стуса Василя Семеновича я знаю з 1964 року. Познайомилась з ним випадково на вулиці. В той час він вчився в аспірантурі Інституту літератури АН Української РСР. В 1965 році ми одружились. Незадовго до нашого одруження Василя було виключено з аспірантури інституту, як мені відомо з його слів, за якийсь виступ на зборах чи вечорі. В деталях він мені про це не розказував, а тому я не знаю, що саме явилось причиною виключення його з Інституту літератури.

Після одруження ми з Василем стали проживати в квартирі моїх батьків за адресою: місто Київ, вулиця Львівська, 62, квартира 1.

Років два-три ми проживали разом з батьками, а потім батьки одержали квартиру в Дарницькому районі міста Києва, а ми з Василем і сином Дмитром, 1966 року народження, залишились проживати в тій же квартирі.

Після звільнення з аспірантури Василь працював у різних установах, а перед арештом у 1972 році — в відділі технічної інформації Міністерства будівельних матеріалів УРСР.

Мені відомо, що до приїзду в Київ Василь жив разом з батьками в Донецьку, де закінчив педагогічний інститут. Потім служив у лавах Радянської армії, деякий час працював на Донеччині, а на початку 60-х років приїхав до Києва. 

В той час, як мені відомо з його слів, він мав намір присвятити себе літературі, але склалося так, що він, як я вже показала, не зміг продовжувати навчання в аспірантурі і став працювати не за фахом.

Хоча з середини 60-х років він працював не за фахом, але не залишив займатись літературною діяльністю, писав вірші, робив переклади радянських та зарубіжних поетів. Василь мав намір видати збірку своїх віршів і, наскільки мені відомо, подавав збірку своїх віршів до друку. З якихось причин ця збірка не була опублікована в нашій пресі, а згодом я дізналась від Василя, що якісь його вірші надруковані за кордоном. Яким саме шляхом ці його вірші потрапили за кордон, я не цікавилась. Взагалі я, за браком часу, мало вникала в те, що він писав, а тому і не можу назвати, які саме вірші, статті були написані ним у той час.

В січні 1972 року в нашій квартирі був проведений обшук, і тоді ж Василя було заарештовано, а в вересні того ж року він був засуджений Київським обласним судом за статтею 62 ч. I КК УРСР до п’яти років позбавлення волі в виправно-трудовій колонії і трьох років заслання.

Які саме вчинки інкримінувались йому в вину, я не знаю, бо на суді не була.

Міру покарання Василь відбував на території Мордовської АРСР, куди я їздила до нього декілька разів на побачення.

Після відбуття основної міри покарання весною 1977 року його було направлено в заслання в селище Матросова Тенькінського району Магаданської області, де він перебував до серпня 1979 року.

Перебуваючи в названому вище селищі, Василь працював на руднику імені Матросова скреперистом і регулярно допомагав мені матеріально, майже щомісяця надсилав до Києва 100—150 карбованців. Крім того, він також надсилав гроші своїм батькам, але в якому розмірі, мені невідомо.

Я двічі, в липні 1977 року і в липні-серпні 1978 року, їздила до нього в Магаданську область. Перший раз ми проживали з ним у готелі, а коли я поїхала до нього вдруге, то жила в гуртожитку в його кімнаті. На мій погляд, стосунки в Василя з гірниками, з якими він разом працював і мешкав у гуртожитку, були нормальні.

Але коли я була в нього в 1978 році, то саме в той час у місцевій газеті друкувалась стаття під назвою «Друзья и враги Василя Стуса», і, звичайно, у мене була розмова з Василем відносно названої статті. Василь говорив мені, що стаття надумана, написана кореспондентом, яка його зовсім не знає.

Зі слів Василя мені відомо, що він, проживаючи в Магаданській області, одержував із-за кордону продуктові та речові посилки, але, хто саме надсилав йому ці посилки, з яких країн, мені невідомо. Я також не знаю, чому саме йому надсилали зазначені посилки. Родичів та знайомих у мене особисто за кордоном немає, чи є такі в мого чоловіка — я не знаю.

Коли я їздила до Василя в Магаданську область, то ніяких паперів, зошитів йому не возила, як і не привозила нічого такого від нього до Києва.

В квітні 1979 року я одержала нову квартиру, і всі його книжки і папери були перевезені мною на нове місце нашого проживання. Змістом старих робіт Василя, які є в нашій квартирі, я не цікавилась, вони мною були спаковані і оглянуті тільки зовні. В середині серпня 1979 року Василь повернувся до Києва, коли я з сином проживала в новій квартирі. Повернувшись додому, він деякий час працював на заводі «Паризька комуна», а з початку 1980 року став працювати в Київському виробничому взуттєвому об’єднанні «Спорт».

В цей час він зустрічався в себе на квартирі з Коцюбинською Михайлиною Хомівною, Мешко Оксаною Яківною, Кириченко Світланою Тихонівною, здається один раз приходила Руденко Раїса Опанасівна. З усіма цими особами, крім Руденко, Василь був знайомий ще раніше, листувався під час відбуття міри покарання, і після повернення його до Києва вони провідували його. З Коцюбинською та Кириченко Василя об’єднувало спільне захоплення літературою. Наскільки мені відомо, Мешко вела розмову з Василем стосовно свого сина Сергієнка Олеся, який перебуває в засланні в Хабаровському краю. Я не чула, щоб названі особи, а також і Василь у розмовах з ними допускали наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад. 

14—15 травня 1980 року в нашій київській квартирі був проведений обшук, під час якого я частково була присутня. В моїй присутності був оформлений протокол обшуку і вилучено ряд машинописних та рукописних документів, які відмічені в протоколі обшуку.

З вилученими під час обшуку документами я раніше не знайомилась, хоч бачила їх у нашій квартирі. Тоді ж Василя було заарештовано, але, в чому саме полягає його злочин, мені невідомо.

ЗАПИТАННЯ. Вам пред’являються для огляду вилучені в вашій квартирі під час обшуку 14—15 травня 1980 року документи, зокрема:

  • загальний зошит «Арт. 1158. ціна 44 коп.» в дерматиновій обкладинці темно-коричньового кольору на 94 аркушах білого паперу з записами, що починаються зі слів: «Випад меча в першому світлі…» і закінчуються словами: «як він забув інших і це сталося»;
  • аркуш з рукописним текстом вірша «Колеса глухо стукотять…», «В мені уже народжується бог…», «Колеса глухо стукотять», «Я знав майже напевно» і «Ось вам сонце, сказав чоловік…»;
  • загальний зошит у картонній обкладинці голубого кольору на 40 аркушах з записами, що починаються зі слів: «Левек: Без великих доктрин не может быть…» і закінчуються словами: «…Де свободи чортма — там музи — бранки»;
  • 78 аркушів жовтого нелінованого паперу, скріплених трьома металевими скріпками з записами, що починаються зі слів: «Пісні одного острова…» і закінчуються словами: «…habe ich aus La S.C»;
  • три аркуші жовтого нелінованого паперу з текстами, що починаються на першому аркуші зі слів: «Памятка украинского борца за волю…», на другому: «Пам’ятка українського борця за справедливість…» і на третьому: «на випадок арешту…»;
  • чотири аркуші з учнівського зошита з рукописним текстом, що починається зі слів: «Дорога Михасю! Дорогі Світлано, Юрку!..»;• шість аркушів з машинописним текстом, що починається зі слів: «Нещодавно в «Літературній Україні»…»;
  • два аркуші з рукописним текстом, що починається на обох аркушах зі слів: «Існує тільки дві форми контактування народу з урядом».

Що ви можете показати відносно пред’явлених вам документів?

ВІДПОВІДЬ. Я особисто ознайомилась з усіма переліченими в запитанні документами і відносно них можу пояснити, що всі вони були вилучені в нашій квартирі під час обшуку 14—15 травня цього року.

Стосовно загального зошита, записи в якому починаються зі слів:

«Випад меча в першому світлі…», я можу тільки показати, що записи в ньому виконані моїм чоловіком, але я не знаю, коли саме він їм користувався. 

Аркуш з рукописним текстом вірша «Колеса глухо стукотять…» і аркуш з машинописними текстами віршів: «Так явно світ тобі належать став…», «В мені уже народжується бог…», «Колеса глухо стукотять…», «Я знав майже напевно…», «Ось вам сонце, сказа чоловік…», а також два аркуші з рукописними текстами, що починаються зі слів: «Існує тільки дві форми контактування народу з урядом…» і шість аркушів з машинописним текстом, що починається зі слів: «Нещодавно в “Літературній Україні”…», я не знаю, з якого часу знаходилась у нашій квартирі, бо я з ними раніше не знайомилась, побачила їх тільки під час обшуку.

Мені також невідомо, з якого часу знаходився у нашій квартирі і пред’явлений мені загальний зошит у картонній обкладинці голубого кольору, записи у якому починаються зі слів: «Пісні одного острова…»

Я також нічого не можу пояснити відносно пред’явлених мені чотирьох аркушів з рукописним текстом, що починається зі слів: «Дорога Михасю! Дорогі Світлано, Юрку!..» З цим текстом я раніше не знайомилась, мені невідомо, як він потрапив до нашої квартири, як і невідомо, ким він виконаний.

Стосовно 78 аркушів жовтого нелінованого паперу, скріплених трьома металевими скріпками в загальний зошит, можу показати тільки те, що я його бачила на столі в нашій кімнаті уже в цьому році, коли Василь проживав разом зі мною.

Три аркуші жовтого нелінованого паперу з текстами, що починаються зі слів: «Пам’ятка українського борця за волю», «Пам’ятка для укр. борця за справедливість…» та «на випадок арешту…» я раніше окремо не бачила, із текстом, що міститься на них, — раніше не знайомилась.

ЗАПИТАННЯ. Вам пред’являється для огляду запрошення-виклик вашої родини на поїздку в гості в Сполучені Штати Америки до мешканки міста Нью-Йорка Ніни Самокіш на восьми аркушах, яке також було вилучене в вашій квартирі під час обшуку 14—15 травня 1980 року. Покажіть, хто така Ніна Самокіш та в яких стосунках перебуває з нею ваш чоловік — Стус Василь Семенович?

ВІДПОВІДЬ. Я особисто ознайомилась з пред’явленим мені запрошенням-викликом від мешканки Нью-Йорка Ніни Самокіш і хочу пояснити, що Ніну Самокіш я не знаю. Чи знає її мій чоловік — Василь Стус — мені невідомо. Пам’ятаю, що незадовго до його арешту він мені говорив, що надійшов виклик-запрошення на поїздку в США, і показував цей документ.

В зв’язку з чим це запрошення надійшло нашій родині, я в нього не розпитувала, і він мені про це нічого не казав. 

ЗАПИТАННЯ. Чим ви бажаєте доповнити свої показання?

ВІДПОВІДЬ. Свої показання я хочу доповнити тим, що особисто я від Василя Стуса ніяких антирадянських або наклепницьких висловлювань, що порочать радянський державний і суспільний лад, не чула. Чи допускав він подібні висловлювання в присутності інших осіб — я не знаю.

Мені також невідомо, щоб він займався виготовленням та поширенням антирадянських або наклепницьких документів. Інших доповнень до протоколу не маю.

Протокол прочитала, відповіді з моїх слів записані вірно. Зауважень до протоколу немає.

Старший слідчий слідвідділу КДБ УРСР майор (Селюк)

 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ СВІДКА

місто Київ, 5 серпня 1980 р.

Допит почато о 11 год. 30 хв

Закінчено о 13 год. 20 хв

Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк в приміщенні Слідчого відділу КДБ УРСР, кабінет № 20, з додержанням вимог ст. ст. 85, 167 і 170 КПК УРСР допитав як свідка:

  1. Прізвище: Попелюх.
  2. Ім’я: Василь.
  3. По батькові: Карпович.
  4. Дата народження: 1903.
  5. Місце народження: с. Сокальча Попільнянського району Житомирської області.
  6. Національність і громадянство: українець, громадянин СРСР.
  7. Партійність: чл КПРС.
  8. Освітам незакінчена середня.
  9. Рід занять: пенсіонер.
  10. Місце проживання: місто Київ, вул. Серова, буд. 30, кв. 59.
  11. Паспорт: I—МА № 700359, виданий відділом внутрішніх справ Дніпровського райвиконкому міста Києва 28 жовтня 1976 року.
  12. В яких стосунках з обвинуваченим і потерпілим: нормальних.

У відповідності з ч. IV ст. 167 КПК УРСР Попелюх В. К. роз’яснені обов’язки свідка, передбачені ст. 70 КПК УРСР, і його попереджено про відповідальність за ст. 179 КК УРСР за відмову або ухилення від дачі показань і за ст. 178 ч. 2 КК УРСР за дачу завідомо неправдивих показань.

(підпис свідка)

На пропозицію дати показання по всіх відомих йому обставинах свідок показав:

Стуса Василя Семеновича я знаю з середини 60-х років, тобто з того часу, коли він познайомився з моєю дочкою — Валентиною. За давністю часу я не можу пригадати, в якому саме році відбулось наше знайомство, але пам’ятаю, що, коли Валя рекомендувала мені його (це було в моїй квартирі), він навчався в аспірантурі Інституту літератури Академії Наук Української РСР. Через деякий час після того, як ми познайомились, Валентина і Василь одружились і стали проживать разом зі мною, в одній квартирі по вулиці Львівській, будинок 62, кв. 1. На цей час Василя було вже відчислено з аспірантури, але за що саме — я не знаю. Про те, що його звільнили з Інституту літератури АН УРСР, я довідався від дочки — Валентини. Василь мені про це нічого не розказував, і я в розмовах з ним цього питання не порушував.

Після того як його було відраховано з аспірантури, він деякий час працював кочегаром, де саме — не знаю, а згодом влаштувався працювати на якусь посаду в Міністерство промисловості будівельних матеріалів.

В одній квартирі ми прожили з Стусом приблизно півтора-два роки. Якихось суперечок у мене з ним, так і між нашими сім’ями, не було. Жили ми дружно, як одна сім’я. До Валентини, на мій погляд, Василь відносився добре, допомагав їй в господарських справах, а в вільний час працював над літературою, щось писав. Коли я цікавився, що він пише, Василь говорив, що складає вірші, але їх ніде не друкують. Я особисто його віршів не читав і про їх зміст нічого сказати не можу. 

В 1967 році я переселився в нову квартиру по вулиці Серова, а Василь з Валентиною і сином залишились жити в старій квартирі. Після цього я тільки інколи відвідував їх сім’ю, вів розмови виключно на побутові теми. Валентина ніколи не скаржилась на Василя, і в мене склалося враження, що в їх сім’ї все гаразд.

На початку 1972 року Василя було заарештовано, і в вересні того ж року він був засуджений Київським обласним судом до п’яти років позбавлення волі в виправно-трудовій колонії і трьох років заслання. Який саме злочин вчинив Василь, мені невідомо, я тільки чув від Валентини, що судили його за антирадянську діяльність.

Міру покарання Василь відбував у виправно-трудових колоніях на території Мордовської АРСР, а з 1977 року находився в засланні в Магаданській області.

Мені відомо, що Валентина регулярно листувалась з ним і декілька разів їздила до нього на побачення, зокрема двічі навідувалась до нього, коли він перебував у Магаданській області, возила продукти харчування. Чи передавав Василь через Валентину до Києва які-небудь папери або документи, я не знаю. Про це мені Валентина ніколи не казала, і я цим питанням не цікавився. Я навіть не знаю, де він конкретно жив і працював, перебуваючи в Магаданській області.

Весною 1979 року, в зв’язку з тим, що будинок по вулиці Львівській, де жила сім’я Василя, підлягав знесенню, Валентині дали двокімнатну квартиру по вулиці Чорнобильській, будинок № 13-а, кв. 94. Я особисто допомагав переселятись Валентині в нову квартиру. Все їх господарство, в тому числі і книжки, було перевезене в названу вище квартиру. Чи були серед книжок якісь папери Василя, я не знаю, бо складала книжки Валентина, я до них причетним не був.

В серпні 1979 року Василь повернувся до Києва, коли його сім’я жила вже в новій квартирі. Звичайно, я неодноразово бачився з ним, але розмови між нами, як і раніше, були виключно на побутові теми. Василь ніколи в моїй присутності не висловлював якихось невдоволень радянською дійсністю. З його боку антирадянських або наклепницьких висловлювань щодо радянського державного і суспільного ладу я не чув. Чи займався він літературною діяльністю, я не знаю.

Приїхавши до Києва, він влаштувався працювати на завод імені Паризької Комуни, а згодом я довідався, що він працює на взуттєвому виробничому об’єднанні «Спорт». 

Від Валентини мені відомо, що Василю був встановлений адміністративний нагляд і він був обмежений в пересуванні, але, що явилось причиною цьому, я не знаю.

В мене вдома, після повернення до Києва, Василь був всього-навсього три-чотири рази, разом з Валентиною приходив відвідати мене. В районі Софіївської Борщагівки я маю невеличку дачу, і весною Василь допомагав мені обкопати дерева. Без мене він на дачі ніколи не був і не просив, щоб я надав йому можливість користуватись нею.

В травні цього року Василя було знову заарештовано, але, як і раніше, що послужило причиною цьому — мені невідомо.

ЗАПИТАННЯ. Чим бажаєте доповнити свої показання?

ВІДПОВІДЬ. Доповнень до своїх показань я не маю.

Протокол записано вірно. (підпис)

Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк

 

ПРОТОКОЛ ДОПРОСА СВИДЕТЕЛЯ

город Львов, 24 июля 1980 г.

Допрос начат в 14 час. 25 мин.

Окончен в 18 час. 05 мин.

Старший следователь следотдела КГБ УССР майор Цимох в помещении следотдела УКГБ по Львовской обл. с соблюдением требований ст. ст. 85, 167 и 170 УПК УССР допросил в качестве свидетеля:

  1. Фамилия: Радевич.
  2. Имя: Евгений.
  3. Отчество: Владимирович.
  4. Год рождения: 14.10.1952 г.
  5. Место рождения: гор. Львов.
  6. Национальность и гражданство: украинец, гражданин СССР.
  7. Партийность: член ВЛКСМ
  8. Образование: средне-техн. 
  9. Род занятий: рудник им. Матросова Магаданской области, проходчик участка № 2.
  10. Постоянное место жительства: пос. Матросова, ул. Центральная, 37, к. 18, прописан г. Львов, ул. Калинина, № 20, кв. 9.
  11. Паспорт или иной документ: депутатское удостоверение № 54 Тенькинского райсовета Магаданской области.
  12. В каких отношениях состоит с обвиняемым: (прочерк)

В соответствии с ч. IV ст. 167 УПК УССР Радевичу Е. В. Разъяснены обязанности свидетеля, предусмотренные ст. 70 УПК УССР, и он предупрежден об ответственности по ст. 179 УК УССР за отказ или уклонение от дачи показаний по ст. 178 ч. 2 УК УССР за дачу заведомо ложных показаний.

(подпись)

По существу заданных вопросов свидетель Радевич Е. В. показал:

Я владею русским и украинским языками, однако показания желаю дать на русском языке, поскольку в течение трех последних лет, проживая в Магаданской области, разговаривал на русском языке.

До 1977 года я проживал в городе Львове, с родителями. Затем от одного моего знакомого мне стало известно, что в Магаданской области имеется рудник имени Матросова, где высокая зарплата, а также ряд льгот. Я написал письмо руководству этого рудника, мне пришел вызов, и с ноября 1977 года я работаю проходчиком участка № 2 указанного рудника. С 9 июня 1980 года по 3 декабря 1980 года я нахожусь в отпуске. В первый год работы на руднике ежемесячно я зарабатывал в пределах 300 рублей, на второй год зарабатывал по 450—500 рублей ежемесячно и на третьем году работы ежемесячно зарабатывал по 600—700 рублей.

Такие же высокие суммы зарплаты и у других рабочих рудника. Поселок Матросова, где я проживал, благоустроен, в нем имеются магазины — продовольственные, промышленные, хозяйственный и книжный, столовая, буфеты. Имеется там Дом культуры, где демонстрируются новые фильмы, проводится ряд культурных мероприятий, библиотека.

В общежитии, где я проживал, по ул. Центральной, № 37, имеются телевизоры, радиоточки, холодильники, электроплитки. 

Мне там нравится, и я намерен жить  работать в поселке Матросова еще не менее 4-5 лет.

Примерно в декабре 1977 года мне стало известно, что на руднике работает бывший житель города Киева Стус Василий Семенович, который проживал в том же общежитии, где и я, на одном со мной этаже, — на втором.

Со Стусом я знаком с декабря 1977 года, взаимоотношения у нас были нормальные, личных счетов и ссор не было. Разговаривал я со Стусом, так же как и он со мной, в основном на русском языке. От Стуса я услышал, что он «украинский поэт, литератор», которого «репрессировали» за то, что писал стихи, изданные за границей, — осудили к пяти годам лишения свободы, а затем на три года направили в ссылку, в поселок Матросова Магаданской области, чем Стус возмущался.

Для меня же, как и для многих других рабочих рудника, было удивительным то, что Стуса за проведение антисоветской деятельности направили в ссылку именно в поселок Матросова, куда желающим не так-то легко попасть, и что в этой так называемой ссылке он пользовался всеми правами советского человека, получал большие суммы зарплаты. Вместе с тем меня возмущало то, что Стус в беседах со мной допускал клеветнические высказывания на советский государственный и общественный строй. Так, Стус говорил, что в Советском Союзе «грубо нарушаются права граждан», «отсутствуют свободы», что якобы органы Советской власти «сплошь и рядом творят беззаконие». Здесь же он заявлял, что если находятся в стране «передовые люди» (к таким он относил себя), которые составляют какую-то «оппозицию» Советскому правительству, то таких лиц преследуют, отправляют «в советские концлагеря», в ссылки или в психбольницы. В качестве примера он приводил себя, как якобы незаконно репрессированного, вместе с тем заявлял, что «история его оправдает», его реабилитируют, так же как и его единомышленников. Стус с какой-то злобой высказывался, что власть в СССР «захватила клика коммунистов», а Советское правительство (которое он называл «верхушкой», «олигархией»), по словам Стуса, «угнетает народные массы» и творит «циническое беззаконие».

Хочу отметить, что в период с марта 1978 года по настоящее время я являюсь председателем совета общежития и беседовать со Стусом мне приходилось в связи с выполнением мной этой общественной функции. Конечно, никакого участия в общественной жизни общежития Стус не принимал и уникал от этого. Неоднократно я предлагал принять ему участие в субботниках и воскресниках по уборке территории около общежития или в общежитии, но он избегал этого.

Враждебные высказывания Стуса я слышал в течение примерно двух с половиной лет, то есть с декабря 1977 года — января 1978 года до лета 1979 года, когда Стус убыл из поселка Матросова. Я многократно пытался доказать Стусу ошибочность его суждений, указывал на враждебный характер его высказываний, предупреждал, что за такую деятельность он вновь может быть осужден. Но на это он не реагировал и даже говорил мне: «Это ты выступаешь по поручению «полицейских», которые хотят меня перевоспитать, но они этого не дождутся». Стус называл «полицейскими» сотрудников органов милиции и КГБ, а также народных дружинников.

Кстати, он с каким-то презрением относился к рабочим поселка, бросая оскорбительные слова — «это быдло», «пьяницы», а общежитие рабочих, в котором и сам проживал, называл «кубло».

Примерно в ноябре 1978 года в беседе со мной, как с «земляком» и украинцем, Стус заявил, почему я, как украинец, не выступаю против того, что Украина якобы является «колонией Москвы». Он пояснил, что, находясь в составе CCCР, Украина якобы не имеет тех прав, которые имела бы, будучи «самостоятельной» («самостійною» — по его словам), что украинцам нужно сплотиться и вести «национально-освободительную борьбу» за «освобождение» Украины, а не ехать «за тридевять земель за большими заработками».

Я возразил Стусу, что его национализм для меня неприемлем, и попросил больше на эту тему со мной не разговаривать, после чего Стус прекратил разговор. Хочу отметить, что Стус вел со мной вышеуказанные разговоры в поселке Матросова, в основном в общежитии, в отсутствие других лиц.

В июле 1979 года Стус убыл из поселка Матросова, с того времени я больше с ним не встречался, о его судьбе мне ничего не известно. Никаких документов, произведений Стус мне читать не давал, разговоров в отношении каких-либо своих документов Стус со мною не вел.

ВОПРОС. Чем желаете дополнить свои показания?

ОТВЕТ. Я дал правдивые показания в отношении Стуса, о характере наших взаимоотношений и по существу его враждебных высказываний. Никаких дополнений к своим показаниям я не имею. 

Протокол допроса я прочитал, дополнений и поправок не имею, записано с моих слов правильно.

Допросил:

Старший следователь следотдела КГБ УССР майор (Цимох)

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний